Початок див. тут

Частина 2

ДЕРЖАВНИЙ ОРГАН У СПРАВАХ РЕЛІГІЙ В УКРАЇНІ ПЕРІОДУ РАДЯНСЬКОГО СОЮЗУ (1920-1991 рр.)

Наприкінці 1919 – поч. 1920 рр. в Україні відбувається чергове і остаточне встановлення Радянської влади, яка власне взяла курс антирелігійної політики. Поштовхом для створення на початку 1920-х років прототипного органу в Україні послужило прийняття 19(22) січня 1919 року декрету Тимчасового робітничо-селянського уряду України "Про відокремлення церкви від держави і школи від церкви", який являється аналогічним з Декретом Ради Народних Комісарів РСФСР "Про свободу совісті, церковних і релігійних об’єднань або про відокремлення церкви від держави і школи від церкви" (січень 1918 р). Згідно з постановою РНК УРСР № 22 від 3 серпня 1920 року "Про насадження законодавчої практики УРСР і РСФРР в питанні відокремлення церкви від держави" ст. 435 [4, с. 435] та Декретом від 20 серпня 1920 року РНК УРСР було покладено загальне керівництво місцевими органами у справі реалізації законоположень Декрету "Про відокремлення церкви від держави і школи від церкви" на Наркомат юстиції (НКЮ) [1, с. 36-37].

Отже, бачимо, що трохи більше ніж півтора року після прийняття вище зазначеного декрету в Україні у лавах радянської влади не існувало органу який би займався впровадженням його положень до життя. Так як майже вся територія України була під владою різних сил і держав. У той час як у РСФРР майже одразу (через три місяці) після прийняття аналогічного документу в травні 1918 року при НКЮ був створений 8-й відділ (з початку 20-х рр. – 5-й відділ).

Зупинимося більш детально на епатах існування органу в період існування радянської влади.

1-й етап II періоду. В Україні питання про створення аналогічного російському органу у травні 1920 року підняв завідуючий Центральним відділом ЗАГС при Народному Комісаріаті внутрішніх справ (НКВС) Іван Сухоплюєв на першій Всеукраїнській нараді голів і завідувачів відділів управління губернських і повітових виконкомів рад. Так у листопаді 1920 року була видана Наркомюстом інструкція по втіленню законоположення по відділенню церкви від держави та школи від церкви. В інструкції передбачалося, що у губерніях і повітах питаннями втіленням радянського законодавства з релігійних питань займалися відділи юстиції (губюсти і повюсти) спільно з відділами управління виконкомів, а у волостях – місцеві волвиконкоми. Гюбюсти і повюсти утворювали спеціальні підвідділи або комісії "ліквідаційні" (ліквідділи) [2, с. 109-111].

Особливий відділ по координації антицерковних заходів – ліквідаційний (ліквідком) – було створено при Наркоматі юстиції 31 травня 1921 року [2, с. 109-111]. Власне від цього моменту можна вести відлік своєрідної історії державного органу, в компетенцію якого входило контролювання релігійної сфери в Україні за період радянської влади.

Очолив його згаданий вище Іван Сухоплюєв. До компетенції ліквідділу належали: розробка проектів відповідних законів і підзаконних актів-деректив, інструкцій, положень, обіжників, здійснення контролю за дотриманням чинного законодавства про культи, регулювання відносин державних інституцій і церкви, міжконфесійних проблем, надання консультативної допомоги з цих питань [14, арк. 7-8]. Аналогічні відділи створювалися і у структурах адміністративного відділу НКВС УРСР.

В жовтні 1921 року ВУЦВК і РНК УРСР затвердили положення про Народний Комісаріат Юстиції УРСР, у структурі якого п’ятим пунктом зазначався Ліквідаційний відділ по відділенню церкви від держави (так званий 5-й відділ). До компетенції Ліквідділу НКЮ УРСР, згідно з положенням, входило вироблення проектів, видання інструкцій, циркулярів і пояснень з питань ставлення радянської влади до церковних і культових об’єднань; загальне керівництво по застосуванню на місцях Декрету про відокремлення церкви від держави; зведення і розробка матеріалів усіх відомств з питань культу; спостереження за судовими і адміністративними репресіями у сфері боротьби з “контреволюційним елементом, що виступає під релігійним прапором” [4, с. 572]. Зазначений відділ діяв по таємній інструкції, в якій передбачалося "Увійти в курс релігійного життя, складати періодичні доповіді уповноваженим ДПУ про стан релігійного життя в регіоні; установити точний нагляд за діяльністю громад, вимагаючи від них протоколів молитовних зборів; розробити нові статути для релігійних організацій тощо" [5, арк. 45-47].

2-й етап II періоду. У вересня 1922 року згідно п. 1 постанови Всеукраїнського Центрального Виконавчого Комітету (ВЦВК) "Про передачу відділу по відділенню церкви від держави і його місцевих органів з Наркомюста в Наркомвнусправ", відділ по відокремленню церкви від держави і його місцеві органи передаються з Наркомюста в Наркомвнусправ... На НКВС покладаються всі функції по подальшому здійсненню декрету по відділенню церкви від держави" [Див.: 8, арк. 19]. Отже, Ліквідаційний відділ при НКЮ проіснував з 31 травня 1921 року до 6 вересня 1922 рік. Надалі Ліквідком відділу по відділенню церкви від держави, який існував при НКЮ, вливається в Адміністративно-організаційне управління НКВС, яке автоматично очолив І. Сухоплюєв.

Згідно плану роботи відділу НКВС по відділенню церкви від держави, до компетенції зазначеного відділу і його місцевих органів входило: укладання договорів на передачу церков, костьолів, кірх, синагог, мечетей, молитовних будинків у безкоштовне користування групам, не менше 20-ті віруючих згідно договору, разом з богослужбовим майном у храмах; закриття так званих домашніх церков, тобто церков, які знаходяться у казенних приміщеннях при царському режимі, тобто при лікарнях, тюрмах, казармах, гімназіях, семінаріях, навчальних закладах і.т.д.; підготовка заключень по уставам церковних релігійних об’єднань; практичне керівництво всіма заходами з вилучення церковного і монастирського майна; випрацювання заходів для попередження злочинної агітації, набатів, скупчення народу і т.і., при вилученні націоналізованого і церковного майна, вилучення церковних цінностей на користь тих, хто голодує; спостереження за Комнезавами для недопущення їхнього втручання у справи духовного закріпачення бідного селянства; ліквідації церковного розлучення, церковної метрації (народження, смерті і шлюбу); нагляд за недопущенням неправильного звільнення від воїнської повинності за релігійним переконанням; порушення проти церковників судових справ; антирелігійна агітація і пропаганда і т.і [8, арк. 216-217].

За весь період існування НКВС його назва і структура доволі часто змінювалися. Нас цікавить період діяльності НКВС саме з того моменту, коли в його структурі розпочинає діяти Ліквідком по відділенню церкви від держави (вересень 1922 р.), який у свою чергу зазнав чималих змін за період існування НКВС. Спробуємо прослідкувати цю зміну.

Отже даний відділ, як вже зазначалося вище, у вересні 1922 р. вливається до структури НКВС під назвою "Ліквідаційний відділ з відділення церкви від держави" або "Відділ з відділення церкви від держави" як складова частина Адміністративно-організаційного управління НКВС. У 1922 році при державній реформі зі скорочення штату Радянського апарату, комісія з реорганізації місцевих радянських органів при Центральній штатній комісії Управління уповноваженого Наркомпраці РСФСР при Раднаркомі УРСР, яка перевіряла діяльність відділу з відділення церкви від держави, винесла постанову про реорганізацію відділу відділення церкви від держави у відділення.

На початок 1923 року відділ з відділення церкви від держави при Адміністративно-організаційному управлянні перетворюється на відділення з відділення церкви від держави Адміністративного відділу при Центральному адміністративному управлінні. У положенні "Про центральне адміністративне управління" за 1922 рік серед переліку компетенції управління передбачалася функція Адміністративного відділу: "регулювання проведення у життя законів про відділення церкви від держави, що стосується адміністративних розпоряджень, як утвердження і реєстрація статутів релігійних громад і спостереження за їх виконанням, здавати у використання релігійним групам віруючим церковне майно і т.і. ... впровадження цієї функції адміністративного відділу покладається на відділення "З відділення церкви від держави" [Див.: 7, арк. 135-136].

У серпні 1923 р. для проведення у життя постанов ВУЦВК і РНК, які стосуються питань відділення церкви від держави і школи від церкви, при НКВД утворюється в Центральному адміністративно-організаційному управлінні Відділ культів [Див.: 10, арк. 9, 35]. Згідно положення "Про відділ культів при НКВС" до його компетенції входило: нагляд і керівництво за роботою Губернських Ліквідаційних Комісій; нагляд за всіма громадами релігійного характеру; ведення обліку сектантства в Україні; розгляд скарг відносно дій Окружних і Губернських Ліквідаційних Комісій; санкціонування закриття: молитовних домів, церков, синагог і т.і.; ведення спостереження за недопустимістю викладання у різноманітних навчальних закладах предметів, пов’язаних із вченням релігійного культу; складення збірників розпоряджень у питанні Відділу культів; видавництво книг, журналів, газет, які присвячені антирелігійній пропаганді і т.і [9, арк. 3]. Згідно протоколу засідання Колегії НКВС УССР від 29 листопада 1923 р. відділ культів Центрально адміністративного управління мав у штаті два працівника: завідуючого Відділом культів та експерта [10, арк. 21-23].

У 1924 р. відбулася чергова реорганізація Адміністративного відділу НКВС. Наприкінці 1923 р. Народний Комісаріат Робітничо-селянської Інспекції подав до ВУЦВКа пропозицію про реорганізацію Адміністративно-організаційного Управління при НКВС, яка полягала у тому, що до Організаційного відділу ВУЦВКа передбачалося передати функції Адміністративно-організаційного Управління при НКВС. Підставою для цього проекту послугували дані ревізії, яка виявила, що функції Організаційного відділу ВУЦВК і НКВС співпадають, а тому без потреби існування двох органів, які дублюють функції одне одного. Зазначене питання вирішилося на користь НКВС.

Згідно Штату адмінвідділу за 1924 р. підписаним начальником Адміністративного відділу т.Невським, у підвідділі культів передбачалося 3 працівника: начальник відділу, цю посаду обіймав Гольберт; експерт – Любинський; справовиробник – Воловніков (потім Рутенко) [Див.: 11, арк. 129].

В 1924 році відділ культів переорганізовується у підвідділ культів. З 1925 року до складу підвідділу культів при адмінвідділах НКВС була введена посада старшого інспектора культів. А згодом підвідділ культів отримує назву інспектура культів.

1927 року Народний комісар внутрішніх справ – т.Балицкий направляє до Ради Народних комісаріатів УРСР довідку в якій пояснюються функції НКВС в адміністративній галузі: “на реорганізований Наркомат в адміністративній галузі було покладено такі функцій: ... відокремлення церкви від держави. Роль НКВС у цій сфері була раніш та і є тепер лише роль технічного апарату, що дає радянське оформлення роботі відповідних політичних органів” [12, арк. 16-17].

У постанові Всеукраїнського Центрального Виконавчого Комітету і Ради Народних Комісарів УРСР у "Положенні про Народний Комісаріат Внутрішніх Справ УРСР", а саме у 3-му розділі серед положень, які визначають компетенцію народного комісаріату внутрішніх справ, в його окремих структурних одиницях, зокрема по адміністативному відділу, у п. 12 прописується однією з функцій адмінвідділу – приведення у життя законодавства про відокремлення церкви від держави [12, арк. 18-20].

Народний комісар внутрішніх справ УРСР підписав наказ у вересні 1930 р. "Про оголошення структури та штатів НКВС УРСР", згідно з яким в адміністративному управлінні НКВС було затверджено посаду референта у справах культів [13, арк. 88а]. Отже, бачимо, що з середини 1930 року в Адміністративному управлінні при НКВС замість посади інспектора утверджується посада референта у справах культів.

3-й етап II періоду. 15 грудня 1930 р. ЦВК і РНК СРСР прийняли постанову “Про ліквідацію наркоматів внутрішніх справ союзних і автономних республік”, за якою були ліквідовані НКВС в усіх республіках СРСР. А вже за постановою ВУЦВК і РНК УРСР від 28 грудня 1930 р. НКВС УРСР був ліквідований [Див.: 6, арк. 1]. Відділ культів приєднують до Всеукраїнського Центрального Виконавчого комітету Рад робітничих, селянських і червоноармійських депутатів (ВУЦВК).

Структура ВУЦВКу за 1930-31 рр. зазнала значних змін, адмінгрупа, куди влився відділ культів НКВС після його ліквідації (серпень 1930 р.) значно розширила обсяг робіт у зв’язку з масовим закриттям церков. Так, наприклад, 15 травня 1932 року декретом уряду СРСР за підписом Й.В.Сталіна було оголошено "безбожну п’ятирічку", мета якої полягала в тому, щоб до 1 травня 1937 р. "ім’я бога має бути забуто".

Цим пояснюється те, що основна частина документів фонду ВУЦВК з 1930 р. до 1938 рр. (що стосуються релігійної тематики) представляє собою документи про порядок організації, діяльності та ліквідації релігійних громад; із закриття церков, молитовних будинків, синагог, кірх і т.і. За браком документів, які збереглися визначити достеменно функції органів ВУЦВК після 1933 р. і систему діловодства неможливо. Зазначимо, що з 3 березня 1935 р. до 26 червня 1938 р. ВУЦВК переорганізовується в Центральний Виконавчий комітет Української РСР (ЦВК УРСР). А з 26 червня 1938 р. в Президії Верховної Ради Української Радянської Соціалістичної Республіки. Ймовірно за цими структурами адмінчастині зберігається компетенція "приведення в життя законодавства про відокремлення церкви від держави".

4-й етап. II періоду. В середині 1943 р. Й.В.Сталін зустрічається з полковником держбезпеки Г.Г.Карповим, який на той час скеровував діяльність церкви по лінії держбезпеки в СРСР. Г.Карпов запропонував створити орган при Президії Верховної Ради СРСР, який би проводив політику держави до життя. Й.Сталін не погодився з цією пропозицією і у свою чергу запропонував створити Комітет або Раду у справах Російської Православної Церкви при Раді Народних Комісарів СРСР. Таким чином, Рада у справах Російської Православної Церкви була створена постановою РНК СРСР від 14 вересня 1943 р. Згідно п. 1 постанови РНК СРСР від 7 жовтня 1943 р. Рада мала здійснювати зв’язок між урядом СРСР і патріархом з питань Руської Православної Церкви, які потребували дозволу уряду СРСР. В областях, краях, автономних і союзних республіках Рада мала своїх уповноважених.

Так на території УРСР постановою Ради Народних Комісарів СРСР від 18 грудня 1943 р. в Українській РСР створюється Уповноважений Ради у справах російської православної церкви при Раді Народних Комісарів СРСР по УРСР, який забезпечував контроль за здійсненням законодавства з культів на всій території республіки контроль за здійсненням законодавства з культів [Див.: 16, арк. 3].

З 25 березня 1946 р., у зв’язку з перетворенням Ради Народних Комісарів СРСР у Раду Міністрів СРСР, Уповноважений Ради має назву: Уповноважений Ради у справах руської православної церкви при раді Міністрів СРСР з Української РСР [Див.: 16, арк. 3; 27, с. 322] і існує до січня 1966 р. Апарат Уповноваженого у справах руської православної церкви при раді Міністрів СРСР в Українській СРСР не мав структури.

5-й етап. II періоду. Вищеназваний орган був не єдиним органом, який займався релігійними питаннями в СРСР. У травні 1944 р. постановою Ради Народних Комісарів СРСР від 19 травня 1944 року створено Раду у справах релігійних культів при Раді Народних Комісарів. Яка за п. 1 згаданої постанови здійснювала зв’язок між Урядом СРСР і керівниками релігійних об’єднань: вірмено-григоріанської, старообрядницької, католицької, греко-католицької, лютеранської церков і мусульманського, іудейського, буддистського, сектантського віросповідання, що потребують дозволу Уряду СРСР [Див.: 19, арк. 1].

У положенні "Про Раду у справах релігійних культів при Раднаркомі СРСР" від 29 травня 1944 р. зазначається, що “Рада у справах релігійних культів при Раднаркомі СРСР має при Раднаркомах союзних і автономних республіках і обл.(край) виконкомах своїх уповноважених. Так в УРСР з 1944 р. питаннями зв’язку із представниками релігійних культів займався Уповноважений Ради у справах релігійних культів при Раді Народних Комісарів СРСР з Української РСР”. До його функцій входило: нагляд за правильним і своєчасним приведенням до життя законів СРСР і Постанов Уряду СРСР, які стосуються релігійних культів; представлення Раднаркому СРСР заключень з питань релігійних культів; своєчасне інформування Уряду СРСР про стан релігійних культів в УРСР про їх стан на місцях; ведення загального обліку церков, молитовних приміщень, ведення статистичних зведень згідно даних, які представлені раді місцевими радянськими органами [18, арк. 3].

З березня 1946 року у зв’язку з реорганізацією Ради Народних Комісарів у Раду Міністрів СРСР, Уповноважений Ради перейменовується на Уповноваженого Ради у справах релігійних культів при Раді Міністрів СРСР з Української РСР [Див.: 17, арк. 1]. Апарат Уповноваженого Ради у справах релігійних культів при Раді Міністрів СРСР з Української РСР не мав структури.

Згідно штатного розпису Уповноважений Ради у справах релігійних культів при Раді Міністрів СРСР з Української РСР на 1965 р. від 2 січня 1965 р. мав наступний склад: уповноважений Ради (К.З.Литвин розпорядження СМ УРСР від 26 квітня 1963 р.); зам. уповноваженого Ради (Р.І.Швайко Наказ № 4 від 18 лютого 1960 р.); старший інспектор; секретар-машиністка; двірник-кочегар [Див.: 20, арк. 1]. Для порівняння, згідно уточненого плану праці на 1965 р. і Штатному розпису за 1965 р. Уповноважений Ради у справах руської православної церкви при Раді Міністрів СРСР з УРСР мав у штаті 7 працівників [Див.: 20, арк. 7].

6-й етап II періоду. 25 січня 1966 р. виходить постанова ЦК КПУ та РМ УРСР згідно якої апарати Уповноваженого Ради в справах руської православної церкви та Уповноваженого Ради в справах Релігійних культів при Раді Міністрів СРСР з Української РСР об’єднуються в єдиний орган – апарат Уповноваженого Ради в справах релігій при Раді Міністрів СРСР з Української РСР [22, арк.1]. Цьому рішенню передувала постанова Ради Міністрів СРСР від 8 грудня 1965 року, згідно якої відбулося реформування центральних органів Ради у справах руської православної церкви при Раді Міністрів СРСР і Ради у справах релігійних культів при Раді Міністрів СРСР у Раду у справах релігій при Раді Міністрів СРСР [Див.: 22, арк. 2]. Рада у справах релігій при Раді Міністрів СРСР був союзним органом, який створений в цілях послідовного здійснення політики Радянської держави стосовно релігії.

Отже бачимо, що відбувається об’єднання компетенцій апаратів Уповноважених з питань православної церкви і інших релігійних організацій. Головою новоствореного органу в Україні стає колишній голова апарату Уповноваженого Ради у справах релігійних культів при Раді Міністрів СРСР з Української РСР К.З. Литвин.

У положенні "Про Раду у справах релігій при раді Міністрів СРСР" від 10 травня 1966 р. під передбачені функції Уповноважених Ради у справах релігій при раді міністрів СРСР: здійснення контролю за правильним застосуванням законодавства про культи місцевими радянськими органами, посадовими особами, всіма громадянами; інформування Ради про діяльність релігійних організацій, про всі випадки порушення законодавства про культи на території республіки, краю, області і заходів, які стосуються релігій, які проводяться чи намічаються місцевими радянськими органами, а також про всі рішення, які приймаються ними з цих питання; розгляд заяв скарг і вирішення в межах своєї компетенції інші питання, які пов’язані з діяльністю релігійних організацій і т.і. [Див.: 22, арк. 21].

Згідно з додатком до постанови Ради Міністрів СРСР від 17 березня 1966 р. "Структура центрального апарату Ради у справах релігій при Раді Міністрів СРСР" (у Москві); і наказу голови Ради у справах релігій при Раді Міністрів СРСР від 22 березня 1966 р. мала наступний вигляд: відділ у справах православних церков; відділ у справах мусульманської і буддистської релігії; відділ у справах католицької, протестантської, вірменської церков, іудейської релігії і сект; відділ міжнародних зв’язків; юридичний відділ; бухгалтерія; загальний відділ [22, арк.14-15].

28 лютого 1966 р. голова Уповноваженого Ради у справах релігій при Раді Міністрів СРСР з Української РСР К.Литвин, за попереднім погодженням із головою центрального апарату Ради у справах релігій СРСР В.А.Куроєдовим, подає на ім’я В.Щербицького доповідну записку, відносно структури і штатів центрального апарату Уповноваженого Ради у справах релігій при Раді Міністрів СРСР з Української РСР і апарату Уповноважених з областей. У зазначеному документі у відповідності з рішенням директивних органів про підвищення ролі і відповідальності Ради у справах релігій при Раді Міністрів СРСР і його Уповноважених на місцях за здійснення контролю за дотриманням радянського законодавства про культи пропонується підсилити штат апарату до 13, 5 одиниць (серед яких 9 одиниць відповідальних працівників, інші штатні одиниці відносяться до технічного персоналу). Зазначена пропозиція обгрунтовується тим, що такий склад центрального апарату Уповноваженого Ради у справах релігій зможе більш кваліфіковано вивчати релігійну ситуацію у республіці за окремими основними релігійним напрямкам: православному, старообрядницькому, католицькому, іудейському, за легально діючим сектантським об’єднанням і релігійному підпіллю.

Дана пропозиція була підтримана Головою Ради Міністрів Української РСР т.Щербицьким і в 1966 р. апарат Уповноваженого Ради у справах релігій при Раді Міністрів СРСР з Української РСР підсилюється до 13,5 штатних одиниць [22, арк. 7-9].

В 1973 р. структура Уповноваженого Ради має наступний вигляд: Уповноважений Ради; зам. Уповноваженого; відділ у справах руської православної церкви; відділ у справах католицької, протестантської, іудейської релігії і сект [ЦДАВО України, Ф. 4648, оп. № 5, передмова, арк. 2]. У 1974 р. штат апарату затверджується в кількості 18,5 одиниць [ЦДАВО України, Ф. 4648, оп. 5, 402, арк.1-2]

7-й етап II періоду. У 1974 р. Постановою Ради Міністрів УССР від 6 листопада 1974 р. Уповноважений Ради в справах релігій при Раді Міністрів СРСР з Української РСР змінює назву на Раду у справах релігій при Раді Міністрів Української РСР [Див.: 3, с. 72]. А Постановою Ради Міністрів УРСР від 25 лютого 1975 № 98 відбувається затвердження Положення про раду у справах релігій при раді Міністрів Української РСР" [Див.: 26, арк. 1]. Головою залишається К.З.Литвин. Структура апарату у 1974-1981 рр. має наступний вигляд: відділ у справах руської православної церкви; відділ у справах католицької, протестантської церкви, іудейської релігії і сект; відділ зв’язків; перший відділ; адміністративно-господарська частина. З 1981 р. до 1989 р. структура виглядає наступним чином: відділ у справах руської православної церкви; відділ у справах католицької і протестантської церков, іудейської релігії і сект; відділ зарубіжних зв’язків; юридичний відділ; перший відділ; господарський відділ. У 1990 р. в структурі відбуваються зміни господарський відділ розформовується, створюється другий сектор [24, арк. 13]. Головою Ради призначається М.Колесник.

8-й етап II періоду. У 1991 році Рада Міністрів Української РСР змінює назву на Кабінет Міністрів Української РСР. Відповідно Рада у справах релігій при Раді Міністрів Української РСР з 18 квітня 1991 р. отримує назву – Ради у справах релігій при Кабінеті Міністрів Української РСР. Структура Ради має наступний вигляд: сектор правової та експертної роботи; сектор міжнародних зв’язків; канцелярія; технічні працівники. Головою Ради залишається М.Колесник [25, арк. 20].

Далі буде

Бібліографія:

1. Пащенко В., Киридон А. Більшовицька держава в Україні 1917-1930-ті роки. – Полтава, 2004 р..

2. Сборник декретов, положений, инструкций, циркуляров по Народному Комиссариату юстиции с 1 января 1920 г. по 20 апреля 1921 г. – Харьков, 1921. – Вып. 2.

3. Сборник постановлений и распоряжений правительства УССР № 11. – К., 1974.

4. СУ УССР. – Харьков, 1920. – № 22.

5. ЦДАГОУ. Ф. 1, оп. № 20, спр. 1772.

6. ЦДАВО України, Ф. 5, оп. № 1, Передмова.

7. ЦДАВО України Ф. 5, оп. № 1, спр. 850.

8. ЦДАВО України Ф. 5, оп. № 1, спр. 1085.

9. ЦДАВО України Ф. 5, оп. № 1, спр. 2184.

10. ЦДАВО України Ф. 5, оп. № 2, спр. 33.

11. ЦДАВО України Ф. 5, оп. № 2, спр. 48.

12. ЦДАВО України Ф. 5, оп. № 3, спр. 13.

13. ЦДАВО України, Ф. 5, оп. № 3, спр, 1581.

14. ЦДАВО України. Ф. 8, оп. № 1, спр. 817.

15. ЦДАВО України. Ф. 8, оп. № 1, спр. 768.

16. ЦДАВО України, Ф. 4648, оп. № 1, Передмова.

17. ЦДАВО України, Ф. 4648, оп. № 2, Передмова.

18. ЦДАВО України, Ф. 4648, оп. № 2, спр. 1.

19. ЦДАВО України, Ф. 4648, оп. № 2, спр. 374.

20. ЦДАВО України, Ф. 4648, оп. № 2, спр. 461.

21. ЦДАВО України, Ф. 4648, оп. № 5, Передмова.

22. ЦДАВО України, Ф. 4648, оп. № 5, спр.1.

23. ЦДАВО України, Ф. 4648, оп. № 5, спр. 402.

24. ЦДАВО України, Ф. 4648, оп. № 7 спр. 610.

25. ЦДАВО України, Ф. 4648, оп. № 7 спр. 642.

26. ЦДАВО України, Ф. 4648, оп. № 7, спр. 715.

27. Центральный государственный архив октябрьской революции, высших органов государственной власти и органов государственного управления Украинской ССР. Краткий справочник. – К. 1984.