Religion.in.ua > Актуальний коментар > Ще міркування про фільм о. Георгія Коваленка...

Ще міркування про фільм о. Георгія Коваленка...


30 03 2017
Ще міркування про фільм о. Георгій Коваленко "Таємний код віри". У 1-й частині серіалу проводиться думка, що язичництво і християнство звично співіснували у нашій культурі здавна, і разом існують досьогодні. При цьому у фільмі показуються такі аспекти нашої язичницької культури (які увійшли у нашу християнську культуру), як графічна символіка та язичницький обрядово-сільськогосподарський календар, які, за логікою сюжету фільму, природно увійшли в українське православ'я.

Також автор (досить сміливо) піднімає тему поєднання православності і обрядово-магічного язичництва (на прикладі народної цілительки-мікробіолога :) ).


Додам власну думку як "дипломований (хоч і не професійний :) ) релігієзнавець" (персональне thanks to Vitaliy Khromets :) ).


Релігієзнавство, як достатньо розроблена наука, яка опирається, в тому числі, на психологію індивідуальності та соціальну психологію, знаходить у соціологічному зрізі будь-якої релігійної спільноти (в т.ч. і у християн різних конфесій) людей з різним типом релігійності, зокрема фетишистів (ті, які обожнюють предмети) і прихильників магізму (ті, які вірять у магічну силу релігійних ритуалів і саме задля цього ними користуються). І в нашому православ'ї (різних юрисдикцій) таких людей - чимало. Міркую, що вони є і серед інших конфесій.


Це - неминуче. Немало, до речі, прихильників православ'я вважають, що у певному потенціалі магічного сприйняття у нього (православ'я) є і щось позитивне, тому що завдяки його багатовимірному впливу (спів, іконопис, символічний світ богослужіння, різноманітність молитовних практик тощо) воно дає простір духовного життя для людей різного душевного складу. Можливо, у деяких інших строго раціональних конфесіях деяким вірянам - складніше знайти такий простір.


Це не означає, що я схильний підхвалювати нашу магічність і фетишизм (і мені за них дуже часто соромно). Але не завжди легко (і безболісно для людей!) провести різку рису, що відділяє 100%-но правильну віру від деякої щирої міфологічної душевності (хоча таку рису стараюся іноді проводити у своїй практиці).


А тепер - ще один нюанс. Якщо розсудливі християни, як і Отці Церкви, благодушно ставилися до язичницької символіки і обрядовості (засвоювали їх і преображали християнськими сенсами!), вони рішуче не приймали в язичництві одного - ІДОЛОПОКЛОНСТВА. З позиції нашої епохи ідолопоклонством слід вважати залежність від будь-яких ідей, ідеалів і фетишів, які не направляють до Отця через Сина в Дусі Святому. За кожним ідолом стоїть певна пристрасть (пристрасті), які, якщо дати їм волю, роблять людину своїм рабом (зрештою рабом і слугою темряви) і не дають людині стати вільним сином Божим по благодаті і братом Єдинородного Сина. Тому (як я сприймаю), там де Христос - там нема ідолів (в т.ч. національно, політично чи ще якось забарвлених ) ).

Facebook, 28 березня 2016






Повернутися назад