Знову проминув день. А скільки їх – сповнених надій та сподівань, розчарувань і побудови нових планів… Здається – наче безліч. Але іноді трапляються події, які дуже суттєво впливають на побудову подальших алгоритмів своєї життєвості, способу розуміння світу, людини, самого себе.

Та найцікавіше – такі миттєвості завжди дуже непередбачувані. Адже ніколи не знаєш, врешті решт, який саме фрагмент калейдоскопу вражень виявиться важливим настільки, щоби згодом пригадувати його, намагатися збагнути глибинну сутність, іноді – зовсім непримітних миттєвостей, усвідомлення вартості яких може бути абсолютно недоступним для іншої людини.

Та чи потрібно це? Нескінченний потік пояснень себе – і жодної гарантії на успішність. Оскільки надто вже багато є чинників, які здатні свідчити у критичний спосіб відносно «правильності» вибору способу дій, думок, почувань. Людина занурена у процес безкінечного виправдання самої себе перед іншою людиною. Власне, у цьому полягає сутність побудови успішних комунікацій, унікального і багатогранного виміру свідчень про своє «Я».

І кожний обирає свій спосіб такої репрезентації. Іноді – це смиренна і мовчазна констатація власної присутності. Іноді – це бурхливі емоційні реакції щодо визнання або заперечення того, що видається нині вельми суттєвим.

І лише відмова брати участь у цій безкінечній грі свідчення про власне тривання – перед Іншим – лише відмова здатна створити особливе розуміння плинності усіх процесів і життєвих явищ, відсутності міри об’єктивності суджень. Адже останні, переважно, ґрунтуються лише на схваленні або запереченні їх більшістю.

Новітній спосіб революційного і сміливого розуміння світу – це своєрідне затворництво, відмова поглинати інформаційний контент без усвідомлення його ціннісної значимості. Нині зовсім не обов’язково замуровувати себе у стіні чи невеличкій кімнаті печерного монастиря. Сьогодні вповні достатньо вимкнути прилади інформаційного сповіщення і – насолодитися великою тишею, відсутністю вигаданих проблем, які поглинають увагу і зосереджують на речах, що здатні бути зовсім несуттєвими у моєму життєвому вимірі.

Звісно ж, важко заперечити роль ЗМІ у контексті формування критеріїв групової ідентичності. Та чи витримують останні критику? Наскільки важливим є перебування у сформованому інформаційному середовищі? Чому я маю поставляти проблематику, яка не стосується мого безпосереднього побуту і моєї маленької філософії життя – на перше місце? Чи можна скасувати мою підвладність потокові інформаційної індустрії у спосіб ігнорування її продукту? І що із цього вийде?...

Ймовірно, доведеться стати зовсім незрозумілою людиною. А потім… Потім неодмінно з’явиться потреба розставити на поличках пріоритетів свідомості явища власного життя а також розуміння людей, що знаходяться поряд. І знову виникне проблема критеріїв, ціннісних орієнтацій.

Людина так влаштована, що потребує усвідомленого виміру власної ідентичності. І добре, коли останній ґрунтується на світлих і конструктивних взірцях, які сприяють утвердженню у власному житті а також бутті оточуючих таких світоглядних орієнтацій, які сприяють процесові поглибленого розуміння себе й інших. Адже «не судіть – і не будете осуджені». Напевно, Спаситель говорив саме про це. Або ж – зокрема і про це, також.

Звершення суду над Іншим – це завжди застосування власних мірок до людини, яка має свій особливий світ мір і величин, свою унікальну життєву історію, свої унікальні перемоги і поразки. Адже саме тому досягнення одного здатні виглядати мірою деструкції – для іншого.

Але важливим є шлях, подолання численних перешкод середовища рутини, яка здатна поглинати життєвий потенціал, «пояснювати світ» у спосіб потурання відсутності будь-яких проявів активної життєвої позиції. Адже – що було, те і буде. Немає нічого нового…

Та ні… Нове – існує. Можливо, тільки для мене. Можливо, це – жалюгідно мало і недоречно примітивно. Однак у моєму маленькому житті звершилося у черговий раз велике відкриття закономірностей, міри величин і глибин, піднесення та уроків падінь. Цей унікальний досвід є скарбом розуміння сутності речей. І він відкритий лишень для мене, в моєму унікальному вимірі життя людини-мурашки.

То ж, до роботи! Вже не так важливо, що і хто скаже, хто і чим знехтує. Бо суттєвим є те, що Сам Бог помер заради однієї-єдиної людини. Він звершив Свою спокутну місію – заради однієї людини…

Справа не в ойкумені, справа не в сотнях мільйонів життів, які промайнули у процесі творення й осмисленні історії цивілізації. Сьогодні важливим став унікальний вимір людської особистості, її відношення, її переживання сутності явища релігії-зв’язку, який дарує можливість успішно здолати метафізичну приреченість переживання самотності, окремішності, ізольованості, неусвідомленого суму за втраченим раєм.

Проблема характеристики явлення особистісності у контексті релігійної антропології важлива саме з огляду на подолання людської приреченості бути самотньою у переживанні, усвідомленні своєї плотської ізольованості з позицій цивілізаційної гри безперестанного процесу форматування і корекції критеріїв ідентичності.

Зрештою, навіть осмислення історичного процесу – це, перш за все, рефлексивний вимір людини-інтелектуала на основі наявної суспільної ситуації, яка створена шляхом своєрідного освітлення темнот людської буттєвості. Історію творить особистість, яка здатна парадоксально скасовувати межі часо-простору, повертаючи минуле у теперішнє, актуалізуючи у нових вимірах смислоутворення події, які не здатні були тлумачити самі ж їх учасники, оскільки вони перебували у стані безпосереднього переживання явлення власного «Я», пояснення його у той чи інший спосіб в наявних на той час і доступних формах репрезентації себе суспільному загалу.

Відтак, мені дуже важко провести межу між історією і містикою-вкоріненістю особистості в анамнетичну Тайну людського буття, для сприйняття якої примножуються версії без жодних натяків на остаточне розкриття життєвої причинності.

Фото Facebook

Теги: