Відійшов у вічність Петро Костянтинович Мартьянов...

Вчена Рада Відділення релігієзнавства НАН України 9 вересня на своєму засіданні вшанувала його пам'ять хвилиною мовчання.

Для всіх нас - його смерть така несподівана...

Ще в серпні місяці ми розмовляли з цим відомим не тільки в Одесі, але й в Україні пастором, натхненником міжцерковної ради Одеси, по телефону, домовлялися про зустріч у вересні, мали плани щодо спільної конференції в Одесі на 2012 рік, робили ставку на нього як на людину, яка знає всю релігійну Одесу краще за всіх - і раптом така сумна новина, в яку навіть не зразу повірили.

Знайомі ми з Петром Мартьяновим давно, з початку 1990-х років. Тобто наше Відділення давно співпрацювало з цією людиною. Разом провели багато конференцій, зустрічей, виконали декілька проектів. Раніше він частенько бував у Києві по своїх справах і завжди заходив до нас по книги (він був активним поширювачем нашої наукової продукції в Одесі, серед релігійних діячів), привозив цікаві видання, переклади літератури, яка важлива була для нас як науковців. Багато книжок в нашій релігієзнавчій бібліотеці - це дар Петра Мартьянова.

Він був відкритою людиною, з ним можна було обговорити будь-які питання - від особистих до державних, від фінансових до духовних.

Він був активно включений не тільки в релігійні справи чи міжрелігійний діалог, страшенно переживав за свою громаду, за людей в ній. Особливо його турбувала відсутність солідарності серед християн. Він щиро бажав всіх передружити, і така установка на справжній, а не показушний екуменізм, виявлялася не тільки в його світогляді, але й в практичних діях.

Він був чудовим пастором, духовником, тонким психологом. Мартьянов знав Людину і її щоденні потреби, прагнув допомогти в складних ситуаціях, багатьох підтримував не лише словом, але й фінансово. Петро Костянтинович з повагою ставився до всіх людей, віруючих і невіруючих, поважав їх вибір, якось дуже бережно опікувався тими, хто йшов шляхом духовного пошуку. Він мав неабиякий релігійний досвід, шанобливо відгукувався про всіх - католиків, православних, протестантів, іудеїв, мусульман. Він надавав допомогу і сприяв контактам незалежно від віросповідання. Він був великим комунікатором, співбесідником.

Майстер організації зустрічей, талановитий менеджер! Завдяки саме Мартьянову ми, столичні науковці, добре знали про життя Одеси, про його різноманіття. Він організовував зустрічі з митрополитами, старшими пасторами, кардиналами та єпископами, шейхами та равинами.

Завдяки його ініціативі в Одесі була створена і успішно працювала міжконфесійна рада церков і релігійних організацій при мері Одеси.

Мир, який панує в Одесі в міжконфесійних відносинах, - це заслуга у великій мірі Петра Костянтиновича.

У Мартьянова була вдача налагоджувати добрі звязки з усіма, в тому числі і з владою. Завдяки цьому в Одесі успішними виявилися соціальні проекти гуманітарної допомоги нужденним. Він вчив владу шанувати віруючих, вникати в їхні потреби, розуміти важливість релігійного фактору в житті Одеси.

Петро Мартьянов був справжнім одеситом. Він патріотично любив Одесу, розумів особливості її історії, специфіку одеського життя, ментальність її мешканців. Все це він прагнув донести до гостей міста, до неодеситів, з особливим, тільки йому притаманним колоритом у мові, поведінці, способі життя.

Спілкування з ним завжди збагачувало, надавало нової інформації, унікальної, яку не знайдеш в книгах, не збереш в інтернеті.

Він був надзвичайно інтелегентною людиною, уважною, скромною, турботливою. Любив гостей, зустрічав їх із задоволенням, піклуючись про найдрібніші потреби. Під його крилом кожен почувався захищеним.

Ми знаємо його також як доброго сім'янина. Він турбувався про своїх дітей, цікавився їхнім життям, не просто утримував, а наставляв як батько. Частенько розповідав про їхні успіхи, болячки, переживав за невдачі, бо відчував велику відповідальність перед Богом за їхню долю.

Дізнавшись про те, що Петра не стало, не дає покою думка: а як тепер вони будуть без нього? Нам хочеться підтримати його дружину, його дітей, сказати, що ми любили Петра Костянтиновича і будемо завжди памятати його. Висловлюємо родині своє співчуття.

Ми знали, що у Петра Костянтиновича хворе серце, він важко переніс рік тому інфаркт, знав про небезпеки, які несе ця хвороба для його життя, але все своє серце він віддавав людям, своїй громаді, родині; частка його тепла дісталася і нам, його колегам, релігієзнавцям. Ми пишаємося, що знали Петра, ми вдячні за те, що мали можливість спілкуватися і працювати разом.

Одеса назавжди асоціюватиметься в нашій свідомості з Мартьяновим, хоча він вже ніколи не вийде зустріти нас до поїзда "Київ-Одеса".

Але ми віримо, що зустріч ще буде, на іншому пероні і в іншому місці.

Людмила Филипович

Релігієзнавці України