«Чому те важливе, що відбувається в Церкві і потрібно знати людям, рідко потрапляє в медіа?» — на таку тему запропонували висловитися організатори круглого столу у львівському Українському католицькому університеті, присвяченому 10-річчю порталу РІСУ, який відбувся 1 лютого. Питання насправді цікаве. Щоби дати на нього відповідь, спочатку треба прояснити, про що йдеться, відповівши на декілька питань.

Церква та медіа: спосіб свідоцтва

Що найбільш важливе у Церкві? Це власне Сам Христос. Це Євхаристія, через яку ми маємо можливість реально з’єднуватися із Христом, та досвід нового життя у Христі. Але це навряд чи цікаве світським медіа. Втім, для Церкви це головне. Її основна мета у цьому світі — бути, скажімо так, «представництвом» Бога на землі.


Явища «другого порядку», які можуть бути важливі з точки зору церковної організації для того, щоби бути висвітленими у медіа – соціальні ініціативи Церкви, суспільно-політичні заяви ієрархії та органів церковного управління тощо. Вони не завжди потрапляють у медіа, з двох головних причин: часто про такі події/заяви просто не знають, а ще — вони бувають нецікавими для суспільства.

Потрапляння інформації до медіа може бути важливим інструментом свідоцтва для Церкви. Це може бути дуже вдалий спосіб місії. Проте насправді сучасні церкви бувають більше зацікавлені у піарі, ніж у свідоцтві. Маю на увазі промоушн церковної організації замість свідчення про Христа. Це не стовідсотково так, але не можна казати, що такого немає. Власне, це не завжди погано — адже людина, яка шукає Церкви, стикається з певною церковною організацією, і якщо вона прийде до тієї земної організації, через яку виявляється кафолічна Церква — це добре. Втім, не можна свідоцтво обмежувати піаром власної структури.

Що є Церква? Це не церковна організація, не «верхівка», не клірики, а усі віряни – разом із Предстоятелем, Синодом, єпископами та кліриками, об’єднані під главою — Христом. Це треба мати на увазі, коли ми розмірковуємо, чи є та чи інша подія важливою для Церкви. З іншого боку, це накладає на кожного християнина відповідальність за Церкву. Ми – це і є Церква, отже, ми відповідальні за те, якою є Церква. Які ми — така і Церква.

Що потрібно знати людям про Церкву? На сьогодні, мабуть, однією з головних тез, які треба доносити до аудиторії, є те, що Церква відкрита для усіх та не обмежується ієрархією із священнослужителями. Більш того: не все, що можна почути від когось у храмі, – це голос Церкви. Не все, що можна прочитати у православній газеті, журналі, сайті чи книзі, є голос Церкви. Навіть не завжди те, що можна почути від священика, є голос Церкви. Входячи до Церкви, ми не відкидаємо даровану нам від Бога здібність критичного мислення.

Друга теза, важлива для сучасної аудиторії: Церква традиційна, але не старомодна. Насправді у Церкві є місце традиції. Церковні люди ці традиції знають, люблять та плекають. Це є добре. Але суть, яку несе Церква — Блага звістка Христова — завжди нова. Як любить повторювати сучасний богослов харківчанин Олександр Філоненко, християнство засновано на камені, який залітає до нас через вікно. Цей камінь — Христос. Він вщент розбиває наші, людські, уявлення про те, яким повинен бути Бог та якою повинна бути релігія. Насправді, до Церкви люди приносять багато язичницького, і насамперед — язичницьке ставлення до Бога та віри. Створюють бога за людським образом та подобою. Зручного бога. Такого, який би виправдував гріхи та звиклий спосіб життя. “Даю, щоби Ти мені дав”.


І третє, що потрібно знати людям про Церкву: вірити у Христа завжди означає зробити вибір та прийняти виклик. З плином віків змінюються зовнішні обставини людського життя, але суть людська не змінюється. Наприклад, гріхи сьогодення нічим не відрізняються від тих, що були знайомі ще з біблійних часів. Це стосується і гріхів простих людей, і церковної ієрархії. Здивувати цим можна тільки тих, хто необізнаний з церковною історією. Проте Церква жива, і всякий гріх, що є у людей церкви, як сказав один богослов, це не гріх Церкви, а гріх проти Церкви. А от у виконанні Божих заповідей є нескінченний простір для творчої реалізації. Побачити цей простір для себе — ось чого насправді чекає сучасна людина, можливо, навіть, ще не усвідомлюючи цього.

Чого ж хочуть медіа? Для того щоб та чи інша інформація попала до медіа, вона має бути цікавою для нецерковної аудиторії. А для цього вона має містити достатній інформаційний привід, чи бути скандальною, чи представляти собою гарне видовище. Хочемо ми цього чи ні, але такі умови світських ЗМІ. Звичайно, ми не хочемо розповсюдження пов’язаних із Церквою скандалів чи смакування «подробиць». Але скандал може бути й в хорошому сенсі. Так, для «світу цього», у якому править брехня, сказати тверде слово правди — це вже скандал та виклик. Напевно, найважливіше, що може зробити Церква по відношенню до «зовнішнього» світу — це свідчити про правду. Не мовчати. Називати речі своїми іменами. Як би «незручно» це не було для сьогоденної кон’юнктури.

Ось тільки так, говорячи правду, Церква може бути «успішною» місіонерські та мати «позитивний імідж» в очах суспільства. Люди тягнуться до Бога, але багато хто втрачає довіру до церковних організацій. Ми, церковники, на жаль, часто сприяємо цьому — своєю поведінкою, пасивністю, заграванням із політиками, способом життя, далеким від народу. А що ж до медіа — то вони залюбки братимуть від нас не «офіціоз», а слова правди, по яких давно вже стомився світ.

Теги: