Суть конфлікту полягає в тому, що понад десяток місцевих священиків УГКЦ після богослужіння на недалекій могилі січових стрільців у супроводі групи молодих людей із футболками з написом «Чорна сотня» (!) зайшли помолитися в один із двох храмів УПЦ Московського Патріархату в місті – Благовіщенську церкву, та несподівано для православного священика відслужили там літургію. Усе це відбувалося під політичними гаслами, в яких УПЦ асоціювалася з державою-агресором. Після цього у події втрутилася місцева влада, яка організувала «контактну групу» для вирішення конфлікту. Місцева Коломийсько-Чернівецька єпархія УГКЦ оприлюднила з цього приводу офіційну заяву1, у якій заперечила відповідальність за конфлікт («Зазначені події були ініціативою не Коломийсько-Чернівецької єпархії УГКЦ а місцевої громади міста Коломиї, оскільки на черговій сесії міської ради м. Коломиї знову актуалізувалось питання щодо збереження історичної цінності цього храму»), водночас підтверджуючи свої права на володіння храмом, який «є історичним храмом Української Греко-Католицької Церкви і відмовлятись від нього на користь інших релігійних конфесій ми не маємо жодного морального і юридичного права». При цьому стверджувалося, що «наша громада виказала жест братньої любові і порозуміння, висловивши згоду на використання цього храму громадою Української Православної Церкви (Московського патріархату), допоки вони не збудують свого храму. На даний час православна громада збудувала свій храм, в якому відбуваються богослужіння, тому ми вже давно очікуємо, відповідно до чесності сумління, коли храм Благовіщення Пресвятої Богородиці, що на кладовищі «Монастирок» в Коломиї, буде повернений законним власникам».

Відреагував заявою і Відділ Зовнішніх Відносин УПЦ, в якій пропонувалося, вирішувати всі суперечки в суді, та стверджувалося законне право УПЦ на володіння храмом і попереджалося, що ситуація в Коломиї «може спровокувати дзеркальні дії щодо греко-католицьких храмів в інших регіонах України»2 – як видно з тексту, маються на увазі колишні православні храми в Києві, які тепер перебувають у користуванні УГКЦ.

Вищезгадані події відбулися на фоні дуже конкретних закидів на адресу православної громади, що та не утримує церкву, котра є архітектурною пам’яткою кінця 16-го ст., в належному стані, а також із твердженням місцевих греко-католиків, що після виходу УГКЦ з підпілля на початку 90-х років «під час переговорів із православною громадою досягнули умови, що храм переданий у їхнє користування тільки тимчасово, до часу, коли ними буде побудовано інший, власний. Однак документального підтвердження такої угоди не існує»3. Невиконання православною громадою своїх обов’язків щодо збереження архітектурної пам’ятки – це, звичайно, дуже серйозне звинувачення, але питання в тому, хто повинен займатися вирішенням цього питання – влада чи УГКЦ? Навряд чи наша Церква має право оцінювати відношення громад інших Церков до архітектурної спадщини – це справа відповідних державних органів, які мають для цього фахову компетенцію. Попробуємо розібратися в цій непростій ситуації та дати їй оцінку з екуменічної перспективи. По-перше, це далеко не єдина конфліктна ситуація між греко-католиками і православними навколо володіння місцевим храмом у наші дні. Наприклад, в с. Ірлява Закарпатської області громада УПЦ систематично відмовляється передати греко-католикам храм після відповідного рішення суду, навіть на вимогу виконавчої служби.4 Це діаметрально суперечить заяві УПЦ в зв’язку з подіями в Коломиї, що «слід доводити свою правоту у цивілізований спосіб, тобто через суд»5 і є принаймні нелогічним.

Отже, тут ми явно маємо справу з подвійними стандартами – якщо ми в меншості, то нехай вирішує суд, а якщо в більшості, то нам на його рішення начхати. Вищезгадані конфлікти є наслідком неврегульованої ситуації, котра склалася після виходу греко-католиків з підпілля. Тоді всі конфліктні ситуації вирішувалися шляхом кількісної переваги однієї конфесії над іншою – храм забирала більша громада, виставляючи другу конфесію як правило за двері. Подібних конфліктних ситуацій на Західній Україні є сотні. Частина з них була врегульована побудовою нових храмів. У містах храми було розподілено, так що тут конфліктів менше, але в багатьох селах менша громада часто не могла побудувати новий храм, тому там конфлікт жевріє й досі. Насправді вихід із цієї непростої ситуації є, і він був запропонований ще в Баламандському документі6 Спільної Православно-Католицької Комісії, а саме в пунктах 28 і 31, котрі гласять:

«28. Віра в сакраментальну реальність включає повагу до літургійних відправ іншої Церкви. Вживання насильства щоб зайняти місце поклоніння суперечить цьому переконанню. Навпаки, це переконання інколи вимагає, щоб відправа інших Церков була спрощена наданням власної церкви, за спільною згодою, у їхнє розпорядження для почергової відправи в різні часи у цій самій будівлі. Тим більше, євангельський етос вимагає, щоб оминалися заяви чи прояви, які ймовірно увіковічнять стан конфлікту і перешкоджатимуть діалогові. Хіба не напоминає нас святий Павло приймати один одного як Христос прийняв нас, задля слави Божої (Рим 15,7)? 31. Згадається напімнення апостола Павла коринтянам (1 Кор 6,1-7). Воно рекомендує, щоб християни вирішували свої розбіжності через братерський діалог, таким чином оминаючи звернення за допомогою до втручання цивільної влади для практичного вирішення проблем, які виникають між Церквами чи місцевими громадами. Це відноситься особливо до посідання чи повернення церковної власності. Ці рішення не повинні базуватися лише на минулих ситуаціях, чи покладатися виключно на загальні юридичні принципи, а вони також мусять враховувати складність сучасної дійсності і місцевих обставин». 

Отже, документ пропонує екуменічний підхід до поділу храмів, який ґрунтується на розумінні іншої конфесії не як конкурента чи навіть ворога, а як Церкви-сестри, котрій потрібно сприяти, а не поборювати. Храм є передусім Домом Божим, а не власністю якоїсь громади. Тому більша громада має надати його меншій для почергового богослужіння. Всі конфлікти потрібно вирішувати по-братерськи, на благо обох Церков, а не в судах. «Історичне право» Церков на конкретний храм відходить на задній план перед сучасною ситуацією, бо конфесійний склад населення тепер є іншим, ніж у минулому.

Прикладів почергового богослужіння обох громад в одному храмі не бракує, і практично всюди вони є історією успіху, котра поклала край міжконфесійному конфліктові. Але Баламандські домовленості так і не стали екуменічним імперативом для наших Церков, який потрібно виконувати повсюдно. Провина за це лягає передусім на місцевих єпископів, яким підпорядковуються священики та їхні парафії. Для УГКЦ ситуація в Коломиї означає те, що в тамтешній єпархії панує махновщина, а місцевий єпископ не справляється з своїми сановими обов’язками, бо не охолодив вчасно гарячі голови з духовенства, які, використовуючи негативні настрої до УПЦ в суспільстві, викликані війною на Сході, вирішили прибрати до рук ласий шматок конфесійного пирога, яким є кожен храм у місті. Дуже дивує позиція керівництва УГКЦ, зокрема Блаженнішого Святослава, який фактично самоусунувся від вирішення ситуації, хоча погіршення католицько-православних відносин може відбитися передусім на його власній єпархії. Він мав би навести порядок в Коломийсько-Чернівецькій єпархії шляхом усунення нерадивого єпископа, котрий не розуміє значення події в його єпархії для відносин УГКЦ з екуменічним партнером, яким є УПЦ, або ж суспендуванням священиків, які безпосередньо провинилися в цій ситуації своїми провокативними й антиекуменічними діями, та офіційно вибачитися перед УПЦ за скандальне поводження священиків УГКЦ із вірянами цієї Церкви. Адже наслідки для іміджу УГКЦ внаслідок цього абсолютно зайвого конфлікту з УПЦ в Коломиї без перебільшення є катастрофальними. УГКЦ виглядає як порушник громадянського миру в суспільстві під час війни, який створює чудову медійну картинку для агресора з «уніатськими бойовиками» і переслідуваними «беззахисними православними бабулями». Не кажучи вже про те, що наша Церква розписалася в своїй екуменічній неспроможності. Аргументація місцевої єпархії УГКЦ «історичним правом» є прямим шляхом до поновлення міжконфесійного протистояння з усіма православними юрисдикціями. При цьому в Коломиї йдеться про церкву, збудовану ще до 1700 р., коли Львівська єпархія прийняла унію – отже, цей храм був збудований ще як православний. Нема чого дивуватися, що цю ситуацію сповна використає Московський Патріархат – привід до цього надала сама УГКЦ. Чергові звернення в бік Ватикану про агресію УГКЦ проти православ’я є неминучими, і в цьому випадку вони підтверджуються конкретним фактом, який неможливо заперечити.

І нарешті – єдиним шляхом для остаточного врегулювання ситуації в цілому є зустріч уповноважених представників усіх Церков і наступне офіційне зобов’язання, виконувати екуменічні домовленості Баламанду, тобто запровадити в усіх конфліктних храмах почергове богослужіння обох конфесій. Священики якої б то не було конфесії чи юрисдикції, які відмовляються пустити громаду іншої конфесії до спірного храму, мають бути позбавлені сану за обструкцію ієрархії. Навіть ті православні юрисдикції, які не підписували екуменічних документів, постійно заявляють про свою лояльність Вселенському Патріархатові, одному з лідерів православного екуменізму, тому й вони морально зобов’язані їх виконувати. Інакше нам загрожує поступове сповзання до ситуації міжконфесійного протистояння кінця 1980-х і початку 1990-х років. Чи можуть допустити це зараз ті Церкви, які називають себе українськими – питання риторичне. Не завадить згадати в цій ситуації й слова нашого спільного Господа: «Блаженні миротворці, бо вони синами Божими назвуться» (Мт 5,9).

Микола Крокош

1 http://diocese.ko.if.ua/se/sites/ep/59399/

2 Пор. http://news.church.ua/2017/06/08/zayava-viddilu-zovnishnix-cerkovnix-zvyazkiv-ukrajinskoji-pravoslavnoji-cerkvi-u-zvyazku-z-podiyami-navkolo-blagovishhenskogo-xramu-upc-v-m-kolomiya-ivano-frankivskoji-oblasti/

3 https://risu.org.ua/ua/index/exclusive/journalistic_investigations/29380/

4 http://uoj.org.ua/ua/novosti/sobytiya/v-irlyavi-gromada-upts-ne-zda-tsya-nash-khram-ne-viddamo-video

5 http://news.church.ua/2017/06/08/zayava-viddilu-zovnishnix-cerkovnix-zvyazkiv-ukrajinskoji-pravoslavnoji-cerkvi-u-zvyazku-z-podiyami-navkolo-blagovishhenskogo-xramu-upc-v-m-kolomiya-ivano-frankivskoji-oblasti/

6 Читай тут, стт. 32-38: http://theology.in.ua/php_uploads/files/articles/ArticleFiles_38012_Dialog.pdf

Фото church.ua

Теги: