Голівуд: «за» і «проти»

10 01 2017 |
Священик Анатолій Хільченко

Із чого почати? Напевно, що стосується теми сучасного кінематографу, - із цього приводу було вже сказано і написано дуже і дуже багато. Тож відразу слід зазначити відсутність інтелектуальної претензійності щодо власних міркувань.

 

Зізнаюся щиро, як і будь-який обиватель, іноді намагаюся знайти цікаву стрічку для перегляду під час дозвілля. Щоправда, давно вже не звертаю уваги на телебачення і того, що стосується його інформаційного контенту. Відповідно, тема «що б його цікавого переглянути» - не така вже й актуальна для мене. Однак «Голівуд», величезна імперія розваг, таки бентежить іноді своєю продукцією навіть тих, що прагнуть проголосити разом із Екклесіастом «все суєта суєт» - і на цій тезі поставити велику крапку, визнавши будь-які потуги власні щодо визначення доречного і недоречного, суттєвого і важливого та безглуздого – усе це назвати зайвим і непотрібним.

 

 

Однак «життя триває». Отож, така важлива коректива-теза вимагає і від обивателя тієї чи іншої реакції на суспільні процеси, явища культурного життя і, як виявляється – навіть індустрії розваг.

 

Треба зазначити, нині останні перетворилися не тільки на засіб відвертання уваги від повсякденних турбот, т. зв. «сірих буднів». Розваги тепер – це ще і спосіб ненав’язливго формування суспільної думки. Ми звикли визнавати себе «поціновувачами вартостей-цінностей» та всього іншого, що стосується культурного існування суспільства. Ми ставимо у соціальних мережах та на інших інтернет-ресурсах знаки-піктограми схвалення чи невдоволення тією чи іншою продукцією, відчуваючи себе «господарями ситуації». Але забуваємо, що продукт створений з метою не тільки «розважити», як виявляється, але також і створити-зосередити увагу глядача на своєрідному «проблемному середовищі» та віднайти «шляхи вирішення» певних завдань у форматі мистецької творчості. Відтак, варто визнати, що кінематограф є важливим елементом впровадження і вирішення завдань із позицій т. зв. доктрини соціальної інженерії.

 

Так, ми ще розділяємо кінопродукцію на т. зв. «артхаусну» і, т. б. мовити, «попкорновську індустрію». І в цьому сенсі ще говоримо про «серйозний» і «поверхнево-розважальний» сінематограф. Власне, моя позиція теж донедавна відрізнялася саме такою категоричністю. Відповідно, єдине, що варто було би зазначити у такому контексті щодо питань фільмовиробництва – то це вкотре висловити свій демарш продукту, «не вартому уваги» серйозного глядача та заглибитися у дослідження інтровертних образів, якими оперують претензійні інтелектуали-митці. Відповідно – безглуздо було би взагалі щось писати із приводу «Голівуду» - бо довелося би лишень повторювати вкотре загальні штампи.

 

Але десь мав бути вихід із такого становища. Отож, я почав пригадувати… Нині покійна вже жінка, яка дуже любила Іісусову молитву, паломництва та духовні бесіди із цікавими людьми, якось розмовляючи зі мною по телефону, торкнулася теми телебачення, усіляких серіалів, які оволодівають увагою численної глядацької аудиторії. Особливо – жіночої її частини. Треба сказати, позиція цієї старенької пані викликала у мене подив, адже вона зовсім не осуджувала наявний стан справ. На той час вже хворіла, здебільшого перебувала у ліжку. І водночас, розповідала мені, що творить Іісусову молитву – і зізнавалася, що коли прокидається від сну, помічає, що молитва триває навіть у той час. Її погляди щодо «оспіваного» у духовно-народному побуті «диявольського ящика» відрізнялися великою виваженістю, спокоєм… Саме вони стали причиною набагато пізніше моїх роздумів над темою існування обивателів і сучасного кінематографу, який спрямований задовольнити їхній попит а також сформувати, у такий спосіб, контексти напрямку суспільної думки, запитів, своєрідного «формату» життєвої проблематики.

 

ПРО «ЯЩИК»

 

Отож, чи справді ми маємо справу із «диявольським ящиком»? Це найперше питання, що варте уваги. І на нього слід знайти відповідь.

 

На мою думку (не заперечую, що вона може бути, природно, хибною, адже не зараховую себе до правдивих анахоретів і подвижників духу) – ніколи не варто поспішати із висновками.

 

Найперше, досліджуючи чи розмірковуючи над такою проблематикою, слід зазначити, що нинішнє суспільство переживає глибинну трансформацію, яка пов’язана із геополітичною зміною структури важелів і противаг. Тож вповні природно, що зміщуються також і акценти у процесі т. б. мовити «культурної рецепції». «Східний донор» інформаційної матриці поступово втрачає власний вплив на комунікаційне середовище вітчизняного глядача чи то – споживача. Натомість з’являється «західна альтернатива» такому процесові. Відповідно, старше покоління, яке сформоване зовсім в іншому культурному середовищі кіно-мистецької індустрії, стає неспроможним надати позитивну оцінку «попкорновській індустрії». Хоча, фактично, тим самим «попкорном» віддає і східний кінематограф. Щоправда – там дещо інші підходи… Щоби далеко не ходити за прикладами, пригадаймо художній фільм-епопею «Особливості національної охоти». Без жодного сумніву, важко не визнати відсутність будь-якої ідеї у його режисерів, за виключенням ностальгії за минулим. Але і там криється більше певна ідеалізація того, що було. Щоправда, виникає справедливе питання: а чи було? І чи саме так? Чи то – лише химери-фантазми одвічного прагнення «впіймати світле майбутнє», шукаючи у минулому підґрунтя для побудови чергової утопії, яка існує лише у вигляді паперів зі сценарієм, написаним на замовлення східного «голівуду» нашого ще не так давно «старшого брата», який завжди підказував «молодшому» що, де, як і – коли...

 

Тобто найперший висновок, який варто було зробити мені, розмірковуючи над темою «кінопопкорну» - останній є скрізь. Власне, без нього і не може бути.

 

Але для чого він потрібен? Існують певні кола, представники яких переконані у тому, що ми маємо справу із феноменом формування дуже поверхневого глядача-споживача інформації, якому пропонується у ненав’язливому вигляді патернів та мемів певні шаблони побудови комунікаційних структур, якими послуговується суспільний загал з метою спрощення побутового спілкування.

 

Отож, можна було би висловити своє велике незадоволення наявним станом справ. Однак, слід також збагнути, що така констатація існування наявного культурного простору існувала у всі часи людської цивілізації. Коли ми пригадаємо тисячолітній Єгипет – нам доведеться констатувати, що своєрідна «кастовість» в тім числі у доступі до інформації, була притаманна тодішньому суспільству. Жерці зберігали «таємні знання», науку, релігію у власному сенсі. Усі ж інші послуговувалися спрощеними шаблонами вшанування «божеств» і природних циклів, оформлених у святкові дні – на рівні провінцій-номів.

 

Коли спробуємо проаналізувати стан справ у Російській імперії – картина приблизно та ж сама. Існувала еліта. Існував нарід, який еліта мала творчо запліднювати. Та очевидно, еліта зреклася свого коріння, підмурків, що підтверджує рух того ж «слав’янофільства» та «походу у нарід» представників мислячої інтелігенції, що постає тепер у вигляді відчайдушної але невдалої спроби побороти наявний стан справ.

 

Отож, для нас, нинішніх нащадків історичної та культурної спадщини, залишилися певні уроки. А саме – ніколи не намагатися протиставляти «культурну інтелігенцію» - провідників інтелектуалізму у якості суспільного авангарду – з одного боку, та «поверхневих обивателів» - з іншого, для яких існує єдино можлива ідеологія «суспільства споживання» - а відтак і «культурного попкорну», який викликає кислу міну невдоволення та іронії у більш вибагливого «кастово-інтелектуального споживача» інформаційного контенту.

 

ЧИ ВАРТО?

 

Доречно було би тепер повернутися до теми безпосередньої студії , де слід було би з’ясувати – чи варто звертати увагу на «Голівуд» і якщо так – то для чого…

 

Варто було би зазначити, у тій чи іншій формі елементи «контенту розваг» вплетені в етнічну структуру історичного побуду будь-якого народу. І можливо, найбільше це властиве для українців. Щоправда, варто підкреслити, вшанування нами традицій має глибоку релігійну вкоріненість. Певна річ – не лише християнську. Відтак, якщо український «попкорн» і можливий – він, переважно, відрізняється від будь-якого іншого своєю «моральною» складовою. Звісно ж, «діамантове передання» Церкви візантійської багатогранної та розмаїтої традиції відшліфувало з часом більш глибокі язичницькі нашарування іншої, древнішої культурної матриці, якою послуговувалися наші предки. Глибока інтегрованість традицій, намагання та пошук більш коректних інтерпретацій етнічної спадщини надали змогу сучасникам користуватися розмаїттям засобів пошуку та заглиблення у буттєві сенси, які залишені нам пращурами.

 

У такому контексті вповні очевидним є той факт, що для нашого етнічного обивателя «культурний попкорн» рідко стає замінником адекватного способу побудови глобального інформаційного простору. На мою думку, «Голівуд» сприймається українцями більше, як спосіб «праздного подолання часу».

 

Звернуся для пояснення такої тези у минуле. Свого часу, коли на телеекранах вперше демонструвався художній фільм «Гаррі Потер» якось мені довелося вийти на одну із вуличок столиці. Зовсім раптово переді мною з’явився юнак, одягнений у фіолетову мантію із довжелезним шлейфом, який підхоплював потік вітру. Це було неймовірне видовище – серед багатоповерхівок побачити своєрідне «відтворення» історії Гаррі Потера… Відтоді проминули роки, і я дізнався, будучи вже священиком у провінції – з однієї із листівок про те, що закордоном існують цілі спільноти фанів цього твору. Вони купують собі «чарівні палички», іншу атрибутику, яку описала відома письменниця… Відтак, думаю, вповні зрозумілі також і мої висновки щодо «праздного подолання часу» наших обивателів та напротивагу тому – формування обивателя «попкорнівського стилю життя» іншого штибу -вже давно інтегрованого у культурний простір «західного Голівуду».

 

«Особливості національної охоти», зрештою, теж надсилають до побудови певного «способу спілкування» за чарчиною. Але варто зазначити, що така специфіка акцентуацій «східного Голівуду» аж ніяк не притаманна традиційній вітчизняній культурній матриці. Зрештою, якщо ми звернемося до нотатків «опису України» Гійомом Левассером де Бопланом – зможемо зрозуміти, яку красиву духовну культуру народну ми втратили і чим саме «старший брат» замістив її «молодшому» брату (а чи справді – «молодшому»? І чи справді – «брату»?)…

 

ПРО ВЛАСНЕ

 

Отож, завершуючи свої короткі нотатки із приводу природи «Голівуду», як вона видиться вітчизняними обивателями, до яких і сам належу, спробую сформулювати кілька тез, над якими варто було би поміркувати – у контексті подальшого поштовху до думки над зазначеною темою.

 

Отож, «голлівудський попкорн», ймовірно, у тих чи інших варіаціях, завжди буде притаманний для надприбуткової кіноіндустрії. Надавати такому явищу позитивних чи негативних характеристик – безглуздо. Є лише можливість констатувати, що людина в усі часи прагне «хліба і видовищ» - і так буде, допоки існує цивілізована ойкумена.

 

Водночас варто зазначити, що у контексті розуміння етносом тих чи інших культурних процесів, зокрема, що стосується вітчизняного суспільства, критерії ідентичності якого ще, на мою думку, не до кінця сформовані, - думаю, наше відношення до «східного» і «західного» «голівудів» ніколи не буде остаточно оформленим –у сенсі однозначного визнання їх «природності» для себе.

 

Ми іще шукаємо своє унікальне обличчя. І хоч існує у наших митців певне відчуття захоплення і трепету під час трансляції вручення «дядечки Оскара» у далеких Каннах, ми все іще залишаємося вірними «Вечорам на хуторі близь Диканьки» (нещодавно повернувся із служіння у селі), із іронічними підтекстами і ліричним чарівним просторіччям. Дивовижно, але наш земляк Микола Гоголь наважився «надіслати» у палати до цариці дідька, що є доволі таки сміливим сатиричним шаржем, як на мою думку…

 

Відтак, ми ще у пошуку вірного формату розкриття власних глибин. Відкидаємо машкару несуттєвого і «не свого»… Це, певна річ, болісний процес. Але, водночас, це свідчить про наше становлення у якості древнього етносу, зі своїм фольклором, своєю унікальною філософією життя, яка неодмінно буде плодоносити, якщо ми визнали, все ж, босоногого народного філософа Григорія Сковороду.

 

Інакше кажучи, «дядечко Оскар» не вміє усміхатися тим, кого не розуміє – у сенсі відсутності нашої спроможності задовольняти запити публіки, яка зрощена на культурній платформі традицій, що не можуть бути ефектно імплементовані у вітчизняну суспільно-етнічну матрицю.

 

Україна, на мою думку, не знайшла виміру власного «голівуду». Хто знає… Можливо, це не так вже і погано… Тобто хотів сказати: не все так погано у нашому домі.

 

Священик Анатолій Хільченко
Теги:
687







Матеріали по темі







Для того, щоб коментувати матеріали Religion.in.ua, необхідно авторизуватися на сайті за допомогою сервісу F-Connect, який використовує дані вашого профілю в соціальній мережі Facebook . Religion.in.ua використовує тільки ті дані профилю, доступ до яких ви дозволили сайту



Коментарі розміщюються користувачами сайту. Думка редакції не обов'язково збігається з думками користувачів.
19 січня 2017 21:18

Сорі автору, але стаття ні про що. Зміст не відповідає назві. 


Відвідувачі, що знаходяться в групі Гости , не можуть залишати коментарі в даній новині.
Останні коментарі
Опитування
настоятель парафії
парафіяльна рада разом із настоятелем та парафіянами
меценати, за кошти яких зведено храм
державні структури, що займаються реєстрацією парафій
усе, що вирішується на користь моєї конфесії, завжди правильно!
інший варіант