25 грудня Християнські Церкви, які живуть за григоріанським та новоюліанським календарями відсвяткували Різдво Христове. З цієї нагоди відомі церковні лідери оприлюднили свої офіційні Різдвяні звернення. Особливу увагу привертають до себе Різдвяні послання Римського Папи та Константинопольського Патріарха. Які ж теми в цих зверненнях стали головними 2010 року?

 

Над чим міркували у Різдво Папа Бенедикт та Патріарх Варфоломій?

В суботу 25 грудня Папа Римський Бенедикт XVI звернувся до католиків всього світу з традиційним посланням URBI ET ORBI (лат. — місту і світу). Також ще напередодні Різдва на офіційному сайті Константинопольського Патріархату було оприлюднене Різдвяне звернення Патріарха Варфоломія І. Обидва тексти мають подібну структуру. Кожен з них можна умовно поділити на дві частини. Перша — богословська, друга — соціальна. Обидва церковні лідери починають свої звернення з богословських роздумів над таємницею Різдва.

Папа Бенедикт XVI: «Віра в Бога — це джерело надії для всіх, гідність яких ображена та порушена»

В зверненні Папи Бенедикта дві частини тексту маркуються досить чітко. В першій з них кожен абзац починається з Євангельської цитати: Слово стало плоттю (Івана 1, 14). Наведемо кілька цитат:

 

Слово стало плоттю. Перед цим об’явленням ми ще раз задаємо собі питання: як це може бути? Слово та плоть — дві протилежні реальності; як може Вічне та Всемогутнє Слово стати слабкою та смертною людиною? Є лише одна відповідь: Любов. Той, хто любить, бажає ділитися з возлюбленим, бажає бути одним цілим з возлюбленим, і Святе Письмо показує нам велику історію любові Бога до свого народу, яка добігла кульмінації в Ісусі Христі…

Слово стало плоттю. Світло цієї істини відкрито тим, хто приймає його в вірі, оскільки це — таємниця любові. Тільки той, хто відритий до любові, є оповитий світлом Різдва. Так було тієї ночі в Віфлеємі, так це є і сьогодні. Втілення Сіна Божого — подія, котра відбулася в межах історії, але в той же час вона перевищує історію. Коли світ був в ночі, засяяло нове світло, те, що дозволяє помітити себе простим очам віри, покірливим та скромним серцям тих, хто чекає Спасителя…

Друга частина звернення містить певну соціальну інтерпретацію Різдвяного об’явлення. Бенедикт XVI підкреслює, що Еммануїл прийшов у цей світ як Цар, аби принести мир та правосуддя. І тому святкування Різдва має надихати нас в нашій власній надії, в усіх наших скрутних обставинах. Віра в Бога — «це джерело надії для всіх, гідність яких ображена та порушена», бо Народжений у Віфлеємі прийшов, аби звільнити усіх «від самого джерела пригнічення». Розвиваючи цю загальну тезу, Бенедикт XVI бажає, аби світло Різдва надихало ізраїльтян та палестинців шукати шляхи до мирного співіснування, підтримувало християнські спільноти Іраку та усього Близького Сходу в їх випробуваннях, втішало постраждалих від стихійних лих та епідемій на Гаїті, в Колумбії, Венесуелі, Гватемалі та Коста-Ріці. Pвістка про Різдво Христове має відкривати нові горизонти для пошуку миру і злагоди в Сомалі, Дарфурі і Кот-Д’Івуарі; допомагати просувати політичну та соціальну стабільність на Мадагаскарі, приносити безпеку та повагу до прав людини в Афганістані та Пакистані, ініціювати діалог між Нікарагуа та Коста-Рікою. Папа вказав і на корейську проблему, виразивши сподівання, що звістка про Різдво буде сприяти примиренню на Корейському півострові.

Усі ці згадки про проблемні регіони Земної кулі звучать досить загально. Папа лише перелічує ті проблеми, які на сьогодні є найгострішими для людства. Але при цьому він не дає оцінок діям тих чи інших урядів і не пропонує якихось конкретних шляхів врегулювання. Звісно, в Різдвяному зверненні було б і недоречно якось конкретизувати існуючі проблеми та вдаватися до обговорення можливих шляхів їх вирішення. З іншого боку, цей каталог «гарячих точок» Землі очевидно має засвідчити піклування Понтифіка усім людством. Ще з часів першої світової війни (коли, до речі, на Римському престолі був Бенедикт XV), Папи послідовно позиціонують себе як поборники примирення в усіх куточках планети. І послання Бенедикта XVI лише продовжує цю лінію.

Лише про одну з проблем Папа висловився більш конкретно. Це проблема Католицької Церкви Китаю. В передостанньому абзаці звернення Бенедикт XVI каже: «Нехай Різдво Спасителя підсилює дух віри, терпіння та мужності вірних Церкви в континентальному Китаї, аби вони, наскільки це можливо, не падали духом через обмеження, накладені на їх свободу релігії та совісті, але, наполегливо зберігаючи вірність Христу та Його Церкві, підтримували полум’я надії». І далі, узагальнюючи цю тезу, Папа закликав усіх християн, що потерпають від дискримінації, залишатися з Богом, аби їх вірність Христу змусила «політичних лідерів та ватажків режимів» поважати релігійну свободу.

Спеціальна згадка про Китай в Різдвяному зверненні Папи очевидно не є випадковістю. Відомо, що з 7 по 9 грудня 2010 року в Пекіні відбулася Асамблея китайських католиків, в якій прийняли участь єпископи, священики, ченці та миряни Китайської католицької патріотичної асоціації (ККПА). Однак ККПА не визнана Ватиканом і не вважається легітимним представником Католицької Церкви в Китаї. Тому проведення асамблеї ККПА в грудні 2010 року викликало протести з боку Святого Престолу. Ватикан оприлюднив з цього приводу офіційну заяву, де звинуватив уряд Китаю в репресіях проти католиків. Також в заяві стверджується, що Асамблею було проведено під примусом влади. Ці події суттєво ускладнили і без того досить непростий процес примирення між «підпільними» та «офіційними» католиками в Китаї. І ось тепер Папа досить жорстко висловився про ситуацію в Китаї в своєму Різдвяному зверненні.

Патріарх Варфоломій: «Настав час для практичного застосування Євангельської звістки»

Тепер звернемося до Різдвяного послання Патріарха Варфоломія. Цікаво, що внутрішня логіка цього тексту така сама, як і в зверненні Бенедикта XVI. Спочатку автор розмірковує над глибинним змістом втілення Спасителя, а потім переходить до сучасних земних проблем. Заглиблюючись у таємницю Боговтілення, Патріарх Варфоломій підкреслює, що Син Божий прийшов на землю, аби ми всі стали учасниками божественної природи (2 Петр 1, 4):

 

Після «падіння» Адама і Єви, необхідне було Втілення Христа, Його Святі Страсті, Живоначальна Смерть, Зішестя в пекло і Воскресіння після трьох днів. Таким чином, гріх, що проник в  людську природу з  тим, щоб  заражати все,  і смерть, що потайки проникла  в життя, повністю і остаточно розвіялися, а людство тепер спроможне в повній мірі   насолоджуватися  одвічною Батьківською спадщиною.

Однак, божественна милість Різдва не обмежується майбутньою вічністю, але й «включає в себе речі, пов'язані з нашим земним шляхом». І тут Патріарх переходить до другої частини свого звернення, яка має соціальний вимір. На відміну від Папи Бенедикта Патріарх Варфоломій не намагається перелічити усі проблеми, що турбують сьогодні людство. Він зосереджується лише на одній з них, а саме — на фінансово-економічній кризі, що триває:

 

Багато наших друзів і колег відчувають страшні випробування в нинішню кризу. Є безліч  безробітних, «нових» бідних, бездомних, молодих людей з «обрізаними» мріями. Крім того, Вифлеєм перекладається як «Хлібна хата». Тому ми, як віруючі християни, повинні турбуватися не тільки про «хліб насущний» для наших братів і сестер. Тим самим — Христос, який лежить в пелюшках у простих яслах Вифлеєму — є не тільки «насущним», духовним, але і матеріальним хлібом тілесної потреби (Яків 2, 16). Тепер настав час для практичного застосування Євангельської звістки з достойним  почуттям відповідальності! 

 

Своє послання Константинопольський Патріарх будує як звістку про християнську надію в скрутних умовах економічної кризи. Він підкреслює, що звертається саме до вірних Вселенського Патріархату. А якщо згадати, що значну частину пастви цієї Церкви складають греки (до речі і сам Варфоломій є етнічним греком), то згадка Патріарха про кризу сприймається саме як «грецький слід». Відомо, що Константинопольський Патріархат суттєво залежить як від офіційних, так і від неофіційних грецьких дотацій. Тому фінансова скрута в Греції, що була однією з головних проблем Євросоюза минулого року, не є сторонньою для Фанару…

Такими були Різдвяні звернення двох лідерів Християнських Церков світу. І Папа Бенедикт, і Патріарх Варфоломій за традицію скористалися святковою нагодою не лише для того, щоб поміркувати на біблійні та богословські теми, але й для того, щоб привернути увагу до тих проблем, які, з їх погляду, є найактуальнішими для їх пастви. За два тижні Різдво будуть святкувати Церкви, що живуть за юліанським календарем. Побачимо, які змістовні пріоритети визначать для себе голови цих Церков.

Теги: