Феномен новітньої релігійності з’являється орієнтовно у другій половині ХХ ст., хоча деякі дослідники схильні вважати, що його можна виводити ще з часів появи спільнот Свідків Єгови та Церкви Ісуcа Христа святих останніх днів (мормонів).

Новітня релігійність є справді новою і за часом появи, і за формами та методами спілкування з надприроднім. Сьогодні відсутній єдиний усталений науковий термін, який міг би охопити все розмаїття новітніх релігійних явищ. Найчастіше не зовсім коректно з наукової точки зору всіх їх називають сектами, нетрадиційними релігіями, тоталітарними течіями, неорелігіями тощо. Сучасні українські релігієзнавці, зокрема, професор Анатолій Колодний, пропонують використовувати в означенні новітнього релігійного феномену ті терміни, які „не несуть ніякого емоційного, відтак, упередженого ставлення”. Таким оптимальним варіантом назви даного феномену є поняття „новітні релігійні течії”. Даний термін є відносно нейтральним і акцентує головно на новітньому часі появи релігійних феноменів та новітності у підходах спілкування з надприроднім. Інші сутнісні характеристики новітньої релігійності видаються занадто неповними для означення даного феномену в цілому.

Дуже часто для означення комплексу новітньої релігійності використовується поняття „New age” – релігії „Нового віку”. Для цілої мережі цих новітніх релігійних структур притаманне нове бачення розвитку світу та людства в цілому. Засобами спілкування з надприроднім у даному форматі можуть бути окультні практики, езотеричні знання, специфічні практики впливу на людську свідомість тощо.

Причини стрімкого росту новітньої релігійності приховані у декількох площинах. Це, передовсім, стрімкий злет науково-технічного прогресу, розвиток раціонального знання, досягнення вершин наукової думки. За таких обставин традиційна релігійність починає трактуватися як щось занадто архаїчне та невідповідне вимогам часу. Пересичена та переобтяжена науковим знанням людина, відходить від усталених форм спілкування з надприроднім і починає у результаті „духовних пошуків” творити нові форми релігійності, які, на її думку, вже більшою мірою відповідають вимогам часу, новим духовним потребам. Адже знання як таке, саме по собі, не здатне задовольнити одвічної людської потреби зв’язку з надприроднім.

Ще однією причиною стрімкої динаміки росту новітніх релігійних течій та рухів є окремі кризові явища у традиційному релігійно-церковному середовищі. Якщо століттями існуючі релігійно-церковні структури не завжди оперативно реагують на вимоги часу, можуть видаватися надміру консервативними, то новітні релігії надзвичайно мобільні у таких ситуаціях, завжди відповідають „викликам епохи”, реалізують численні соціальні програми та проекти, функціонують у форматі невеликих громад із фіксованим членством, що дає можливість надзвичайно ефективної опіки та уваги з боку спільноти кожному із її членів.

Велика популярність новітньої релігійності на пострадянських теренах зумовлюється низкою соціально–політичних чинників. Падіння комуністичного режиму витворило своєрідний „духовний вакуум”. Крах віри у „світле майбутнє” породив духовну порожнечу, непевність, які надзвичайно швидко були компенсовані привабливими духовними рецептами та пропозиціями новітньої релігійності. В умовах соціально-економічної нестабільності, непевності у завтрашньому дні, постійного відчуття приниження честі та гідності, прості та чіткі схеми та алгоритми, що їх висувають новітні релігії, видаються надзвичайно привабливими та оптимальними. Справляє враження на адептів новітньої релігійності і фактор „бомбардування любов’ю” – постійної опіки, турботи та підтримки. Людина, часто зневірена та засмучена, отримує керівництво до дії, неухильне виконання якого може забезпечити успіх, радість та процвітання і в земному, і в потойбічному світі. Партнерські, а не вертикально-субординаційні взаємини з Богом теж додають прихильникам новітніх релігійних феноменів відчуття впевненості, можливості злитися з Абсолютом, співдіяти йому на рівних. Все це доповнюється також факторами психологічного впливу на людську свідомість, або як його називають „brain washing” – „промиванням мізків”. Очевидно, не буде коректним стверджувати, що фактори психологічного пресингу чи просто впливу застосовуються у всіх, без винятках, новітніх релігійних спільнотах. Однак дуже часто саме такі форми впливу використовуються і є надзвичайно дієвими.

Сучасне зурбанізоване суспільство втратило традиційні методи впливу на релігійність своїх громадян. Сучасні глобалізаційні процеси, можливість швидкого обміну інформацією, зрештою приватність такого явища як релігійні переконання, уможливлюють стрімкий ріст новітніх релігійних течій та рухів. Традиційно-консервативне світське чи релігійно-церковне середовище в таких умовах вже не володіють, як це було колись, важелями впливу на процеси формування нових духовних реалій. Саме такий комплекс причин появи новітньої релігійності визначають українські дослідники.

Комплекс новітньої релігійності є дуже складним та неоднорідним за своєю сутністю. Важко віднайти спільні характеристики, які б уніфіковано окреслювали все розмаїття новітніх релігійних течій та рухів. Кожна з класифікаційних груп (а їх чимало) має свою специфіку та особливості, які притаманні лише їй і неактуальні для іншої групи. Однак, у цьому розмаїтті можуть виділятися і ситуативно спільні риси. Наприклад, відомий російський сектознавець Олександр Дворкін схильний вважати практично всі релігійні новотвори „тоталітарними сектами”, які теж мають свою внутрішню класифікацію. На його думку, їх об’єднує декілька спільних рис:

1. Наявність гуру (лідера – вчителя, наставника).
2. Організація (характеризується суворим контролем та дисципліною, носить ознаки тоталітарної структури).
3. Метод (його носієм є гуру чи організація; це спосіб ознайомлення з надприроднім, формами та прийомами порятунку тощо).
4. „Езотеричний розрив” (відсутність повного розуміння доктринальних основ, часткова чи „порційна” їх інтерпретація).

Вже згадуваний автор наводить цікавий документ – інформативну листівку, яку уряд Німеччини поширив серед школярів. Вона містить застережний характер і виділяє аж 17 ознак тоталітарних сект. Вважаємо, що її цитування може бути корисним для розуміння специфіки новітньої релігійності та вироблення критеріїв для її окремих класифікаційних груп:

1. В групі ти знайдеш те, що вже давно шукав. Вона знає абсолютно точно, чого тобі не вистачає.
2. Вже перша зустріч відкриє тобі новий погляд на речі.
3. Світогляд групи вражаюче простий і пояснює будь-яку проблему.
4. Важко скласти точну характеристику групи. Ти не повинен роздумувати чи перевіряти...
5. В групі є вчитель, вождь, медіум чи гуру. Лише він знає всю істину.
6. Вчення групи вважається єдино справжнім, вічно істинним знанням...
7. Критика з боку тих, хто не належить до групи, вважається доказом її правоти.
8. Світ прямує до катастрофи, і лише група знає як його можна врятувати.
9. Твоя група – еліта. Решта людства важко хворе і втрачене...
10. Ти маєш негайно стати членом групи
11. Група відмежовує себе від решти світу, наприклад, одежею, харчуванням, спільною мовою, регламентацією міжособистісних стосунків.
12. Група бажає, аби ти розірвав свої „старі” зв’язки, оскільки вони перешкоджають твоєму розвитку.
13. Твої статеві стосунки регламентуються зовні.
14. Група наповнює весь твій час завданнями.
15. Важко залишитися одному. Хтось із групи завжди поруч з тобою.
16. Якщо тобою оволодіють сумніви, винним завжди виявишся лише ти – недостатньо працюєш і надто слабко віриш.
17. Група вимагає абсолютного і беззаперечного дотримання, оскільки це єдиний шлях до порятунку

(цитується за: Сектоведение. Тоталитарные секты /Дворкин А.Л. – Нижний Новгород, 2002. – С. 62-63, 65-73).

Перераховані характеристики далеко не завжди є комплексно присутніми у складній мозаїці новітніх релігійних течій та рухів, відтак не можуть трактуватися нами як винятково спільні. Однак деякі риси можуть фрагментарно бути властивими тому чи іншому релігійному новотвору.

Сучасний український релігієзнавець Юрій Решетніков переконаний, що у ставленні до новітніх релігійних течій та рухів сьогодні поширено декілька міфів, які вимагають корекції та спростування. Серед них він виділяє:

• Міфологема 1. Новітні релігійні течії та рухи є чимось неприродним у релігійній сфері. Вважається, що з погляду історичної ретроспективи будь-яка релігія може вважатися нетрадиційною. На час своєї появи кожна релігійна система сприймається із настороженням та підозрами.
• Міфологема 2. Новітні релігійні рухи, як правило, є деструктивними за своєю суттю. Деструктивність – поняття відносне. З точки зору, наприклад, атеїста, будь-яка релігія є деструктивною. Прояви деструкції, на думку Юрія Решетнікова, можуть мати місце в будь-якій релігійній системі.
• Міфологема 3. Залучення до новітніх релігійних рухів веде до розриву родинних і суспільних зв’язків. Вважається, що будь-який поважний релігійний вибір чи посвячення автоматично веде до відходу людини від родинних та традиційних суспільних зв’язків.
• Міфологема 4. Адептів новітніх релігійних рухів втягують туди, використовуючи недобросовісні засоби, зомбування тощо. Дослідник переконаний, що подібний вибір робиться добровільно в пошуках сенсу життя, відповідей на певні питання, в гіршому випадку – в пошуках певних матеріальних вигод чи інших благ.
• Міфологема 5. Прихильників НРР утримують там силоміць, не даючи змоги повернутися до нормального життя. На думку вченого, подібні твердження актуальні для будь-якої релігійної системи, противники якої не хочуть миритися із перебуванням там близької їм людини.
• Міфологема 6. Новітні релігійні рухи, як правило, тоталітарні за своєю внутрішньою структурою. Вважається. що ієрархічність будь-якої структури може бути потрактована як тоталітарність.
• Міфологема 7. Новітні релігійні рухи складають загрозу національній безпеці України. Юрій Решетніков переконаний, що чисельність релігійних новотворів в нашій державі не є вже такою значною, аби складати небезпеку. Кількість прихильників релігійних новотворів не перевищує 1/4 населення країни. При цьому новітні релігії надто розрізнені, не є єдиним духовним, зконсолідованим монолітом, який може чимось загрожувати державі.
• Міфологема 8. Новітні релігійні рухи стрімко поширюються в Україні, що може призвести до розмиття традиційних духовних засад. Вважається, що відсоток новітніх релігій в релігійній інфраструктурі України складає приблизно 7% . Таке процентне співвідношення, на думку автора, не може призвести до втрати національно-культурної ідентичності.
• Міфологема 9. Винним у поширенні НРР (новітніх релігійних рухів – Авт.) в Україні є лібералізм українського законодавства. Вважається, що поширенню неорелігій в нашій державі сприяє не ліберальне, а демократичне законодавство, яке до того ж регулює діяльність усіх інших релігійних інституцій.

(Решетніков Ю. Новітні релігійні рухи: міфологеми та реальність// [Електронний ресурс]. Режим доступу: www.risu.org.ua)

Прикметно, що ставлення до новітніх релігій в академічному чи релігійному середовищі не завжди однозначне. Свідченням цього – дві діаметрально протилежні позиції Олександра Дворкіна та Юрія Решетнікова. Науково-академічний підхід вимагає виваженого та об’єктивного аналізу цього феномену.

Релігійно-церковні підходи до цього явища новітньої релігійності детермінуються конфесійністю. Знаменним у цьому плані є ставлення до нових релігійних рухів з боку Католицької Церкви. У документі ще з 1991 р. кардинал Френсіс Арінзе, тодішній голова Папської Ради по міжрелігійному діалогу, теперішній Префект Конгрегації богослужіння і дисципліни таїнств зазначав: „щодо послідовників інших релігій, то католицька церква не відкидає нічого, що є в них правдивого і святого. Отож церква спонукає своїх синів з розумом і любов’ю провадити дискусію і співпрацю з членами інших релігій... Не слід безоглядно засуджувати всі нові релігійні рухи... Церква розглядає осіб, залучених до НРР (новітніх релігійних рухів – Авт.) не як ворогів, що на них треба нападатися, а як людей, що спасенні во Христі, але тепер збилися на манівці...”

Прикметно, що серед низки причин поширення НРР цитований нами документ виділяє „пасторські хиби” традиційної церкви. Серед них називаються „пекучий брак священицтва”, „млявість та байдужість синів та дочок Церкви”, безликість парафій тощо.

Ставлення православних церков до феномену новітньої релігійності різниться здебільшого в артикуляціях, тональності, формулюваннях, однак загальна позиція однозначно негативна. Так, у цій ситуації показовими є заяви з боку Української Православної Церкви, в яких новітня релігійність трактується винятково як наслідок „спокуси диявола”, „важкий гріх”, „служіння сатані” тощо. Більше того, православні богослови переконують своїх вірних і всіх нас у тому, що Сатана є єдиним „духовним наставником всіх неорелігій” (див. Ворона О., протоієрей. Чому я православний [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://archiv.orthodoxy.org.ua/page-1194.html)

Показовою у плані оцінки православними, та й не лише ними, діяльності нерелігійних течій є діяльність організації „Національний Альянс”. Ця громадська структура відстоює позицію традиційного християнства і спрямовує свою діяльність на популяризацію українських церков – Української Православної Церкви Київського Патріархату, Української Греко-Католицької Церкви та Української Автокефальної Православної Церкви. „Національний Альянс” є організатором заходів під гаслом „Обережно – секти!”, спрямованих проти НРР. У активі цієї структури, зокрема, – акції протесту проти церкви „Посольства Божого” у Києві.

Отже, бачимо, що підходи до розуміння „Іншого” у форматі новітньої релігійності надзвичайно неоднозначні та часто полярні. Нашому суспільству ще треба сформувати оптимальний рівень культури толерування, яка б містила належний рівень оцінкової критичності, з одного боку, а з іншого – насправді толерувала б „Іншого” чи „Інше”, оскільки вони допомагають викристалізувати самоцінність „Свого”.