Коли гортаєш сторінки відроджених «Трудів Київської духовної академії», перше, на що звертаєш увагу – це розмаїття тем і проблем, які порушують автори у статтях. Складається враження, що редакція намагається охопити все можливе і дотичне до концепції журналу, яка була вироблена ще у ХІХ ст., і дуже добре, що у сучасних науковців і релігійних діячів вистачило мужності і таланту продовжити унікальне видання, яке на теренах нашої країни існувало більше п’ятдесяти років (1860–1917).

Рецензія – той жанр, в якому цілком доречні історичні аналогії та порівняння, звернення до досвіду тих, хто створював одне з найвищих інтелектуальних надбань – «Труди Київської духовної академії». Тому й, певно, в цій роботі звернення до досвіду попередників уважаємо логічним і необхідним.

Будь-який «інтелектуальний продукт», як сьогодні у нас говорять, має бути актуальним для суспільства. Так у чому ж актуальність сучасних «Трудів…»? Відтворити історичні події? Це потрібно, але за умови, що вони відтворені об’єктивно і правдиво. Осмислити роль Церкви і Православ’я у сучасному світі і в Україні? Наразі це необхідно. Пояснити суспільству і кожній людині переваги життя за заповідями Христа, прищепити потребу у вірі, виховати справді релігійну особистість? Без сумніву, це актуально. І добре, що авторів та редакційну колегію не зупиняє маленький наклад (1000 примірників), невелика реальна аудиторія та ін. Схоже, вони впевнені, що потенційна аудиторія їх «Трудів…» значно більша.

Вважаємо позитивним уже те, що редакційна колегія майже буквально наслідує концепцію журналу, вироблену ще у ХІХ ст., але, разом із тим, активно і творче ставиться до інтелектуальної спадщини минулого, упевнено вносячи корективи, які диктує час. Ретельно збережена рубрикація журналу, загальний тон і стиль найцікавішого і унікального періодичного видання минулого. Проте нові рубрики роблять журнал більш сучасним, тому і цікавим.

І знову про ту багату спадщину, яку ми отримали. У нових «Трудах…» вона ретельно вивчається, коментується, класифікується; висвітлюються факти з минулого, які допомагають зрозуміти не лише умови виникнення і функціонування православної преси, але й певні суспільні аспекти. Варто лише звернутись до статей І.Хроненка «З історії видання журналу «Труди Київської духовної академії», О.Путро «Засновник журналу «Труди Київської духовної академії». Слово про ректора КДА архімандрита Антонія (Амфітеатрова)», низку статей про авторів «Трудів…», а також величезну працю – систематичний каталог публікацій, які побачили світ на сторінках цього журналу у 1915–1917 рр. Він складений за тим же принципом, за яким складались «Систематические указатели…» у попередні роки – наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. Цей принцип доречний, та й час свідчить про його доцільність.

Думаю, редакційна колегія йде правильним шляхом, залучаючи до співпраці істориків, філософів, мистецтвознавців, педагогів, музейних працівників, а не обмежуючись лише працями представників духовенства і викладачів духовних закладів, як це було у ХІХ столітті. Цей шлях видається плідним, і його результатами є ґрунтовні і науково аргументовані статті, які опубліковані у сучасних ТКДА. Світські автори привнесли в журнал не лише академізм і наукову лексику, а й справжній запал дослідників, емоційність, яка не завжди вітається у суто наукових виданнях, але цілком доречна у журналі, в якому так вправно поєднується релігія і наука. У цьому плані варто відзначити статтю Бистрицької Е. «Значення духовної освіти Руської Православної Церкви в контексті міжконфесійних відносин першої половини ХХ ст.», М.В. Первушина «Еретик, що «черевата жонка»: за полемічними пам’ятками руської літератури ХІ – XVII ст.», цікаві і науково вартісні статті М.Ткачук, С.Головащенка та інших.

Без сумніву, корисним є залучення студентів Академії до роботи у журналі. Молоді люди може й не мають досвіду наукової праці, але в них є оригінальність погляду, свіжість думки і прагнення осмислити релігійні процеси з позицій сучасності. Сподіваюсь, що у процесі роботи над статтями студенти звернуться до спадщини минулого і до виступів сучасних релігійних діячів і науковців.

Цілком позитивною видається започаткована традиція публікацій статей і портретних нарисів, присвячених авторам «Трудів…», які працювали у журналі в ХІХ – на початку ХХ ст. Це не лише формальна данина минулому; переважна більшість публікацій є аналітичними, побудованими на архівних даних, які часто вперше уведені у науковий обіг. Варто відзначити цікаві праці, присвячені А.Амфітеатрову, М.Маккавейському, Д. Богдашевському, В.Певницькому, П.Кудрявцеву, С.Сольскому, М.Олесницькому та багатьом іншим.

Діяльність справжнього науковця, і особливо історика, часто нагадує роботу слідчого або автора детективного роману (перепрошую за таке порівняння, але воно мені здається доречним). Необхідно врахувати всі факти і кожну дрібну деталь для того, щоб вималювалась правдива картина подій. Ось так обережно відтворюють минуле Бурега В. В. у статті «Забута книга про історію Київської духовної семінарії», Шкаровський М.В. «Іосифлянський рух у Києві у першій половині 1930-х р. р. : священик Димитрій Шпаковський та епископ Дамаскин (Цедрик)», Путро О.І. «Нариси історії Київської духовної академії і семінарії в XIX ст.» та інші автори.

Якщо розглянути функціонування «Трудів…» наприкінці ХХ – на початку ХХІ ст. в динаміці, то помітний значний прогрес, а саме: публікації стали більш ґрунтовими; тематика урізноманітнилась і значно збагатилась новими аспектами і проблемами; зникла певна концептуальна заангажованість і упередженість; автори відходять від традиції написання на сторінках сучасних «Трудів Київської духовної академії» про «Труди Київської духовної академії» ХІХ – початку ХХ століття, а намагаються висвітлювати нові аспекти, порушувати актуальні проблеми Церкви, релігії, суспільства.

Попередники – автори «Трудів…» кінця ХІХ – початку ХХ ст. величезну увагу приділяли суспільному життю, політичній ситуації в Російській імперії і в усьому світі; намагались пояснити тогочасні події з позицій християнства; знайти відповіді на непрості виклики, які час висував Церкві та її вірним. Тоді цей шлях уявлявся плідним. Професор Київської духовної академії І.Корольков, перший дослідник «Трудів…», таким чином визначив концепцію, мету і завдання цього часопису: «Одна із нагальних потреб нашої духовної журналістики — повага до сучасності, живий відгук щодо її потреб. Нам треба бути ближче до суспільства і до його біжучих, животрепетних проблем і вимог».

В історії «Трудів…» були автори – згадаємо Василя Екземплярського, Володимира Завитневича, Олександра Глаголєва, Петра Кудрявцева, Володимира Рибинського та багатьох інших, – чиї статті на «злобу дня» залишились блискучими зразками високої публіцистики і, разом із тим, історичними документами, які свідчать про несподівані грані суспільно-політичного життя суспільства і держави та надають приклади різних концепцій і світобачення. Статті написані легко, емоційно і разом із тим, обґрунтовано, з аргументацією різних положень і посиланням на Святі тексти, ці статті можуть бути взірцем для наслідування.

На нашу думку, і сучасним авторам «Трудів Київської духовної академії» варто зробити якісно новий крок – перейти у своїх публікаціях до систематичного аналізу сьогодення з позицій християнства. Це нелегкий крок, не виключено, що ризикований, з непередбачуваними (чи цілком передбаченими?) наслідками. Але чого мають остерігатись люди, покликані бути духовними пастирями? Світська людина впевнена, що голос Церкви має бути могутнім і правдивим, навіть якщо ця правда мало кому подобається.

Схоже, автори і редакція «Трудів…» теж відчувають потребу в аналізі сьогодення. Прикладом цього може бути статті протоієрея Р.Снігирьова «Сучасна трансформація інституту сім’ї і шлюбу в світлі біблійського вчення», Ю. Комінко «Церква і засоби масової інформації: до розуміння проблеми взаємовідносин» та інші.

Глибоко обґрунтованими та оригінальними видається низка матеріалів, присвячених українознавчим студіям. Для мене новими гранями відкрився талант вельмишановного Митрополита Київського і всієї Русі Володимира. У статті цього автора «Релігійне світобачення Тараса Шевченка» тонко і багатоаспектно висвітлюється неоднозначне ставлення великого українського поета до Бога і Церкви.

Виступи і слова (слово як жанр) митрополита Київського і всієї Русі Володимира на сторінках академічного журналу, вважаємо, є значним виховним моментом – студенти Академії і Семінарії мають розуміти силу мас-медіа, і участь у роботі журналу першої особи Церкви підвищує престиж «Трудів…», а також свідчить про повагу і увагу митрополита Володимира до інтелектуальної праці. Це ж можна віднести і до роботи у журналі ректора Київської Духовної Академії і Семінарії, митрополита Бориспільського Антонія, в статтях якого відчувається не лише жива думка дослідника, логіка і глибокі філософські узагальнення, але й справжнє захоплення науковою роботою.

Сучасні «Труди Київської духовної академії», мабуть, один із небагатьох журналів, у якому цілком виправдане звернення до минулого Церкви. Майже всі публікації, присвячені історичним аспектам, відзначаються уважним і обережним ставлення до документів, до кожної деталі і факту. Але ми ж добре знаємо, в якому стані знаходяться в нашій державі рукописи, листи, різні довідки тощо. На жаль, з часом вони руйнуються, страждають від не дуже дбайливого зберігання, несумлінного ставлення до них користувачів; свідомо варварські знищуються; не секрет, що цінні документи шахраї крадуть із архівів і книгосховищ, перепродують їх. Саме тому задача кожної інтелігентної і відповідальної людини зберегти надбання минулого. Чому б не започаткувати у «Трудах…» постійну рубрику, в якій публікувати рукописні документи, що свідчать про історію Церкви, стосуються окремих представників духовенства та їх складної долі, не виключено, що їх рідних і близьких? Окремі деталі допоможуть скласти складну мозаїчну картину минулого. І на відміну від тієї «фантомної» історії, яку з маніакальною регулярністю вигадує кожна влада, можна на основі документів і безперечних фактів написати справжню історію Церкви в усі її періоди. Вважаю, це варто зробити, поки що можна знайти не знищені документи і, не виключено, свідчення очевидців.

У цьому плані видається цікавою публікація ігумена Філарета (Гаврина) «Розвиток відносин державної влади до Церкви напередодні Другої світової війни». Створена на документальній основі, майже без коментарів і пояснень, стаття викриває спроби маніпулювання Церквою, які здійснював радянський уряд у той непростий період. Варта уваги публікація єпископа Климента (Вечері) «До питання про проблематику церковно-державних відносин в Україні: історичні паралелі ХХ століття». Як люблять у нас говорити, це треба знати, щоб не повторювати помилок.

Мабуть, уже настав час для публікацій таких матеріалів; вони необхідні для того, щоб українське суспільство чітко уявляло собі загрози, які несуть тоталітарні режими для Православ’я і для релігійної свідомості в цілому, а також щоб запобігти спокусі довіряти демагогії «православних комуністів» (оксюморон, але це є реальністю!). З цієї позиції цікаво розглянути статтю протоієрея Діонісія Мартишина, яка отримала гостру і актуальну назву «Політичні погляди православного християнина в умовах ідеологічної міфотворчості». «Ідеологічна міфотворчість» – це влучна характеристика сучасного політикуму.

Цінним уважаємо той факт, що автори журналу відкриті до нових ідей в освіті і готові переймати педагогічний досвід, який вважається їм доцільним. Варто звернути увагу на статті ієромонаха Лаврентія (Собко) «Особливості вивчення іноземних мов у духовних школах у межах Болонського процесу», В.Буреги «Вищі навчальні заклади Католицької Церкви і проблема їх інтеграції в Болонський процес», архімандрита Кирила (Говоруна) «Магістерські програми в системі духовної освіти» та інші. В цих статтях ведуться пошуки формування нового образу духовенства – людини освіченої, інтелектуальної, здатної дати гідну відповідь викликам часу.

Ще кілька моментів, які, сподіваюсь, привернуть увагу авторів і редакційної колегії – йдеться про ілюстративний матеріал. Його не вистачає, і це, вважаємо, шкодить сприйняттю статей читачами. Адже до багатьох публікацій можна зробити чудові ілюстрації. Це можуть бути фотокопії портретів тих, про кого йдеться у статті; копії листів, рукописних варіантів майбутніх публікацій; фото рідкісних ікон, храмів і церковних предметів, які збереглись і тих, які вже невідтворні, оскільки загинули з плином часу або були свідомо знищені у часи комуністичного режиму. Журнал має такий досвід – дуже вдало проілюстрована портретами стаття А. Дьяконова «Митрополит Микола (Кутепов): час служіння у Київській духовній семінарії (1958–1959 рр.)», цікаво підібраний ілюстративний матеріал до статті протодіакона Димитрія Болгарського «Ісіхазм і богослужбові співи», А. Кондратюка «Барокові розписи лаврської школи в наукових працях діячів Київського Церковно-археологічного товариства» та деякі інші.

Так, вважаємо, було б доречним проілюструвати ґрунтовну і дуже цікаву статтю митрополита Антонія (Паканича) «Внесок Київської духовної академії в розвиток українознавства (ХІХ — початок ХХ ст.)». Шановний автор писав про роботу професорів Київської духовної академії, фотографії яких збережені в архівах столиці України. Ці особи, без сумнівів, гідні того, щоб їх портрети були опубліковані у відродженому журналі КДА, а не лише покривались пилом на полицях архівів. Доречним, уважаємо, були б ілюстрації до статті протоієрея Максима Бойка «Київський Покровський жіночий монастир: нарис з історії», архієпископа Митрофана (Юрчука) «Софія Київська – центр духовного просвітництва Русі»; і вже зовсім легко можна було б проілюструвати цікаву і глибоку рецензію Кирила (Говоруна) на ґрунтовну монографію Ю. П. Чорноморця «Візантійський неоплатонізм від Діонісія Ареопагіта до Геннадія Схоларія» (К., 2010). Від фото обкладинки виграв би друкований матеріал, та й читачі б швидше знайшли цю монографію у книгарнях.

Ілюстрації безсумнівно приваблюють читача, вони допоможуть краще зрозуміти текст, а це має відбитись на якості сприйняття публікації і, сподіваємось, на збільшенні аудиторії. Практика ілюстрування наукових матеріалів є поширеною у світі, тому й сучасні ТКДА ніхто не звинуватить у надмірному новаторстві.

Якщо вже йдеться про дизайн, то варто відзначити вишуканість обкладинки: лаконічність і змістовність малюнку, тонка пастельна кольорова гамма, відповідність обкладинки концепції і призначенню журналу можна лише вітати. Навіть якщо уявити собі випуск «Трудів…» на полицях книжкових крамниць, то, впевнена, він там не загубиться завдяки «аристократичній» стриманості дизайну, який вигідно відрізняється від «кричущих» обкладинок більшості сучасних видань.

Щодо жанрів. Дійсно, палітра жанрів наукових журналів не така яскрава і розмаїта, як жанрів літератури або мас-медіа. Редакція сучасних «Трудів Київської духовної академії» використовує майже всі доступні для наукового журналу жанри – аналітична наукова стаття, звіт, рецензія, портретний нарис; також публікуються матеріали у суто релігійному жанрі слова. Але, сподіваюсь, «Труди…» стануть ще цікавішими, якщо в них з’являться анонси визначних науково-релігійних подій (в «Трудах…» ХІХ – початку ХХ ст. вони публікувались), збільшиться кількість рецензій. Сьогодні у наукових журналах провідних університетів світу часто з’являються інтерв’ю з науковцями. Може, було б доречно взяти інтерв’ю у духовної особи, у філософа, педагога, мистецтвознавця, які досліджують релігійні проблеми? Думаю, це було б цікаво для читацької аудиторії цього непересічного журналу.

На жаль, не всі публікації рівні по змістовності, науковій вартості, новизні. Деякі статті – їх не так уже й багато, але вони є, – нагадують проповіді для невибагливої аудиторії, а деякі є майже дослівним переказом рекламного проспекту. На жаль, зустрічаються в статтях і прості компіляції, але це вже хвороба нашого часу. Сподіваємось, її можна вилікувати. Всі ці прикрі моменти наявні переважно у перших випусках журналу; в останніх їх майже не спостерігається.

Проте головне є – публікації змушують думати, іноді сперечатись (наприклад, низка статей про митрополита Андрія Шептицького, які мені видаються упередженими), з чимсь погоджуватись; деякі статті викликають відверте захоплення і радість від того, що є у нас справжні науковці і глибокі дослідники. Майже відсутні так звані науковоподібні статті, в яких за жонглюванням термінологією і цитуваннями/ посиланнями до класиків або наукових і державних авторитетів не видно авторської думки, не чути живого слова того, хто захоплюється пустопорожньою імітацією науки.

Редакції сучасних «Трудів…» є чим пишатись – у журналі надруковано багато виключно цікавого і цінного матеріалу. Але згідно з даними, опублікованими у № 14 за 2010 р., «загальна кількість матеріалів, надрукованих в журналі з моменту його відродження у 1997 р., становить 248 (для порівняння нагадаємо, що згідно з покажчиками «Трудів КДА», що видавалися як до революції, так і в сучасний період, з 1860 по 1904 р. в часопису було надруковано близько 2 300 статей, з 1905 по 1914 р. — 654 статті і з 1915 по 1917 р. — 135 статей)».

Але тут є парадокс! У наш час, коли видавничі можливості такі великі, процес знаходження інформації спрощений завдяки Google, а написання статті значно полегшується завдяки комп’ютеру (сподіваюсь, у редакцію не приходять рукописні матеріали, як це було у ХІХ – на початку ХХст.!), опубліковано у «Трудах Київської духовної академії» суттєво менше статей, ніж у минулі часи! Дивно, але факт – у ХІХ ст. і на початку ХХ ст. з всіма політичними переворотами, війнами і революціями, з дуже обмеженими тогочасними технічними можливостями та багатьма іншими факторами, журнал виходив регулярно щомісяця. Сучасні «Труди…» поки що виходять два рази на рік. Це свідчить про те, що перспективи для залучення авторів, розвитку обсягу журналу і збільшення кількості статей у редакційної колегії є, і вони значні.

Так, зроблено дуже багато для розвитку і функціонування «Трудів Київської духовної академії». Але коли звертаєшся до такого серйозного явища, як такий журнал, неодмінно виникає питання: а яка ж мета цього «проекту»? Якщо відтворити і продовжити видання унікального журналу, який існував у ХІХ – на початку ХХ ст., то ця мета досягнута стовідсотково. Але якщо претендувати на роль духовного помічника і одночасно пастиря православних, інтелектуальної скарбниці і «лакмусового папірця», який безпомилково тестує стан сьогоднішнього суспільства, то простір для цієї роботи відкривається безмежний.

І як побажання: зважаючи на високий інтелектуальний потенціал усіх без винятку авторів «Трудів Київської духовної академії», думаю, що саме їм варто підтримувати і розвивати українську мову на сторінках цього журналу. Тож було б добре, щоб більшість публікацій – а не виключено, що й усі – виходили українською мовою. Мені можуть заперечити: велика кількість православних володіють лише російською, і автори хотіли б донести результати своїх наукових досліджень до якомога ширшої аудиторії. Що ж, у світі існує досвід двомовної наукової періодики – це коли подаються два мовних варіанти однієї статті. Це мушу визначити, відкидаючи будь-які політичні спекуляції з цього питання.

«Труди Київської духовної академії» створювались у 1860 р. як науковий часопис для освіченої, інтелектуальної, схильної до аналітики православної аудиторії. Чи можна вважати сучасні «Труди…» науковим журналом? Сподіваюсь, що так. Пройшов той час, коли в нашій країні легковажні гострослови протиставляли науку релігії. Теологія, історія релігії, ідеалістична філософія має таку ж наукову вартість, як і інші наукові дисципліни, занесені в державні реєстри. А щодо сучасного стану журналу – то він видається мені більш ґрунтовним у науковому плані, ніж деякі загальновизнані академічні журнали, які легко змінюють концепцію згідно з черговою настановою, отриманою навіть не згори, а з якоїсь «гірки».

Існує багато аспектів, які вимагають серйозної і кропіткої роботи, творчої і рутинної одночасно. Але ж зрозуміло, що «Труди Київської духовної академії» не створюються для одного моменту або короткочасного існування, легкого читання або розваги; цей журнал був започаткований на віки, і сам факт його відродження/ створення вже є надбанням історії.

Алла Бойко, доктор філологічних наук, професор Інституту журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Рецензія опублікована: Філософська думка-Sententiae: Спецвипуск № 3 (2012) «Християнська теологія і сучасна філософія», сс. 265–271. Спецвипуск можна придбати в інтернет-магазині «Архе».

Теги: