В неділю, 7 жовтня,  відбулась лекція київського науковця Юрія Чорноморця «Майбутнє православної теології–2», в якій було продовжено намагання розглянути сучасну теологію в контексті філософії, освіти тощо. В конференц-залі університету ім. М.Драгоманова зібралось чимало київських дослідників, серед яких Віталій Хромець, Дмитро Шандра, Анатолій Денисенко, Генадій Христокін та інші.

В передмові до своєї лекції доповідач підкреслив, що зараз, на його думку, є унікальна відкритисть теології до сучасної науки, філософії, культури і т.п. Про цю відкритість інколи думають погано через колишні гріхи Церкви. Але, користуючись тим, що в суспільстві зараз є інтерес до теології, ця друга лекція відкриває роботу постійно діючого семінару «Християнська теологія в контекстах сучасних культури, філософії, освіти», в рамках якого будуть запрошуватись різні доповідачі. Юрій Чорноморець запропонував зустрічатись раз чи два рази на місяць -- і в діалозі досліджувати різні теми, обговорювати будь-які теологічні питання й прочитані книги.


Півторагодинна доповідь Юрія Павловича Чорноморця була присвячена Радикальній Ортодоксії та складалась з наступних пунктів:


  1. Радикальна Ортодоксія як проект християнської теології для третього тисячоліття. Теологічні проекти англіканського богослова Дж.Мілбенка, католицького теолога Катерини Піксток і православного богослова Девіда Харта як три кроки в розкритті евристичного потенціалу Радикальної Ортодоксії.

  2. Особливості православної Радикальної Ортодоксії на відміну від протестантської та католицької: перемагання залишків метафізичного мислення, романтизму й утопізму. Радикальна ортодоксія й російська релігійна філософія: спроби постметафізичного синтезу теології й філософії, релігії й культури.

  3. Співвідношення Радикальної Ортодоксії як постконсервативного богослів’я з постліберальним богослів’ям К.Барта, Г.Кюнга і Дж.Лінбека.

  4. Шляхи розвитку православної Радикальної Ортодоксії: що можна й потрібно робити після Девіда Харта?

На початку доповіді Юрій Чорноморець окреслив глобальний виклик перед нами сьогодні: якою буде теологія третього тисячоліття? В той час, як в першому тисячолітті Церква зберігається в єдності, не дивлячись на різноманіття (хоча в ХХ ст. до Другої Світової війни стало зрозумілим, що в той період було величезне різноманіття), в другому тисячоліття – розділення без єдності, Церква нагадувала фронти бойових дій. А яка сучасна відповідь? Якщо в другому тисячолітті єдність розуміли унітарно, через одержання перемоги в дискусії, полеміці й не думали про віднайдення єдності, то згодом все більше почали усвідомлювати виникнення внутрішньоцерковної потреби в новому глобальному етапі.


Ще одна сприятлива нагода – епоха постмодернізму, розчарування в модерні, в науці. Теологія усвідомила, що цей шанс є, і він більший, ніж екзистенціалізм. Зрозуміла, що весь світ неможливо навернути. Теологія може стати тим метанаративом, який пояснює все. Теолог виступає як той, що наводить мости в сучасній культурі, в цьому деконструйовано-постмодерністському світі, об’єднавчий фактор, простір діалогу. В часи модерну таким простором була філософія, а зараз вона сама деконструйована.


Тож постмодернізм – це нові шанси для теології як цілісного дискурсу, системи, яка може інтерпретувати дійсність і пропонувати ці відповіді (трактування) сучасній людині, і вони їй будуть цікаві.


Як же відповісти на цей глобальний виклик? Не нову теологічну школу створювати, а запропонувати новий проект, який задовольнить всіх і буде надихати кожного, можно буде звідси брати всім.


Зарожденням Радикальної Ортодоксії (або «нового августиніанства», як її також спочатку називали – через те, що активно розробляли праці св. Августина) можна вважати 1990 рік. Чому радикальна? – тому що мається на увазі радикальне повернення до власних витоків, Традиції (натхненне гадамерівським «Церква може існувати як Традиція»). Духовним батьком нового руху, екуменічного від самого початку, вважається англіканин Джон Мілбенк, до якого згодом долучились інші поважні дослідники, серед яких католицький теолог Катерина Піксток і православний богослов Девід Харт (тому критики називали це рухом професорів, а не рухом общини). Вони видали книгу «Радикальна Ортодоксія: нова теологія». Вони вірили, що кожен має стати строго ортодоксальним і тоді повернеться єдність (через відмову від вторинних нашарувань). Згодом очільники руху відмовились від назви «нове августініанство», бо почали звертатись до Писання, Платону, Палами, Томи Аквінського, Максима Сповідника.

 

«Теологія в контекстах...» Нотатки з відкриття в Києві постійно діючого семінару

До цього руху несвідомо (Джон Манусакіс) чи свідомо (Девід Харт, найкращій, на думку Чорноморця, православний теолог сьогодні, рівнозначний протестанту Карлу Барту в ХХ столітті) підключались православні, тому й виникла православна Радикальна Ортодоксія. Це, вважає доповідач, один з тих рідких моментів, коли православні взяли й обігнали і протестантів, і католиків, що дуже приємно, бо кажуть, що православна теологія знаходиться в західному полоні.


Радикальна Ортодоксія пропонує проект християнської теології для третього тисячоліття: згідно з антологією сопричасності общінність є справжньою формою (організацією) Церкви, людства. В той час як держава, ніби скелет організму, забезпечує мінімум – закони, захист від зла, все інше забезпечувати – справа суспільства, як організма в цілому. І тут, на думку Юрія Чорноморця, потрібно не піддатися спокусі англосаксів: не християнський соціалізм, а радше християнський солідаризм.


Якщо теологи прославлятимуть Бога, а не описуватимуть Його, тоді кожен теологічний твір перетворюватиметься на містично-теологічну творчість. Тоді теологія буде симфонією, і кожен тоді буде попадати в тон, розповідаючи про Бога. Неможливо буде помилитись, кожен дискурс буде вливатись як частина симфонії.


Теолог сьогодні виступає як той, що бере активну участь в суспільно-політичних дискусіях, має відповіді, поради, бо пам’ятає про багатство Традиції. І в цьому цікавість ситуації, бо тоді кожен мирянин може бути тим теологом-понтифіком, наводити мости, бути сучасними сократами, провокувати і будити суспільство, відстоювати істину, цінності, Традицію.


Причому сучасний теолог не лише говорить, але й діє, інакше всі його слова перетворяться на моралізаторство, як це було в ХХ столітті. Чому світ сьогодні поганий? Бо християни дозволяли собі вести себе погано, а діти стали ще гірші. В той час як власним прикладом, а не словами треба діяти. І якщо ти зможеш бути справжнім християнином, то і всі навколо тебе такими будуть. Не через тиранію, нав’язування християнства, а через творення духовних сімей, неформальних зв’язків, явлення Бога як джерела миру, примирення, любові. Теологія має бути скромною.


В запитаннях слухачів після доповіді було висловлено скепсис щодо утопізму такої богословської позиції, проекту. Але все ж ця Радикальна Ортодоксія, вважає Юрій Чорноморець, є претензією на нове Середньовіччя, величезною з часів раннього християнства – християн загнали в глухий кут, а вони звідси ще нову пропозицію суспільству озвучують! Проте християни не мають нав’язувати щось суспільству, а лише запропонувати суспільству умови, в яких ця солідарність розвиватиметься.


Було також задано цікаві питання щодо того, як застосувати цю модель християнської солідарності на політичному рівні, як викладати Радикальну Ортодоксію в університетах, як взагалі ставитись до входження теології в університети.


Після лекції та обговорення Юрій Чорноморець поділився враженнями на своїй сторінці в фейсбуці: «Вчора вперше почув просте пояснення того, що таке Радикальна Ортодоксія взагалі – як у Мілбенка і Ко, так й у православних радикальних ортодоксів – Харта в першу чергу. Відкриттям для усіх стала також радикальнійша традиційність тієї теології кінця ХХ–початку ХХ століття, відомої як Радикальна Ортодоксія. Прикро, що розповідь вийшла про перший горизонт – феноменологічний, а ось до герменевтики й містики так і не дібрались. Там по-новому розкриваються гносеологія, онтологія, соціальне вчення й уявлення про теологію. Проте радикальна теологія – це цілий всесвіт, який за один раз не охопиш. Але, в будь-якому випадку, я радий, що вчорашній день показав: 1. неметафізичний потенціал Традиції є. 2. Радикальна Ортодоксія як ортодоксія можлива. Я вдячний всім, хто прийшов».


В якості теми наступної зустрічі запропоновано розглянути зв’язок Церкви і постмодернізму.

Теги: