Види та форми християнської богословської освіти: огляд світової практики

1 07 2011 |
Віталій Хромець

У попередній статті «Теологічне знання та теологічна освіта в Україні: короткий нарис» ми намагались дати відповідь на запитання про статус богослов’я (теології) в Україні за часів її незалежності. Коментарі до статті підштовхнули нас до написання своєрідного її продовження, в якому буде здійснена спроба дати відповідь на інше запитання: якщо богословська (теологічна) освіта можлива, то в яких формах вона повинна розвиватися?

 

Види та форми християнської богословської освіти: огляд світової практики

 

Нещодавно відбулися зміни в офіційному статусі богословської освіти, що надає їй додатковий імпульс. Сайт Інституту релігійної свободи подає таку довідку:

 

Богослов’я (теологія) отримало статус окремого напряму у галузі знань “Гуманітарні науки”, за яким в Україні здійснюється підготовка бакалаврів у вищих навчальних закладах.

Про це йдеться у постанові Кабінету Міністрів України №267 від 17 березня 2011 року, опублікованій на "Урядовому порталі".

Цією постановою Уряд також запровадив розмежування богословів за конфесійною ознакою, в тому числі серед спеціалістів і магістрів. 

Відповідні зміни внесено до постанови Кабінету Міністрів України № 1719 від 13.12.2006 року, якою затверджено перелік напрямів з підготовки бакалаврів, та до постанови № 787 від 27.08.2010 року, відповідно до якої готуються спеціалісти та магістри.

Уряд також розширив можливості напряму «богослов’я». Згідно постанови, здобуття диплому бакалавра за напрямом богослов’я (теологія) дозволяє у подальшому отримати фах за освітньо-кваліфікаційним рівнем спеціаліста або магістра з присвоєнням кваліфікації вчителя. Умовою для цього є виконання психолого-педагогічної, методичної та практичної програми підготовки відповідно до галузевого стандарту педагогічної освіти.

Нагадаємо, що раніше богослов’я (теологія) вже знаходилось у переліку спеціальностей, за якими в Україні можна було здобути освіту бакалавра.

Відповідно до наказу Міністерства освіти і науки України № 363 від 16.06.2005 року бакалаври, спеціалісти та магістри за спеціальністю богослов’я (теологія) готувались у межах напряму підготовки «Філософія» на підставі постанови Кабінету Міністрів України № 507 від 24.05.1997 року.

Пізніше, згідно урядової постанови № 1719 від 13.12.2006 року, ця спеціальність була виключена з переліку напрямів підготовки бакалаврів. Відтоді та до теперішніх змін спеціалісти та магістри богослов’я (теології) готувались в Україні на базі освітньо-кваліфікаційного рівня бакалавра філософії.

 

Минулого року відповідно до постанови № 787 від 27.12.2010 року Уряд залишив богослов’я (теологію) у переліку спеціальностей, за якими в Україні здійснюється підготовка спеціалістів і магістрів в рамках галузі знань «гуманітарні науки». Дана постанова змінює перелік спеціальностей, за якими готуються бакалаври, спеціалісти та магістри. Також у постанові фігурує  словосполучення: «богослов’я (теологія із зазначенням конфесії)». Роз’яснень щодо цього формулювання немає, але вірогідно, що до слів «бакалавр теології» потрібно буде додавати «бакалавр якої теології». Наприклад, бакалавр православного богослов’я (теології), бакалавр сунітського богослов’я (теології). У постанові не зазначається, чи маються на увазі всі конфесії і чи може бути бакалавр махаяністського богослов’я (теології). Це потребує додаткових роз’яснень разом з питаннями про те, яка конфесія може вчити на свого богослова і що чиновник розуміє під поняттям «конфесія», а також що розуміється під поняттям «богослов’я». Від цього буде залежати по якій траєкторії буде розвиватися богословська освіта. Але вже точно можна сказати, що ускладнюється, або навіть унеможливлюється позаконфесійна богословська освіта з присудженням диплому державного зразка бакалавра, спеціаліста та магістра богослов’я (теології). Цього питання ми обов’язково торкнемося у подальших статтях. А зараз я б хотів окремо зупинитися на аналізі та описі видів та форм християнської богословської (теологічної освіти). 

 

У попередній статті «Теологічне знання та теологічна освіта в Україні: короткий нарис» ми намагались дати відповідь на запитання про статус богослов’я (теології) в Україні за часів її незалежності. В статті було окреслено три основних питання: 1. Чи повинно богослов’я бути лише конфесійно зорієнтованим? 2. Чи можлива підготовка богословів у світських навчальних закладах? 3. Чи можливе визнання державою дипломів духовних навчальних закладів, якщо вони будуть ліцензовані за спеціальністю богослов’я (теологія)? Коментарі до статті підштовхнули нас до написання своєрідного її продовження, в якому буде здійснена спроба дати відповідь на інше запитання: якщо богословська (теологічна) освіта можлива, то в яких формах вона повинна розвиватися?

 

Коли ми говоримо про богослов’я чи теологію (ми використовуємо ці терміни як синоніми), а тим паче про богословську (теологічну) освіту, потрібно починати з простого запитання: а що мається на увазі. Адже в рамках однієї конфесії існують різні розуміння того, що є теологія. Теж саме відбувається і з богословською освітою. Немає одностайної точки зору, якою повинна бути богословська освіта, немає єдиного стандарту підготовки богослова. Потрібно спробувати окреслити моделі богословської освіти і вказати на їх окремі відмінності. Також необхідно враховувати той факт, що в залежності від конфесії, навчального закладу чи навіть вподобань окремих осіб, розуміння богословської освіти може суттєво відрізнятися одне від одного.

 

Келсі Девід  в книзі «Меж Афінами і Берліном: дебати про теологічну освіту» (Kelsey D. Between Athens and Berlin: the theological education debates. Grand Rapids: Eerdmans, 1993. 235 p.) пропонує виокремлювати дві моделі теологічної освіти: афінську та берлінську.  Афінська модель, на його думку, ґрунтується на принципі пайдеї (грецьк. παιδεία), яке розуміється як виховання душі. Ця лінія була сприйнята від Платона через Фелона Александрійського Климентом Александрійським. Афінська модель, на думку Келсі Девіза, була основною до ХІХ ст. Суть афінської моделі можна проілюструвати цитатою В. М. Лоського. Він пише: «Богослов'я і містику взагалі-то не протиставляють; навпаки, вони підтримують і доповнюють одне одного. Перше неможливо без другого: якщо  містичний досвід є особистісним проявом спільної віри, то богослов’я є спільним виявом того, що може бути пізнаним в досвіді кожним» (Лосский В. Н. Очерк мистического богословия Восточной Церкви). Йдеться про те, що спочатку потрібно пережити істини християнства, а потім їх висловлювати. Фактично, іншими словами, йдеться про виховання душі.

 

Берлінську модель теологічної освіти можна назвати університетською моделлю. Вона спрямована на формування професіонала в галузі теології. В ній превалює раціональне осягнення і виклад теологічного знання. Якщо говорити про підготовку теолога в берлінській моделі, то за своїми принципами вона нічим не відрізняється від університетської підготовки філософа, історика і т. д., тобто у цьому контексті йдеться про теолога як науковця.

 

До двох вищезазначених моделей Бенкс Роберт додає дві інші моделі: єрусалимську та женевську. (Banks R. Reenvisioning theological education: exploring a missional alternative to current models. Wm. B. Eerdmans Publishing, 1999. 268p.).

 

Єрусалимська модель орієнтована на підготовку місіонерів. Тобто підготовка теологів націлена на активну проповідь. Теолог у такому розумінні повинен вміти відстоювати істини своєї віри у публічних дискусіях; такий теолог орієнтований в першу чергу на поширення своєї релігії.

 

Женевська модель теологічної освіти спрямована на підготовку священнослужителів. Така освіта виключно конфесійно зорієнтована. Її можна назвати професійною богословською освітою. В переважній більшості навчальні заклади, в яких готують теологів такого штибу, називаються семінаріями.

 

Брайан Едгар пропонує наступне коротке узагальнення цих моделей:


Афіни – академія – трансформація індивіда – класична освіта – теологія
Єрусалим – громада – зміна світу – місіонерська освіта – місіологія
Женева – семінарія – пізнання  Бога – конфесійна освіта – доксологія
Берлін – університет – посилення Церкви – професійне – наука.

 

Слід відразу відзначити, що це розмежування не може претендувати на повноту узагальнення, але дозволяє здійснити хоча б попередню спробу розмежування теологічної освіти, щоб вивести аналіз на інший рівень узагальнення. Це своєрідні ідеальні типи, в реаліях яких ми маємо «теологічні освіти», де превалює якась з моделей з елементами інших моделей теологічної освіти.

 

Отже, перейдемо до розгляду застосування вищезазначених моделей в теперішніх реаліях.

 

Важко в сучасних умовах уявити навчальний заклад, який би міг втілити афінську модель теологічної освіти. Але дана модель може реалізовувати основне цілепокладання теологічної освіти. Адже для того, щоб говорити про Бога, потрібно самому мати з ним тісний зв’язок. Тому афінська освіта може виступати ядром інших моделей. Якщо ми слово «освіта» візьмемо в лапки, то можна її порівняти з інститутом старецтва в православній традиції, коли людина, яка іде шляхом святості, вчить і показує своїм прикладом шлях до Бога.

 

Єрусалимська модель може, і реалізується для підготовки місіонерів. Така освіта повинна сформувати обізнаність в інших релігійних традиціях, в конфесійних відмінностях, народних віруваннях, вільнодумних теоріях. Підготовка в подібних навчальних закладах повинна бути спрямована на вміння відстоювати істини своєї релігії у відкритих суперечках, серед людей мало знайомих з релігійною традицією, яку представляє теолог. Кінцевою метою місіонерського навчального закладу не є підготовка священика (хоча це не виключається) та знавця теологічних тонкощів, а людини, яка може стати палким проповідником.

 

Женевська модель теологічної освіти орієнтована на підготовку священослужителя — людини, яка очолить громаду віруючих. Він повинен в кінцевому підсумку передати чіткі віроповчальні принципи(догмати та канони)  членам своєї громади та провести богослужіння. Тому його теологія буде літургічною. Крім того, йому потрібно вміти вести господарство своєї громади і робити це так, щоб це було продовженням навчання та виховання членів общини.

 

Нарешті, берлінська модель орієнтується на підготовку теолога-науковця, який знає і може чітко розмежувати тонкощі віровчення своєї релігії. Освіта теолога такого штибу ґрунтується на глибокому знанні Священного писання та богословської традиції своєї, а також інших конфесій. Цю теологію можна у повній мірі долучати до переліку наук. І за такою теологією можна готувати фахівців у світських навчальних закладах і провадити захисти за державними стандартами, писати монографії,  підручники та отримувати на них міністерські грифи. Але така теологія менш за все потрібна церкві. Для обслуговування потреб релігійних організацій в першу чергу потрібні навчальні заклади, які б були організовані на основі єрусалимської і женевської моделей, в яких цілепокладання підготовки теолога забезпечувалося на рівні афінської моделі. А підготовка теологів берлінської моделі, напевно, є бажаною, але не необхідною. Можливо, вона б була бажаною для вищих осіб релігійної ієрархії. В багатьох конфесіях є заклади, які орієнтовані на підготовку саме теологів «берлінського зразка», але таких навчальних закладів, як правило, небагато. На території України Римо-католицька церква має підготовку теологів такого зразка в Інституті релігійних наук св. Томи Аквінського в Києві, Українська греко-католицька церква готує таких фахівців в Українському католицькому університеті, Українська православна церква Київського патріархату — на теологічному відділенні Чернівецького державного університету ім. Ю. Федьковича. Подібні навчальні заклади мають і протестантські конфесії.

 

Отже, коли ми дискутуємо про теологічну освіту, ми повинні в першу чергу з’ясувати, а яка теологічна освіта мається на увазі. Це саме стосується і теології: слід вияснити, про яку теологію йдеться мова і які функції вона виконує: богошукання, місіонерські, доксологічні чи наукові.

 

Про автора

Віталій Хромець, кандидат філософських наук, доцент кафедри культурології Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова, заступник директора з соціально-виховної роботи Інституту філософської освіти і науки НПУ імені М. П. Драгоманова, віце-президент молодіжної громадської організації «Молодіжна асоціація релігієзнавців».

Теги:
5326







Матеріали по темі







Для того, щоб коментувати матеріали Religion.in.ua, необхідно авторизуватися на сайті за допомогою сервісу F-Connect, який використовує дані вашого профілю в соціальній мережі Facebook . Religion.in.ua використовує тільки ті дані профилю, доступ до яких ви дозволили сайту



Коментарі розміщюються користувачами сайту. Думка редакції не обов'язково збігається з думками користувачів.
Відвідувачі, що знаходяться в групі Гости , не можуть залишати коментарі в даній новині.
Останні коментарі
Опитування
настоятель парафії
парафіяльна рада разом із настоятелем та парафіянами
меценати, за кошти яких зведено храм
державні структури, що займаються реєстрацією парафій
усе, що вирішується на користь моєї конфесії, завжди правильно!
інший варіант