У статті відомого українського релігієзнавця, екс-глави Держкомрелігій Юрія Решетнікова проаналізовано державні законодавчі ініціативи за період роботи Верховної Ради останніх п’яти років. Стаття подається за доповіддю Ю.Решетнікова 3 грудня 2012 року на конференції «Проблеми релігієзнавчих та релігійних дисциплін у вищому навчальному закладі», інформаційну підтримку якої забезпечував портал "Релігія в Україні".

Як відомо, у доповіді ПАРЄ від 5 жовтня 2005 року „Про виконання обов’язків та зобов’язань Україною”, з одного боку, відзначається те, що чинний Закон України „Про свободу совісті та релігійні організації” вважається одним із найкращих законів про свободу віросповідання у регіоні, а з іншого, обґрунтовано зазначається, що „досить прогресивний закон на час його прийняття зараз потребує значних змін” [7], з чим не можна не погодитись з огляду на значні суспільні зміни, що відбулися в Україні з моменту ухвалення зазначеного Закону.

Не викликає сумнівів те, що законодавче забезпечення свободи совісті та діяльності релігійних організацій є живою матерією, що повинно розвиватися відповідно до розвитку суспільних відносин, що впливають на зазначену сферу. Відповідно до статті 75 Конституції України, Верховна Рада України є єдиним органом законодавчої влади в Україні. Згідно із статтею 85 Конституції, до виключної компетенції Верховної Ради належить внесення змін до Конституції України, прийняття законів, визначення засад внутрішньої і зовнішньої політики тощо [16].

Згідно із статтею 92 Конституції, виключно законами України визначаються права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод, основні обов'язки громадянина, засади утворення і діяльності об'єднань громадян, організація і діяльність органів виконавчої влади, основи національної безпеки тощо. Відповідно до статті 93 Конституції, народним депутатам України, нарівні з Президентом України, Кабінетом Міністрів України та Національним банком України, належить право законодавчої ініціативи. До цього варто додати і наявний суб’єктивний чинник в оцінюванні стану державно-конфесійних і міжконфесійних відносин, бачення напрямків їх подальшого розвитку з боку народних депутатів України, які мають змогу безпосередньо впливати на формування законодавчої бази в галузі свободи совісті та діяльності релігійних організацій.

У складі Верховної Ради України, відповідно до статті 89 Конституції, діють комітети, в тому числі Комітет з питань культури і духовності, який, згідно з Постановою Верховної Ради України «Про перелік, кількісний склад і предмети відання комітетів Верховної Ради України шостого скликання» № 4-VI від 4 грудня 2007 р., здійснює законопроектну роботу, готує, попередньо розглядає питання, віднесені до повноважень Верховної Ради України, та виконує контрольні функції, зокрема, в галузі державної політики у сфері свободи совісті та релігійних організацій [22].

Варто зауважити, що, відповідно до статті 2 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації», в Україні усі правовідносини, пов'язані із свободою совісті і діяльністю релігійних організацій, регулюються законодавством України, а законодавство України про свободу совісті та релігійні організації складається з Закону «Про свободу совісті та релігійні організації» та інших законодавчих актів України, виданих відповідно до нього [14].

Відтак є очевидним, що саме Верховна Рада України відіграє ключову роль у правовому забезпеченні подальшого розвитку державно-конфесійних відносин в Україні. Відповідно, видається необхідним у контексті дослідження тенденцій розвитку вказаного комплексу відносин в Україні аналіз законотворчої роботи Парламенту у відповідній сфері.

Загалом, Верховна Рада України VI скликання ухвалила не так багато нормативних актів в інтересах подальшої гармонізації державно-конфесійних відносин, проте деякі з них стали вагомим кроком в напрямку подальшого розвитку таких відносин.

Йдеться, насамперед, про внесення змін до Земельного кодексу України на початку 2009 року з метою надання релігійним організаціям права на постійне землекористування, тобто розв’язання питання, яке постало ще 2002 року з моменту набуття чинності новим Земельним кодексом.

Так само важливим є і передбачене Податковим кодексом, ухваленим 2010 року, звільнення релігійних організацій від сплати податку на додану вартість при здійсненні операцій із ввезення предметів культового призначення, чого вони були позбавлені з 2005 року.

Сприятливим для релігійних організацій стало і надання їм з 2009 року права оренди земельних ділянок і приміщень державної та комунальної форми власності без застосування конкурсних процедур, які раніше ставили релігійні організації у апріорі програшне становище по відношенню до комерційних установ [10].

А в Законі України «Про засади внутрішньої і зовнішньої політики», ухваленому 2010 року, відродження духовних цінностей Українського народу, створення умов для консолідації суспільства на основі національної системи духовних цінностей, відновлення повноцінного діалогу між представниками різних соціальних та етнічних груп, культур та релігійних конфесій; забезпечення умов для формування толерантного суспільства, гарантування свободи совісті та віросповідання було віднесено до основних засад внутрішньої політики в гуманітарній сфері [12].

Разом з тим, передбачений у Законі України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», ухваленому у 2011 році і який набув чинності з 25 грудня 2011 року, порядок перебування на території України іноземців та осіб без громадянства, які прибули в Україну з метою проповідування релігійних віровчень, виконання релігійних обрядів чи іншої канонічної діяльності за запрошенням релігійних організацій не лише не покращив можливості для відповідної діяльності священнослужителів - іноземців, але, на думку експертів, ще більш ускладнив порядок їх в’їзду і перебування на території України [13].

16 жовтня 2012 року Верховна Рада ухвалила, а 21 листопада Президент України підписав Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України (щодо діяльності Міністерства юстиції, Міністерства культури, інших центральних органів виконавчої влади, діяльність яких спрямовується та координується через відповідних міністрів, а також Державного космічного агентства)» (реєстр. № 10221). Законопроект було внесено представником Президента України у Верховній Раді України Ю.Мірошниченком, хоча, за визнанням останнього, зазначений законопроект було розроблено Міністерством юстиції України, як і низку інших подібних законопроектів, внесених для приведення законодавства і повноважень центральних органів виконавчої влади у відповідність до змін у зв’язку з адміністративною реформою [54]. Зазначеним законопроектом, зокрема, вносяться зміни до Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації». Так, законопроект практично закріплює ситуацію «подвійної реєстрації» релігійних організацій (замість вирішення вказаної проблеми, що виникла з 2004 року – з моменту набуття чинності Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців»), передбачаючи момент набуття релігійними організаціями статусу юридичної особи саме з моменту їх державної реєстрації». Так само законопроект закріплює дозвільний характер проведення релігійними організаціями публічних релігійних заходів, що практично суперечить статті 39 Конституції України, що надає громадянам право на проведення мирних зборів (відзначимо, що вже 6 червня Ю.Мірошниченко вносить законопроект «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо свободи мирних зібрань» (реєстр. № 10569), зокрема пропонуючи внести зміни до Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації», поширивши на публічні богослужіння правила, передбачені для мирних зборів). Погодження релігійної діяльності священнослужителів-іноземців законопроектом віднесено до компетенції державного органу України у справах релігій, що суперечить частині четвертій статті 24 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації», яка відносить таке погодження до компетенції органів, що здійснили реєстрацію статуту (положення) відповідної релігійної організації.

Зазначений законопроект викликав гостру критику як у релігійному, так і в експертному середовищах. Проти його ухвалення виступила Всеукраїнська Рада Церков і релігійних організацій [19], а Головне науково-експертне управління та профільний Комітет з питань культури і духовності висловилися за необхідність відправлення законопроекту на доопрацювання [3; 4]. Протягом травня-липня 2012 року відбулась низка консультаційних нарад за участю автора законопроекту – народного депутата України Ю.Р.Мірошниченка, представників Міністерства юстиції, Мінкультури, Всеукраїнської Ради Церков та експертів, за результатами яких було погоджено принципові зміни до тексту законопроекту. Незважаючи на це, вказаний законопроект був проголосований без будь-якого обговорення та за відсутності таблиці поправок до другого читання з боку профільного комітету [54; 55].

Слід відзначити, що глави конфесій оперативно відреагували на ухвалення вказаних змін до Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" і вже наступного дня звернулися до В.Януковича з "рішучим закликом накласти вето на цей закон" в частині внесення змін до базового закону в сфері свободи віросповідання. У свою чергу Президент України на зустрічі з ВРЦіРО 17 жовтня відповів, що "думка Ради церков матиме велике значення при прийнятті рішення про долю цього закону" [9]. Проте, Закон було підписано Президентом України попри позицію представників релігійного та експертного середовища.

Разом з тим Верховною Радою України VI скликання впродовж її каденції було відхилено цілу низку законопроектів, спрямованих на подальшу гармонізацію державно-конфесійних відносин, попри те, що їх ухвалення підтримувалось з боку Всеукраїнської Ради Церков і релігійних організацій, а про доцільність розв’язання окремих питань, яким вони були присвячені, зокрема закріплення за релігійними організаціями права на заснування загальноосвітніх навчальних закладів, йшлося у Щорічному посланні Президента України до Верховної Ради України [21]. Крім того, парламентською більшістю було тричі відхилено проекти постанов Верховної Ради України щодо проведення парламентських слухань на тему «Стан державно-конфесійних відносин в Україні».

За предметом регулювання внесені до Верховної Ради законопроекти також можна розділити на кілька груп:

1) присвячені питанням державного управління у сфері державно-конфесійних відносин;

2) спрямовані на гармонізацію державно-конфесійних відносин у сфері освіти;

3) законопроекти з майнових аспектів діяльності релігійних організацій, зокрема з питань повернення релігійним організаціям колишньої церковної власності;

4) присвячені іншим аспектам реалізації в Україні права на свободу совісті, зокрема щодо дотримання таємниці сповіді, релігійної діяльності священнослужителів-іноземців тощо.

В цілому ж увесь масив законопроектів у сфері свободи совісті та державно-конфесійних відносин, що подавались на розгляд Верховної Ради України VI скликання, можна умовно розділити на три категорії:

1) спрямовані на розв’язання нагальних питань забезпечення свободи совісті та діяльності релігійних організацій, подальшу гармонізацію державно-конфесійних відносин;

2) спрямовані на обмеження свободи совісті;

3) декларативно спрямовані на удосконалення державно-конфесійних відносин, проте такі, що на практиці не досягають цього або є досить дискусійними, зокрема такими, що можуть викликати міжцерковне протистояння.

До першої групи можна віднести законопроекти щодо надання релігійним організаціям права на заснування загальноосвітніх навчальних закладів (реєстр. № 2729 від 09.07.2008, автори В.Стретович, В.Марущенко, О.Боднар, В.Малишев та реєстр. № 9580 від 13.12.2011, автори — В.Стретович, О.Боднар, Д.Жванія, О.Білозір, В.Марущенко, С.Харовський) [24; 25]; законопроекти О.Боднар щодо встановлення мораторію на приватизацію майна культового призначення, що перебуває у державній та комунальній власності (реєстр. № 3347 від 10.11.2008 та реєстр. № 9087 від 01.09.2011) [26; 27], спрямовані на забезпечення повернення релігійним організаціям колишньої церковної власності; законопроекти щодо урівнення в соціальних правах студентів і викладачів духовних навчальних закладів з відповідними категоріями інших навчальних закладів (реєстр. № 6123 від 01.03.2010, автор – В.Марущенко та реєстр. № 9237 від 03.10.2011, автори – Д.Жванія, В.Стретович, О.Білозір, В.Марущенко, С.Харовський) [40; 45]; законопроекти В.Марущенка щодо внесення змін до Кримінально-процесуального кодексу з метою дотримання таємниці сповіді (реєстр № 1308 від 08.01.2008 та реєстр. № 5335 від 10.11.2009) (зазначимо, що ці останні законопроекти двічі приймалися у першому читанні, проте під час другого читання були відхилені, попри позитивну їх оцінку з боку профільних парламентських комітетів та Головного науково-експертного управління. Водночас їх положення в повному обсязі було враховано в статті 65 нового Кримінального процесуального кодексу України, що набув чинності з 19 листопада 2012 року) [41; 42; 18]; законопроект В.Олійника «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України (щодо забезпечення конституційних прав заарештованих осіб на медичну допомогу та віросповідання)» (реєстр. № 9206 від 22.09.2011) [32], а також законопроект О.Фельдмана “Про внесення змін до Закону України “Про Національний архівний фонд та архівні установи” (щодо повернення культового майна релігійним організаціям)” (реєстр. № 7299 від 27.10.2010), яким пропонувалось передбачити можливість передачі релігійним організаціям культового майна, яке є документами Національного архівного фонду [34]. В першу чергу законопроектом передбачалось вирішити ситуацію з іудейськими сувоями Тори, що нині знаходяться в установах Національного архівного фонду, а тому, згідно з чинним законодавством, не можуть бути повернуті релігійним організаціям (незважаючи на Указ Президента України «Про передачу іудейським релігійним громадам України сувоїв Тори» від 24.10.2007 р. № 1004/2007) [56]. Разом з тим, ухвалення законопроекту стало б ще одним кроком в напрямку законодавчого забезпечення повернення колишньої церковної власності.

До цієї ж групи можна віднести і законопроект В.Марущенка щодо внесення змін до Закону України „Про Державний бюджет України на 2008 р. та про внесення змін до деяких законодавчих актів України” (№ 2082 від 15.02.2008), спрямований на подолання негативних для релігійних організацій моментів, закладених у Законі про Держбюджет на 2008 рік [33]. Йдеться про встановлення виключно аукціонного порядку оренди державного та комунального нерухомого майна, а також земельних ділянок, що ставило релігійні організації у нерівне становище порівняно з комерційними структурами, та про збільшення розміру орендної плати за землю. Відповідно, вказаним законопроектом пропонувалось зробити виключення для релігійних організацій із передбаченого порядку набуття в оренду державної чи комунальної нерухомості та земельних ділянок, встановити для них пільговий розмір орендної плати за землю та скасувати оподаткування податком на додану вартість операцій із ввезення предметів культового призначення.

Хоча зазначений законопроект не був включений до порядку денного сесійних засідань, тобто практично був знятий з розгляду Верховної Ради, проте його основні положення були враховані Урядом при розробці інших законопроектів. Так, можливість набуття релігійними організаціями в оренду земельних ділянок і об’єктів державної та комунальної власності без застосування конкурсних процедур була встановлена Законом України «Про Державний бюджет України на 2009 рік» (стаття 73) [10], а звільнення релігійних організацій від сплати податку на додану вартість при здійсненні операцій із ввезення предметів культового призначення передбачено Податковим кодексом України.

Що стосується розгляду Верховною Радою вищезазначених законопроектів, то, як вже було зазначено, лише два законопроекти, спрямовані на забезпечення дотримання таємниці сповіді, були ухвалені у першому читанні. Що ж стосується інших законопроектів, то зазначені законопроекти В.Олійника, О.Боднар (реєстр. № 3347 від 10.11.2008), В.Марущенка (реєстр. № 6123 від 01.03.2010) були відхилені під час розгляду у першому читанні. А законопроект щодо надання релігійним організаціям права на заснування загальноосвітніх навчальних закладів (реєстр. № 2729 від 09.07.2008), законопроект О.Боднар (реєстр. № 9087 від 01.09.2011) та законопроект О.Фельдмана за результатом розгляду у профільних комітетах не були включені у порядок денний сесійних засідань Верховної Ради та зняті з розгляду.

До цієї групи можемо віднести і законопроект В.Грицака «Про внесення змін до Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" (щодо реалізації гарантованого державою права на свободу совісті) (реєстр. № 11413 від 09.11.2012), яким пропонувалось доповнити статтю 3 зазначеного Закону частиною третьою, в якій передбачити право особи у зв’язку з її релігійними переконаннями відмовитися від отримання документа з безконтактним електронним носієм або від внесення інформації до такого носія [38]. Необхідність цього була викликана розглядом та ухваленням Верховною Радою Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус», який передбачає введення документів із електронними носіями інформації, що викликало гостру критику в релігійному середовищі. Хоча законопроект не було розглянуто у зв’язку із завершенням каденції Верховної Ради VI скликання, його положення було враховано в статті 16 зазначеного Закону [11]...

Другу частину публікації дивіться тут.

Теги: