Цього року минає 120 років від смерті Джона Генрі Ньюмена. Його рецептом для відновлення єдності Церкви було постійне оновлення всіх конфесій. Ньюмена вважають отцем Церкви Нового Часу і першопрохідцем Другого Ватиканського собору. Він виступав за діалог із світом, наукою і культурою - його звинувачували в лібералізмі, проти якого він боровся ще будучи англіканцем…

 

Д. Г. Ньюмен народився 1801 р. в англіканській родині лондонського банкіра, дружина якого походила з французьких кальвіністів. До 15-го року життя він не був віруючою людиною, але у цьому віці Ньюмен пережив містичне навернення, котре полягало в усвідомленні істини «що є дві і тільки дві істоти, які є абсолютними і ясно самозрозумілими: Я і мій Творець».

Під час навчання в Оксфорді Ньюмен захопився Цервою отців і усвідомив важливість апостольського приємства для тяглості християнського Передання. 1825 р. він став англіканським священиком і роком пізніше викладачем у Оксфорді. Блискучі проповіді зробили його відомим у цілій Англії. У цей час він поглибив своє знання отців Церкви, написавши ґрунтовну і не застарілу й до сьогодні студію «Аріани четвертого століття» та прийшовши до висновку, що час отців є нормативним для вчення сучасних Церков. Тоді Ньюмен вважав, що англіканська Церква стоїть у тяглості з древньою Церквою. 1832 р. він зробив подорож Середземномор’ям, де ознайомився з Римо-Католицькою Церквою. Але негативні враження переважили позитивні.

Чужий серед своїх

Наступний рік став визначним для англіканізму, бо тоді був заснований знаменитий «Оксфордський рух». Він був спрямований проти надмірного контролю держави над Церквою Англії та наголошував її апостольське походження. Цей рух ґрунтувався на принципах визнання необхідності конкретного догматичного віровчення, видимої Церкви з благодатними Таїнствами та єпископського сану як суттєвих елементів Церкви. Проте він був також антиримським.

Через свої твори Ньюмен став одним із провідників цього руху. Він представляв тезу, що англіканізм є «середнім шляхом (via media)» між римо-католицизмом і протестантизмом. Але незабаром продовження вивчення історії древньої Церкви. зокрема Халкидонського собору, змусило його засумніватися в істинності рідної конфесії: «Всередині 5-го століття знайшло своє відображення християнство 16-го і 19-го століть. Я побачив у цьому дзеркалі своє обличчя і був монофізитом». Ньюмен відзначав видатну роль римського престолу (зокрема папи Лева Великого) в збереженні правдивого вчення, а вивчення творів св. Августина змусило його засумніватися в тому, що «середній шлях» завжди є правильним. Проте Ньюмен не хотів залишати рідної Церкви, доки не був змушений.

Це сталося після того, як він опублікував своє дослідження про основоположну для англіканського віровчення ісповідь віри – «39 артикулів». Тезою Ньюмена було, що це віровизнання не є антикатолицьким, а тому не потрібно переходити до Римської Церкви, щоб сповідувати стару віру. Однак реакція Оксфордського університету і англіканського єпископату на трактат Ньюмена була різко негативною. Тоді він збагнув, що повороту назад уже немає. 1843 р. Ньюмен офіційно відкликав усі свої закиди проти Католицької Церкви, а після цього у своєму дослідженні «Есей про розвиток християнського вчення» розробив сім критеріїв, за якими в історії можна відрізнити істинну Церкву від «корупцій» - вірність первісній ідеї, тяглість принципів, сила асимілювати ідеї ззовні, раннє випередження пізнішого вчення, логічна послідовність, яку можна пізнати дослідженням розвитків, збереження раннього вчення і безперервна тривалість енергійного життя. 1845

р. Ньюмена зробив вирішальний крок – офіційно вступив у Католицьку Церкву, що було сприйняте як сенсація. Але для нього це не був розрив із минулим – Ньюмен ніколи не відчував відрази до англіканства, а радше результатом послідовного розвитку. Він був і залишився екуменістом, тому його поважають як католики, так і англіканці. Вслід за Ньюменом до Католицької Церкви перейшли також багато його однодумців і друзів.

Після теологічних студій у Римі Ньюмен був висвячений на католицького священика і вступив у «Ораторій Св. Філіппа Нері» - спільноту світських священиків. Папа Пій ІХ доручив йому засновувати такі ораторії в усій Англії. Ньюмен знову зайнявся душпастирюванням, писав проповіді та виступав із дуже популярними публічними лекціями. Після відновлення католицької ієрархії в Англії він захищав Церкву від англіканських нападок.

Як католик, Ньюмен намагався вивести свою Церкву з того духовного ґетто, в яке вона саме тоді заходила – він виступав за діалог із світом, наукою і культурою. Це принесло йому багато ворогів з місцевої католицької ієрархії, особливо в особі архиєпископа Едварда Маннінґа. Ньюмена звинувачували в лібералізмі, проти якого він боровся ще будучи англіканцем.

Папа Пій ІХ доручив Ньюменові заснувати католицький університет у Дабліні (Ірландія). Ньюмен хотів відкритого до світу навчального закладу, тоді як місцевий архиєпископ бажав, щоб університет перебував під контролем духовенства неначе закрита семінарія. З великими труднощами Ньюменові вдалося відкрити університет, але безперервні конфлікти через різне бачення ідеї університету змусили Ньюмена повернутися до Англії. Там він викладав класичні мови, але почувався непотрібним Церкві. Після того, як він опублікував свій трактат «Про опитування (про свідчення) мирян у справах церковного вчення» - про відчуття віри народом Божим як елемент Передання, його ще й обвинуватили в єресі. Пізніше Другий Ватиканський собор перейняв відповідні тези Ньюмена.

В 60-ті роки у його житті наступила найважча фаза. Ньюмен не схвалював політики конфронтації Церкви з світом, яку проводив папа Пій ІХ. Він негативно висловився про його „Syllabus“ 1864 p., де між іншим засуджувалися відокремлення Церкви від держави, свобода совісті і навіть прогрес. Коли стало відомо, що Ньюмен не вважає існування церковної держави необхідним для Церкви, то його ще й звинуватили в співпраці з Ґарібальді проти папи.

Ньюмен вважав, що Католицька Церква може розраховувати на нові навернення тільки тоді, коли й сама буде готовою для конвертитів. Він твердо вірив у те, що працює для наступних поколінь: «Хто пробує у неправильний час щось, що саме по собі є правильним, може легко стати схизматиком чи єретиком. Бентежно не бути в співзвуччі з своїм часом і тому зазнавати в усьому, що чиниш, поучування і перешкод».

В 1864 р. відомий письменник-англіканець Чарльз Кінґслі обвинуватив Ньюмена в нещирості. Цей відповів написаною за сім тижнів блискучою книгою «Apologia pro vita sua, історія моїх релігійних переконань» - тепер класика світової літератури. У ній він розповів про свій духовний шлях до католицизму, що принесло йому визнання всього католицького і англіканського світу – крім католицьких англійських єпископів. Вони і надалі перешкоджали Ньюменові, навіть у заснуванні ораторію для католицьких студентів у Оксфорді, бо страшенно боялися впливу «небезпечного світу».

Ньюмен гостро виступав проти догматизації юрисдикційного примату і непомильності папи на Першому Ватиканському соборі, бо добре розумів, що вона стане перешкодою для віднайдення єдності християн: «Властивим завданням собору є вливати вірним надію і довіру, коли загрожують велика єресь чи інші лиха. Але цього разу маємо в Римі найбільше з усіх зібрань, і воно через відповідальні римські органи не навіює нам нічого іншого, крім страху і жаху. Не потрібно відвертати наступаючу небезпеку, а має бути створена велика трудність; хіба ж це належне завдання для Вселенського собору ? Чим ми провинилися, щоб з нами обходилися так, як ніколи не обходилися з вірними ? Коли це рішення щодо вчення de fide було насолодою у відданості, а не серйозною, гіркою необхідністю ?» Проте після собору він захищав його рішення від екстремальної інтерпретації, вказуючи на обмеження папської непомильності за змістом і формою.

Для Ньюмена совість є головним чинником того, що людина на основі аналізу всієї дійсності приходить до віри в Бога. На противагу домінуючій й його час неосхоластиці, яка працювала методом дедукції з понять, Ньюмен працює індуктивно – він наголошує вирішальне значення життєвого досвіду у царині релігії, тому його теологія є доступною не тільки для науковців, а й для простих мирян. В історії християнства проявляються його вічні вартості. Ньюмен виступав за плідну співпрацю богословів із учительством Церкви, хоча й розумів, що це не виключає напруги між ними. Його рецептом для відновлення єдності Церкви було постійне оновлення всіх конфесій. Ньюмена вважають отцем Церкви Нового Часу і першопрохідцем Другого Ватиканського собору. Його твори ще й тепер виходять значними тиражами – вони не втратили своєї актуальності.

В останні роки свого життя Ньюмен був не тільки повністю «реабілітований», а 1879 р. папа Лев ХІІІ навіть підніс його до кардинальської гідності з словами: «Я вирішив вшанувати Церкву, вшановуючи Ньюмена». Своїм девізом новий кардинал обрав вислів «Cor ad cor loquitur»: «Серце говорить до серця». Перед тим, як Ньюмен майже дев’яностолітнім помер 11-го серпня 1890 р., він велів написати на своєму гробі: «Ex umbris et imaginibus in veritatem» - «З тіней і образів до істини».

Кардинал-протодиякон Джон Генрі Ньюмен (1801— 1890), центральна фігура в релігійному житті Великобританії вікторіанського періоду. Вже в молодості здобув репутацію блискучого проповідника. Стояв на чолі Оксфордського руху, що добивався оновлення «роз'їденої лібералізмом» Англіканської церкви за зразком Вселенської церкви перших п'яти століть.

У 1845 перейшов в католицтво, член срільноти ораторіанців, один з провідних теологів Католицької церкви. На думку Джойса, Честертона і інших, Ньюмен — велика постать англійської літератури, блискучий стиліст і майстер парадоксу, автор однієї з кращих автобіографій XIX століття — «Apologia Pro Vita Sua» (1864).

У 1958 році в Католицькій церкві розпочатий процес з підготовки беатифікації Генрі Ньюмена. 19 вересня 2010 року під час свого візиту до Великобританії Папа Римський Бенедикт XVI зарахував кардинала Ньюмена до лику блаженних.

Про автора

Микола Крокош, доктор богослов’я. Захистив докторат з догматики в університеті Людвіґа Максиміліяна (Мюнхен), формацію отримав у семінарії «Герцогський Ґеорґіанум», де свого часу навчався Папа Венедикт XVI.

Живе і працює в Чортківському районі Тернопільської області.

Теги: