Проблема схизми у рамках католицької ідентичності

10 12 2011 |
Вадим Арістов

Рецензія на: Конгар Ив. Девять веков спустя. Заметки о Восточной схизме. Киев, Дух і Літера, 2011. 168 с.

 

У своїй книзі Ів Конгар пропонує роздуми над довгим і надзвичайно складним процесом поділу християнського світу на західну і східну частини. Праця складається з п’яти частин. У Вступі окреслено концепцію книги, проблему та підходи до осмислення величезного історичного матеріалу. Ів Конгар ставить за мету запропонувати «деякі елементи інтерпретації історичної реальності «східної схизми»». Три основні розділи книги присвячені факторам, що спричинили розходження Східної та Західної Церков: політичним, культурно-релігійним, еклезіологічним. Аналізуючи фактори відчуження Церков, автор іде від найзагальнішого (і найголовнішого) до конкретного, тобто від політики через «культуру» до «еклезіології». Ключові висновки автора, а також «кінцеві уваги» вміщено у Підсумках.

 

Проблема схизми у рамках католицької ідентичності

 

Коріння поділу на два світи Конгар цілком справедливо шукає у перших століттях по Христі, коли нова віра вкорінилася на землях двох різних культур: грецької і римської. Обидва культурні простори належали до єдиного політичного цілого, Римської імперії. Це стало підставою формування ідеї «вселенської Церкви» як церковного аналога імперії. Проте перенесення столиці до Константинополя, розпад імперії і падіння Західної її частини призвели до появи «двох Римів», що мали різні уявлення про своє місце у християнському світі. Якщо Константинопольська Церква своїм впливом завдячувала Імперії і активно спілкувалася з іншими (теж східними) Церквами, то Римська Церква зміцнювалася на тлі політичної дезінтеграції на Заході, де мала монопольне становище. Такі стартові умови призвели до появи двох ідей Вселенської Церкви. Західна ідея на перший план висувала монолітність Церкви, східна — передбачала єднання окремих церков. Переломним моментом, після якого реальні шанси на збереження єдності були втрачені, Конгар називає «відновлення» імперії на Заході Карлом Великим. Якщо раніше ідея Вселенської єдності могла уособлюватись у єдиній (Візантійській) імперії, то тепер Захід отримав свою осібну імперію. У подальші століття факторами посилення відчуження Сходу від Заходу автор вважає хрестові походи, особливо четвертий, де проявилася явна, воєнна, агресія одних християн проти інших.

 

Суттєвим джерелом непорозуміння була різниця у панівній мові: на Сході — грецька, на Заході — латинська. Складність адекватного перекладу богословських понять з однієї мови на іншу нерідко призводила до інакших тлумачень у вкрай важливій сфері; це поглиблювало різницю в поглядах, а отже фактичний розкол. Ів Конгар звертає увагу також на відмінності західної та східної обрядовості і саме розуміння обряду, власне на співвідношення обряду і віри (на Сході обряд і віра нерозривно поєднані, на Заході більш автономні). Це виводить його на питання про домінантні епістемологічні установки: тяжіння до синтетизму і трансценденталізму на Сході та до аналітизму, схоластики і реалізму на Заході.

 

Наслідком усього цього Ів Конгар вважає формування відчуття взаємної неприязні і прагнення до відчуження, закриття у межах власної традиції і плекання, підкреслення, її відмінності від традиції іншої. Проте найсильніше дух неприязні, на його думку, проявився саме у Східних Церквах, яким легше було прийняти «турецький тюрбан, ніж папську тіару».

 

Автор — не сторонній спостерігач, він — представник Заходу і не соромиться виявляти у тексті свою «латинську» ідентичність. Відчувається радше «поблажливий» тон, ніж справжня, наукова, відстороненість. Хай і поступове, але все таки відчуження Сходу від Заходу; хай папство поводилося надто різко, відстоюючи свій примат, але саме свій примат. У своїй риториці Ів Конгар до традиційної «латинської» непоступливості додає фермент толерантності і «розуміння» іншої сторони. Але в засаді він не стає менш консервативним, бо навіть теоретично, видається, не може поставити під сумнів такі базові речі, як римський примат. А це було б корисно з методологічного погляду. Одним словом, Конгар визнає схизму Східних Церков.

 

Проблема схизми у рамках католицької ідентичності

 

З іншого боку, він виправдовує певне «тиранство» Римського престолу, бо все таки папство є легітимною владою у Вселенській Церкві. Між тим, цікаво поміркувати: Східні Церкви, формуючись під захистом імперських структур, могли краще зберегти дух початкового плюралізму християнських громад, ніж Римська Церква, що зміцнювала свою традицію без (а нерідко всупереч) імперії і сама плекала натомість чимало імперських рис.

 

Жанр заміток дозволяє суміщати науковий аналіз з «практичними рекомендаціями», хоч це і досить ризиковано. На думку Іва Конгара, східні християни повинні «повернутися» (до єдиної Вселенської Церкви), а західні прийняти їхню обрядову відмінність. Тобто він пропонує католикам поступитися другорядним по відношенню до інших (питання обряду і деяких догматів), а православним поступитися основним (питання примату папи) по відношенню до себе. Автор слідує логіці, за якою розкол/схизма/відділення є завжди вчинком тих, хто помиляється. Ця схема виграшна для католика, бо ж і східні християни, і протестанти (тобто ті, хто відійшов від правильної лінії) відділялися. Але вона має свої межі і небезпеки, якщо згадати, наприклад, що християнство фактично відділилося від іудаїзму (в даному випадку «схизма» чомусь пішла не від правильного до помилкового, а навпаки).

 

Загалом, книга Іва Конгара є цікавим і корисним доробком католицької історичної думки ХХ століття. Чітко структурована і доступно написана, вона не тільки пропонує читачу авторську позицію, а й самі факти, на яких ця позиція заснована. Це дозволяє читачу зробити те, чого не міг автор — критично проаналізувати проблему схизми поза рамками католицької ідентичності.

Теги:
1987







Матеріали по темі







Для того, щоб коментувати матеріали Religion.in.ua, необхідно авторизуватися на сайті за допомогою сервісу F-Connect, який використовує дані вашого профілю в соціальній мережі Facebook . Religion.in.ua використовує тільки ті дані профилю, доступ до яких ви дозволили сайту



Коментарі розміщюються користувачами сайту. Думка редакції не обов'язково збігається з думками користувачів.
10 грудня 2011 14:07

Застаріла книжка. Але цікаво подивитися як думали про православних кошмарно найліберальніші католицькі богослови в часи Шептицького. Дуже все це цікаво. Люди мочили православя, а їх гнали за симпатії до православя, що вони те православя мочать. Слава Богу, що Він все це перестав терпіти і послав папу Іоанна в 1958 році. Інакше б зараз РКЦ була б такою ж як РПЦ - в кращому випадку.


10 грудня 2011 10:48

Дякую за рецензію. Думаю, книга, дійсно цікава, і для широкого загалу.


Відвідувачі, що знаходяться в групі Гости , не можуть залишати коментарі в даній новині.
Останні коментарі
Опитування
настоятель парафії
парафіяльна рада разом із настоятелем та парафіянами
меценати, за кошти яких зведено храм
державні структури, що займаються реєстрацією парафій
усе, що вирішується на користь моєї конфесії, завжди правильно!
інший варіант