Про Бога, помсту, страждання та духовність у фільмі «Той, що вижив» («Легенда Г'ю Гласса»)

14 01 2016 |
Переклад Анатолія Денисенка

Кріштіаніті Тудей спілкується з Алехандро Гонсалесом Іньярріту про його фільм «Той, що вижив» (інша назва «Легенда Г'ю Гласса», англ. назва «The Revenant»). Новоспечений оскароносець та режисер дискутує на духовні теми його нового фільму.

 

Інтерв’ю Бретта Мак-Кракена, 21 грудня 2015 р.

Переклад: Денисенко А.В.

 

Менш ніж рік тому режисер Алехандро Гонсалес Іньярриту виграв три "Оскари" (краща картина, кращий режисер і кращий оригінальний сценарій) за фільм «Бердмен», комедію, що заявила про потенційно безтурботний новий напрямок режисера, який більш відомий своїми похмурими фільми про людські страждання. Перші три фільми Іньярриту можна образно назвати «Трілогією смерті»: «Сука любов» (2000), «21 грам» (2003) та «Вавилон» (2006). Його четвертий та менш титулований фільм «Бьютіфул» (2011) був підданий критиці за «видовище безпросвітної убогості» і «гноблення 150 хвилинної панахиди».

У своєму останньому фільмі режисер вже не так заглиблюється в тему жалюгідного становища людини, як це було в його ранніх картинах, але це також точно не веселий Бердмен. Ні, «Той, що вижив» (дивіться в кінотеатрах на Різдво) є дуже суворою, похмурою та важкою картиною протягом всіх 156 хвилин. Натхненний реальною історією 1820 року, в центрі котрої колоніст Хуго Глас (Леонардо Ді Капріо), Іньярріту в своєму стилі досліджує природу фізичного й емоціонального страждання. Цього разу це відбувається на засніженому дикому американському заході. Знятий при 100% природному світлі, в умовах морозної погоди, оператором Емануелем Любецьким, «Той, що вижив» може стати найкрасивішим фільмом у кар’єрі Іньярриту. Сценічна велич картини гарантує критичний катарсис безжалісно болісній історії.

 

Окрім сього, фільм досліджує моральну сторону помсти та справедливості, яка носить назву «око за око». Він презентує зовсім інший погляд на цю тему, ніж той, що просувається відомим голлівудським режисером (насильницький вестерн якого теж виходить на ці Різдвяні свята) (Мабуть, мається на увазі картина Квентіна Тарантіно «Мерзенна вісімка» (The Hateful Eight) — ред.).

Вихований у католицькій вірі і не з чуток знайомий зі стражданнями (він та його дружина втратили сина, якому було лише два дні від народження), Інарріту залишається кінорежисером з глибоким співчуттям до людей та глибоким розумінням тієї темної в’язниці болі, яка мліє всередині страждаючого.

 

Криштианіті Тудей (КТ) розмовляє з Іннарріту про Бога, помсту, страждання та духовність у фільмі «Той, що вижив».

 

Криштианіту Тудей: «Той, хто вижив» нагадує мені постапокаліптичну картину, де Бог виглядає як той, хто залишив нас сам на сам, надавши людству можливість знищити один одного в дарвіністській, жорстокій боротьбі за виживання. І, до речі, Бог представлений у багатьох фрагментах фільму: в руїнах церкви, в образі Ісуса та хрестів. В яких сценах фільму, на вашу думку, Бог присутній або відсутній?

 

Алехандро Гонсалес Іньярриту: Якщо на чистоту, то я вважаю, що знаходиться в кожному моменті, в природі та прекрасних краєвидах. Ми щодня знімали кінець кожного дня, в час сутінок, що я завжди називаю часом, коли говорить Бог. Наша задача ж слухати. Кожен об’єкт щось говорить… кожна рослина, кожен блиск снігу, кожне дерево, як вартові на цій планеті. Абсолютно все розкривається в іншому вимірі. Через те, що природа оточувала людей з усіх боків, вони не могли її навіть бачити. В ті часи було багато неосвічених, неписьменних, бідних молодих людей, які проходили через низку випробувань у своєму житті. Між індивідуумами ніколи не було достатньо розуміння, існувала безліч забобонів. Через це вони знаходилися в розгубленому стані. Дуже сумно, що те, що колись було посіяно, проростає навіть зараз. Ми засліплені. Інша точка зору полягає в тому, що прекрасне існує навколо нас, навіть якщо ми цього не уявляємо.

 

КТ: Фільм дійсно прекрасний; те, яким чином він знятий; дивовижна краса природи. Це нагадує ідею Романтизму, в якій піднесення є одночасно прекрасним та жахливим. Чи відчуття піднесеного, така собі духовна зустріч з природою, є саме тим, що ви хотіли показати фільмом?

 

AГІ: Я думаю, що для мне це була мандрівка Хуго Гласа, яка побудована на реальному факті: зустріч з ведмедем, який майже вбив його; він був залишений сам на сам з дикою природою, здолав 200 миль зимою по снігу. Не знаходите, що це дуже такий нелегкий досвід? Для мене головним було передати емоційний стан та духовний вимір цієї мандрівки і те, що вона значила для нього. Коли навколо вас постійно знаходиться природа, природа, яка є сторонньою щодо вас, вона розглядає вас як щось стороннє. Отже, сталість природи і те, як вона формує наше тіло, наш розум та нашу душу, і були тими темами, які цікавили мене більш всього під час роботи над фільмом. Так, тут проглядається дуже великий рівень тілесності, але можна побачити і духовний рівень, який також є в картині.

КT: Ми знаємо, що вас виховували як католика. Яким чином це впливає на вашу режисерську роботу?

 

AГІ: Так, дійсно я виріс у католицькому середовищі. Моя матір практикувала католицизм. Батько ні. Я вважаю, що це дуже сильно вплинуло на мене. Твоє дитинство – то твій світ. Я намагаюсь, коли пишу чи знімаю щось, або просто в повсякденному житті, робити все на підсвідомому рівні або інстинктивному рівні, бо саме задля такої роботи ми були створені. Ви раціоналізуєте речі і вони креативно помирають. Джерела дуже глибокі і дуже таємничі. Ви не знаєте достовірно, звідки походять речі, мені це навіть не потрібно знати. Але я точно знаю, що якби я народився серед буддистів або мусульман, я був би іншим. Отже, те де і як ти народився (і виріс) має неабиякий вплив на речі, які ти робиш.

 

КT: У християнстві є ідея про те, що через страждання людина досягає більшої духовної зрілості. І це, здається, тема картини «Той, хто вижив», де внутрішній досвід болі грає очищувальну та просвітницьку роль. Чи цю ідею ви хотіли показати своїм фільмом: страждання як шлях до духовного зростання?

 

AГІ: Моя теорія в тому, що життя є нескінченним процесом втрат та страждань. Від моменту нашого народження до моменту нашої смерті ми постійно щось втрачаємо. Ми втрачаємо свою невинність. В один момент ми починаємо втрачати своє волосся, свої зуби, своє здоров’я, і кінець-кінцем, ми втрачаємо своє життя. Для мене головне є те, як ти впораєшся з усім цим у своєму житті, у що ти перетворюєшся цю біль. Я вважаю, що біль не може приносити задоволення, але біль це щось, що ти можеш спрямувати у правильне русло. Це шлях, який дає можливість бути пов’язаним з речами. Це те, завдяки чому працює природа. Квіти зростають та розквітають, висихають та помирають, відроджуються знов. Це невід’ємна частина життя. Однією з головних фабул фільму є спогади Хуго Гласа відносно того, ким він був і що він втратив. Серцевиною фільму є історія любові між Гласом та жінкою, що належала до корінного американського племені пауні. Він переступив межи расизму, упереджень та любив її та її сина. І він пам’ятає те, що він любив. Я гадаю, що наше життя це процес пригадування частинок. Ми втрачаємо частинки себе. Ми втрачаємо членів наших родин, ми частково забуваємо. Потім ми маємо пригадувати, скріпляти частинки разом, відновлювати якимось чином частинки, які ми втратили. Для мене ось про що історія Хуго Гласа.

 

КT: Одну цікаву деталь у фільмі знаходимо в паралелях Хуго Гласа з ведмедем. Звісно, його зустріч з грізлі ключовий момент картини, але обидва вони (людина та звір) вмикають захисні інстинкти, коли справа торкається їх нащадків. Заради цього вони будуть робити все, аби вижити. Вони обидва будуть ловити та їсти рибу в гірських річках. Але одне, чого не буде робити ведмідь – мстити. Чи є мотив помсти тим, що відрізняє людину від тварини?

 

AГІ: Я вважаю, що беззаперечним є те, що відплата – це частина людської природи. Всі ми такі. Ми всі відчуваєм це почуття. Моя проблема з помстою полягає в тому, що я вважаю її нездоровою емоцією. А як показує нам історія з фільму, вона ще й не дуже практична. Питання, на яке я намагаюся знайти відповідь у фільмі – а чи дійсно помста є чимось пустим? Якщо сенс життя якоїсь людини в тому, щоб помститися, то який сенс набуває життя після того, як жага помсти задовольняється? Що після помсти? Вона залишає тебе порожнім, і що найголовніше, як це видно на прикладі головного герою фільму, чи повертає помста те, що було втрачено? Радше за все, ні. В цьому вся суть. Я вважаю, що у світі, в якому ми живемо, єдиний спосіб зупинити це пекельне коло взаємних відплат – це прощення. Іншого шляху немає. Існує китайська притча або висловлювання, в котрій говориться про те, що як тільки ти встав на шлях помсти, ти автоматично почав копати дві могили: одну для себе, а одну для ворога. І це правда. Ніхто зрештою не виходить переможцем. Я відчуваю, що саме це є на часі сьогодні, не тільки у зв’язку з насиллям, яке ми бачимо в новинах, але й у сфері розваг, де насилля експлуатується як щось нормальне. Припустити, що герой, який помстився буде жити щасливо після всього… Я дійсно ставлю це під сумнів. Цей фільм зображає помсту по-іншому, насилля, незважаючи ні на що, завжди буде тягнути за собою серйозні наслідки.

 

Зазвичай, дуже болісні. Помста є пасткою для будь-кого.

 

КT:  Виглядає так, начебто «Той, хто вижив» є дуже вчасним фільмом, зважаючи на мотив помсти, на якому будуються сучасні війни та терористичні атаки, циклічність насилля та жорстокості. Може, саме світова державницька політика мотивує створювати сьогодні такі фільми?

 

AГІ: Коли я почав читати про соціальний та політичний контекст, а також про часи «Того, хто вижив», я був вражений побачити, як це актуалізується та резонує в нашому світі. Ще тоді було посаджено насіння, яке проросло у світі, в якому ми живемо сьогодні. Ті хлопці, безсовісно заганяли природу в пастку, вбивали всіх тварин, вирізали кожне дерево, ставляться зневажливо для будь-якої спільноти… і все це в ім’я прибутку. Вони не могли бачити, не могли зрозуміти Інакшого. Це був дуже важливий час, але він не дуже відрізнявся від сучасного світу. Ми повторюємо ті ж самі помилки.

 

Оригінал: Alejandro González Iñárritu Talks to CT About ‘The Revenant’

 

Фото Twentieth Century Fox Film Corporation

Теги:
1574







Матеріали по темі







Для того, щоб коментувати матеріали Religion.in.ua, необхідно авторизуватися на сайті за допомогою сервісу F-Connect, який використовує дані вашого профілю в соціальній мережі Facebook . Religion.in.ua використовує тільки ті дані профилю, доступ до яких ви дозволили сайту



Коментарі розміщюються користувачами сайту. Думка редакції не обов'язково збігається з думками користувачів.
Відвідувачі, що знаходяться в групі Гости , не можуть залишати коментарі в даній новині.
Останні коментарі
Опитування
настоятель парафії
парафіяльна рада разом із настоятелем та парафіянами
меценати, за кошти яких зведено храм
державні структури, що займаються реєстрацією парафій
усе, що вирішується на користь моєї конфесії, завжди правильно!
інший варіант