Мета статті полягає в тому, щоб дослідити вплив Реформації на формування сучасної ліберальної егалітарної моралі індивідуальної свободи та правосуб’єктності, особистої автономії, від концепції покликання у Мартіна Лютера до концепції прав людини, яка сьогодні є основою міжнародного права.

***

Олександр Сомек у монографії «Космополітична Конституція» висловлює думку, що сучасний конституціоналізм заснований на пріоритеті прав суверенних людей для суверенної влади, котра служить правам людини як рівна серед інших. Він звертає увагу на те, що традиційна турбота протестантів про принижених, слабких та бідних членів суспільства лежить в основі сучасного розуміння соціальної справедливості, яке мобілізує пригноблених на здійснення революційних змін, щоб домогтися реалізації своїх інтересів. Також він вказує на надмірну абстрактність персоналізму деяких християнських правових доктрин, що прив’язують особу до суспільства, підлеглого «основному закону»; такий підхід, на його думку, не пояснює зв’язку реалізації особистої свободи з формально установленими публічними благами [2].

У збірці лекцій «Про людські права» Сергій Головатий порівнює середньовічне європейське бачення права до Реформації у викладі католицького філософа і святого Томи Аквінського, який пояснював Божим законом релігійну природу людської індивідуальності, та після реформації у викладі провідних вчених протестантських націй, юриста Гуго Гроція та філософів Томаса Гоббса й Джона Лока, які вбачали джерело суб’єктності особи у законах природи, політичних обов’язках та свободах [3].

Дарон Аджемоглу та Джеймс Робінсон у дослідженні «Чому нації занепадають» зауважують, що немає прямих підтверджень існуванню особливого зв’язку між протестантством і економічним успіхом; однак вони визнають, що переважно протестантські країни, Нідерланди й Англія, першими досягли економічного успіху в сучасну епоху, тоді як переважно католицькі та благополучні Франція й Італія наслідували їх приклад, так само як успішні країни Східної Азії [4].

Гай Мюллер у монографії «Глобальна модель конституційних прав» [5] стверджує, що у сучасній глобальній моделі конституційних прав людини розвивається теорія єдності прав у формі загального права на особисту автономію, тобто, права на все, що відповідає інтересам суб’єкта відповідно до його самовизначення. Він ілюструє сучасний конституційно-правовий підхід у сфері релігії такими прикладами: обов'язкова шкільна молитва для розвитку навичок християнського способу життя є недопустимою, оскільки обмежує індивідуальну свободу в сфері вибору напрямку та сенсу життя з мотивів перфекціоністського ідеалу, який взагалі не може бути легітимною підставою для примусу; якщо ж в університеті заборонено носити хіджаб, має бути заборонено відкрито носити хрестики та інші ознаки релігійної ідентичності, інакше не буде дотримано принцип недискримінації, рівного ставлення до всіх.

***

Реформація католицької церкви у XVI столітті, під час якої європейські народи вийшли з феодальної підлеглості Папі Римському, являла собою геополітичну децентралізацію, яку можна порівняти за масштабом із перебудовою Союзу Радянських Соціалістичних Республік і подальшим демонтажем тоталітарної комуністичної імперії. Із закликами до змін у системі ідеологічного диктату компартії виступали вчені-дисиденти, яким у СРСР дозволялося певне свободомисля – Андрій Сахаров, Лариса Богораз, Олександр Солженіцин, так само як за сотні років до них вимоги реформування католицької церкви висували представники академічної спільноти автономних середньовічних університетів – Еразм Роттердамський, Джон Вікліф, Ян Гус, Мартін Лютер. Інтелектуальна свобода та соціальна солідарність гуманістів-вільнодумців, ідеологів Відродження та Реформації стали поштовхом для боротьби за державний суверенітет у Англії, Німеччині, Франції, Швейцарії і далі по всій Європі, подібно до того, як Україна із розвоєм правозахисного руху інтелігенції та розпадом СРСР отримала історичний шанс реалізувати прагнення нації до незалежності та самостійності, або, словами звернення Верховної Ради України до народу в 1991 р., «право і обов'язок збудувати правову демократичну цивілізовану державу, де основними цінностями будуть реальність прав і суверенітет особистості, гарантованість розвитку і гідності кожного громадянина» [6].

Для повноти порівняння слід зазначити, що послаблення авторитету католицької церкви у XVI столітті та розпад СРСР у XX столітті відбувалися на однаковому тлі зубожіння населення та масових протестних виступів, хоча народний рух за перебудову все ж був ненасильницьким соціально-політичним протестом, на відміну від селянського повстанського руху опришків у Західній Україні, передвісника гайдамаччини, Гетьманщини та пугачовщини. Безкровність національної революції 80-90 рр. XX ст. в Україні пояснюється високим рівнем культури народу, прихильністю до гуманістичних цінностей.

Духовна влада католицької церкви у Європі на момент Реформації, як і «керівна та спрямовуюча роль комуністичної партії» у СРСР на момент перебудови, була авторитарним режимом нав’язування системи обтяжливих обов’язкових формальностей, які збагачували правлячу верхівку і при цьому не вирішували гострих соціально-економічних проблем. Жорстокий елітизм у той час відверто нехтував базовими інтересами більшості людей, яких закликали терпіти злидні та безправ’я, обманюючи обіцянками щасливого життя «наступного покоління» при комунізмі або «після смерті» у райському саду. Реформація та перебудова, у термінології Дарона Аджемоглу та Джеймса Робінсона [4], засвідчили запит народу на інклюзивні інститути, які стимулюють соціально-економічний розвиток, враховуючи інтереси широкого кола людей; централізовані екстрактивні інститути стали гальмом для зростання, тому задоволення суспільного запиту на реформи потребувало зламу політичної монополії церкви та компартії, яка вже не відповідала вимогам часу.

Яскравим прикладом екстрактивного характеру влади церкви перед Реформацією стала практика індульгенцій, тобто платного прощення церквою гріхів живих і померлих людей. Забезпечуючи доходи церкві, ця практика була руйнівною для моральних засад суспільства, бо привчала, що можна чинити зло та відкупитися від Божої кари. Мартін Лютер у 95 тезах «Пропозицій проти індульгенцій» [7], оприлюднених у 1517 році, протиставляє корупційному міфу про спасіння душі шляхом купівлі індульгенції цінність моральної автономії людської особи, власного вибору праведного способу життя, каяття та спокути гріхів. Він пише, що Ісус Христос вимагає від віруючих не формального обрядового покаяння та купівлі прощення гріхів церквою, а чесного каяття, свідомого визнання гріхів плоті та умертвіння плоті, тобто, дієвого утримання від гріхів, ведення морального способу життя.

Особисту автономію у відносинах з Богом утверджували також дуже практичні тези Лютера про те, що живі не зобов’язані платити за спокуту гріхів померлих, оскільки смерть звільнила тих від грішної плоті, а також про те, що фінансування церкви віруючими має бути добровільним, а не примусовим. Лютер не виступає проти збагачення церкви, але засуджує лицемірство вищого духовенства, яке прагне багатства собі та вимагає простого бідного життя від інших. Між тим, з моральної точки зору, кожна людина повинна мати доступ до матеріальних прибутків від спільних духовних цінностей. В такому підході ми бачимо прозріння більш пізньої філософії прагматизму, коли про феномен судять за його практичними проявами і тому непевні уявлення про блага Божого благословення приречені поступитися чіткому розумінню, що цим благословенням у світському житті є добробут і добра репутація – Божа винагорода за сумлінну працю, прагнення успіху, доброчесність. Автономія капіталу, збагачення та самостійність особи за рахунок власних досягнень, без шкоди для інших стає моральною нормою. Як пише Макс Вебер [1], все життя Лютер розвивав ідею, що єдиним засобом догодити Богові є виконання своїх повсякденних обов’язків так, як вони визначені для кожної людини її життєвим покликанням. Це покликання, за словами Ісуса, «Боже Царство всередині вас» (від Луки, 17:21) [8], по суті, сакралізує особисту автономію. Отже, історична роль протестантизму виявилася в тому, що він засудив авантюристичне збагачення еліт, утвердив рівність людей у дарі моральної свободи та праві збагачуватися, дотримуючись таких умов праведності багатства, як раціональність, працелюбність та зацікавленість у служінні іншим.

З точки зору особистої автономії людина має розуміти слово Боже, тому Біблія має перекладатися народною мовою; кожен може відправляти прості християнські обряди, посередництво жадібного духовенства у особистих відносинах з Богом не обов’язкове; церква живе всюди, де є віруючі, а не тільки у вказаних священноначалієм місцях зібрань. Такі ліберальні егалітарні підходи проповідувалися діячами Реформації, і ними, а не тонкощами теологічних доктрин, на думку автора, висловлюється суть Реформації.

Олександр Шульга, відтак, вірно вбачає українське відлуння Реформації у створенні православних братств і розвитку Острозької Академії (ХVI ст.), церковній реформі Петра Могили (XVII ст.), богошуканні українських духоборів і молокан (XVIII ст.), проповідях німецьких і голландських протестантів-колоністів на півдні України, у задумі Пантелеймона Куліша перекласти Біблію українською мовою та у «філософії серця» Григорія Сковороди [9], розвинутій природно-правовим вченням Памфіла Юркевича.

Автор вважає спірною доволі поширену думку, що головним підсумком Реформації стало утвердження зверхності світської влади над церковною. Скоріше, Реформація завершила початий у добу Відродження поділ праці у владі на автономні сфери духовного та політичного авторитету, самостійність та відокремленість яких є запорукою стабільності, а можливість вибору між їх настановами дозволяє людині більшою мірою бути господарем власної долі. Цей конкретний спосіб розмежування авторитету виявився не принциповим, бо пізніше у суспільстві виділилися фінансові, технологічні, культурні та інші авторитети. Принциповою, скоріше, виявилася людська свобода вибору, здатність дотримуватися розумних порад у власних інтересах та узгоджувати свій вибір із вибором інших, визнавати автономію кожної особи та інституції.

На користь наведених міркувань свідчить той факт, що протестанти засуджували загарбницькі війни світських феодалів так само вперто, як жадібність церковної обіцянки пробачити всі гріхи за гроші. Матіас Гердеген у «Міжнародному праві» вказує на особливий вплив вчення, яке розвинув у добу Реформації Альберико Джентілі, про право війни у справедливому міжнародно-правовому порядку, об’єктивній системі різносторонніх прав і обов’язків держав; Джентілі перейшов у протестантизм, утік з Італії до Англії та у Оксфорді поклав початок сучасному міжнародному гуманітарному праву [10].

Хоча вченими доби Реформації розроблялися підходи до принципу верховенства права, який обмежує будь-яку владу, церква продовжувала декларувати первинність своєї священної влади, а світські правителі доводили силою власну зверхність. Така політична ситуація вплинула на розвиток тодішньої правової думки, виявилася у послідовному захисті повноважень світської влади, хоча й без відмови від ідеалу особистої автономії.

Гуго Гроцій, якого вважають «батьком міжнародного права», поставив за основу для виведення природного права державну практику поряд зі здоровим глуздом людей: якщо здоровий глузд відноситься до сфери особистої автономії, то державна практика, безперечно, визначається волею світської влади.

Ще більш радикально пояснював цілковиту владу світського правителя над підданими Томас Гоббс, який, порівнюючи давньоримські крилаті фрази «людина людині святиня» (homo homini sacra res) та «людина людині вовк» (homo homini lupus est), переконував у правильності останньої, твердив, що без сильної влади люди перебувають у стані війни всіх проти всіх, тому воля людини коритися або протистояти владі автоматично приєднується до одної з штучних осіб чи машин на зразок біблійних чудовиськ: «бегемота»-анархії, революційний норов якого підлягає приборканню силою, або ж «левіафана»-держави, що об’єднує волю і права всіх людей в єдиній волі і правах правителя-суверена, який керується верховним законом захисту безпеки людей. Применшуючи кількість варіантів життєвого вибору, Гоббс у протестантському дусі все ж визнавав особисту автономію не як сукупність суб’єктивних прав, а як сукупність суб’єктивних обов’язків, зумовлених людяністю, підданством та християнством: тобто, свобода людини у його розумінні обмежена вибором між добровільним виконанням обов’язку та покаранням за його порушення.

Більш близькими до сучасного розуміння особистої автономії є ідеї Джона Лока, який розвинув концепцію суверенітету особистості на основі природних невідчужуваних прав на життя, свободу та власність; природним він вважав стан абсолютної свободи та рівності людей, здатність кожної людини застосовувати закони природи і карати порушників своїх прав, що, однак, не виключає зловживань – нав’язування своєї влади над іншими силою, для протистояння яким та для підтримання порядку люди створюють політичне суспільство шляхом укладення суспільного договору про права і правління. Як зазначає Рене Бернс, індивідуальним природним правом кожної особи шукати способи свого власного порятунку в будь-який можливий для себе спосіб, в тому числі правом на повстання проти тиранії, Джон Лок обґрунтовував у історичному контексті боротьбу англійської нації за парламентську демократію проти свавілля монархів [11]. Таким чином, перша протестантська монархія Європи, розвиваючи ідеї раціоналізації устрою церкви, зіштовхнулася з тим, що піддані зажадали і домоглися аналогічної раціоналізації устрою держави на основі визнання особистої свободи. Історія засвідчила правоту Лока в полеміці з Гоббсом про те, що більш характерне для людини – свобода і солідарність особистої автономії чи насильство та підпорядкування політичній монополії. У аналогічному спорі Жан-Жака Руссо з Гуго Гроцієм про те, чи може людина добровільно погодитись бути рабом свого господаря, історія показала недовговічність подібних угод і слушність доводу Руссо, що договір про відчуження свободи особи суперечить природному праву, тому є нікчемним.

У континентальній Європі бачення особистої автономії формувалося після появи консервативної концепції Гоббса та ініціативної концепції Лока. Значний вплив концепції категоричного імперативу, «морального закону всередині нас», тобто моральної автономії (грецькою мовою «авто» – свій, «номос» – закон), розробленої у правовій філософії Іммануїла Канта, можна пояснити компромісним характером цієї концепції, яка у протестантському дусі залишає за людиною моральний вибір, однак вимагає підпорядкування абстрактному суверенітету спільних інтересів, виявлених вільним розумом у братстві всіх людей, наприклад, шляхом чесних досліджень чи демократичних процедур.

Англія рухалася в фарватері Реформації шляхом від церковного до монархічного абсолютизму, а потім парламентської демократії та верховенства права. Французький правник, католик Шарль Монтеск'є з цього приводу зауважив, що англійці випередили інші народи світу в трьох важливих речах: набожності, торгівлі та свободі. Автономія релігійних груп у англійському протестантизмі посилилася під час війни за незалежність США, коли американські священнослужителі англіканської церкви відмовилися присягати на вірність британському монарху як главі церкви та створили єпископальну церкву. Філософію прагматизму, широко відому як американський спосіб мислення, розробив вірний єпископальної церкви Чарлз Пірс; прагматизм, який вчить оцінювати всі явища з точки зору їх практичних проявів та корисності, вкорінився у американських гуманітарних науках завдяки популяризації учасниками «Метафізичного клубу» Пірса. «Батько американської психології» Вільям Джеймс висловив знамениту формулу соціального прагматизму, яка нині викарбувана на стіні Джеймс Холла у Гарварді: «Суспільство зупиняється без ініціативи особистості. Ініціатива вмирає без підтримки суспільства» [12]. Прагматичну теорію права розвинув голова Верховного Суду США Олівер Голмс, який вважав, що основою законності є не розумування, а досвід, критично ставився до моральних спекуляцій у сфері права, вказував, що право має задовольняти інтереси суспільства, і захищав широку свободу слова [13]. У Єпископальній церкві права людини здавна дискутуються, а не диктуються згори [14]: наприклад, коли у 1861 р. єпископ Джон Гопкінс опублікував памфлет, в якому намагався виправдати рабство з точки зору Нового Заповіту, один зі священиків, Дж. Гаєр, у 1863 р. виступив зі спростувальним памфлетом, в якому звинуватив Гопкінса у перекрученні Святого Письма. Зараз церква виступає проти рабства та расизму, визнає репродуктивні права і право на відмову від лікування, яке завдає більше страждань, ніж користі, допускає вінчання одностатевих шлюбів та рукоположення жінок і ЛГБТ-людей у священики; аналогічні підходи практикують і деякі інші протестантські церкви. Вірною єпископальної церкви була Елеонора Рузвельт, яка представляла США в Комісії ООН з прав людини та очолювала Комісію у 1946-1952 рр., під час розробки та прийняття Загальної декларації прав людини. Значний внесок у розвиток правозахисного руху на пострадянському просторі та в США зробили баптисти, один з яких, Мартін Лютер Кінг, очолив широкий суспільний рух проти расової дискримінації та за економічні права у Сполучених Штатах, був убитий у 1968 р. і щорічно поминається у літургії єпископальної та євангелічної лютеранської церкви.

Історичні уроки автономії, які дала Реформація, були засвоєні в Україні лише почасти, хоча одним згаданим вище перекладом Біблії українською мовою та боротьбою за українську церкву вплив Реформації не обмежився, почалася боротьба за лібералізацію суспільства. Показовими для кінця XIX – початку XX століття є приклади діяльності Івана Вернадського та Євгена Войнаровського, які наводить гарвардський професор Іван Коропецький у книжці «Розвиток у тіні: дослідження української економіки». Економіст з козацького роду Іван Вернадський безуспішно обстоював у Росії приватну власність на землю як продуктивнішу за общинну, захищав економічні та громадянські свободи, зокрема, схвалював рівноправ’я жінок та засуджував антисемітизм. Однак його радикальні опоненти турбувалися лише про контроль над масами, якого вони не мислили без збереження патріархальної общинності та міжнаціональної ворожнечі. Тим часом у Австрії Євген Войнаровський, економіст галицького митрополита Андрея (Шептицького), обстоював економічну емансипацію селянства на основі приватної власності на землю та залучав інвестиції у сільське господарство; ріст доходів дозволив владиці розгорнути масштабну благодійну діяльність. У мемуарах Войнаровський зізнався, що рецепт процвітання, опору на особисту автономію селянина-власника, йому підказав афоризм англійського економіста Артура Юнга: "Дайте людині у безпечне володіння голу скелю, і вона перетворить її на сад; дайте їй в оренду на 9 років сад, і вона перетворить його на пустелю" [15].

Ідеї індивідуальної свободи в сфері світогляду і релігії, моралі та економіки консервативні кола в Україні досі сприймають з ворожнечею та організованою, нерідко силовою протидією. Щоправда, у нас не приймалося за зразками Росії, Білорусі та Середньої Азії радикально заборонне законодавство по відношенню до релігійного та світоглядного свободомисля, більше того, у 2016 р. Конституційний Суд України за зверненням Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини скасував такий рудимент радянського авторитаризму, як дозвільний порядок проведення релігійних заходів. Однак навіть ті зрушення у бік лібералізації, яких вдається домогтися великими зусиллями – світська Конституція, автономія Української Православної Церкви, секулярна освіта, антидискримінаційні новели, внесені до законодавства останні роки, забезпечення безпеки маршів рівності та інших заходів меншин – постійно піддаються ревізіоністським атакам. Між тим ліберальна позиція релігійних та політичних діячів могла б стати каталізатором значних суспільних змін, як було у випадку Войнаровського. Навіть питання створення національної церкви спричинило болючий розкол у православній спільноті, який поглиблюється всі роки незалежності України через ірраціональну державну політику, часто відверто дискримінаційну по відношенню до тих чи інших релігійних організацій; фаворити і жертви цієї політики міняються, але політика залишається ірраціональною. Жорстка редакція Податкового кодексу України із вимогами обмежувати в установчих документах майнові відносини між неприбутковими організаціями та їх членами переважно оплатою праці під загрозою втрати статусу неприбутковості виглядає надмірним втручанням у організаційну автономію. Давно назріла необхідність дерегуляції духовного життя українців, скасування необґрунтованих обмежень щодо чисельності, територіальної прив’язки, організаційно-правових форм релігійних організацій, скорочення строків реєстрації статутів та змін до статутів релігійних організацій, позбавлення органів у справах релігій дискреційних повноважень затягувати реєстрацію статутів релігійних організацій та вимагати попереднього дослідження спеціалістами їх віровчення [16].

***

Становлення глобальної людської цивілізації пов’язане із світоглядною революцією доби Відродження, піднесенням гуманістичних цінностей гідності та розуму людини, які з початком Реформації знайшли політичне вираження у вимогах реформування спочатку духовної, а потім і світської влади в напрямку гарантування індивідуальної свободи. Людина, що є універсальною цінністю, завжди у центрі уваги як держави – захисника прав і свобод людської особи, так і релігії, в т.ч. учення Ісуса Христа – захисника і спасителя людської душі. Однак давній спір релігії та держави про належність їм людини був вирішений людиною на користь особистої автономії, володіння собою, усвідомлення здатності бути джерелом власного права і неможливості повного перекладення відповідальності за свою долю на чужі плечі, відчуження своєї свободи на користь церкви, держави чи ще якоїсь особи або інституції.

Визнання природних невідчужуваних прав людини, які у сукупності складають особисту автономію, є фундаментом сучасної системи міжнародного права, що зародилася під впливом Реформації, її ідей, дискусій та конфліктів. Ліберальна егалітарна мораль протестантизму була найбільш послідовно втілена в англо-американській політико-правовій системі, поширилася спочатку в Німеччині, Франції та Швейцарії, а згодом і в усьому світі. Загальну декларацію прав людини, еталон особистої автономії, більшість націй визнали після викриття злочинів проти людяності, вчинених тоталітарним режимом німецьких націонал-соціалістів. Ідея прав людини була покладена в основу загальнолюдського братства Об’єднаних Націй та співдружності Європейського Союзу, де дотримання Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантується особистою автономією кожної людини у праві звернутися до Європейського Суду з прав людини за захистом своїх прав від порушень прав людини державами, що приєдналися до Конвенції.

Прагнення українців до духовної, політичної і економічної свободи та соціальної справедливості не поступається аналогічному прагненню інших європейських народів, які давно насолоджуються благами особистої автономії. Таке прагнення, можливо, іноді виражається в диких формах, як під час Реформації траплялися спалахи свавільного фанатизму, але це не привід надмірно репресувати прояви свободи, яка лише з досвідом набуває стриманої раціональності та вишуканих культурних форм. Неможливо навчитися правильно користуватися свободою, не практикуючи свободу, без поступового накопичення досвіду власних спроб і помилок. Чим обширніший простір індивідуальної свободи розбудований у суспільстві, тим більше можливостей має людина уникнути болючих наслідків помилок та поспіху, перевірити безпечність свого життєвого вибору при відвертому обміні досвідом, у малих експериментах, перш ніж перейти до великих, та відчути, що гідна активність винагороджується і підтримується, а неактивність чи негідна активність засуджується та карається. Емансипацію української нації гальмує надмірний елітизм, саморуйнівна прихильність до екстрактивних політичних інститутів, які прирікають більшість людей на злидні та безправ’я. Урок Реформації, який має засвоїти Україна, полягає у необхідності прагматичного утвердження ідеалу особистої автономії у національній політико-правовій системі, економіці, культурі. Дотримання прав людини є запорукою загальної гідності, свободи і безпеки. Підтримувати особисту ініціативу та гарантувати особисту відповідальність необхідно для виходу з глухого кута невдячності та безкарності, хворобливих ілюзій зверхності над іншими, тотальної байдужості, некомунікабельності, невігластва. Прагнення власними зусиллями досягнути самостійно поставленої мети, здобути любов, славу і багатство шляхом служіння іншим є моральним рушієм, що підштовхнув до розвитку протестантські нації і цілком може спрацювати в Україні.

Юрій Шеляженко, Тетяна Француз-Яковець

1. Вебер М. Протестантська етика і дух капіталізму / М. Вебер; пер. з нім. О. Погорілий. – Київ : Основи, 1994. – 269 с.

2. Somek, Alexander. The Cosmopolitan Constitution. – Oxford: Oxford University Press, 2014. – 304 p.

3. Головатий С. Про людські права. Лекції / С. Головатий. – К.: Дух і літера, 2016. – 760 с.

4. Аджемоглу Д. Чому нації занепадають: походження влади, багатства та бідності / Д.Аджемоглу, Д. Робінсон. – К.: Наш Формат, 2016. – 440 с.

5. Möller, Kai. The Global Model of Constitutional Rights. – Oxford: Oxford University Press, 2015. – 240 p.

6. Постанова Верховної Ради України «Про проведення всеукраїнського референдуму в питанні про проголошення незалежності України» від 11 жовтня 1991 року // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 48. – С. 1376. – Ст. 663.

7. Лютер М. 95 тезисов / М. Лютер; сост., вступ. ст., прим. и коммент. И. Фокин ; гл. ред. А. Сазонов. – СПб. : Роза Мира, 2002. – 674 с.

8. Біблія / пер. ієром. о. Рафаїла (Р. Турконяка). – К.: Українське Біблійне Товариство, 2011. – 1216 с.

9. Шульга А. Взгляд из церковного окна. – Ирпень: Ассоциация "Духовное Возрождение", 2012. – 85 с.

10. Гердеген М. Міжнародне право / пер. з нім. Р. Корнута. – К.: К.І.С., 2011. – 516 с.

11. Burns J. H. The Rights of Man Since the Reformation: an Historical Survey // An Introduction to the Study of Human Rights. – London: Europa Publications, 1971. – P. 16-30.

12. James W. The Will to Believe; And Other Essays in Popular Philosophy. – Auckland: The Floating Press, 2010. – 379 p.

13. White G. E. Justice Oliver Wendell Holmes: Law and the Inner Self. – New York: Oxford University Press, 1995. – 648 p.

14. The Episcopal Church: Human Rights [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://www.episcopalchurch.org/library/topics/human-rights

15. Koropeckyj I. S. Development in the Shadow: Studies in Ukrainian Economics. – Edmonton: Canadian Institute of Ukrainian Studies Press at University of Alberta, 1990. – 292 p.

16. Шеляженко Ю. В. Повага до особистої автономії як передумова запобігання дискримінації // Модернізація правових інститутів: вимоги часу: збірник матеріалів Міжнародної юридичної науково-практичної конференції «Актуальна юриспруденція», м. Київ, 8 грудня 2016 року. Тези наукових доповідей. – К.: Видавничий дім «АртЕк», 2016. – С. 32-38.

Вперше опубліковано: Шеляженко Ю., Француз-Яковець Т. (2017). Роль Реформації в утвердженні міжнародно-правового ідеалу особистої автономії. Актуальні проблеми міжнародних відносин, вип. 130, т. 2, стор. 111-121.

Фото Facebook

Теги: