Сучасна ситуація на Україні практично у всіх сферах життєдіяльності людини (соціальній, економічній, політичній, культурно-духовній) набуває загрози невідворотності, втрати досягнутих за роки незалежності успіхів. Наступ російського ідеологічного продукту з одночасним знищенням українського, переписування української історії за російськими стандартами, закриття українських класів (не говорячи вже про українські школи), скорочення годин на вивчення гуманітарних дисциплін та поступове вилучення курсів історії української культури і філософії з програми навчання у вишах,  зростання безробіття, підвищення цін на найнеобхідніші продукти харчування та речі, бездуховність та депресивний настрій і багато чого іншого у суспільстві – все це свідчення серйозних змін і потрясінь. В таких випадках розвинуте громадянське суспільство мобілізує свої захисні сили.

Стратегія мобілізації соціуму в період серйозних криз або загроз позначається терміном «солідаризм» (фр. solidarisme, від фр. solidaire – діючий спільно). Ідея солідарності не нова, в тій чи іншій формі вона існувала ще в добу античності. У новітні часи цією проблемою серйозно займались французький соціальний філософ Шарль Жід (1847-1932 рр.), німецькі соціологи Фердінанд Тонніс (1855-1936 рр.), Пауль Барт (1858-1922 рр.), Леольд фон Візе (1876-1969 рр.), німецький економіст і соціальний філософ Гайнріх Пеш (1854-1926), лауреат Нобелівської премії миру, французький державний діяч Леон Буржуа (1851-1925 рр.) та інші.

Шарль Жід писав про солідарність у просторі та часі: «Солідарність в просторі – перший рівень солідарності в часі. Оселяючись на одній території, люди вступають у тісний контакт. Однакова місцевість, ідентичний клімат, подібний спосіб виробництва продуктів харчування. Поступово характер усіх життєвих процесів створює солідарну свідомість спільноти. <…> солідарність в часі пов’язує мертвих з живими завдяки спільній традиції та культурі. В давнину солідарність реалізувалася в спільних діях, освячених законами, релігією та звичаями. Наступна функція солідарності полягає в тому, що вона виступає як сила, здатна розбудовувати суспільство. Її завдання – узгоджувати інтереси членів суспільства, які суперечать один одному і гуртувати суспільство для досягнення спільних цілей. В свою чергу, спільними цілями для суспільства є ті, що гарантують його існування та гармонійний розвиток, чого можна досягнути лише шляхом солідарної взаємодії, що ґрунтується на ідеї справедливості» [8].

Концепція солідарності є доволі актуальною для сучасної України, адже саме ця ідея вважається найкориснішою для розвитку нашої держави сьогодні. За допомогою солідаризму можна зцементувати суспільство і зорієнтувати його у напрямку світового розвитку цивілізації. Враховуючи такий аспект, метою запропонованої публікації є роздуми про солідаризм української еліти.

Розумом, честю і совістю нації вважають її інтелектуальний прошарок, розумову та моральну еліту кожної людської спільноти. Еліта – це кращі представники суспільства, самостійна, вища, вибрана верства інтелектуалів, що мають найбільшу кількість певних позитивних якостей, цінностей і пріоритетів (влада, багатство, культура, професіоналізм, компетентність, сила волі тощо) і займають впливові позиції у суспільній ієрархії.

Саме еліта бере на себе тягар відповідальності за долю свого народу та своєї держави. Вона покликана бути духовним провідником нації – в цьому полягає сенс її існування. Саме інтелектуальна верства має дати мудру пораду співвітчизникам на доленосних поворотах історії. Вона не має права баламутити свою націю, створювати в її головах хаос, не може позбавляти народ віри і впевненості в собі чи вести націю манівцями. Саме вона має бути генератором творчих ідей, великих національних проектів. Хто ще, крім неї, глибоко повинен аналізувати минуле свого народу, правильно оцінювати сучасність і конструювати надихаючу й водночас реальну візію майбутнього [2]?

Українська політична (як і письменницька, мистецька, релігійна) еліта була повністю знищена на початках існування радянської влади. Це була еліта – справжній автентичний носій європейських кодів української культури. Це були люди, які розуміли ціну свободи, боролись за вимір свободи для українців, але також і для всіх націй, що проживали на території України. Адже компетентність, моральність та відповідальність лідерів є найважливішим елементом державної влади. Тільки того, хто на політичній арені може точно окреслити національну ідею, можна назвати справжнім державним діячем – чесним та патріотичним, який не словом, а ділом доводять свою відданість Україні. Загадаймо політику Української Центральної Ради (революційного парламенту України, який керував українським національним рухом з 4 (17) березня 1917 по 28 квітня 1918), універсали, діяльність тих політиків (Михайла Грушевського, Володимира Науменка, Дмитра Антоновича, Дмитра Дорошенка та інших), їхню увагу до меншин на території України, до меншини російської, єврейської, польської. Були навіть три міністерства, які вирішували проблеми цих меншин. Тобто ці європейські українські політики хотіли збудувати європейське українське суспільство, засноване на розумінні проблеми свободи.

Сучасні українські політики вийшли з радянської системи і, як бачимо, не мають навіть мінімального етичного виміру. Тому абсолютний нонсенс в тому, аби використовувати в їхню адресу словосполучення «політична еліта». Вони вийшли з системи, яка принципово робила людину бідною. Як зазначає Оксана Пахльовська, бідна людина не може протестувати, бідна людина – це та суспільна одиниця, якій достатньо кинути сухаря, і вона буде цілувати ноги того, хто це зробив. Це те страшне відбулося в суспільстві, яке навіть не розуміє, що таке нормальні стандарти життя [3].

Для ілюстрації сказаного виникає потреба згадати про нормальні стандарти життя, а також дати визначення поняттям «прожитковий мінімум» та «споживчий кошик».

Прожитко́вий мі́німум  – вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров’я, набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості. Обсяг прожиткового мінімуму містить два елементи – фізіологічний та соціальний. Фізіологічний мінімум – це вартісне вираження матеріальних цінностей, конче необхідних для існування. В світовій практиці він становить 85-87 % загального прожиткового мінімуму, а решта припадає на соціальну частину – певний набір духовних цінностей мінімально прийнятого рівня життя [5].

Споживчий кошик – асортимент товарів, що характеризує типовий рівень і структуру місячного (річного) споживання людини або сім’ї. Такий набір використовується для розрахунку мінімального споживчого бюджету, виходячи з вартості споживчого кошика у діючих цінах. Споживчий кошик є базою порівняння розрахункових і реальних рівнів споживання [7].

Ціна і національні особливості споживчого кошика в кожній країні свої: споживчий кошик американця нараховує 300 продуктів і послуг, француза – 250, англійця – 350, німця – 475.

У Великій Британії до споживчого кошика закладено шампанське і пиво в нічному клубі, обід у закусочній і відтворювач у форматі mp3 з платними музичними записами. Окрім цього, в ньому є акустична гітара, чималий перелік товарів для будинку, включаючи дверні ручки і витрати на садівника. Місячний прожитковий мінімум у США становить близько 700 доларів, а мінімальна зарплата – 1230 доларів на місяць. При цьому в країнах Європи найнижча мінімальна зарплата – в Болгарії (92 євро), а найвища – в Люксембурзі (1570 євро).

Відповідно до законодавства України, споживчий кошик має переглядатися раз на п’ятирічку. 2010 року Кабмін визначив, що українець має їсти не більше ложки гречки на день, носити одну спідницю 5 років, мати два годинники на 12 років, але купувати до них батарейки – то вже розкіш. Подушку можна змінити через п’ятнадцять років, ковдру – через десять, пальто носити вісім років, чоботи – п’ять… Одне яйце – раз на два дні (пенсіонерам і того менше) в прикуску з 25 грамами ковбаси, шматок хліба, 250 г картоплі і 5,5 г сала, 20 г риби. Ані чай, ані кава у «кошику» не передбачені. Втім, так само як і фрукти, мед, соки, солодощі. На громадському транспорті дозволено здійснювати… 1,5 поїздки на день. Згідно з даними експертів Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ), 46% населення колишніх радянських республік та інших східноєвропейських країн живуть за межею бідності [6].

Доволі вигідно мати електорат, більшість з якого живе саме так і ледве зводить кінці з кінцями. Книги, театральні вистави, концерти, музичні відтворювачі – то, з точки зору можновладців, є непотрібна трата часу, адже тоді людина починає думати, аналізувати, прагнути щось змінити в своєму житті і житті суспільства. Краще дивитися ТV десятирічної давнини і розважатися постійними сварками в політичних шоу…

Павло Загребельний у своєму романі «Святий Миколай» означив три головні психологічні типи українців: смерди, козаки, гайдамаки. Вони пройшли через усю історію і переважали в різні часи. Ще 1997 року письменник в своєму інтерв’ю зазначив: «Сьогодні торжествує смерд. І не важить, як він зветься: голова колгоспу, директор заводу, банкір, міністр, народний депутат, – однаково він зостається смердом. А чого чекати від смерда? Порятунок прийде тільки тоді, коли стрепенеться душа народу…» [1, с. 240].

Але на часі постає запитання: хто є народ український? Це той народ, який не читає, не розуміє, не аналізує? Чи все-таки це залишки українських інтелектуалів, сучасна українська (україномовна) інтелігенція? Думається саме вона, сучасна українська еліта (йдеться не про тисячі вчителів, лікарів, інженерів, бібліотекарів, а про українськомовну інтелігенцію) – знані письменники, літературні критики, журналісти, режисери, історики і публіцисти, себто ті, хто на видноті, хто має вплив, до чиїх слів дослухаються, кому вірять, може зробити багато доброго і багато шкідливого, це вже залежить від особистого вибору кожного з них.

Сьогодні нашій еліті бракує солідаризму – концентрованого виразу української національної ідеї на сучасному етапі.  Про недоліки розділеного соціуму, духовно збіднілої еліти, класового егоїзму та відсутність відповідальності писав ще Тарас Шевченко:

Доборолась Україна до самого краю.

Гірше ляха свої діти її розпинають [9, с. 207].

Через загальну солідарність Шевченко прагне ідеалу соціальної гармонії та національної величі:

Обніміте ж брати мої, найменшого брата, –

нехай мати усміхнеться, заплакана мати.

Благословить дітей своїх твердими руками

І діточок поцілує вольними устами [9, с. 207].

Поет закликає українців не ділити життя і батьківщину, а разом іти до загального блага. У часи національного поневолення Шевченко пропонує українцям навіть силовий метод зміни наявного соціального стану – «повставати й рвати кайдани». Як солідаристичний ідеал пропонує «сім’ю вольну, нову». Сім’я, кровна спорідненість, – це перший ступінь суспільної солідарності, суспільство-народ він хоче бачити сім’єю. У «новій» – не просто вільній від іноземного поневолювача – без протиріч, міжкласової відчуженості та наявності спорідненості, а також – спільної цінності – України [4].

Солідаризм різко підвищує мобілізаційні можливості соціуму і його ефективність за рахунок синергетичного ефекту, який виникає при усвідомленні різними соціальними групами спільності інтересів і здійснення ними погоджених дій. Це складна категорія, необхідна для перемоги у будь-якій справі. Солідаризм припускає серйозні обмеження (і самообмеження) преференцій еліті соціуму, при одночасному збільшенні навантаження на неї. До того ж обов’язки еліти вважаються первинними, а права й привілеї надаються їй винятково з метою ефективного виконання відповідних обов’язків перед соціумом.

Чи готові представники української еліти, духовні провідники нації до таких обмежень? І якщо готові – наскільки? Де та межа, яка дозволяє людині відмовитися від матеріальних благ заради особистого та суспільного блага, духовного (душевного) спокою? Викликає повагу приклад громадянства, мужності, явлений Василем Шклярем – його відмова від Шевченківської премії 2011 року за написаний роман «Чорний ворон».

Від самого початку незалежності збереженій культурній еліті України необхідно було працювати в напрямку зміцнення каналів інформації: телевізійної, радіоінформації; захисту культурного простору, захисту книги, захисту інформації мистецької. Адже це основний центр перелому цивілізаційного, який ми зараз переживаємо. Сьогодні лише культура може стати порятунком для українського суспільства. Цікавим є те, що українська культура (повсякденна, не інституціоналізована) незнищенна, вона існує в побуті, звичках, несвідомих чи усвідомлених символах, семантичних жестах, поведінкових стереотипах. Це той потенціал, який може актуалізуватися в будь-який момент за сприятливих умов (приміром у вигляді «Помаранчевої революції», яка не має до сьогодні завершення і може мати свій подальший розвиток).

Для того, аби ситуація сьогодення почала змінюватись, необхідно говорити про вплив культурної еліти в суспільстві. Взагалі про культуру і освіту, про відродження інтересу до читання у дітей та дорослих, слухання класичної і народної музики, про меценатство тощо. Український солiдаризм як концентроване виявлення національної ідеї осягає найглибший емоцiйно-уявний, історично найвищий вимір національної самосвiдомостi. Він підпорядковує собі, наповнює якісно новим змістом i синтезує попередні виміри національної ідеї: етнiчний, релiгiйний, державницько-волюнтаристичний та рацiонально-економiчний. Це означає, що основою етнічного, релiгiйного i навіть економічного патріотизму повинен стати передусім мiжособистiсний, духовно-психологiчний зв’язок на засадах спільних культурно-гуманiстичних цінностей, що мають одночасно національне i загальнолюдське значення.

Сьогодні солідаризм української еліти радше є ілюзією, яка може стати абсолютною реальністю. Про це свідчить, хоча б одна із сучасних соціальних мереж – facebook – канал спілкування та гуртування. Саме там народжуються і поширюються ідеї, висловлені представниками української культурної еліти, відбувається обмін думками та прогнозуються події, які дозволяють об’єднатися суспільству для здійснення певної місії.

Думається, вихід соціуму із того колапсу, в яком він перебуває зараз стане можливим завдяки "культурному націоналізму". Важливим також є питання виховання української культурної та політичної еліти. Безумовно, цей процес – тривалий і відповідальний з одного боку, а з другого – він має бути здійснений особистостями, для яких патріотизм не є порожнім словом, які генетично відчувають свою приналежність до українського народуї. Отже, мусимо виростити людину, яка б плекала рідну ідею, рідну мову, послідовно, сміливо і рішуче відстоювала заповіти предків. Але для цього необхідно мати стратегію розвитку української держави, одним із розділів якої буде виховання та ідеологія українства.

Український солiдаризм знаходиться в рiчищi загальноєвропейських духовних засад i пов’язаний з пошуком не тільки національного, але й соціального ідеалу, котрий вiдповiдав би найвищій стадії людського поступу.

Література

1. Загребельний П. Думки нарозхрист, 1974-2003 / Павло Архипович Загребельний ; [вступ. Слово Л. Копань]. – [2-ге, доп. вид]. – К.: Унів. Вид-во ПУЛЬСАРИ, 2008. – С. 235-236.

2. Лосєв Ігор. Розум, честь і совість? Український тиждень [Електронний ресурс] / Режим доступу: http://www.ut.net.ua/art/166/0/4419/

3. Пахльовська Оксана: для характеристики нинішнього періоду в історії України достатньо одного слова – «чума». Інтерв’ю Радіо Свобода 07.08.2010 [Електронний ресурс] / Режим доступу: http://www.radiosvoboda.org/content/article/2122120.html

4. Плешко Максим. Ідеологія солідаризму в контексті державотворення України [Електронний ресурс] // Режим доступу: http://www.justinian.com.ua/article.php?id=3075

5. Прожитковий мінімум [Електронний ресурс] / Матеріал з Вікіпедії – вільної енциклопедії. / Режим доступу: http://uk.wikipedia.org/wiki/Прожитковий мінімум.

6. Скоробагата Олеся, Нестор Андрій. За постановою Кабміну українці повинні їсти не більше ложки гречки на день // Газета "Чернігівські відомості", 21 липня 2010 року [Електронний ресурс] / Режим доступу: http://www.gorod.cn.ua/news_19036.html

7. Споживчий кошик [Електронний ресурс] / Матеріал з Вікіпедії – вільної енциклопедії. / Режим доступу: http://uk.wikipedia.org/wiki/Споживчий кошик

8. Французький соціальний філософ Шарль Жід [Електронний ресурс] / Матеріал з Вікіпедії – вільної енциклопедії. / Режим доступу: http://uk.wikipedia.org/wiki/

9. Шевченко Тарас. І мертвим, і живим, і ненародженим землякам моїм в Украйні і не в Украйні моє дружнєє посланіє // Кобзар : [Вибр. поетичні твори]. – К. : МАУП, 2004. – 472 с. 

Про автора

Вікторія Халамендик, доктор філософських наук, професор, Карпатський університет імені Августина Волошина