Дискусія, що розгорнулася навколо питання будівництва мечеті у м. Біла Церква, пов’язана, у першу чергу, із тим, що українське суспільство недостатньо  поінформоване про життя своїх співвітчизників мусульманського віросповідання. Аби якось заповнити цю інформаційну прогалину ми пропонуємо читачам порталу «Релігія в Україні» матеріали пілотного опитування, що проводилося у 2008 році. Зрозуміло, що представлені тут дані є дещо застарілими та повністю не відображають позицію усіх мусульман України. Проте звернемо увагу читачів, що вони публікуються вперше та відбивають тенденції розвитку ісламу в сучасній Україні.

З метою отримання об’єктивної інформації про світоглядні орієнтири та суспільно-політичні погляди мусульман України у вересні 2008 року було проведено пілотне соціологічне дослідження (анкетне опитування) вище зазначеної категорії населення у містах Києві та Донецьку[1]. Його результати і стали емпіричним матеріалом для нашої статті. Загалом опитано 92 респонденти[2], що дало можливість на основі аналізу їхніх відповідей окреслити провідні тенденції змін світоглядно-політичних поглядів мусульман України, виявити їх ціннісні та релігійні установки. Беручись до розробки програми дослідження заявленої проблеми, ми врахували, що сьогодні необхідні якісно нові підходи до аналізу світогляду конфесійноозначених респондентів, оскільки, сьогодні іслам динамічно розвивається на теренах України не лише в рамках відтворення кількості спадкових мусульман, а приваблюючи своїм віровченням та обрядовою практикою й етнічних українців. Це у свою чергу впливає на політичні та соціальні процеси в нашій державі. Безсумнівно, не враховувати та ігнорувати ці тенденції не варто. Проте, в українській науці наявні лише поодинокі спроби досліджень світоглядних орієнтацій послідовників ісламу[3] в загальній структурі населення України.

Анкета, за допомогою якої проводилося опитування, на наше переконання, найбільш повно відображає духовно-релігійні та соціально-політичні устремління віруючих мусульман. У зв’язку з цим у структуру ймовірних відповідей респондентів були включені альтернативні точки зору, зорієнтовані на плюралізм поглядів та думок віруючих.

У наше поле зору потрапили представники окремих ісламських організацій релігійної мережі України (релігійні громади при Міжобласній Асоціації громадських організацій Альраід у Києві та Донецьку, Релігійне управління незалежних мусульманських громад України «Київський муфтіят», донецька громада Духовного центру мусульман України, київська громадська організація «Ахль-Бейт». Див. діагр. 1).

Серед респондентів було 72,8 % чоловіки та 27,2 % жінки. Своїм дослідженням ми прагнули охопити всю вікову повноту мусульманської спільноти – умми. Відтак респонденти до 25 років склали 29,4 %, з 26 до 45 років – 53,3 %, з 46 до 65 років – 9,8 %, старше 65 років – 7,6 %.

Щодо етнічної складової, то таких, які ідентифікують себе як українці, виявилося – 27,2 %; як росіяни – 7,6 %; кримських татар налічується – 3,3 %, волзьких татар – 35,9 % та людей інших національностей – 39,9 %. Враховуючи той факт, що за етнічним походженням більшість мусульман України не є українцями, в анкеті містилося запитання про знання ними української мови. Отже, державною українською мовою вільно володіють – 39,1 % опитаних; розуміють, але мають невеликі труднощі при спілкуванні українською мовою – 25 %; розуміють, але важко спілкуються українською мовою – 21,7 %; погано розуміють українську мову – 6,5 %; та 7,6 % не володіє українською мовою. Ми зафіксували низький відсоток знання державної мови, проте, необхідно взяти до уваги, що серед респондентів були мусульмани, котрі не є громадянами України. Відмітимо також, що мусульманські лідери на важливих зустрічах із запрошенням представників державних органів влади, послідовників та релігійних лідерів інших віросповідань, як правило, виступають українською мовою.

Дотичним до означеного вище є питання щодо самоідентифікації представників умми. Зокрема, громадянами України вважають себе 35,9 % опитаних. На нашу думку, ця цифра вказує на те, що представники ісламу прагнуть вписатися в український соціум, заявляють про себе, про свою віросповідність, одночасно приймаючи цінності сучасної світської України. Глобалізаційні тенденції, які наявні в сучасному релігійному житті, віднаходять своє місце у відповідях респондентів, зокрема, з позицією «Я – громадянин світу» ідентифікують себе 23,9 % опитаних. Відчувають, що вони є представниками свого етносу чи нації – 19,6 %. Туга за колишнім радянським минулим знайшла своє відображення у свідомості 6,5 % віруючих мусульман, котрі ідентифікували себе як громадяни колишнього Радянського Союзу.

Ряд питань було присвячено міжрелігійним відносинам та міжособистісних контактам між послідовниками ісламу та християнства на теренах України. Зокрема, на запитання «Чи є серед Ваших друзів або близьких християни?» 83,5 % респондентів відповіли схвально і 4,4 % обрали відповідь – «скоріше так, ніж ні». Негативно відповіли 2,2 % опитаних, а 6,6 % обрали відповідь «скоріше ні, ніж так». 3,3% не змогли обрати прийнятний варіант відповіді. Беручи до уваги отримані дані, робимо висновок, що для більшості мусульман не притаманні негативні установки щодо спілкування із християнами, вони підтримують із ними дружні відносини, що абсолютно не суперечить ісламському віровченню.

Наступне запитання, на яке пропонувалося відповісти респондентам, є близьким за змістом до попереднього, проте, стосувалося вже не іновірців (християн), а нерелігійних та індиферентних до релігії людей. Відтак, 46,7 % відзначили, що мають нерелігійних або індиферентних до релігії серед своїх друзів або близьких, а 9,8 % обрали відповідь «скоріше так, ніж ні». Однозначно не перебувають у дружніх відносинах із даною категорію громадян 20,7 % і 8,7 % повністю не впевнені, що серед їхніх друзів та близьких немає невіруючих та індиферентних, а тому обрали відповідь «скоріше ні, ніж так». 9,8 % вагаються із відповіддю на поставлене запитання. Відповідно ми констатуємо зменшення кількості мусульман, котрі мають дружні стосунки із нерелігійними або індиферентними до релігії у порівнянні із тими, хто має такі ж стосунки із християнами.

Застосовуючи методику підсумування, отримуємо наступну картину:

Відзначимо, що хоча в ісламі й визнається свобода совісті – право вільно обирати релігію чи не обирати жодної – безсумнівно, що ставлення до релігійних людей є кращим, аніж до нерелігійних, тим більше це стосується християн, які вважаються «людьми Писання» (ахль аль-кітаб). Проте зауважимо, що в ісламському віровченні немає чіткої заборони мати дружні відносини із невіруючими (Коран, 60:8-9).

Дотичним до проблеми міжрелігійних відносин було запитання «Чи доводилося Вам зазнавати негативного ставлення через Вашу релігію?», що мало на меті з’ясувати думку послідовників ісламу про те, як їх сприймає український соціум. На це запитання більше третини (37 %) респондентів відповіли схвально, більше половини (58,7 %) заперечили наявність такого ставлення і 4,3 % завагалися із однозначною відповіддю. Відзначимо, що негативне ставлення до себе відчуває доволі високий відсоток мусульман. Звісно це не значить, що у Києві та Донецьку існує дискримінація мусульман[4], проте, це свідчить про наявність у цих містах негативних стереотипів щодо мусульман, хоча за останні роки не було жодних подій, які могли б негативно вплинути на соціальний імідж послідовників ісламу.

Окрім прикладів власного життєвого досвіду анкета містила запитання щодо ставлення українського соціуму до мусульман: «Чи існує в українському суспільстві негативне ставлення, ворожість до мусульман?» Майже половина респондентів позитивно відповіла на це запитання: 24,7 % мусульман обрали відповідь «так», 25,8 % – «скоріше так, ніж ні», по 19,1 % припало на відповіді «скоріше ні, ніж так» та «ні» і 11,2 % – «важко відповісти» (див. діагр. 2). Для порівняння у 2005 році було отримано лише позитивні оцінки рівня толерантності українського суспільства[5]. Очевидно, що якби проводити дослідження цього року, то оцінка толерантності українського суспільства щодо мусульман була б негативнішою.

Для визначення залученості мусульман до системи міжрелігійних відносин в Україні респондентам було поставлене наступне запитання «Чи відомі Вам приклади співробітництва мусульман та християн в Україні?» 51,1 % опитаних відповіли, що вони знають про співпрацю мусульман та християн, 20,5 % відповіли, що нічого не знають про означене, і 28,4% обрали відповідь «важко відповісти». Однак на запитання «Якщо Ви знаєте про приклади співробітництва мусульман та християн, то опишіть найбільш показові з них» відповіли не всі респонденти, що позитивно відповіли на попереднє запитання. Це можна пояснити тим, що респонденти бажали представити бажане за дійсне, відповідаючи на це запитання, прагнули змалювати іслам та його послідовників у найкращих барвах, і, звичайно, співпраця із християнами у формально православній країні є невід’ємним елементом такого позитивного образу. Лише чверть респондентів відповіла на згадане вище відкрите запитання. Наведемо найбільш характерні відповіді (за скороченням інтенсивності їх згадування): «Проведення спільних конференцій, круглих столів, семінарів» (причому частина респондентів уточнювала, що йдеться про заходи організовані Асоціацією Альраід, або просто вказували «діяльність Альраід», «Альраід»), «Бізнес і торгівля», «Проведення ісламських лекцій в Інституті релігійних наук св. Томи Аквінського» тощо. Відзначимо, що частина відповідей стосувалася побутових контактів: «колеги по роботі», «мені допомогли, коли я хворіла». Але була також доволі неочікувана відповідь «спільні богослужіння». Характерно, що жоден респондент прямо не згадав діяльність Всеукраїнської ради церков та релігійних організацій, робота якої недостатньо висвітлюється у ЗМІ, хоча одна відповідь могла відноситися як до діяльності цієї інституції, так і до міжконфесійних заходів, що проводяться асоціацією Альраід – «спільні діалоги щодо підвищення духовності у нашому суспільстві».

Ряд запитань мали на меті виявити оцінку мусульман щодо наявності в Україні мусульмано-християнських конфліктів. На запитання «Чи відомі Вам факти конфліктних ситуацій мусульманської общини із християнською?» 8,4 % респондентів відповіли «так», 61,4 % відповіли «ні» і 30,1 % обрали відповідь «важко сказати». Конфліктні ситуації між мусульманською та християнською спільнотами час від часу відбуваються в Автономній республіці Крим і ми впевнені, що значно більший відсоток мусульман Криму відповіли б схвально на це запитання. Отримані дані опитування київських та донецьких мусульман говорять про дві тенденції. По-перше, ситуація у Донецьку та Києві значно спокійніша, аніж у АР Крим. По-друге, київські та донецькі мусульмани недостатньо ознайомлені із кримською ситуацію, що можна списати на недостатнє інформування центральними ЗМІ кримських проблем, у т.ч. у сфері етноконфесійних відносин.

Наступне запитання, яке за своєю формою було відкритим, фактично адресувалося тим респондентам, котрі схвально відповіли на попереднє: «Якщо Ви знаєте приклади конфліктів між мусульманами та християнами, то опишіть найбільш показові з них». Всього було отримано лише 6 відповідей, при чому лише з трьома варіаціями: «ситуація у Автономній Республіці Крим», «карикатури на пророка», «книга «О христианском государстве» арх. Юрія (Юрчика) з Київського Патрірахату». При експертному опитуванні, що проводили дослідники 27-29 листопада 2008 р. у м. Донецьк, ряд фахівців та представників мусульманських організацій також вказували на книгу арх. Юрія (Юрчика)[6] як на чи не єдиний приклад негативного ставлення християн до мусульман у Донецьку.

На запитання „Відзначте християнську церкву, з якою, на вашу думку, в української умми найбільш позитивні стосунки” більше половини респондентів не відповіли – маємо 37 відповідей, що становить лише 40,2 % від загальної кількості респондентів. Звичайно, отримані данні не репрезентують думку навіть опитаних мусульман. Це запитання та отриманні результати (тобто незаповнені відповіді в анкетах) можна інтерпретувати у двох аспектах. По-перше, київські та донецькі мусульмани погано обізнані із назвами християнських церков. Але тут варто відзначити, що в анкеті були присутні варіанти відповідей як з цілком конкретними назвами церков (наприклад: «Українська православна церква Московського патріархату», «Українська православна церква Київського патріархату», «Українська автокефальна православна церква»), також були присутні й варіанти, що окреслюють лише належність церкви до напряму християнства, наприклад: «Православна церква, але я не знаю яка саме», «Протестантська церква, але я знаю яка сама» тощо. У деяких анкетах відзначені саме такі варіанти. По-друге, на нашу думку, є більш вірогідним те, що київська та донецька умма (принаймні, ті громади, серед яких проводилось опитування) мають настільки слабкі зв’язки із християнськими церквами, що більшість віруючих навіть не можуть визначитися із якою з них є якісь контакти, а з якою – немає. Характерно, що у трьох анкетах були відзначені всі християнські церкви, що, на наш погляд, необхідно інтерпретувати як бажання респондентів представити умму лише у позитивних конотаціях.

Досить неоднозначними постають державно-конфесійні відносини в ісламі. Як відомо, в ісламі немає поділу між духовним і світським компонентами життя суспільства, на відміну від християнства. Релігійна концепція шиїтів проголошує божественну природу імамату, наказує необхідність втручання духовенства в політику аж до прийняття участі в керівництві державою. Іслам, який визнає, з одного боку, концепцію неподільності духовної та світської сфер, а з іншого, приймає як даність те, що Україна за своїм характером є християнською державою, сприймається українськими мусульманами, перш за все, як форма вираження своєрідної цивілізаційної константи, як спосіб життя, вплетений в український культурно-цивілізаційний простір. У цьому зв’язку констатуємо зростання соціально-політичної активності мусульман сучасного світу[7], що, без сумніву, впливає на аналогічні процеси і в Україні. Відтак на запитання «Чи берете Ви участь у виборах?» більше половини опитаних мусульман (61 %) відповіли позитивно (див. діагр. 3). Ця цифра вказує на достатньо високий рівень політичної активності послідовників ісламу. Про цей факт свідчить і опитування проведене М.І. Кирюшко[8]: у 2004 році 51,95 % мусульман брали участь у виборах.

Також необхідно звернути увагу на те, що лише 9 % мусульман рідко та 30 % – взагалі не беруть участь у виборах. На наш погляд, ці 30 % можна обґрунтувати ще й тим, що більшість представників Альраіду – це студенти-іноземці, які не мають українського громадянства, а отже не мають і права участі у виборах.

На запитання «Якою Ви бачите Україну в майбутньому?» більшість (35,3 %) опитаних відповіли, що бачать її світською державою, проте 14,1 % уявляють її християнською країною. 32,9 % мріють про інший статус майбутнього України. Слід відзначити, що 17,6 % бачать її в майбутньому як мусульманську країну (Див. діагр. 4). Прагнення того, щоб Україна стала мусульманською країною є зрозумілим, адже в ісламі побажання добра – це бажання прийняти іслам.

Іслам розглядається нами як носій певного стилю, певної цивілізаційної константи, спосіб життя, що тісно вплетений в психологію і культуру суспільства. У цьому зв’язку актуальним видається питання сумісності ісламських цінностей та прав людини. Відтак 79,3 % респондентів вважають сумісними ісламські цінності та права людини, важко відповісти на це запитання 11,3 % опитаним і 9,1 % вважають, що ці цінності є несумісними (див. діагр. 5). Тобто більшість представників української умми не вважають, що цінності ісламу є не сумісними з правами людини.

На більшій частині території України слабо розвинена халяль-промисловість, тому віруючі не завжди можуть купити продукцію, яка б відповідала нормам шаріату. Халяльне, тобто дозволене за ісламськими нормами, харчування в Україні є проблемою. Це підтвердили дані нашого дослідження: 55 % опитаних зазначили, що мають проблеми з придбанням халяль-продуктів. Але, 42 % наголосили на відсутності проблем з придбанням халяльної продукції (Див. діагр. 6). Ми можемо припустити, що ця частина опитаних робить закупівлю халяль-продуктів при мечетях та мусульманських центрах, проте задовольнити вимоги всіх мусульман невеличкі крамниці не можуть.

В ході опитування ми намагались дізнатись з якими релігійними організаціями іноземних країн співпрацюють мусульмани України. Відтак було з’ясовано, що українська умма підтримує зв’язки з Азербайджаном (2,7%), Росією (30,7%), Саудівською Аравією (2,7%), Туреччиною (8%), Узбекистаном (6,7%) та рядом інших країн (Див. діагр. 8).

Нині в сучасному світі особливо гостро стоїть питання тероризму, релігійного екстремізму, який пов’язаний з різними політичними та релігійними організаціями. На теренах України радикальні угрупування асоціюються з Автономною республікою Крим і, в першу чергу, з діяльністю Хізб ут-Тахрір, ваххабітами, «Таблігі Джамаат» тощо. Проте наше дослідження проводилось в Києві та Донецьку, а в цій місцевості відсутня діяльність зазначених вище організацій. У зв’язку з цим, більшість (46,9 %) опитаних відповіли, «що в Україні відсутні радикальні угрупування, які прикриваються ісламом». Для 20,5 % мусульман це питання виявилось складним, а 32,5 % все таки вважають, що в «Україні існують радикальні угрупування, які прикриваються ісламом» (див. діагр. 9).

Отже, результати нашого дослідження наочно показали, що сьогодні послідовники ісламу пристосовуються до реалій українського соціуму, більшість з них знає, або розуміє українську мову та вважає себе громадянами України, виявляючи при цьому свою активну громадську позицію. Відзначено достатньо високий рівень політичної активності серед мусульман України, що знову ж таки свідчить про адаптаційні процеси в середині мусульманської спільноти. Як тенденцію зафіксовано, налагодження міжконфесійних взаємовідносин та міжособистісних стосунків мусульман України з представниками інших віросповідних напрямків, представлених в Україні. Однак відзначимо, що українська умма має ряд проблем, що пов’язані як з негативним ставленням українського суспільства до мусульман, так і з вирішенням соціальних питань (халяль-харчування, ісламський банкінг тощо). Щодо негативних тенденцій, то звернемо увагу, що істотними подразниками у вітчизняному мусульманському середовищі залишаються, насамперед, демонстративна проправославна орієнтація провладних структур та їх протекціоністська політика щодо православної церкви, а також претензії християнських ієрархів на особливе місце і роль в українському суспільстві. 

[1] Автори статті висловлюють вдячність Д. Брильову та С. Ісмагілову за допомогу в проведенні анкетування у м. Донецьку.

[2] Респондентам пропонувалося відповісти на ряд питань, які поділялися на два блоки: закриті і відкриті. Зрозуміло, що відкриті питання є значно складнішими за своєю суттю, оскільки тут можливий варіант різних відповідей і висока ймовірність того, що респонденти вперше замислюються над запропонованим. В той же час відповіді на ці питання є найбільш інформативними для аналізу світоглядної позиції особистості.

[3] Кирюшко Н.И. Мусульмане в украинском обществе: социологическое исследование. – К.: Ансар Фаундейшн, 2005. – 46 с.; Іслам і політика ідентичностей у Криму: від символічних війн до визнання культурного розмаїття. Аналітична доповідь. – К.: Стилос, 2009. – 55 с.; Суспільно політичні, міжнаціональні та міжконфесійні відносини в Автономній республіці Крим: стан, проблеми, шляхи вирішення. – К., 2008.– 60 с.; Кримський соціум: лінії поділу та перспективи кнсолідації // Національна безпека і оборона. – №5 (109). – 2009. – С. 3-72.; Козловський О. Релігійна свідомість і релігійні практики населення сучасної України як предмет соціально-філософського аналізу. – К.: ВД «Стилос», 2008. – 192 с.

[4] Соціологічне дослідження, що проводила Молодіжна асоціація релігієзнавців у 2005 р. серед київських студентів не виявило досвіду релігійної дискримінації серед мусульман, у той час як у представників інших релігійних груп такий досвід був. Варто відзначити, що кількість респондентів мусульманського віросповідання була незначною – лише 0,4 %. Див.: Кисельов О.С., Кисла Г., Середа Г. та ін. Національна та релігійна толерантність київських студентів. Матеріали соціологічного дослідження / за ред. М.І. Кирюшка. – К.: Ансар Фундейшн, 2006. – С. 12.

[5] Див.: там само. – С. 15.

[6] У той час він був архієпископ Донецьким і Маріупольським Української православної церкви Київського патріархату.

[7] Хазир-Огли Т. Політична діяльність мусульман Європи: шлях до визнання // Колегія. – 2009. – № 5-6 (18-19). – С. 171-181.

[8] Кирюшко Н.И. Мусульмане в украинском обществе: социологическое исследование. – К.: Ансар Фаундейшн, 2005. – С. 30.