Глобальний харизматизм в Україні: перші двадцять років 1


П’ятидесятництво й харизматизм є найбільш динамічно зростаючим сегментом глобального християнства – перший день ХХ ст. вважається днем народження п’ятидесятництва, а на початку ХХІ ст. п’ятидесятників й харизматів у світі нараховувалося близько 524 млн. Цей феномен змінює обличчя християнства, культурний ландшафт країн та цілих континентів й демонструє п’ятивідсотковий – тобто найвищий серед християн – щорічний приріст своїх прихильників. При цьому найшвидше зростають церкви, які проповідують так зване Євангеліє процвітання, – те, що в англомовній літературі називають “health and wealth.”

І.

В Україні виникнення й піднесення харизматичного руху відбувалося на зламі 1980-1990-х рр. Його первісне ядро склала молодь євангельських переважно п’ятидесятницьких громад, яка, з одного боку, була незадоволена застиглістю старих форм служіння, обмеженнями, які мали радше радянську, ніж євангельську, природу, ригоризмом й непоступливістю літніх пресвітерів, а з іншого – мотивована можливістю реалізувати власний потенціал, приваблена динамізмом західних харизматичних церков, їхньою сучасністю й активною участю у справах світу як у глобальному, так і локальному масштабах. Проповідь харизматів поєднувала такі досі не поєднувані в пострадянському релігійному дискурсі речі, як глибокий містицизм й практичність, зцілення й комфорт, процвітання, матеріальний успіх та рівність, екзорцизм та ефективність тощо. За умов граничної хиткості особистих досягнень „маленького українця” 1990-х, відсутності скільки-небудь надійних гарантій збереження свого статусу, бізнесу, робочого місця харизматизм стає досить привабливим для осіб, котрі потребують “нової духовності” й гарантованих за наслідками відносин із трансцендентним, здатних бути маніфестованими „тут і зараз”.
Дуже важливими чинниками, які формували обличчя вітчизняного харизматизму, стали а) вплив закордонних центрів й впливових західних проповідників, про що написано достатньо та б) еміграція з СРСР, про що не сказано майже нічого. Між тим, починаючи з 1989 р., коли була ухвалена поправка Ф.Лаутенберга, по „євангелічній лінії” тільки до США виїхало близько 500 тис. „старих протестантів” – баптистів, пятидесятників, адвентистів та ін., а також члени їх сімей. Цей масовий „вихід” спричинився до суттєвої переконфігурації в українському євангелізмі й звільнив для харизматів велику ділянку місійного поля. Водночас емігранти створили великі й успішні церкви (передовсім у США 2,  але також і в низці західноєвропейських країн), котрі реально впливають на ситуацію в українському євангелізмі.
Число харизматичних церков зростало високими темпами і досягло, за офіційною статистикою зареєстрованих статутів Держкомнацрелігій, понад 1200 громад на початок 2009 р. Якщо додати до цього 3,3 тис. п’ятидесятницьких громад, то виходить, що кожна десята релігійна громада в Україні створена власне п’ятидесятниками й харизматами. Що ж стосується кількості членів громад, то тут існують доволі відмінні оцінки. Функціонери Посольства Божого, до прикладу, стверджують, що 31 їхня церква у Києві об’єднує 25 тис. осіб. Глобальний харизматизм в Україні: перші двадцять років Однак, поруч з великими церквами, які мають свої філії („дочірні церкви”) („Перемога”, „Слово життя”, „Місто світла”, „Світло пробудження”, „Спасіння” та інші), в українському харизматизмі існують зовсім нечисленні громади (скажімо, церква селища Ясиня Закарпатської обл. нараховує 16 осіб, з них 8 дітей; Іршавську церкву, яка існує з 1999 р., відвідує лише 10 осіб). Скільки-небудь точний підрахунок кількісного складу харизматичних церков унеможливлює наявна в них досить висока плинність членів – явище, майже відсутнє в євангельських церквах України за радянських часів.

ІІ.

Значна плинність, та, ще більшою мірою, беззастережний акцент на самостійності кожної помісної церкви, відсутність у деяких з них чіткого доктринального мінімуму, вкрай широкі можливості, які має лідер у визначенні віроповчальних засад й організаційно-дисциплінарних принципів, робить харизматизм феноменом, важко вловлюваним у жорстких дефініціях. Харизматизм в Україні у цьому сенсі являє собою простір, що не має виразних кордонів 3   і де поруч з впливовими, великими й виразно структурованими церквами з жорсткою ієрархією, зростає, міцніє або, навпаки, занепадає значна кількість менш успішних або зовсім неуспішних церков.
Загалом, у цьому просторі не вітається взаємна критика догматичних й обрядових особливостей одне одного, формуються механізми співпраці та протидії тиску з боку органів влади й релігійної більшості, але все це не скасовує конкуренції, яка стає дедалі більш серйозним чинником розвитку вітчизняного харизматизму 4.  Конкуренція охоплює собою практично всі ділянки місіонерського служіння й суспільно-політичної та соціокультурної активності. Йдеться про створення більш ефективних систем відносин із центральними і місцевими органами влади та завоювання тих чи інших позицій всередині цих органів, інтенсифікацію бізнес-активності й залучення ресурсів для реалізації євангелізаційних і соціальних програм, конструювання більш привабливого іміджу церков, їхній брендинг й ребрендинг (як це було зі „Словом віри”, що перетворилося на „Посольство Боже”), залучення представників політичної, культурної та спортивної еліти, а також закордонних зірок-євангелістів. Хоча офіційно декларується, що „жнив багато” і місця вистачить цсім, насправді ситуація є складнішою. Попри те, що в Україні одна з найбільш високих в усій Європі питома вага осіб, які вважають себе віруючими, але не належать до жодної релігійної організації, місійне поле не є безкраїм, зокрема, та цільова група, члени якої є особливо чутливими саме до харизматичної проповіді й готові взяти на себе зобов’язання, що випливають з їхнього членства у харизматичних громадах, є обмеженою. Тому конкуренція включає в себе не лише екстенсивний розвиток, можливості якого ще не вичерпані, хоча й істотно зменшені порівняно з 1990-ми, але й утримання старих й новонабутих членів і захист їх від внутрішньохаризматичного прозелітизму. Харизматичні громади продовжують адресуватися до „тих, хто в потребі” 5,  надалі залучають представників проблемних категорій населення, дуже послідовно й наполегливо розвивають служіння у місцях позбавлення волі 6. Цей контингент вирізняється схильністю до екстатичних станів, підвищеною чутливістю, але й частими і радикальними змінами у поведінці та емоційними стрибками. Тому робота з новонаверненими, їхня інтеграція в громади постає одним із найбільш нагальних завдань і передумовою виживання у харизматичному середовищі. Ця робота інституалізується і формалізується аж до складання спеціальних інструкцій і відповідної звітності, яка є дуже схожою на ту, що існувала в організаційних відділах партійних комітетів часів КПРС 7.
У цілому конкуренція розвивається за законами більш або менш упорядкованого ринку: тут практикується контрпрограмування, навернення на свій бік „клієнтів” інших „компаній”, навіть поглинення цих „компаній”, але не вітається цілеспрямована критика й, тим більше, знищення конкурентів. Найбільш відомим винятком тут стала публічна і дуже жорстка критика з боку групи п’ятидесятницьких й харизматичних лідерів старшого пастора Посольства Божого Сандея Аделаджи, чиї дії й поведінка завдали значної шкоди іміджеві євангельського руху в Україні й могли поставити під загрозу подальше поширення цього руху в суспільстві 8. 

ІІІ.

Скерованість на особистісний життєвий успіх, видимою ознакою якого є фінансове процвітання, професійна спроможність, кар’єрні досягнення і тілесне здоров’я у поєднанні з маніфестацією духовних дарів виявилася привабливою для тисяч українців. І тих, кому вдалося вписатися у стрімко змінювану соціальну структуру, і тих, хто виявився нею відторгненим й абсолютно дезорієнтованим; і тих, хто перебував на самому її дні. У харизматичних громадах опинилися і люди, які неочікувано розбагатіли, і ті, які так само неочікувано втратили все, і особи з девіантною поведінкою, схильні до крайніх форм екзальтації й авантюр. Як визнавав пастор Посольства Божого, тоді ще „Слова віри” Олександр Дзюба, „первый пасторский совет нашей церкви в Киеве состоял, в основном, из бывших наркоманов и алкоголиков” 9. 
Євангелічний сплеск виніс на гребінь цілу шерегу лідерів – харизматичних, впевнених в особливостях власної місії, амбітних, з екстраординарними організаторськими здібностями, які творили свої церкви тією ж мірою, що церкви творили їх самих. Деякі з них не втрималися на цьому гребні і частково або й цілковито втратили свій вплив, інші нарощували соціальний, політичний, а також міжнародний капітал і стали відомими далеко за межами України. Були й такі, які відверто зловживали впливом на членів громад і буквально експлуатували релігійні почуття віруючих та їхню довіру до лідера (як-от лідерка церкви „Служіння Святого Духу” з Черкас Олена Хамула, яка обґрунтовано підозрюється в тому, що буквально обкрадала своїх вірних, закликаючи їх брати кредити під заставу і „благословляти” цими грошима церковні й особисті потреби пасторки). Прикметно, що дослідники і спостерігачі у багатьох країнах світу звертають нашу увагу на те, що той вияв харизматизму, який апелює до нужденних і обіцяє їм стократні фінансові благословення в обмін на максимально можливі для них пожертви, надзвичайно часто пов’язаний з відвертим маніпулюванням 10. 

IV.

Головний результат двадцятирічного розвитку харизматизму в Україні – це присутність харизматів практично в усіх сферах суспільно-політичного, соціально-економічного й культурного життя – у владі, в бізнесі, у місцях позбавлення волі, у системі освіти. Упродовж цього часу ними створено значний соціальний капітал – мережу церков, місій, навчальних закладів, підприємств, громадських установ, каритативних, реабілітаційних закладів та вкорінено вогнища впливу в лікувальних й освітніх інституціях.
 Найбільш складну суспільну реакцію викликало свого часу стрімке і часом агресивне входження харизматів в українську політику. Харизмати рішуче вийшли з тіні традиційних конфесійних суб’єктів української політики та заявили про здатність ефективно й навіть переможно конкурувати з ними. Пастор В.Шушкевич, який став депутатом ВР 1998-2002 рр. за списками партії „Громада”, свідчив, що вибір П.Лазаренка зупинився на ньому тому, що він перебуваючи у різних церквах, у деяких з них він бачив лише капличку й купку бабусь. „Коли він побачив у харизматичних церквах тисячі молодих, красивих і натхненних облич – це справило враження” 11.  Навіть якщо абстрагуватися від таких екстрем, як доктрина „Нового світового порядку” Олексія Лєдяєва, про яку достатньо написано, можна стверджувати, що більшість харизматичних церков націлені на здобуття їхніми членами або симпатиками позицій влади з наступною конвертацією цієї влади у розширення впливу своїх церков і зміцнення їхніх позицій у різних суспільних сферах. Головними технологіями тут постають достатньо системні зусилля з вибудовування відносин всередині політикуму й державного апарату та максимальна мобілізація членів громад у необхідний час у необхідному місці. Достатньо нагадати хоча б, як Посольство Боже намагалося у 2002 р. відкріпити своїх вірних з виборчих округів і направити їх на 218-й київський виборчий округ, де балотувалася до Верховної Ради пастор Софія Жукотанська 12,  або як були мобілізовані на захист С.Аделаджі у 2004 р. такі різні політики, як Л.Кравчук і С.Хмара, Л.Звягільський і А.Шкіль, Л.Деркач і Р.Зварич. На регіональному рівні мобілізації у рамках конкретного політичного проекту можуть виявитися цілком ефективними – скажімо, на виборах київського міського голови 2006 р., які відбувалися за невисокої явки виборців і у один тур, роль голосів, поданих членами Посольства Божого за Л.Черновецького, не можна недооцінювати. Хоча було б неправильно й переоцінювати, як це відбувається в Росії, де на хвилі антипомаранчевої істерії у певному сегменті політикуму й експертного співтовариства події Помаранчевої революції намагалися представити як реалізацію „харизматичних технологій” 13. 
    
V.

У багатьох країнах світу – передовсім Латинської Америки й Африки – харизмати вважаються і реально часто діють як культурні агенти капіталізму. В Україні принаймні частина харизматичного середовища прямо й недвозначно проголосила процвітання видимим виявом Божого благословення, а спрямованість на економічний успіх – стратегією земної поведінки християнина у „світі цьому”. Історія успіху людини, яка жила майже у злиднях, але, прийнявши Бога, стала заможною і навіть дуже заможною – один із головних наративів, що пропонуються у багатьох харизматичних церквах. Інша редакція цього наративу – безглузде існування багатого підприємця, котрий був скочувався у прірву аморальності й гріха і опинився на межі самогубства, і чиє щире каяття, примирення з Богом і приєднання до церкви повернуло йому гармонію в родині і – обов’язково – примножило його статки. Десятина й пожертва понад десятину, як незмінно підкреслюється при цьому, виявляється не статтею витрат, а джерелом, що зумовлює процвітання й успіх у бізнесі  14.  Консолідація власної бізнес-еліти і становлення цілої генерації успішних бізнесменів є принциповим завданням для багатьох харизматичних церков. Підприємницька активність тут заохочується – наприклад, за словами голови Ради Християнської релігійної організації „Посольство Боже” Т.В.Максименка, лише упродовж 2008 р. члени Посольства Божого відкрили 700 приватних підприємств. 2005 р. Посольством створено Клуб 1000 мільйонерів, де,  станом на 1 березня 2009 р., налічувалася 551 особа, і який ставив за мету „виростити через чотири роки 1000 мільйонерів”. У березні при церкві почав діяти „Клуб молодих бізнесменів”, чиє гасло „Ми успішні, бо з нами Бог”. Члени Клубу скеровуються на обсаження „стратегичних позицій у головних гілках державної діяльності”, до травня 2009 р. Клуб збирався „піднести 300 молодих бізнесменів, щоби їхній середній заробіток складав 10 тис. доларів”. Модель ділової активності, пропонована, скажімо, у „Посольстві Божому”, радикально відрізняється від тієї, що її описав Макс Вебер. У своїй „Протестантській етиці й духові капіталізму” він пише про етику, яка відкидає насолоду багатством і підносить працю – наполегливу, постійну фізичну або розумову працю, яка є і примноженням слави Божої, і випробуваним аскетичним засобом. У харизматичних церквах, передовсім Посольстві Божому, можна натомість почути про те, що по-справжньому успішна людина „може не працювати, але жити краще за всіх”, про те, що немає нічого „доброго у тому, щоби вихвалятися праведністю і ходити у подраних джинсах!” і багато-багато такого, що кардинально суперечить відкритому Вебером протестантському духові.
Прикметно також те, що перед бізнесменами з харизматичного середовища найчастіше не постає проблема, яка, по суті справи, поховала ще ненароджений системний бізнес, який намагалися вибудувати „старі” українські протестанти на початку 1990-х. А саме: неможливість займатися підприємництвом будь-якого масштабу й різновиду поза правилами, встановленими в рамках безвідмовно діючої і всюдиприсутньої корупційної системи. Підприємці з харизматичних громад спрямовуються на якомога краще освоєння наявного бізнес-середовища, а не на його перетворення. Лідер церкви „Дім на скелі”, до прикладу, Денис Подорожній прямо наголошує, що „християнський бізнес” – категорія малозрозуміла і невиразна 15.

VI.

Отже, харизматизм став поважним елементом конфесійної і помітним явищем громадсько-політичної сцени країни. Очевидно, що їхній суспільний вплив значно перевищує питому вагу харизматів у конфесійній структурі суспільства. Попри те, що бурхливе зростання харизматичних громад в Україні позаду, це не значить, що вони не мають потенціалу зростання. Попри те, знов- таки, що ентузіазм харизматів помітно зменшився порівняно з 1990-ми роками, це не значить, що вони не здатні надати цьому ентузіазмові нового дихання й віднайти нові точки зростання, це може також бути употужнення місії – як у межах, так і поза межами України. Адже український євангелізм вже давно перетворився з реципієнта закордонних місійних зусиль на їх важливого донора. Ще 2001 р. в Україні працювало 463 повночасних довготермінових місіонери, 350 з яких були американцями. Але того ж року євангельські церкви утримували майже 900 місіонерів, причому понад третина з них працювала за кордоном, майже всі – в Росії. До речі, в місіології співвідношення кількості церков до числа місіонерів вважається одним із найбільш важливих показників вітальності євангельського руху у тій чи іншій країні. Так от, за підрахунками К.Воннер, одного місіонера в Україні підтримують 6,4 громади. У Румунії цей показник становить 62,6, в Білорусі – 92, в Угорщині – 24,5, у Словаччині – 57,4, у Росії – 16,9, у Польщі, яка найближча до українського показника, – 9,7  16. 
Точками зростання можуть також стати конкуренція, яка спричиняється до пошуку нових цільових груп та більш ефективних форм служіння, негативна мобілізація – проти гомосексуалістів, а також – що демонструє лідер „Нового покоління” О.Лєдяєв – проти мусульман.
Серйозною точкою зростання є реальний процес творення транснаціональної харизматичної ідентичності, яка дає віруючим сенс належності до глобальної спільноти, яка простягається поза національні й континентальні межі. Принаймні, репрезентативне дослідження п’ятидесятників і харизматів у 10 країнах світу виявило, що релігійна ідентичність значно сильніша за національну й етнічну в усіх досліджених країнах  17. 
У кожному разі, харизматичні лідери визнають проблему „призупинення пробудження” на пострадянському просторі і прагнуть віднайти механізми його, тобто пробудження, „перезапуску”. Навряд чи при цьому скандал навколо „Кінгз Кепітел” супроводжуватиметься масовим виходом віруючих із Посольства Божого – радше він здатен спричинити певну ізоляцію Посольства у харизматичному середовищі. Але більшість членів Посольства Божого захищена своєрідним культурним й психологічним екраном, який фільтрує зовнішню інформацію, – критичні атаки проти лідера лише зміцнюють їх впевненість у його непомильності.

VII.

Говорячи про майбутнє харизматизму в Україні, було б некоректним розуміти його лише як проекцію на майбутнє висхідних тенденцій і редукцію тенденцій нисхідних. Тим більше, коли йдеться про харизматизм, який, за виразом одного дослідника, радше нагадує дикий кущ, ніж дерево з акуратно підстриженими гілками. Український, як і глобальний харизматизм, має кілька центрів сили, він не керується з якогось одного з-поміж них, в українському, як і у глобальному харизматизмі дуже багато тих, хто, навіть будучи членом церкви, перебуває у духовних пошуках і з більшою або меншою легкістю може змінити свою деномінаційну і навіть релігійну належність, якщо альтернатива виявиться більш привабливою.
Далі, треба визнати, що у нас немає чітких відповідей на низку принципових для розуміння майбутнього харизматизму в Україні питань. До прикладу, як пов’язане зростання харизматизму чи призупинення його зростання з економічною ситуацією в Україні? Наскільки факт створення принаймні двох з-поміж найбільш успішних харизматичних церков в Україні африканцями корелюється з загальною тенденцією зміщення християнства на Південь, у південну півкулю? Якого статусу може набрати цілительство за умов деградації державної системи охорони здоров’я і подальшої недоступності якісних платних медичних послуг для більшості населення країни? Який характер матиме бізнес-середовище в Україні, якщо присутність у ньому євангельських християн сягне значущого рівня? Як можуть змінитися обриси української політики?
Це лише деякі з-поміж питань, відповіді на які передбачають серйозні й системні дослідження феномену харизматизму.
 
 
ПРИМІТКИ

1.  Доповідь на Експертній раді з питань свободи совісті при Державному комітеті у справах національностей і релігій 26 червня 2009 р. Всі висновки й оцінки належать виключно авторові і не віддзеркалюють точку зору організацій, з якими він афілійований.
2.  Наприклад, у 460-тисячному місті Сакраменто, Каліфорнія, існує сорок слов’янських євангельських церков (за іншими даними, з передмістями більш ніж 75). З них п’ять позиціонують себе як суто українські. Про етнічний склад усіх інших свідчать прізвища пасторів: Петро Кунда, Констянтин Бондарь, Іван Осельский, Федір Дежнюк, ВолодимирЛопуга, Михайло Мельник, Олександр Рихлюк Вячеслав Кравчук, Микола Журко, Григорій Лахно, Михайло Бабчаник, Адам Бондарук, Петро Линник, Василь Завгородній, Віктор Музичук, Георгій Моргун, Євген Дуб, Ярослав Борсук і т.і. – див.: https://www.blagovest.org/content/view/26/68/1/7/
3.  Скажімо, старший пастор Української Асамблеї Бога О.Фьодоров у своєму зверненні беззастережно визнає відсутність відсутність жорсткого вододілу між п’ятидесятниками і харизматами: „Ми є і п’ятидесятниками, і харизматами.”

4.  От що пише з цього приводу автор з середовища, яке розглядається: „Теперь позвольте задать пару вопросов о нас, верующих-христианах. Почему единство в теле Христа – всего лишь термин из Библии и современной христианской фантастики? Почему лидеры церквей обвиняют друг друга в нечистоте, используя презрительный тон и сарказм, тайно радуясь ошибкам брата? Почему распадаются церковные союзы, а вчерашние друзья и соратники, уводят с собой из союзов десятки церквей? А с другой стороны: почему пастора боятся отпускать своих служителей на самостоятельное служение? Почему пастора так боятся открытия новых церквей в их городах? Почему если какой-то служитель делает конференцию в городе, то чтобы получить хоть какую-то поддержку местных пасторов, он должен пообещать, что не будет открывать церковь в этом городе? Иначе они не будут помогать. Конкуренция среди нас – актуальная проблема”. - Дмитрий Кириченко Моя хата с краю или почему церковь похожа на украинскую политику // IN VICTORY. Январь 2009. С.26.

5.  Зокрема, у рекламному буклеті церкви „Перемога” „Христианская Церковь „Победа – место для всей семьи” містяться чотири свідчення членів церкви – кожен з них зіткнувся з проблемою (наркоманія, СПІД, борг і непорозуміння в родині), яку вдалося чудесно подолати після приєднання до Церкви.

6.  Так, місія, створена Українською Християнською Євангельською Церквою, працює у 50 колоніях Україны. Робота здійснюється у пенітенціарних закладах Донецької, Луганської, Запорізької, Полтавської, Одеської, Херсонської, Миколаївської, Тернопільської, Хмельницької областей та Криму. За 2008 р. мисією було здійснено 2352 богослужіння й 250 євангелізаційних служіння. Регулярно церкви в колоніях відвідують близько 1500 людей. За 2007-2008 рр. колоніям надано гуманітарної допомоги на 176 915 тыс.грн. Місія „Нове покоління” увійшла в 10 виправних колоній колоний Днепропетровської, Донецької, Запорізької. та Миколаївської обл. Членами церкви стало понад 200 увязнених. Служіння „Палатка чудес” спеціалізується серед іншого, на особах, які звільнилися з місць позбавлення волі.

7.  Див.: Гарасаян Н.Н. Инструкция по работе с новообращенными. К.: Посольство Благословенного Посольства Божьего для всех народов, 2004. 16 с.

8.  Звинувачення стосувалися перебільшення Сандеєм своїх заслуг і результатів служіння; поширення ним неєвангельського вчення про матеріальне благополуччя, та духовну підтримку фінансових структур, що привело до зубожіння багатьох людей (зокрема, сумнозвісного „King's Capital”); одноосібне управління релігійною громадою, створення іміджу непогрішимості, виникнення культу особи; використання грошей релігійної громади; втягування вірних у політичні процеси; культивування думки про те, що «Посольство Боже» є вищим за всі церкви, а Сандей Аделаджа – вище за всіх пастирів; заяви і вислови від імені всіх євангельсько-протестантських церков України без відповідних повноважень; практиці прокльону служителів незгодних з його думкою. Група євангельських лідерів закликала всіх служителів утримуватися від братського спілкування з Сандеєм Аделаджа; молитися за духовне зцілення членів «Посольства Божого»; молитися за постраждалих від діяльності фінансової компанії „King's Capital”; а Сандея Аделаджу – повністю залишити своє служіння. Сандей Аделаджа, своєю чергою, розпочав власну піар-кампанію, в якій отримав підтримку низки впливових харизматичних лідерів.

9.  Пастор Александр Дзюба: Украинская миссия - предвестник революции в России. "Русское Ревью" Кестона https://www.keston.org.uk/russia/articles/april2005/05Posolstvo.html

10.  Див. зокрема: Donald E. Miller, Tetsunao Yamamori.Global Pentecostalism. The New Face of Christian Social Engagement. Berkeley and Los Angeles, California: University of California Press, 2007. Р.175.

11.  Пастор і політика // Людина і світ. 2000. №4. С.50.

12.  В інтерв’ю щотижневику „2000” Сандей Аделаджа підтвердив свою спробу застосувати цю технологію. - Див.: Скворцов Дмитро. Сандей Аделаджа: «Моя религия — это будущее Украины» // «2000». 13 липня 2007 р.

13.  Деякі представники харизматичних церков, передовсім Посольства Божого, усіляко підіграють таким настановам. „Все то, что происходило десятки лет только на богослужениях протестантских церквей, в дни «оранжевой революции» стало происходить на улицах и площадях города, - каже С.Аделаджа. - Даже Янукович и все его окружение говорили, что приходишь на Майдан — и попадаешь в протестантскую церковь. Те же поднятия рук, движения влево-вправо — ничего нового! Не зря же мы имеем «Подяку» от президента за оранжевый Майдан. // Скворцов Дмитро. Сандей Аделаджа: «Моя религия — это будущее Украины» // «2000». 13 липня 2007 р. Дуже хворобливу реакцію в Росії викликала заява пастора Посольства Божого О.Дзюби: „Я надеюсь, что российское общество уже в ближайшем будущем открыто заявит о своей гражданской позиции. Церковь не сможет остаться в стороне, и будет защищать право граждан на свободные выборы и демократическое развитие. Тогда придет время, и опыт «Посольства Божьего» поможет в осуществлении «оранжевой» революции в России // Пастор Александр Дзюба: Украинская миссия - предвестник революции в России.

14.  ПОБЕЖДАЙТЕ дух нищеты ДЕСЯТИНАМИ, ПРИНОШЕНИЯМИ И ЖЕРТВАМИ и Небеса будут всегда открыты над вами!!! // https://www.baznica.info/pagesid-5742.html

15.  https://www.domnaskale.org/ru/faq/business/?id=30

16.   Wanner Catherine. Communities of the Converted. Ukrainians and Global Evangelism. Ithaca and London: Cornell University Press, 2007. Р.147.

17.  Spirit and Power. A 10-countries Survey of Pentecostal. Pew Forum on Religion & Public Life Washington, D.C., 2007. Р.68.

Теги: