Постать єпископа Віктора Бедя в науковому полі України досі привертає увагу своєю неоднозначністю. Тому доречним здається додати до його наукового портрету нові дані, які можуть стати у пригоді всім зацікавленим сторонам.
Відповідно до біографії єп. УАПЦ Віктора Бедя (опублікованої на офіційному сайті єпархії: https://keuapc.org/eparkhiya/arkhierej.html), в 2010 році він «захистив наукову дисертацію та здобув науковий ступінь доктора богословських наук (Міжвишівська спеціалізована вчена рада Української Православної Церкви)». На цей час він відносив себе до юрисдикцію УПЦ, в свою чергу УПЦ визнавала його у своїй юрисдикцію.
Як клірик даної Церкви, він мав керуватися в своєму служінні та діяльності чинними на той час нормами, прийнятими в УПЦ, а як громадянин України – нормативними актами, прийнятими державними органами.
Відповідно до п. 2.2 Концепції вищої духовної освіти УПЦ «вищі духовні навчальні заклади всіх типів реалізують свою діяльність під особливим наглядом Предстоятеля Української Православної Церкви, який реалізується через Учбовий Комітет при Священному Синоді Української Православної Церкви» і п. 2.3: «Вищі навчальні заклади, що здійснюють підготовку фахівців за напрямом та спеціальністю «Православне богослов’я» та фахівців з інших форм церковної діяльності, статути яких зареєстровані державними уповноваженими органами управління у сфері освіти і науки, за рішенням Священного Синоду координують свою діяльність із Учбовим комітетом». Проти цього можна було б заперечити, що сама ця концепція була прийнята лише в 2013 р., але ж вона лише зафіксувала усталену на той час практику.
Як би там не було з концепцією, «Міжвишівська спеціалізована вчена рада Української Православної Церкви» в будь-якому разі мала була створена:
1) під особливим наглядом тоді ще Блаженішого Володимира, що передбачає відповідне благословення з його боку;
2) з узгодженням створення «ради» з Учбовим Комітетом (що існував задовго до «ради»);
3) оскільки йдеться про орган із наведеною пишною назвою, було б логічно запросити до складу цієї комісії і представників Київської духовної академії чи Чернівецького православного богословського інституту, адже в рамках УПЦ на той момент це були єдині інституції, крім сумнозвісної УУБА, що надавали вищу церковну освіту.
Тобто для того, щоб юрист Віктор Бедь, котрий позиціонує себе ще й як доктор юридичних наук, міг стати доктором ще й богословських наук, йому треба було не так багато: написати якісну роботу та виконати кілька формальностей.
Оскільки вочевидь цінна з богословської точки зору робота, що дисертантом названа «Канонічно-правові аспекти розвитку права на віровизнання», досі не була опублікована, жодної думки про її якість не може бути сформовано, хоча численні плагіатні скандали, пов’язані з УУБА, наводять на певні роздуми.
Тому залишається подивитися, як Віктор Бедь виконав формальні вимоги УПЦ, для того, щоб захиститися.
На жаль, єдиним джерелом інформації про захист є портал «WWW.MUKACHEVO.NET» (https://www.mukachevo.net/ua/news/view/30238), котрий посилається на прес-службу УУБА. Ця новина і цитуватиметься нижче (з виділенням курсивом).
Вже перше речення є брехнею: «9 липня з благословення Блаженнійшого Володимира, Митрополита Київського і всієї України, Предстоятеля Української Православної Церкви в Ужгородській українській богословській академії імені святих Кирила і Мефодія під головуванням Високопреосвященнійшого Анатолія (Гладкий), архієпископа Сарненського і Поліського, доктора філософії, доцента відбулось засідання міжвузівської Спеціалізованої Вченої ради».
Далі в новині сказано: «Рада відбулася за участі представників-науковців Ужгородської української богословської академії імені святих Кирила і Мефодія; Ужгородського національного університету; Одеського національного університету імені Мечнікова; Карлового університету в Празі (Чехія); Харківської духовної семінарії; наукового журналу «Вісник Церковної історії» (Москва) та Синодальної установи РПЦ, церковно-науковий центр і «Православна енциклопедія».
Виглядає все красиво, але знову є нюанс: далі в тексті повідомляється, хто саме приймав рішення про присвоєння ступеня: «За результатами відкритого і привселюдного захисту, рішенням міжвузівської Спеціалізованої Вченої ради у складі: Високопреосвященнійшого Анатолія (Гладкий), архієпископа Сарненського і Поліського, доктора філософії, доцента; архімандрита Василія (Садварі) доктора богослов’я, професора; архімандрита Гавриїла (Кризина), доктора богослов’я, професора; протоієрея Іоанна Моланича, доктора богослов’я, доцента; протоієрея Миколи Кабаці, доктора богослов'я, доцента; протоієрея Петра Григи, доктора богослов'я; протоієрея Сергія Скубченка, доктора богослов'я, в. о. доцента; ігумена Євфросина (Білаш), доктора богослов'я, професора; ігумена Арсенія (Бочкарь), доктора богослов'я, в. о. доцента; ігумена Митрофана (Шкурін), доктора богослов'я, кандидата історичних наук; Сергія Урсти, доктора богослов'я, доцента; диякона Федора Копинця, доктора мистецтвознавства, доцента; Федора Шутка, доктора богослов'я, в. о. доцента – архімандриту Віктору (Бедь) присвоєно науковий ступінь доктора богословських наук».
Як видно, у складі ради нема жодного чеського прізвища. Виникає питання, яким саме чином «представники-науковці… Карлового університету в Празі (Чехія)» брали участь в раді? І відповідь на це питання є: Карлів університет був представлений цілим … аспірантом.
Список членів ради викликає подив і з іншого приводу: тут нема жодного доктора богословських наук. І тут на часі пояснити різницю між «доктором богослов’я» і «доктором богословських наук».
«Доктор богослов’я» – це академічний титул, який, зокрема, можна отримати на Православному богословському факультеті в Пряшеві (менше ніж 115 км від Ужгороду), в Словаччині. Для цього достатньо захистити розширену магістерську роботу об’ємом 70-90 с. (https://www.unipo.sk/pravoslavna-bohoslovecka-fakulta/veda-a-vyskum/rigorozne-konanie/), на підготовку котрої відводиться один рік. До речі, відповідно до норм КДА (п. 3.20 Положення про магістерську роботу (https://kdais.kiev.ua/images/stories/articles/Scientific-research/polozhennia.htm)): «Обсяг магістерської роботи (без урахування додатків) має становити 80-100 сторінок (140-180 тис. друкованих знаків)».
«Доктор богословських наук» – це науковий ступінь, отримати котрий не так вже й легко. І перша причина важкості отримання: для цього потрібні інші доктори богословських наук. Серед членів «ради» нема жодного. А хто чогось не має сам, того не може й дати. І якщо ніхто з члені ради не є доктором богословських наук, то і ця рада не може присвоїти комусь титул доктора наук. Стати доктором наук навіть процесуально складніше, ніж перетворитися на вампіра. Бо в останньому випадку достатньо, аби кандидата укусив інший вампір, а для доктора наук потрібно не менше десятка інших докторів наук (жарт).
Ці «умствованія» автора підкріплюються ще й державними нормами, наприклад, Положенням про спеціалізовану вчену раду (https://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/z1170-11):
«2.3. Членами докторських рад можуть бути тільки доктори наук. Ученим секретарем ради може бути кандидат наук.
2.4. Членами кандидатських рад можуть бути доктори та кандидати наук, при цьому кількість докторів наук повинна бути не менше ніж половина складу ради.
2.5. Склад докторської ради становить не менше шести докторів наук із кожної спеціальності за профілем ради, з них дві третини - доктори наук із даної спеціальності, які активно поводять наукову роботу і мають публікації у відповідній галузі науки, решта – фахівці, які мають наукові статті, монографії з даної спеціальності, опубліковані за останні п'ять років.
2.9. Головою ради та заступником голови ради призначаються провідні вчені, доктори наук (із спеціальностей, за якими раді надано право присудження наукових ступенів), які є штатними працівниками наукової установи, вищого навчального закладу, в якому утворена рада».
Крім того, відповідно до п. 18 Порядку присудження наукових ступенів (https://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/567-2013-%D0%BF) «Для розгляду докторської дисертації призначаються три офіційних опоненти – доктори наук, причому тільки один з них може бути членом спеціалізованої вченої ради, де проводитиметься захист, чи штатним працівником вищого навчального закладу або наукової установи, в якій утворено спеціалізовану вчену раду».
Але хто ж опоненти у Віктора Бедя? «Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, доктор теології, професор, заслужений діяч науки і техніки України, проректор з навчальної роботи Одеського національного університету ім. Мечнікова Євген Львович Стрельцов; доктор права, заслужений юрист України, суддя у відставці Іван Іванович Мойсюк, заслужений працівник освіти України, голова Воловецької районної державної адміністрації Закарпатської області Ковбаско Василь Васильович». Як бачимо, жодного доктора богословських наук нема не лише серед членів ради, але й серед опонентів.
Звісно, увагу можна було б приділити кожному з «докторів богослов’я», що брали участь в роботі ради. Але найкращим свідоцтвом богословського доробку всіх цих осіб я вважаю наповнення цієї інтернет-сторінки – видання Української богословської академії (https://uuba.org.ua/novini/novini-akademii/vidannya), де не вказана жодна з монографій місцевих «докторів».
Отже, на підставі викладеного, особисто я вважаю «захист» Віктора Бедя не більше ніж фарсом. Вона пройшла:
1) без публікації роботи та автореферату до неї;
2) без отримання благословення Предстоятеля,
3) без участі жодного доктора богословських наук.
Віктор Бедь і Ко порушили абсолютно всі формальні вимоги до захисту, отже, можна вважати захист таким, що не відбувся.
І в якості останнього цвяха: Учком УПЦ не володіє інформацією про присвоєння Віктору Бедю звання «професор».
Хочу також подякувати народному депутату Ігорю Артюшенку, котрий надіслав відповідні депутатські запити.
Ілля Бєй, магістр богослов’я
Теги:
– архімандрит Віктор (Бедь), доктор богословських наук, доктор філософії, професор – “Хрещення Великого князя Київського Оскольда в 860 році та заснування Київської Митрополії (Української Православної Церкви) в 862 році”;
https://byzantina.wordpress.com/2011/10/02/news-155/
Було б цікаво почитати текст, бо там має бути сенсація - доведення заснування Київської Митрополії (Української Православної Церкви) в 862 році!