Портал "Релігія в Україні" продовжує опитувати провідних експертів України щодо оцінок 2012 року і прогнозів на 2013-й. Сьогодні ми пропонуємо інтерв’ю з Михайлом Черенковим, ректором Донецького християнського університету, доктором філософських наук, релігієзнавцем, протестантським теологом.

- Пане Михайло, які тенденції минулого року в релігійній сфері Ви можете виділити як головні?


- Головне із почутого або побаченого мною – перерозподіл церковних та політичних сфер впливу, змагання за розширення території “кесаревого” за рахунок “Божого”, або навпаки – експансія релігійного на інші сфери суспільного буття.

В Україні цей перерозподіл відбувається як наступ держави, уособленої нині “православним” Президентом, на “неканонічні” Церкви, обмеження релігійної свободи, спроби ізолювати конфесії від суспільства, від їх впливу на суспільно-політичні процеси. Проявом цієї боротьби стало ігнорування позиції Всеукраїнської Ради Церков і релігійних організацій (ВРЦіРО), а потім і нова версія “релігійного” законодавства. Останнє ще не можна назвати дискримінаційним, але воно закладає можливості тиску і є промовистим попередженням всім “надто вільним”. Підписуючи закон, Президент показав, що не хоче далі підтримувати статус України як вільної хоча б у питаннях релігійних.

Але ця тенденція не є новою, це лише новий акт триваючої драми пострадянських державно-конфесійних відносин.

Дійсно нове я вбачаю в резонансі навколо Pussy Riot або в знищенні пам’ятного хреста групою Femen. Тут розгортаються події нової, постсекулярної серії. При їх аналізі треба обговорювати не тільки взаємини держави і Церкви, але й суспільства і Церкви, претензій суспільства до Церкви, яка надто зблизилась із владою і забула про справжнє призначення, втратила народний і духовний характер.

Я вже бачу, як в минуле йдуть не тільки пострадянські політики та їх ідеологеми, але й церковні лідери та їх способи репрезентації Церкви в суспільстві. Виникає глибинний та гострий запит на оновлення Церкви, її керівництва, її порядку денного, звісно, якщо вона не хоче жити в минулому і годувати народ минувшиною, наприклад, проектом “єдиної Помісної Церкви”.

- Першого грудня 2011 року кілька українських Церков звернулися з відозвою, присвяченою 20-річчю всеукраїнського референдуму щодо незалежності України, і відповіддю на цю відозву стала «Ініціатива 1 грудня». Як Ви оцінює те, що за 2012 рік відбулось у звязку з цими процесами?


- Це прецедент. Церкви представили суспільству свою візію його розвитку. Тепер є хоча б подія в історії, а ще залишились цікаві документи. Але не можна, збираючись у вузькому колі «тих самих», розбудити все суспільство.

- Сьогодні Церкви недопрацьовують у соціальній сфері, в ідейному протистоянні злу цього світу?


- Насправді за минулий рік Церкви були досить активними у соціальному служінні. Але треба розуміти, що Церква не може підмінити собою державу і взяти на себе всю повноту соціальної відповідальності. Тому я б сказав так: проблема не в тому, що Церква робила мало, а в тому, що держава майже нічого не робила, тому загальний ефект не великий. Так, у волонтерській роботі для Євро-2012 Церкви зробили більше всіх. А ще не можу не згадати проект «Україна без сиріт». В обох прикладах український досвід став цікавим і для сусідів, росіяни підхопили ці ініціативи, а їх наставниками стали українські християнські лідери.

- Які важливі події Ви можете відзначили у житті українського православя у 2012-му році?


- «Смуту» навколо Предстоятеля УПЦ та його дивне воскресіння до активної праці, кадрове оновлення та повернення на києвоцентричні позиції.

- Яким був 2012-й рік для українського протестантизму?


- Він був роком стагнації для традиційних Церков і роком скандалів для Церков неопротестантських. Серед перших майже нічого не відбувалось, і це, як на мене, не є доброю новиною, адже втрачена динаміка розвитку. Найбільш активною була молодь, вона активно використовувала спортивні події минулого літа і набула досвід командної і масштабної роботи в суспільстві. Серед неопротестантів триває «справа Сандея», а нещодавно ще й вибухнув конфлікт лідерів в русі «Слово Життя». Загалом це свідчить про кризу лідерства в українському протестантизмі. Поки що ми не бачимо лідерів-протестантів, які були б здатні запропонувати та реалізувати надихаючу візію для розвитку своєї конфесії, а для суспільства – тим паче.

- Прогнози на 2013 рік.


- Суспільство буде дратуватись від пострадянської політики та пострадянської релігії. Роздратування може перейти у гострі форми – громадської непокори щодо політики влади та ігнору щодо політики Церкви.

Дай Боже здоров'я предстоятелям українських Церков, але вони мають піклуватись про ідейне та кадрове оновлення, Церква має обернутись до суспільства новими обличчями.

У міжцерковних та державно-конфесійних відносинах я сподіваюсь, що все більшої актуальності набуватиме ідея християнської єдності Церков Володимирового хрещення, або Київської традиції, та їх колективної відповідальності за духовний розвиток українського народу. Тоді утопічна ідея «єдиної Помісної Церкви» поступиться місцем братнім відносинам різних, але рідних традицій. Можливо, обговорення цієї ідеї відкриє дорогу для подальшого розширення такого національного альянсу Церков навіть для католиків та протестантів. Але це вже прогнози розвитку ідей, а не розвитку подій.

Теги: