Слово на захист Єпископа Церкви Христової


Приводом для написання цього «слова» стала подія, що сталася 23 червня цього року біля Корецького монастиря на Рівненщині, коли народний депутат Верховної Ради Вадим Новинський «намагався (провокував) та погрожував фізичною розправою» [1] митрополиту Переяслав-Хмельницькому та Вишневському Олександру Драбинку.

Подробиці цієї сутички викладені в мережі «інтернет», і доступні кожному, хто цікавиться релігійним життям України. Вочевидь, не зовсім тверезий депутат вирішив вимістити на митрополиті Олександрі своє невдоволення як ним особисто, так і останніми подіями православного світу: Всеправославний, по суті – Всецерковний, Загальноцерковний, Собор (проігнорований Московською Церквою), і звернення депутатів Верховної Ради до Патріарха Константинопольської Церкви з проханням розглянути питання про надання Церкви в Україні автокефалії.

Залишаючи в стороні «розслідування» причин вчинку Новинського, хотілося би зазначити, що сам вчинок стався на тлі судового розслідування ролі Новинського стосовно відсторонення від керування Українською Православною Церквою Блаженнішого митрополита Володимира Сабодана († 2014 р.), одним із засобів для реалізації чого було обрано ізолювання владики Олександра (тоді ще архієпископа) під наглядом урядових службовців.

Благий і Всемудрий Господь не дав звершитися нахабству з відстороненням Предстоятеля УПЦ з боку Януковича і його оточення, до якого належав також Новинський, – Блаженніший святитель вижив, і побачив повалення егоїстичного режиму своїх кривдників. У свою чергу, єпископ Драбинко витримав цей надзвичайно тяжкий тиск, і (один із не багатьох) не зрадив свого вчителя та Предстоятеля.

Намагаючись зробити в Україні «другу РПЦ» Янукович зазнав фіаско, втім, його послідовники з «Опозиційного блоку» не вчаться на помилках попередників, намагаючись втручатися в справи Церкви. Так робить і Вадим Новинський – витрачаючи на Церкву серйозні кошти (надання вертольотів для митрополита Онуфрія, ремонт корпусу Предстоятеля в Лаврі), він вважає себе «босом» у Церкві; тобто тим, хто ніби то має право вказувати всім, що їм робити.

«Корецький інцидент» – це «верхівка айсбергу» стосунків митрополита Олександра та Вадима Новинського; свого роду «вибух назрілого», коли один не зміг втриматися від прилюдного приниження іншого. Нехай прокуратура займається розслідуванням події зі свого боку, а ми спробуємо надати їй оцінку з боку християнства та канонічного права Церкви Христової.

Митрополит Олександр є канонічним, не забороненим у священнослужінні єпископом, який не перебуває під церковним судом. Отже, він є повноцінним носієм божественної благодаті єпископа Церкви Христової – духовний владика ввірених йому священнослужителів і вірних. Не його «провина» в тому, що він є лише вікарним архієреєм – це проблема нашої Церкви загалом (сама наявність цієї сумнівної, з погляду канонів, посади (див. 8 канон І Вселенського Собору) породжує багато неприємностей). Якщо адміністративно він не є володарем повноцінної влади єпархіального єпископа, то сакрально (в розумінні духовних благодатних дарів від Господа) абсолютно нічим не відрізняється і від Предстоятеля. Отже – митрополит Драбинко є духовним владикою, наділеним найвищім ступенем благодаті, яку мають священнослужителі.

У свою чергу Вадим Новинський є заможним олігархом, бізнесменом і депутатом Верховної Ради. Ні для кого не є секретом чи «одкровенням», що за таким життям стоять діяння, які не рідко суперечать і самому імені християнина. Втім, назовні Вадим Владиславович презентує себе як «мецената» та «покровителя» Української Православної Церкви – допомагає їй фінансово в тих випадках, коли, як можна бачити неозброєним оком, вважає це корисним для своєї суто проросійської політичної та релігійної діяльності. Лишимо на його совісті справжні мотиви цієї «ведмежої послуги» нашій Церкві, а оцінимо його діяння в Корці, як вчинене тим, хто вважає себе православним християнином, а, отже, вірником Української Православної Церкви.

Ще святитель Ігнатій Богоносець письмово закарбував споконвічну форму ставлення вірників до своїх Архієреїв: «На Єпископа слід дивитися, як на Самого Господа» [3, с. 272] (Еф. VI). А тепер перенесемо таке поняття на вчинок Новинського – намагання фізично покарати, погрози та штовхання в спину … Дуже схоже на те, що робили зі Спасителем під час ув’язнення. Звісно, не можна і близько порівнювати Страждання Господа й те, що сталося з Його служителем у Корці. Але духовно, Вадим Новинський став приблизно на однаковому рівні з римськими воїнами та єрусалимлянами, що знущалися над Боголюдиною. Якщо його рука і давала щедро до Церкви – відтепер вона застигла в непокорі їй. Той, хто підняв руку на служителя олтаря Господнього, нехай знає, що в нерозкаянні він себе згубить цим. Лише гординя може бути причиною нападу на священнослужителя, а тим більше, на єпископа. І тут Вадиму слід вирішити ким він є: якщо раб Божий – нехай покається перед Церквою та суспільством у вчиненому (бо при свідках було зроблене злодіяння); якщо ж просто політик і бізнесмен – то не смій і заходити до храмів Божих, бо не маєш долі в Церкві та майбутньому житті.

Сам Новинський заперечує факт намагання вирішення сутички фізичною силою та провокуванням до бійки [2]. Але його слова більше схожі на намагання політика та бізнесмена відвести від себе підозру у вчиненому – по суті, сказане ним мало чого варте. Втім, з боку митрополита Олександра пролунала не лише заява усна на камеру [2], але й заява письмова до відділку міліції. Найголовнішим є його слово як Єпископа Церкви Христової. Колись архідиякон Сергій Косовський сказав автору цього нарису, що, як не будемо вірити батюшкам, то кому ж тоді будемо вірити, і чого будемо варті? Тим більше це стосується слова архієрея – архієрея, який був найпершим сподвижником Блаженнішого митрополита Володимира до останнього подиху святителя. Тому, допоки не буде доведено неправдивість слів митрополита Олександра, його слово для християн сприймається як чесне та виважене, і як не просто слово пана Олександра Миколайовича, а як слово Єпископа, що є спадкоємцем Апостолів.

Митрополит Олександр ухилився від сутички, і вчинив розумно. Не варто й починати суперечки з роздратованим, а тим більше «недоторканим» депутатом Верховної Ради. Крім того, 27 апостольське правило категорично забороняє священнослужителям бити кривдників – а, отже, відповідати на фізичну шкоду (в нинішньому випадку – штовхання з образами).

Наостанок хочеться зазначити: якщо митрополит Олександр виявляється у чомусь не правий чи не гідний, то, в разі порушення цивільного та кримінального права нехай його судить державний суд; якщо ж не правий за нормами канонічними – суд Церкви. Лише так Новинський міг довести неправоту єпископа Драбинка. В іншому (дійсному) випадку – вчинене ним не можливо кваліфікувати інакше як нападом на архієрея Української Православної Церкви. А це замах на всіх владик, священиків і дияконів без винятку. Інакше, сьогодні депутат підняв руку на одного архієрея, а завтра його огидний приклад наслідують інші. А це означатиме нове свавілля представників державної влади над священнослужителями.

Нехай це стане попередженням для кожного, хто буде міркувати, що «мене це не обходить, бо це проблеми Митрополита Олександра». Ні. Це проблема всієї Церкви, бо образа нанесена її Єпископу. Не відреагувавши зараз, завтра можна опинитися перед більшими проблемами, а, захищаючи свого єпископа, ми захищатимемо Церкву Божу від нападників і кривдників.

P.S. Як стало відомо вже після написання автором цієї статті, митрополит Олександр публічно простив гріх своєму кривднику. Шкода, що сам кривдник досі не вибачився перед митрополитом.

Архімандрит Арсеній Бочкарь, доктор богослов’я, доцент

Використані джерела:


  1. Заява Драбинка О. М. до т.в.о. начальника Корецького ВП ГУМП Яблонському І. Д. [Електронний ресурс]. — Режим доступу: https://www.ukrinform.ua/rubric-society/2039823-milarder-novinskij-napav-na-mitropolita-drabinka.html. Дата доступу: 28. 06. 2016 р.

  2. Нардеп Вадим Новинський накинувся на митрополита Олександра Драбинка з кулакам Електронний ресурс]. — Режим доступу: https://www.youtube.com/watch?v=gMxXYyXXUP8. Дата доступу: 28. 06. 2016 р.

  3. Писания мужей апостольських. – Издательский Совет Русской Православной Церкви, 2008. – 672 с.

Фото Forbes

Теги: