В то время как РПЦ дистанцируется от наследия западной теологии и философии, отечественные протестанты только начинают его осваивать – осторожно, критично, но все более внимательно и последовательно. В то время как РПЦ отстаивает особость своего пути, «русские» протестанты начинают понимать неособость пути своего, его связь с общехристианскими процессами...

У кожному конкретному випадку, для певного народу й конфесії, етноконфесійні ознаки культури утворюються по-різному. Українська ж культура, зважаючи на декілька конфесій, що претендують на роль її етнічного репрезента, має у своєму складі кілька етноконфесійних комплексів, які тією чи іншою мірою поєднані й контактують між собою. Вони мають різний ступінь складності утворення, по-різному впливають на українську культуру...

Согласится ли Украина променять «русский мир» на «эллинистический мир»? Не имеем ли мы дело с войной двух этнофилетизмов – русского и греческого? Ситуация в мировом православии грустная, потому что напоминает войну голых королей. Она смотрелась бы интересно и красочно в позднем Средневековье, но в эру секуляризации, либерализации и IT-технологий, когда количество христиан падает, а современный человек ищет скорее общину, чем доктрину, она выглядит как дебаты за власть над миром в каком-нибудь гетто или палате № 6...

Листая тексты тех, кого принято называть светом Русского Мира, не перестаёшь удивляться той призме, через которую преломляется мировоззрение иных апологетов. А порой и вовсе не веришь в реальность происходящего… Приходилось уже писать о применении двойных стандартов в жизни Церкви и, в частности, том как они применяются в отношении Украины. Однако в этом году, как кажется, двойственность достигла и вовсе каких-то чудовищных размеров. Затронем несколько симптоматических принципов...

Одним із факторів, якому, на жаль, до останнього часу у вітчизняній релігієзнавчій літературі приділялась незначна увага, є фактор самобутності психології українсь­кого народу, його етнопсихе. Україн­ська етнопсихологія, виходячи із пануючого у радянські часи тезису про злиття соціалістичних націй, не отримала на Батьківщині вагомого розвитку...

14 серпня 2011 року інтернет-портал «Релігія в Україні» опублікував статтю Юрія Вестеля «Теологія як наука і предмет викладання: на шляху до концепції світської теологічної освіти в Україні». Майже всі судження автора викликають здивування. Засадничі положення та висновки статті радикально розходяться із загальним смислом теології, як вона прописана в документах ВАК і МОН. Загальні роздуми автора про теологію страждають на постійні спрощення та суб’єктивізм. На наше глибоке переконання, якщо справа теології в університеті буде обґрунтовуватися за допомогою таких статей, то теологія як університетська дисципліна навряд чи відбудеться. Тому необхідна критика положень зазначеної статті та розмова про все, що було «спрощене» або «опущене» Юрієм Вестелем.

28 лютого 1966 р. голова Уповноваженого Ради у справах релігій при Раді Міністрів СРСР з Української РСР К.Литвин, за попереднім погодженням із головою центрального апарату Ради у справах релігій СРСР В.А.Куроєдовим, подає на ім’я В.Щербицького доповідну записку, відносно структури і штатів центрального апарату Уповноваженого Ради у справах релігій при Раді Міністрів СРСР з Української РСР і апарату Уповноважених з областей. У зазначеному документі пропонується підсилити штат апарату, аби більш кваліфіковано вивчати релігійну ситуацію у республіці...

Мусимо визнати, будь-які кордони не спроможні сьогодні захистити політичний, культурний, релігійний, світоглядно-ціннісний простір того чи іншого народу, суспільства, держави від небезпеки ескалації терористичних практик, в тому числі «спекулятивно-мусульманського» типу...

В історії органу у справах релігій в Україні можна виділити три періоди: 

I. Період українських урядів (1917-1919 рр.);

II. Період Радянської влади (1920-1991 рр.);

III. Період незалежності України (1991 р. – по теперішній час).

У свою чергу кожний період можна поділити на етапи існування зазначеного органу...

Формування особливостей Київського християнства – достатньо складний і малодосліджений процес, в основі якого лежить особливе і непередбачуване (оскільки залежить від багатьох, часто не відомих, чинників) поєднання етнічного/народного й релігійного. Цей процес у науці має назву етноконфесійного синкретизму. Зважаючи на певну езотеричність (маловживаність/закритість) цього поняття, недостатню вивченість його вітчизняними науковцями та богословами, ця стаття буде присвячена саме з’ясуванню поняття «етноконфесійного синкретизму» як базового для розуміння специфіки Київського християнства.

Продовжуючи наші роздуми, розпочаті у статті «Яку теологію потрібно викладати в Університетах?», зупинимося на ряді проблем, які або вже виникли, або постануть у найближчому майбутньому. Кожна із цих проблем здається гордієвим вузлом, і теологи часто пропонують лише один рецепт – «розрубати!». Проте нам здається, що кожна із цих проблем може бути вирішена якраз у тих умовах, які задані рішеннями ВАК та Міністерства освіти щодо спеціальності «теологія».

Возможно буквально все. Вплоть до решения украинского вопроса – как ответ на московский отказ согласиться на условия Константинополя в процессе подготовки к Собору Всеправославному и Православно-Католическому. В любом случае ситуация интересна, потому что на кону – судьбы Православия и всего Христианства...

Досягши домінуючого суспільного статусу, іслам, утім, століттями демонстрував досить високу міру толерантності (в кожному разі, незрівнянно вищу за ту, на яку спромоглося в аналогічні історичні часи християнство). Разом з тим, не можна і не визнати, що у ранньому ісламі формується специфічна концепція спасіння...

Портал "Релігія в Україні" починає публікацію циклу історико-філософських досліджень відомого українського науковця, доктора філософських наук, професора Олександра Сагана про формування, розвиток і особливості Київського християнства. Читачам буде представлено цікавий погляд науковця на тему, яка сьогодні є актуальною для більшості традиційних українських Церков.