Загальний опис іудаїзму

 

Історія

  

Термін іудаїзм ввійшов у обіг в грекомовних громадах єврейської діаспори у першому столітті нової ери. Відтоді й надалі цим терміном стали позначати релігію єврейського народу. Комплекс класичних текстів та релігійних обрядів, яким керуються сучасні віруючі, поступово складався у часи стародавнього світу, античності та середніх віків. Вірування в Бога – захисника союзу єврейських племен виникають у другій половині другого тисячоліття до н.е. У VIII-VII століттях до н.е. складається вчення, згідно з яким Бог євреїв є єдиним володарем всесвіту. Усе людство має визнати його зверхність, шанувати його та жити відповідно до норм досконалої моралі. Головним носієм слова Божого є обраний народ Ізраїлю. Офірувати Богу можливо лише в Єрусалимському храмі. Провідну роль в служінні Богові відіграють коганім (жерці) та невіім (пророки). Посада жерця була спадковою, у той час як пророцтво Бог за своїм бажанням міг передати людині будь-якого походження.

В античні часи єврейська інтелектуальна еліта швидко опанувала притаманну еллінській цивілізації культуру філософської дискусії та герменевтики текстів. На підставі цього розроблялося складне тлумачення Закону Божого та теологічних основ іудаїзму. З плином часу у релігійному житті поступово зростає роль мудрих знавців напрямків тлумачення стародавніх текстів хахамім (мудреців) або рабинів (вчителів). Пророки перестають користуватися повагою в народі за кілька віків до початку нової ери. Внаслідок зруйнування римлянами у 70 році н.е. під час придушення єврейського повстання Єрусалимського храму, втрачають свою колишню владу та вплив жерці, хоча й до сьогодні вони виконують певні почесні обов’язки у богослужінні. У другому столітті н.е. керівництво у духовно-богословській царині остаточно перейшло до рабинської верстви. Приєднатися до неї мали право люди будь-якого походження. Для цього здобувачі мали вчитися у рабинських школах (бейт-мідрашах) доки вчителі не вирішать що вони достатньо опанували науку і можуть викладати самостійно. Термін навчання не був визначеним. Одні ставали рабинами за кілька років, інші витрачали на це декілька десятиліть.

В період із першого по шосте століття відбулося формування класичного іудаїзму. Саме в цей час були створені основи закону, теології та устрою повсякденного буття, які стали взірцем для усіх наступних поколінь.

Іудаїзм в Україні

У середні віки переважна кількість євреїв мешкала у діаспорі, в країнах Європи, Північної Африки та Близького Сходу. Кожна громада мала власні традиції. Їх поєднувало визнання певного корпусу класичних текстів, але в різних країнах та місцевостях вони тлумачилися по-своєму. Більшість середньовічних рабинських творів присвячувалася коментуванню Біблії та праць мудреців перших століть н.е. У цей період єврейська інтелектуальна еліта досягла великих успіхів у царині філософії та містичних віровчень.

У Новий час в іудаїзмі виникло декілька реформістських релігійних рухів, які відкинули або суттєво скоротили багаточисленні приписи релігійного Закону. Прибічники старих традицій також поділилися на два великих табори. Тих, хто дотримується усіх приписів Закону, а також традицій громад, з яких походять їхні далекі предки (харедім), і тих, хто виконуючи писані закони іудаїзму у повсякденному житті керуються звичаями сучасного суспільства (датіім).

Священні тексти іудаїзму

 

1.ТаНаХ (Біблія) – абревіатура трьох розділів святого письма: Тора (П’ятикнижжя Мойсея), Невіім (Пророки) та Ктувім (Писання). Біблія є збіркою творів стародавніх євреїв, написаних у період з дванадцятого по друге століття до нашої ери. Вони містять в собі закони єврейського народу, опис його історії, повчання, сакральну та світську поезію. Лише невеликий відсоток текстів, що шанувалися як священні, увійшов до її складу. Процес формування Танаху почався приблизно в V ст. до н.е. і тривав до I століття н.е. Обставини формування корпусу Святого Письма до сьогодні лишаються невідомими. Першою збіркою, що отримала загальне визнання, було П’ятикнижжя Мойсея. Згідно з іудаїзмом воно є найбільш святою книгою для євреїв.

 

2.Мішна – збірка повчань мудреців, що стосуються питань Закону Божого. Мудреці, вислови яких наводяться у Мішні, обґрунтовують свою точку зору посиланнями на авторитети минулих поколінь та аргументами, що спираються на доводи логіки та здорового глузду. При цьому вони майже зовсім не згадують тексти Святого Письма. З більшості питань, що обговорюються в Мішні, наводиться декілька протилежних думок, але в тексті немає вказівок яку саме треба вважати вірною. Мішна була сформована наприкінці II – на початку III ст. н.е. в рабинських школах Галілеї. Вона містить в собі виcлови мудреців, які жили у період з I ст. до н.е до початку III ст. н.е.

Згідно з традицією, рабинів, що згадуються в Мішні, називають танаями.

 

3.Талмуд. Існує два тексти, що мають таку назву. Один був створений мудрецями Палестини впродовж III–V.ст. н.е, другий – мудрецями Вавілонії (Месопотомії) у III–VIII ст. н.е. У середні віки Вавілонський Талмуд перетворився чи не найважливіший святий текст іудаїзму, тоді як Палестинський Талмуд з плином часу став вживатися у рабинській письменності вкрай рідко. Тому, коли в єврейських текстах йдеться про Талмуд, але не пояснюється про який, мають на увазі саме Вавілонський Талмуд. Мудреці, які згадуються в текстах обох Талмудів, згідно з традицією, звуться амораями.

Талмуд – це зібрання повчань мудреців, присвячених досконалому аналізу окремих уривків Мішни. Розгляд цих уривків подається у вигляді складних запеклих суперечок, що займають декілька сторінок. В переважній більшості випадків остаточне рішення не проголошується, і питання яка із сторін перемогла в суперечці лишається нез’ясованим. Окрім дискусій, пов’язаних із текстом Мішни, в Талмуді наводиться велика кількість оповідань про біблійних героїв, мудреців, небожителів, а також анекдотів і прислів’їв. Уривки, що присвячені питанням Закону, звуться галахою, а сукупність всіх інших – агадою.

 

4.Мідраші – збірки, присвячені тлумаченню текстів Святого Письма. Класичними вважаються мідраші, створені в добу Мішни і Талмуда, в яких згадуються ті самі мудреці або їхні сучасники. Велика кількість мідрашів була укладена також у середні віки. Від жанру коментаря жанр мідрашу відрізняється специфічною побудовою тексту, що поєднує в собі герменевтичні вправи, морально-етичні повчання та агадичні розповіді.

 

5.Коментарі. У середні віки у рабинських колах поширилася традиція написання коментарів на стародавні класичні тексти. Переважна більшість цих коментарів присвячувалася Вавілонському Талмуду. Друге місце посідає Тора. Найвпливовішими та найдосконалішими в еврейських громадах Європи, Північної Африки та Близького Сходу вважалися коментарі до Тори та Талмуду написані рабі Шломо Іцхакі, скорочено – Раші (1040–1105), який жив у місті Труа на півночі Франції.

 

6.Шулхан Арух (накритий стіл). Рабинські твори класичної доби були складними за змістом і наводили багато протилежних думок. Внаслідок цього простим віруючим було важко зрозуміти як вони мають діяти згідно з релігійним Законом. Тому у середні віки рабинами була створена низка збірок приписів, що нормували релігійне та повсякденне життя людини. Найвпливовішим кодексом релігійного Закону впродовж останніх 400 років є кодекс Шулхан Арух. Він був створений на початку XVI ст. рабі Йосефом Каро, який переїхав на Святу Землю з міста Салоніки. В своїх постановах він керувався головним чином висновками провідних рабинів іспанського походження. Тому трохи пізніше польський рабин Моше Ісерліс зробив до Шулхан Аруха додатки, що враховували особливості традицій східно-європейських євреїв. Збірку цих додатків він назвав Мапа (скатертина).

 

7.Кабала – містичне віровчення, що виникло у середні віки. В ньому йдеться про тайни буття Божого, побудову людської душі, сенс існування всесвіту та можливості безпосереднього впливу віруючих на небожителів. У середні віки існувало чимало гуртків кабалістів, погляди яких суттєво різнилися один від одного. Вони написали кілька тисяч творів. Серед єврейської інтелектуальної еліти постійно точилися суперечки відносно того які з цих праць варто визнати авторитетними. Починаючи з 18 століття і дотепер найбільшим впливом користується книга Зогар (сяйво), що скоріш за все була написана в Іспанії у XIII, а також твори каббалістів, які жили у палестинському місті Цфат у XVI ст.

Релігійне життя за іудаїзмом 

Згідно з талмудичними нормами, іудеї мають виконувати 613 заповідей (міцвот). Вони складаються з 248 приписів що робити та 365 заборон. Більшість їх зобов’язані виконувати лише чоловіки, яки досягли 13 років. Необхідність виконання заповідей обґрунтовується як морально-етичними (виховання досконалої людини), так і містичними (таємний вплив на всесвіт) чинниками. Закон поділяє усі речі та явища, з якими має справу людина, на кошерні (дозволені) та посульні (заборонені). В якій би країні не перебував релігійний єврей, він відтворює навколо себе сакральний простір, в якому усе помірковано і впорядковано приписами Мойсеєвого Закону.

Згідно з іудаїзмом чоловіки мають тричі на день звертатися до Бога з молитвою особисто або в зібранні. Для групової літургії потрібна наявність щонайменше десятьох чоловіків (мін’ян). Вона вважається більш важливою для Господа ніж особиста молитва. Молитва жінки може бути лише особистою та відбувається за її бажанням.

Єврейський будинок молитви називається синагогою. Синагогою може бути спеціальна будівля або будь-яке приміщення, в якому є шафа з сувоєм Тори. Кожного сьомого дня євреї мають святкувати Суботу. Вони утримуються від будь-яких буденних справ і присвячують час молитвам, трапезам, відпочинку та вивченню сакральних текстів. Головними святами іудаїзму є Пасха (на честь визволення з єгипетського рабства), Шавуот або П’ятидесятниця (на честь дарування Богом Тори), Сукот або Кущі ( на честь подорожі народу через пустелю до Святої Землі), Шміні Ацерет (на честь завершення річного циклу читання Тори), Рош га-Шана (новий рік), Йом Кіпур (день суду та покути, коли остаточно вирішується доля людини на наступний рік), Ханука (на честь очищення Єрусалимського Храму, сплюндрованого еллінськими загарбниками), Пурім (свято порятунку євреїв від винищення у Перському царстві), 9 ава (траур по зруйнованому Храму) та ін.. Євреєм згідно з традицією вважається людина, яка народилася від матері єврейки або прийняла іудаїзм.

Закінчення слідує

Теги: