19 червня на офіційному сайті Міністерства культури України було розміщено заяву директора Департаменту у справах релігій та національностей вказаного Міністерства Володимира Юшкевича щодо неприпустимості запрошення з боку УПЦ до України Патріарха Кирила.

Нагадаю, що попереднє керівництво Мінкультури у січні поточного року вже погрожувало УГКЦ забороною за участь її священників у подіях на Майдані. Видається, що нинішня заява є того ж самого порядку, виходячи з того, що В. Юшкевич бере на сере функції вирішувати, кого запрошувати тій чи іншій релігійній спільноті, а кого ні.

Хоча В. Юшкевич у тій же самій заяві і зазначає, що «Україна не дозволить політикам втручатися у внутрішнє життя Церков і релігійних організацій та надалі неухильно дбатиме про гарантування прав і свобод громадян, зокрема, й щодо свободи совісті та віросповідання», що зовсім не відповідає практично забороні УПЦ запрошувати Патріарха Кирила, видається необхідним нагадати директору профільного департаменту, що, згідно із Законом України «Про свободу совісті та релігійні організації», церква (релігійні організації) в Україні відокремлена від держави, держава бере до відома і поважає традиції та внутрішні настанови релігійних організацій та не втручається у здійснювану в межах закону діяльність релігійних організацій (стаття 5). А відповідно до Загальних правил поведінки державного службовця державний службовець має виявляти толерантність і повагу до різних релігійних організацій.

Згідно ж статті 24 вищевказаного Закону, релігійні організації мають право встановлювати і підтримувати міжнародні зв'язки, зокрема запрошувати іноземних священнослужителів, релігійних проповідників, наставників.

При цьому йдеться не про використання Міністерством свого права, передбаченого тією ж статтею 24 щодо погодження релігійної діяльності священнослужителів-іноземців у випадку надходження відповідного звернення релігійної організації, що надає йому право не погоджувати візит такого релігійного діяча, якщо це суперечить національним інтересам, а саме, по суті, про заборону Церкві апріорі порушувати питання про запрошення Патріарха.

Відтак виникає враження, що нинішнє керівництво Міністерства культури продовжує лінію своїх попередників на перетворення Міністерства у такого собі «регулятора» релігійного життя радянського штибу.

При цьому В. Юшкевич позиціонує себе як «керівник органу влади у галузі державно-церковних відносин». Знов таки бажано нагадати В. Юшкевичу, що, згідно з Положенням про Міністерство культури, завдання з формування та забезпечення реалізації державної політики у сфері релігії покладено на Міністерство в цілому; що вказане Міністерство очолюється Міністром; а сам В. Юшкевич є лише директором департаменту як одного із структурних підрозділів Міністерства. Відтак заяву про те, що він нібито є «керівником органу влади» можна розцінювати як перевищення ним службових повноважень, про що, здається, йому мав би пояснити Міністр культури, а заодно і розповісти, хто насправді є керівником органу влади. Бо інакше і начальники відділів і секторів даного Міністерства почнуть проголошувати себе «керівниками органів влади».

При цьому заява справляє досить дивне враження, адже, скоріш за все, її автор і сам не зовсім уявляє, яким чином він може практично «зробити усе, щоб цей приїзд не був здійснений», скажімо, у той самий Херсонес.

Як відомо, вказана заява вже отримала коментар з боку спікера УПЦ о.Георгія Коваленка. Погоджуючись з його тезою про те, що Міністру культури варто було б виховувати «молодих державних чиновників у дусі поваги та відповідальності за свої слова та дії», водночас видається необхідним зазначити, що Міністру варто було б призначати на керівні посади у Міністерстві людей, які мають відповідний досвід роботи (тим більш у такій делікатній сфері, як державно-конфесійні відносини), а не тих, біографія яких вкладається у три рядки – «народився, закінчив, захистився».

Разом з тим, з огляду на те, що вказану заяву В. Юшкевича розміщено саме на офіційному сайті Міністерства, видається, що керівництво останнього мало б якось на це відреагувати, зазначивши, чи це є офіційна позиція Міністерства, яка означатиме, що керівництво Міністерства встало на шлях втручання у внутрішні справи релігійних організацій, чи, сподіваємось, це все ж таки ексцес виконавця. Відсутність же такої реакції свідчитиме про солідарність керівництва Міністерства з В. Юшкевичем. Прикрим є і те, що такі заяви формують у релігійному середовищі відповідне ставлення не лише персонально до В. Юшкевича чи навіть до Міністерства, а взагалі до системи державних органів в цілому. Відтак хотілось би побачити і реагування на цю заяву з боку представників вищого державного керівництва.

Водночас варто зазначити і ще один цікавий момент. Останнім часом і в середовищі суб’єктів громадянського суспільства, і в експертному середовищі діяльність Департаменту у справах релігій та національностей і діяльність його директора викликають все більше критичних зауважень, що рано чи пізно могло б призвести до відставки останнього. Водночас після такої заяви усі критичні заяви на його адресу, а тим більш вимоги щодо необхідності зміни керівництва Департаменту можуть тлумачитись як намагання Московського патріархату розправитись з щирим патріотом. Тобто маємо таке собі ноу-хау в сфері технології збереження чиновника на посаді. Водночас є очевидним, що вказана заява викличе різні оцінки у різних церков України, що може призвести до погіршення міжцерковних взаємин, а відтак є підстави говорити про намагання використати міжцерковні розбіжності у власних інтересах, що, очевидно, не служить інтересам збереження суспільної злагоди.

Про автора

Юрій Решетніков, кандидат філософських наук, голова Державного комітету України у справах національностей та релігій у 2009-2010 рр.

Фото kuldoshina.ru

Теги: