Розкидала доля нашого цвіту по всьому світу. У будь-якому куточку землі можна зустріти українців, але особливо багато їх у Італії. З різних причин подалися на заробітчанство наші земляки, у кожного своя історія, своя трагедія... Лише на чужині багато усвідомили слова Христа про громадянство Небесного Єрусалиму, і зарясніли далекі землі вогниками православних молитов. Так Господь Своїм Промислом посадив розсаду віри серед народів, які її почали втрачати.

Сьогодні в Італії майже у кожному великому місті є православна церква. Провінція Фриулія Венеція Джулія не є винятком. Розташована вона на північному сході країни, у мальовничій долині між Альпами і Адріатичним морем. Адміністративний центр - місто Трієсте, це історична область Трансністрія; також є міста Удіне, Порденоне, Горіція, Градо, Монфальконе, Пальманова, Аквілея. Регіон є автономним, фриулянці мають свою фриульську мову, що походить з родини ретророманських мов. У середньовіччі нею було написано багато літературних творів, зараз вона майже мертва, хоча існує телеканал і кафедра фриулянської мови при університеті міста Удіне. Багато замість італійського “ciao” вітаються по-фриульському: “ман Д’і”- що означає: “(іди) з Богом”.

Християнство розповсюдилось на цих землях з римського міста Аквілеї ще у античні часи. Місцева традиція твердить про проповідь святого апостола Марка. У 381 році єпископ Аквілеї Валеріан провів антиаріанський собор, на якому головував святий Амвросій Медіоланський. З VI-го століття Аквілея була кафедрою однойменного патріархату, що довгий час відстоював свою незалежність від Риму. Існував навіть особливий «аквілейський обряд», який у багатьох місцях наслідував богослужіння східної Церкви.

Православні українці у Фриулії

Після Великої схизми православна присутність була незначна, але повністю не зникала, у портових містах були грецькі громади,також поряд знаходилася Сербія, тож час від часу звершувалися православні служби. З минулих століть залишилися дві православні церкви у Трієсте. Грецька церква святого Миколая Мирлікійського 1818 року і величний сербський собор святого Спиридона Триміфунтського, побудований на місці давньої церкви у 1869 році.

В середині 1980-х один італійський юнак після довгих пошуків знайшов свій шлях до Бога у православ’ї. Захотівши стати священиком, поїхав на Афон до старця Паїсія запитати, у якій православній країні йому далі слід служити, і почув відповідь: «Залишайся у Італії. Скоро ,немов хвиля морська, накриє країну православ’я. У кожному місті будуть служби Божі. Ти будеш потрібний на Батьківщині». У 90-ті роки ця хвиля докотилася до берегів Апеннін. Першими були румуни. Після падіння режиму Чаушеску вони масово поїхали шукати кращої долі.Італійська і румунська мови схожі, тож швидко адаптувалися і, будучи дуже релігійними, рясно створювали церковні громади. Зараз Італійська єпархія Румунської Православної Церкви налічує понад сотню громад і є найбільшою православною адміністративною одиницею. У Фриулії є велелюдні румунські парафії в Трієсте, Порденоне, Гориції та Удіне. В ті ж буремні роки почали їхати до Італії і наші співвітчизники. Задовольнити свою потребу у православному богослужінні було дуже важко. Хоча у країні існували російські православні парафії Вселенського та Московського Патріархату, вони були дуже віддалені. Більше пощастило тим, які жили неподалік Трієсте. Настоятель сербського храму отець Рашко Радович почав більшу частину служби правити церковнослов’янською. Проте специфіка роботи наших співвітчизників не дозволяла їздити надто далеко, і вони довгі роки були позбавлені церковного життя. У цей період першими почали створювати свої громади греко-католики. Українська рідна мова богослужіння приваблювала людей на чужині. Добра половина парафіян були православні. Греко-католицькі священики, зазвичай, не акцентували свою конфесійну належність, всіляко підкреслювали свою східну ідентичність, часто просто обманювали людей, говорячи, що вони справжні православні, загравали на націоналізмі. Проте потрібно віддати УГКЦ належне, вони довгий час єдині презентували українство у Італії. Різноманітні організації, створені при громадах греко-католиків, підтримували духовно і матеріально наших заробітчан.

У 2001 році була створена перша парафія Корсунської єпархії Руської Православної Церкви для регіону Фриулії Венеції Джулії та Словенії. Центральним осередком було вибрано місто Удіне. Через брак священиків богослужіння проходило нерегулярно і у різних місцях. У 2010 році вперше на парафію призначається свій настоятель протоієрей Миколай Самборський, при якому нормалізувалось церковне життя і було вибране місце для постійних богослужінь. 21 лютого 2011 року призначено новим настоятелем протоієрея Володимира Мельничука.

Перше, що найчастіше кидається в очі на православній службі у Італії - відсутність іконостасу, адже богослужіння проходять у католицьких храмах або просто у кімнаті зі столом. Зазвичай Римо-Католицька Церква позитивно ставиться до православної присутності. Вони люб’язно надають свої храми для православних служб. Залюбки дозволяють правити молебні біля мощів спільних святих. Щось подібне важко уявити на Україні. Часто церкви передаються православним у безкоштовне користування.

В Удіне служба проходить у церкві при чернечому ордені святого Вінченца, що на вулиці Марангоні 105. Вранці до 9:00 служать католики, після - православні. Тому на кожну службу приходиться виносити церковне начиння, а після служби його заносити. Ведуться перемовини із архієпископом Удіне про виділення православним постійного храму, де буде змога поставити іконостас. Парафія багатонаціональна. Більшість складають українці, третину – грузини, є росіяни, молдовани та серби. Приходять італійці католики - чоловіки наших жінок. Храм — місце, де кожний хоче бути вдома, чути молитву мовою, якою звик молитися. Тому на Літургії, крім основної церковнослов’янської, звучить румунська, українська, грузинська, сербська та італійська. Італійська мова стає мовою міжнаціонального спілкування, багато грузинів, сербів вже не розмовляють російською. При такій строкатості, на щастя, вдається уникати конфліктів на міжнаціональному ґрунті. Виразно стають зрозумілими слова Спасителя, що у Христі немає ані елліна, ані іудея. Після служби спільні трапези. Люди діляться проблемами, радощами. Дізнаються про нову роботу. Всі вчаться переживати один за одного, жити однією сім’єю. Так, на свято Успіння Пресвятої Богородиці всі разом - і росіяни, і грузини, і серби з італійцями - молилися за процвітання Української держави. На день Незалежності Грузії правили молебень за Сакартвелу.

Відома любов нашого народу до чернецтва. Покликання монахів молитися за весь світ. Не позбавив молитов Господь і Фриулію. Дві парафіянки обрали чернече життя і подвизаються у монастирях України. Є тут і свій монастир в Монтеньєрі - це регіон Венето на кордоні із Фриулією. Заснований митрополитом Антонієм Сурозьким. Зараз у юрисдикції Вселенського Патріархату. Настоятелька грекиня, сестри з України, з Латвії. На Успіння Божої Матері за новим стилем прочани з Удіне відвідували монастир. На Успіння за старим стилем сестри приїхали до громади і порадували парафіян своїм візантійським співом. Створено на парафії свій сайт, де є новини,розклад богослужінь. 

Все у світі відбувається за Промислом Божим. Він страждання і проблеми людей використовує для їхнього блага. Опинившись на чужині, люди вперше переступають поріг храму, щоб там і залишитися. Ставши «странниками и пришельцями», вірні з православних країн понесли світло віри Христової туди, де вона почала згасати. Тому Православ’я у Фриулії Венеції Джулії не випадкове чуже явище, а давня віра, яку потрібно по-новому явити світу. Це і є призначення наших співвітчизників у Італії.

Теги: