2017 року виповнюється 500-річний ювілей європейської Реформації (далі R500). 31 жовтня 1517 року католицький теолог, августинський монах Мартін Лютер прибив свої 95 тез на двері Замкової церкви в німецькому місті Віттенберг. Відзначення цієї дати в Україні санкціонували Президент країни відповідним указом і Кабінет Міністрів — розпорядженням.

У низці заходів з нагоди цієї річниці протестантські церкви Харкова провели для представників ЗМІ прес-тур по локаціях, пов'язаних з протестантським рухом. Історія протестантів у цій місцині сягає періоду після Північної війни, яка тривала 1700-1721 року. Учасники прес-туру відвідали лютеранську та п'ятдесятницьку, баптистську, євангельську та адвентистську громади, а також приміський центр реабілітації хімічно залежних осіб. Служителі й активісти церков представили напрямки роботи релігійних згромаджень. Працювала книжкова виставка харківських авторів-протестантів. На завершення туру журналістів запросили на творчий вечір “Захопливе християнство” за участі співачки Дарії Кочанжі.

Гідами прес-туру виступили пастор Української лютеранської церкви Харкова Віктор Хаустов, засновник християнської школи “Початок мудрості” Олександр В'ялов і член медіа відділу міського оргкомітету R500 Максим Балаклицький.

Яке відношення події 500-річної давнини, які сталися далеко за межами нашої країни, мають до сучасної України? Розповідає координатор прес-туру Максим Балаклицький — доцент кафедри журналістики Харківського національного університету імені Василя Каразіна, редактор служби новин Медіа Групи “Надія”.

Європа репрезентує християнство

Сьогодні Україна все частіше згадує про свою належність до Європи. Багатьма людьми на інших континентах Європа сприймається як безкінечний новатор та ініціативник. Європейський континент, імовірно, найбільше відомий у світі, доволі багатий та високоосвічений. В усьому світі чоловічу ділову моду втілює англійський костюм, а слова євроремонт і євроінтеграція давно увійшли в наш лексикон. У цьому є своя логіка.

Але Європа є, з точки зору багатьох дослідників, найвпливовішим континентом не завжди з позитивної сторони. Це той, хто всюди лізе зі своїми порадами, війнами, експлуатацією, ідеями; хто позбавляє спокою та порушує геополітичну рівновагу. Так було з часів Римської імперії. Так є і сьогодні.

Феномен Європи сформували дві основні сили: грецька філософія і християнський світогляд, похідний від єврейської Біблії. Саме вони вплинули на безкінечний динамізм, який проявляє цей континент. І відповідно європейське, західне християнство стало тим, яке найперше репрезентує світове християнство як таке.

Коли хочуть хвалити християнство — як правило, згадують щось європейське. Коли його хочуть критикувати – говорять, знову ж таки, про недоліки саме європейського, західного християнства: хрестові походи, інквізицію, різні прояви нетерпимості.

Коли ж ми відкриваємо Біблію, то виявляємо, що юдейський рабин Ісус не вчив ні хрестовим походам, ні інквізиції, ні філософській схоластиці, ні ненависті, ні переслідуванню незгідних, ні вузькості мислення. Він не підлабузничав перед сильними, не пригнічував бідних. Чому ж сталася така підміна?

Дослідники згідні в тому, що Римська імперія не пізніше IV століття нашої ери привласнила християнство. Військово-політична машина поставила його собі на службу. Й те вчення, яке було замислене Ісусом як спосіб звільнення людини від внутрішніх і зовнішніх форм поневолення, стало, можливо, найпотужнішою силою, яка найбільше провокувала ненависть та переслідування інакомислячих, а згодом масово відштовхувала людей від церкви. Сила є сила, інша річ, у яких цілях застосовується ця енергія? Імперія повернула ідеологічне вістря церкви проти тих, кому та була покликана служити та яких повинна була звільнити.

Криза одержавленого, імперського християнства була очевидною для мислячих людей протягом усього Середньовіччя

Середні віки починаються із IV століття, коли Римська імперія зробила християнство державною релігією. Християнство із переслідуваного стало модним, престижним. Воно стає вже не тільки аспектом, можливо, мученицького релігійного вибору, а й фактором суспільного схвалення, кар'єри та багатьох соціальних, в тому числі і фінансових бонусів. Християнином стало бути вигідно. Як результат – у церкву ринув потік людей, які могли бути байдужими до релігійних аспектів, але вдавали із себе християн, а то й були прямо ворожими до цієї віри. Тому багато людей підіймали свій голос проти наявної профанації вчення Ісуса.

Ми можемо назвати чимало спроб реформувати християнство в період з IV століття і до, приблизно, часу великих географічних відкриттів (XIV-XV ст.) починаючи з Колумба, який, відкривши Америку, “прорубав вікно” за межі Європи.

Отже, період Середньовіччя асоціюється з духовною та політичною владою католицької церкви над Європою, і саме цей період є так званими «темними віками». “Офіційно” Середньовіччя завершується в кінці XVIII століття у вогні Американської та Французької революцій. 1789 року наполеонівський генерал Бертьє заарештував Папу Римського, і Європа вступила у сучасний світопорядок.

Поділ церков на католицьку і православну багато в чому зумовлювався політичними конфліктами всередині церкви. Це був поділ, перш за все, на імперії: східну – Візантійську та західну – Римську, які конкурували між собою.

Не лише цей поділ зумовлювався чималою мірою позарелігійними факторами. Це був зворотний бік ситуації, що церкві нав'язали меч держави. Тіло Христове перетворили на поліцейський інститут, знаряддя державної пропаганди. На місце скромних служителів апостольських часів прийшли церковні олігархи, подібні до римських патриціїв. Їхніх підлеглих – церковний простолюд – перетворили ледь не на рабів. І тяжко сказати, що було меншим злом: работоргівля чорношкірими язичниками, яку провадили європейські католики й протестанти, чи кріпаччина в Російській імперії, де поміщики та їхні кріпаки належали до однієї православної церкви та мали один колір шкіри.

Тому не дивно, що голоси протесту лунали. І набували системного характеру в ранньомодерний час. Можна згадати італійського ченця Джироламо Савонаролу. Він був радником місцевих правителів, людиною дуже високого рівня та потужного не тільки громадського, а й політичного впливу.

А безпосередніми предтечами Лютера називають англійського перекладача Біблії Джона Вікліфа та його послідовника, ректора Празького університету Яна Гуса. Більшість протестувальників спіткала сумна доля – їх було фізично знищено. Інших позбавляли майна та громадянських прав, відправляли у заслання.

Церква, перетворена на знаряддя поневолення, мала дуже вузьку договороздатність. Якщо протестувальники відмовлялися зректися своїх переконань і зняти звинувачення на користь офіційної церкви, на них очікувало публічне спалення.

Поволі з'являлася нова, не середньовічна Європа. Виникали альтернативи. Як результат Великих географічних відкриттів примножувалися знання, розповсюджувалася грамотність. Люди стали більше читати, їздити, Європа ставала більш плюралістичною. У ній виокремлювався середній клас — не військово-політична чи церковна, а економічна (торгово-промислова) еліта: буржуазія, бюргери (заможні містяни). Посилена соціальна та географічна мобільність дозволяла дисидентам балансувати. Якщо людину переслідували – існувала можливість міграції до колоній; студенти мандрували між університетами.

З винаходом друкарства люди отримали доступ до тексту Святого Письма, з яким можна було порівняти церковні порядки. Біблія стала тим інструментом, який дозволив християнській цивілізації оцінити саму себе та створити внутрішньоцерковну альтернативу.

Друкарі випускали книжки місцевими мовами, що створювало ґрунт для національних держав. Окремі монархи прагнули незалежності від Риму та патронували релігійних протестувальників.

Німецькі князі виступили на боці Лютера зі своїми арміями. Німеччина тоді була серцевиною могутнього транснаціонального утворення, яке називалося Священною Римською імперією. Комплекс цих факторів уможливив розповсюдження ідей Лютера і захистив бунтівного ченця від папського аутодафе.

Отже, західне християнство винуватять у принципових перекрученнях учення Ісуса. Однак воно змогло реформуватися. А східне, яке мало у Візантії свою спробу реформації ще у VIII-IX століттях (іконоборчий рух) — ні.

Реформа — виховання договороздатного суспільства

Як бути, якщо ти бачиш проблему, на яку не можеш заплющувати очі, коли впливові люди переступають через власні задекларовані принципи, коли порушують чужі права і свободи? Є два крайні варіанти. Перший — робити вигляд, що нічого не відбувається. Але це лицемірство не вирішує проблеми.

Інший шлях – здійняти повстання, пролити річки крові, й опісля на місце попереднього кривавого диктатора посадити іншого. Пізніше все повторюється знову.

Дуже часто частина суспільства каже: «Давайте вб'єм поганих людей, і нехай панують хороші». У відповідь зацитую славетний вираз англійського історика ХІХ століття, католика лорда Ектона, який писав: «Влада розбещує. Абсолютна влада розбещує абсолютно».

Отже, маючи якийсь багаж знань, трошечки повивчавши історію, ми стикаємося з проблемою. Виявляється, що сама по собі заміна правлячих каст, ротація влади не заторкає того, що релігійні люди називають гріховністю, психологи – комплексами і травмами, митці – недосконалістю.

Отримавши державний захист від папістів, протестантські мислителі зіткнулися з тим, що вчорашні гнані легко перетворюються на гонителів. Доступившися до влади та життєвих благ, жертва легко перетворюється на ката. Раптом той, кого гнобили вчора, стає гнобителем слабших.

Знакова постать козацької історії України, основоположник модерної української державності – Богдан Хмельницький. Менше відомий його геноцид проти євреїв. Він є одним з найвидатніших військово-політичних діячів Гетьманщини. Однак по відношенню до тих, хто виявився слабшим за нього, опинився під його орудою, він уповні скористався змогою здійснити жорстокість і насильство.

Згідно Святого Письма, «всі згрішили, і позбавлені Божої слави». Бог створив людину правою та досконалою, але вона обрала зло. У цьому і полягає егоїзм, щоб свої інтереси, права і точку зору ставить понад Божу. Результат цього – коли я скритикував найвищий авторитет, то тих, які соціально перебувають під мною, вже легко скритикувати, їхні інтереси можна проігнорувати, їх (образ і подобу Божу) кваліфікувати як «біомасу». Вони моє гарматне м'ясо, матеріал моїх соціальних експериментів.

Виявляється, що кожний з нас має всередині себе «вірус», «збій програми», який не дозволяє нам реалізувати свої найпрекрасніші помисли. Усі діти малюють сонечко, пишуть «миру — мир». Бажаємо миру, добробуту, свободи вибору, законності, рівності, забезпечення наших прав, безпеки. Хочемо бути освіченими, здоровими, захищеними. Ці потреби є універсальними потребами людини. Де тут релігійне, а де – світське? Цього бажають усі земляни, незалежно від переконань, місця проживання чи кольору шкіри. Однак опісля з добрих діток виростають «Гіві» та «Мотороли».

І тут ми приходимо до ідеї реформації. Реформація – це зміна шляхом виховання, створення договороздатного суспільства, бо само по собі суспільство таким традиційно не є. Люди повинні навчитися домовлятися між собою. І своїх обіцянок по змозі дотримуватися.

Що ж для цього треба?

Ісус робив акцент на просвітництві та вихованні добродійства

Такий шлях здається неефективним, повільним, малоймовірним. Тут бракує улюбленого аргументу соціальних популістів — сильної руки, державного меча. Це значить, що можна відмовитись навчатись у школі Ісуса, можна бути поганим студентом, можна відмовитись зробити добро.

Біблія пропонує ідею церкви як сили, яка присутня в суспільстві, але не монополізує його; яка виступає на користь свободи совісті, сама обмежує сферу свого впливу і серед іншого визнає право людей не вірити, не приєднуватись до своїх лав, не поділяти своїх переконань, не підтримувати свої починання. Це простір світськості, простір свободи.

І протестанти, починаючи з радикальної Реформації, зрозуміли, що не можуть, як організація, заступити собою державу. Навіть та ідеологія, яку вони пропонують, будучи нав'язаною, нічим не буде кращою, скажімо, від католицтва чи ісламу. Вірити з-під палки – не набагато краще, ніж не вірити зовсім.

Бог любить гомосексуалістів, атеїстів, не-протестантів. Він любить усіх. Це означає, що я не повинен на найвищий рівень ставити свою правоту. Людина має обрати свою віру не під тиском. І лише ті, хто здійснить цей крок, — реалізують своє право, дане їм не державою, а Богом, обирати віру, переконання і спосіб життя.

Таку ідею перетворення суспільства не зверху, силою чергових законів, підтриманих силовими структурами, а силу поступової реформації, яка, як казав Ісус, виростає потрошку, як потужне дерево із маленького зернятка, і сповідують сучасні протестанти.

Протестантизм – це релігія з найбільшим ростом у сучасному світі. І тут треба відвести свій погляд від Західної Європи, і подивитись на ситуацію в світовому масштабі. Ми побачимо, що справа Лютера, стартувавши з Європи, живе і перемагає, і свого потенціалу не втрачає. Мільйони людей у таких регіонах, як Африка, Південна Америка, Азія, Океанія навертаються до протестантства і пробують цю віру на смак і дієвість.

Протестанти вірять, що за 500 років потенціал Реформації не вичерпано. Кожній людині, яка приходить у світ, треба запропонувати: з ким ти? Чи хочеш ти поповнити ряди договороздатних людей? Чи готовий ти взяти на себе таку відповідальність, щоб ти сам обмежував свої права на користь інших людей?

Багато в чому мета прес-туру, що пройшов у Харкові, – поставити ці питання в публічному просторі.

Підготувала Марина Закатова

Фото adventist.org.ua

Теги: