Якщо почитати провідну єгипетську газету Al-Ahram чи інші впливові газеті Єгипту, то ви не знайдете там жодної згадки про проблеми коптів. Водночас християнська меншина, котра становить десять відсотків від населення Єгипту в 80 мільйонів, має великі проблеми з тиском на неї мусульманської більшості. Оскільки в період піднесення радикального ісламістського руху в Єгипті на початку 1990-х років жертвами фундаменталістських ісламських угрупувань часто ставали представники коптської общини. Після того, як уряд подавив радикальні угрупування, кількість нападів на коптів дещо зменшилася. Проте, останніми роками в Єгипті відбуваються регулярні напади на коптів саме як на представників християнської конфесії.
На початку року світову пресу облетіла інформація про розстріл ісламськими фундаменталістами на Різдво парафіян коптської християнської церкви Діви Марії в єгипетському місті Наг-Хаммаді, розташованому за 64 кілометри від древньої колишньої єгипетської столиці Луксора. Власне, тиск на коптську християнську общину в Єгипті явище не нове. І влада намагається закривати очі на явні порушення прав християн. Єгипет є однією із багатьох у минулому християнських країн Близького Сходу, котрі після арабського завоювання стали мусульманськими.
Вісім мільйонів коптів в Єгипті зазнають великого тиску з боку ісламської більшості. В Єгипті постійно відбуваються вбивства і викрадення коптів, насильницька ісламізація неповнолітніх, напади на християнські церкви. А також підпали і грабунки клінік і аптек, будинків, магазинів і автомобілів, котрі належать християнам. Але копти, котрі є нащадками древніх єгиптян, попри всі багатостолітні утиски і знущання, не бажають зрікатися своєї віри.
Так же само єгипетська влада ігнорує напади і викрадення християнських дівчаток, котрі не досягли повноліття, та насильницьке їх навернення в іслам. Викрадення і зґвалтування християнських дівчат єгипетська влада воліє не помічати, а скарги коптів залишаються поза її увагою. Ісламське єгипетське керівництво нещодавно виступило з закликом про скасування рішення щодо заборони мінаретів у Швейцарії, але при цьому єгипетський уряд звужує можливості будівництва християнських церков у Єгипті.
Відповідно, реальність в Єгипті є такою: там існує дуже мало коптських церков і дуже багато мечетей. Для прикладу, сьогодні лише у одному Каїрі більше 4 тисяч мечетей. Держава контролює фізичні символи, які відображають релігійну самобутність, і лише від її волі залежить дозволити коптам будувати й підтримувати у належному стані церкви, дозволивши таким чином християнам конкурувати з мусульманами.
Можна сказати, що єгипетська держава виступає на боці однієї релігійної групи на користь іншої, а її апарат не бажає запобігати актам насильства. Єгипет не зумів чи не захотів бути об’єктивним, як і всі інші арабські країни, щодо своїх громадян. І не спромігся забезпечити суверенітет права і функціонування соціальних угод між усіма елементами своєї громади. Це сталося тому, що в очах державних керівників і політиків, які вдаються до засобів придушення, примусу і покарання тих, хто не бажає їм підпорядкуватися, подібне вирішення коптського питання є оптимальним. Але це є явним порушенням однієї з найбільш важливих статей Конвенції з прав людини.
Релігійна нерівність, котра фактично визнається на державному рівні, не дозволяє людині, що сповідує іншу релігію, знайти відповідно до її кваліфікації місце в єгипетському суспільстві. Нагадуючи їй, що вона не є рівною мусульманину і при цьому постійно створюючи в неї відчуття, що вона не є корисним елементом суспільства. В цьому випадку виходить так, що домінуюче ісламське суспільство потребує не професійної кваліфікації, а релігійної. Чим і можна пояснити той факт, що копти нині відсторонені від можливості обіймати керівні посади. Що означає, що держава не дозволяє коптам займати високе положення у єгипетському суспільстві.
Хоча публічно все це виглядає таки досить пристойно. Держава офіційно нібито і не відмовляє коптам. Вона постійно засуджує їх переслідування і ніколи не жаліє важливих рекомендацій для всього державного апарату щодо того, як мудро впоратися з посталою релігійною кризою. Справді, протягом останніх років у засобах масової інформації приділяється чимало уваги коптській історії, котра раніше була маргіналізована, та творам їхнього мистецтва. Озвучуються політичні заяви щодо братніх відносин, які існують між прихильниками обох релігій, а також щодо реалізації національної єдності в Єгипті.
Проте кожен, хто стежить за подіями і фактами повсякденного життя єгиптян, не може не помітити того, що офіційний дискурс приховує. Переслідування коптів зросло, а дискримінація мусульманами християн набирає обертів. При цьому держава не робить жодних зусиль, аби зупинити наступ ісламських екстремістів і взяти під контроль різні фундаменталістські угрупування, зокрема і засоби масової інформації.
Деякі копти настільки залякані правлячим режимом, що ладні заперечувати або замовчувати той факт, що вони піддаються переслідуванням, заперечувати або применшувати важливість нападів на них. Хоча очевидно, що основні права людини порушуються в Єгипті і інших арабських країнах і переслідування християнської меншості є, на жаль, фактом, який не можна заперечити, навіть якщо деякі копти будуть стверджувати, що цілком задоволені своїм становищем, і вони проти боротьби за свої права. Але саме це приховування релігійної дискримінації є ознакою обмежень і тиску, котрому вони піддаються, і свідченням загроз, які вони отримують, якщо розкриватимуть місцеві «секрети». Втім, це не перекреслює інцидентів на релігійному ґрунті, в яких церкви були розграбовані і зруйновані, а християнська кров була безневинно пролита мусульманами.
При цьому копти розділені не лише в твердженнях щодо шляхів вирішення цього питання, але також і у зв’язку з відповідним ситуації способом захисту та прийнятної термінології. Чи допустимо за цієї ситуації говорити про «переслідування», «дискримінацію» і «порушення прав людини», чи це потрібно визначати, використовуючи зовсім інші терміни – ті, кого «ігнорують», «забуті з боку держави», чи ті, «кого держава впритул не хоче бачити»? Крім того, вони розходяться у поглядах на методи боротьби проти дискримінації. Чи коптське питання повинне розглядатися, як проблема «меншості, котру переслідують» або в ширших рамках відсутності демократії в Єгипті і порушення основних прав людини? Адже питання захисту релігійної свободи не може бути ізольоване від захисту інших основних свобод.
Але про що можна говорити, коли в Єгипті вже давно існує викрадання коптських дівчат. Про цей феномен викрадення, зґвалтуванні і примусової ісламізації християнських дівчат в Єгипті вперше показав християнський телеканал «Life TV», котрий веде мовлення з-за меж Єгипту і має глядацьку аудиторію майже в 60 мільйонів осіб, що говорять арабською мовою в Єгипті і в усьому світі. Свідчення жертв і їх сімей шокували багатьох, зокрема єгипетських християн, оскільки це питання є табу для єгипетських ЗМІ. «Наша роль полягає у викритті тих, хто відповідає за ці злочини», – наголосив ведучий програми Рашид ель-Магхребі.
Цю програму було показано в середині листопада 2009 року, після повного дослідження на місцях примусової ісламізації християнських неповнолітніх в Єгипті. Це ганебне явище існує в Єгипті у нинішньому вигляді вже майже 40 років і більшість цих злочинів, за декількома винятками, здійснюються організованими бандами ісламізації або мафії ісламізації, які повністю фінансуються державою і підтримуються державною безпекою.
Питання систематичного викрадання і примусової ісламізації коптських неповнолітніх дівчат в Єгипті є частим і поширеним явищем. Коли його порушив ще у 17 грудня 1976 року коптський Папа Шенуда III на конференції в Олександрії, то він підкреслив, що «існує тиск практикування змушення коптських дівчаток прийняти іслам і вийти заміж під примусом за мусульманських чоловіків». Папа Шенуда III вимагав, щоб коптських дівчаток було повернено до їхніх родин. Доктор Вахід Ала, відомий активіст і коптський науковий дослідник релігій у Швейцарії, вважає, що питання про викрадення коптських дівчаток є найскладнішою проблемою у відносинах між християнами і мусульманами Єгипту - особливо тому, що викрадання здійснюються у співпраці між фінансованими Саудівською Аравією асоціаціями та органами єгипетської державної безпеки. Як правило, подібні викрадення просто ігноруються ЗМІ Єгипту, а якщо про них і повідомляють, то зображують, як «втечу закоханої пари підлітків».
Не існує жодної країни в світі, де б християнство було офіційною державною релігією і джерелом законодавства. В Єгипті навпаки – держава ввела іслам в ранг офіційної релігії. Міністерство у справах релігій Єгипту піддає дискримінації і переслідуванню християн, не виплачуючи заробітну плату працівникам церков і не виділяючи кошти для потреб будинків культу. Забуваючи про те, що ісламська держава стягує податки з мільйонів християн, котрі спрямовуються на виплату заробітної плати імамам і мусульманським проповідникам, на будівництво мечетей та їх ремонт.
Донедавна про проблеми коптів у Єгипті можна було дізнатися на сайті газети El Massry, але після публікації дуже різкої статті щодо порушення прав коптів в Єгипті інформація на сайті, починаючи від 11 березня 2010 року, перестала оновлюватись. Невідомо з яких причин, але цілком можна прогнозувати, що після публікації статті про мирну демонстрацію коптів в Каїрі, чиї протести були звернені до громадськості на місцевому і глобальному рівнях. Протестанти бажали заявити про несправедливість і їхнє переслідування, й закликали президента Єгипту Хосні Мубарака перестати проводити експерименти, «чи любить коптська кров вогонь».
Таким чином, необхідно визнати, що недавнє вбивство коптів є лише вершиною айсберга беззаконня. Адже, враховуючи усі вище описані «нюанси» релігійного життя в Єгипті, стає цілком зрозуміло, що християнином у цій країні бути не просто непрестижно чи некомфортно, а й дуже небезпечно.

Для того, щоб коментувати матеріали Religion.in.ua, необхідно авторизуватися на сайті за допомогою сервісу F-Connect, який використовує дані вашого профілю в соціальній мережі Facebook . Religion.in.ua використовує тільки ті дані профилю, доступ до яких ви дозволили сайту

"джерело законодавства" - це досить нечітка категорія. А державних християнських церков є чимало. Якщо я не помиляюсь, Лютеранська церква – established church (державна церква) в Данії, Ісландії, Норвегії.
Православна – „привілейована церква” в Греції і „традиційна релігія” Болгарії.
Англіканська – державна церква Англії.
Римо-католицька – Ліхтенштейн, Монако, Мальта і в деяких країнах Лат. Америки.