На межі ХХ-ХХІ століть одразу кілька мислителів поставили питання про те, що на зміну секуляризованому суспільству прийшов новий тип, який наразі не має чітких обрисів. Прихід цього нового типу суспільства філософ Ю. Габермас прив’язав до терактів 11 вересня 2001 року, але ще протягом майже десяти років його сутнісна відмінність від типового модерного суспільства була не визначена, отже його спрощено називали пост-секулярним. Головною рисою цього нового суспільства стало, на думку найчутливіших мислителів, зростання релігійності, яка, попри всі намагання Просвітництва витіснити релігію з публічної сфери, знову стала рішуче заявляти про себе навіть у західному світі, тоді як в інших частинах ойкумени проявилася просто вибухово, надихнувши численні явища від латиноамериканської теології звільнення до іранської Ісламської революції.
Нині численні ознаки дозволяють говорити про більш сталий новий тип релігійності, а саме – про контрсекулярну релігійність. До певної міри контрсекулярна релігійність є продовженням таких явищ ХХ століття, як неоспіритуалізм, фундаменталізм і нью-ейдж, проте в деяких випадках зовнішній вигляд контрсекулярних релігійних рухів дозволяє поставити питання про їхню належність до релігії взагалі, настільки вони не схожі на традиційну релігійність.

Зокрема, впадає у вічі те, що носії нової свідомості не приділяють багато часу релігійній практиці, аскезі, конфесійній освіті, так само як і не є пов’язаними з офіційними інституціями, що зазвичай вважаються представництвами відповідної релігії — муфтіятами, патріархатами тощо. Можна констатувати розрив із традицією, попри те, що також відбувається болісний розрив і протистояння щодо Модерну. Втім, протистояння завжди свідчить про залежність, а отже можна говорити про те, що без просвітницької парадигми не було б і нової контрсекулярної релігійності. Протистояння Модерну та його зовнішньому втіленню — Заходу — є одним з наріжних каменів нової релігійності, набуваючи у свідомості носіїв цієї релігійності рис есхатологічної битви сил Світла з силами Темряви. "Матеріалістичний Захід" вважається втіленням світового зла, тоді як адепти нового типу релігійності є носіями рятівної духовності. Цю рису контрсекулярної релігійності іноді називають «окцидентофобія», тобто ненависть до Заходу, і вона є чи не найголовнішою ознакою контрсекулярної релігійності.

Іншою важливою рисою нової релігійності є свідома архаїзація власної релігійної практики, відмова від витонченого богослов’я та культурного спадку на користь простіших поглядів, простої релігійної практики без надмірного асектизму. Така позиція іноді вводить в оману дослідників, які вважають поведінку представників антизахідних рухів далекою від релігійності. Але можна стверджувати, що відповідна лінія обрана носіями контр-секулярної релігійності через небажання засвоювати надмірну кількість знань, задовольняючись активними діями на обраному фронті. Головною чеснотою тут виступає відмова від усього зайвого – від середньовічних богословських тлумачень Писання, західної освіти та демократичних цінностей.

Типовим прикладом свідомої архаїзації є угруповання «Боко Харам», але воно не є унікальним. Відмова від зайвого в релігії супроводжує загальну відмову від консюмеристських цінностей сучасного світу, прагнення повернутися до простих умов життя традиційного суспільства. До такої свідомої архаїзації релігійності звертаються численні представники західного суспільства, звертаючись до таких рухів як «анастасіївці» та неоязичники. В цих рухах їх приваблює можливість відмовитися від пріоритетів західного способу життя на користь простого життя на природі, плекання національних традицій на противагу глобалізації та вестернізації. Прості релігійна ідеологія та практика є привабливими для людей, які намагаються відновити свою релігійність після десятиліть атеїстичного виховання, коли потяг до трансцендентного інтенсивний, але не вистачає не лише власної обізнаності в традиційних релігіях, а також освічених авторитетів, до яких можна було б звернутися за порадою.

Отже, сьогодні вже сформувалася специфіка нової релігійності, яка не тільки прийшла на зміну Модерну, але і відчуває себе зобов’язаною замінити його, вбачає в цьому свою місію та ладна застосувати будь-які міри для того, щоб здійснити мету. Внаслідок цього відбуваються численні збройні конфлікти, де вже нині гинуть сотні тисяч людей, але потенціал у цих конфліктів набагато більший. У цьому протистоянні контр-секулярна релігійність виступає проти сучасної західної цивілізації, але не намагається залучити до боротьби традиційну релігійну опозицію секулярного світу, і Захід ще може скористатися цим, об’єднавшись із традиційними релігійними інституціями та спільно вибивши соціальну базу з-під контрсекулярних рухів, а не намагаючись далі витісняти традиційну релігійність із публічної сфери.

Руслан Халіков, експерт Українського інституту стратегій глобального розвитку і адаптації (УІСГРА), кандидат філософських наук.

Фото Facebook

Теги: