УПЦ кличе в гості патріарха Кирила, але власні проблеми намагається вирішувати без нього

17 06 2011 |
Гліб Коваленко

14 червня 2011 року відбулось чергове засідання Священного Синоду УПЦ (МП). Деякі синодальні рішення одразу викликали жваве обговорення в церковних колах не тільки в Україні, але й за її межами.

 

УПЦ кличе в гості патріарха Кирила, але власні проблеми намагається вирішувати без нього

 

В Україну знов їде патріарх

 

Журнали Синоду відкриваються подякою, яку ієрархи УПЦ склали Московському патріарху Кирилу за його відвідини України з нагоди 25-річчя аварії на Чорнобильській АЕС. Крім того, Синод запросив патріарха Кирила відвідати Чернівецьку єпархію УПЦ у вересні 2011 року, а Запорізьку єпархію — у 2012 році. Протягом першої половини 2011 року патріарх Кирил вже двічі відвідав Україну. Крім того, ще один його візит заплановано на кінець липня. Якщо він прийме нові запрошення Синоду, то протягом 2011 року ми можемо стати свідками не менше ніж чотирьох патріарших візитів в Україну. Під час останніх двох візитів (у квітні та травні) українські ЗМІ не проявили особливої зацікавленості перебуванням патріарха Кирила у Києві, Донецьку та Харкові. Лише у зв’язку з фоторепортажем про патріарше богослужіння у Харкові у всесвітній мережі виникла жвава дискусія про те, хто і навіщо домалював на фото кілька десятків тисяч учасників святкової літургії на центральному майдані Харкова. Цим фактично і обмежилось обговорення результатів останнього візиту в Україну голови РПЦ.

 

Цілком очевидно, що візити патріарха Кирила вже перестали бути винятковими інформаційними приводами (як це було у 2009-10 роках). З одного боку, патріарх Кирил домігся того, що його відвідини України перетворилися в майже буденну подію, на яку практично не звертають увагу українські ЗМІ. Але з іншого боку, це не означає, що українське суспільство сприймає Московського патріарха «за свого». Загальне налаштування українського соціуму по відношенню до предстоятеля Руської Церкви залишається досить стриманим.

 

Зміни у вищому управлінні УПЦ

 

Без перебільшення сенсаційним стало рішення Синоду, сформульоване у журналі № 46. За пропозицією митрополита Володимира Синод вирішив розширити свій склад. Тепер постійними членами Синоду стали митрополит Донецький і Маріупольський Іларіон (Шукало), намісник Києво-Печерської лаври митрополит Вишгородський і Чорнобильський Павел (Лебідь) та архієпископ Переяслав-Хмельницький і Вишневський Олександр (Драбинко). Це рішення означає, що тепер два митрополита, яких вважають найвпливовішими особами в УПЦ, отримали легітимний доступ до сфери прийняття рішень. З іншого боку, архієпископ Олександр, якого звуть «сірим кардиналом» Київської митрополії (він є особистим секретарем митрополита Володимира) також помітно упевнив своє положення.

 

Пікантність ситуації полягає в тому, що вказане рішення порушує одразу кілька вимог Статуту про управління УПЦ. По-перше, згідно зі статтею 2 розділу IV Статуту, «Священний Синод очолюється митрополитом Київським і всієї України (Місцеблюстителем) і складається з десяти, включаючи митрополита Київського і всієї України, єпархіальних архієреїв - семи постійних і трьох тимчасових членів». На 14 червня до складу Синоду вже входило сім постійних членів. Це: предстоятель УПЦ митрополит Володимир, митрополити Харьківський Никодим, Одеський Агафангел, Луганський Іоаннікій, Чернівецький Онуфрій та архієпископи Хустський Марк та Білоцерківський Митрофан. Тепер до них додалися ще три ієрархи. Отже постійних членів Синоду тепер стало десять (замість семи передбачених Статутом).

 

Додати до складу Синоду нових постійних членів теоретично можна було б лише після зміни вказаної норми Статуту. Але зміни і доповнення до Статуту може вносити лише Собор єпископів УПЦ з наступним ухваленням Собором УПЦ (розділ XV, п. 2 Статуту). Ніякі подібні зміни в Статут не вносились. Отже рішення, прийняте Синодом 14 червня, не відповідає вимозі Статуту.

 

По-друге, Статут передбачає, що постійними членами Синоду можуть бути лише єпархіальні архієреї. Теоретично з цього правила може бути лише єдиний виняток. Керуючий справами УПЦ є постійним членом Синоду за посадою (розділ ІV, п. 8). Тому він входить до складу Синоду навіть у тому випадку, коли не є єпархіальним архієреєм. Нагадаємо, що з 2000 до 2007 року архієпископ Митрофан (Юрчук) як керуючий справами УПЦ був постійним членом Синоду УПЦ (за посадою), хоча при цьому не був правлячим архієреєм (він був вікарієм Київської митрополії). З трьох нових постійних членів Синоду двоє не є єпархіальними архієреями (митрополит Павел та архієпископ Олександр). Це ще одне порушення Статуту про управління УПЦ.

 

Чим пояснити настільки суттєві відхилення від вимог Статуту? Не хочеться загадувати, але дуже схоже, що в УПЦ почалася відкрита боротьба за місце спадкоємця митрополита Володимира. Свої позиції намагаються упевнити одразу кілька впливових фігур. Цілком очевидно, що прийняті рішення — це плід компромісу між кількома ієрархами, які намагаються бути самостійними гравцями на церковно-політичному полі. І амбіції кожного з трьох нових членів Синоду будуть стримуватися амбіціями двох інших. Як свідчать джерела, близькі до УПЦ, рішення про розширення складу Синоду було прийняте в Києві без жодних консультацій з Москвою та викликало цілком очікуване незадоволення патріарха Кирила. Фактично ситуація в УПЦ виходить з-під контролю та розвивається без урахування «московського фактору». Парадоксально, що цей «самостійницький» курс просувають ті, кого зазвичай вважають опорою московського впливу в УПЦ (митрополити Павел та Іларіон). Як бачимо, розстановка сил в УПЦ призвела до руху. І передбачити розвиток подій стає все складніше. Крім того, основні гравці на цьому полі все менше будуть зацікавлені у втручанні Москви в українську ситуацію.

 

У сфері вищого управління Синод також створив нову структуру, яка не передбачена Статутом про управління УПЦ. Це Вища Церковна Рада (ВЦР), що буде діяти як виконавчий орган при митрополиті Київському і всієї України та Священному Синоді. До складу ВЦР увійшли голови усіх синодальних установ УПЦ. Таким чином, ВЦР має стати своєрідним церковним урядом УПЦ. Однак обсяг повноважень ВЦР та характер її взаємин з Синодом поки що чітко не визначені. Аби зрозуміти сенс цього рішення, слід звернути увагу на те, що воно практично повністю калькує подібне рішення Священного Синоду Руської Православної Церкви, прийняте 22 березня 2011 року. Саме тоді було створено Вищу Церковну Раду Руської Православної Церкви. Однак Синод в Москві почав з затвердження положення про ВЦР і лише після цього затвердив її особистий склад. В УПЦ, навпаки, спочатку створили новий орган та затвердили його особистий склад і лише після цього доручили Синодальному юридичному відділу опрацювати положення про ВЦР.

 

Рішення про створення ВЦР слід розцінювати в загальному контексті намагань УПЦ дублювати церковно-адміністративні реформи, що здійснюються в Росії з ініціативи патріарха Кирила. Згадаємо, що 23 грудня 2010 року Синод УПЦ ухвалив створення на території Київської області чотирьох вікаріатств. Цілком очевидно, що це рішення вторувало на розпорядження патріарха Кирила про розподіл парафій Москви між вікарними єпископами. Тепер ми маємо ще одне рішення УПЦ, яке фактично дублює адміністративні новації патріарха Кирила в межах Росії.

 

Податковий кодекс, Свята Софія, Десятинна та Кирилівська церкви

 

Синод розглянув та затвердив текст висновку Богословсько-канонічної комісії при Священному Синоді УПЦ щодо механізму обліку фізичних осіб-платників податків та аргументи віруючих, які через релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номеру облікової картки платника податків. Синод також ухвалив «через засоби масової інформації оприлюднити» цей висновок. Однак поки що публікація документу не відбулася. Принаймі цього тексту на цей час немає ні на офіційному сайті УПЦ, ні на порталі «Православ’я в Україні». Про зміст документу можна судити лише зі слів одного з членів Синодальної богословсько-канонічної комісії — архієпископа Іонафана, який на своєму персональному сайті оприлюднив коротку інформацію про цей документ. Схоже на те, що богословсько-канонічна комісія все ж відкинула той проект рішення, який проник в Інтернет в березні 2011 року, та прийняла інший документ, який продовжує не підтримує противників нового податкового кодексу. Однак остаточно судити про це можна буде лише після офіційної публікації висновку комісії.

 

Певне здивування викликає журнал Синоду № 16. Він говорить про те, що Синод заслухав «інформацію Його Блаженства, Блаженнішого Володимира, Митрополита Київського і всієї України про святкування в поточному році на загальноцерковному рівні 1000-річчя собору на честь Софії, Премудрості Божої  — древнього кафедрального собору Київських Митрополитів» та прийняв рішення про створення комісії з підготовки і проведення цього святкування. Дивно те, що 23 грудня 2010 року Синод вже слухав інформацію митрополита Володимира щодо святкування у 2011 році 1000-ліття Софійського собору. І вже тоді була створена комісія, якій було доручено «розробити та представити на наступне засідання Священного Синоду план заходів, пов’язаних із святкуванням 1000-літнього ювілею Софійського собору» (журнал № 34). Тепер, замість того, щоб обговорювати пропозиції комісії, створеної наприкінці грудня минулого року, Синод створив нову комісію, якій надав те саме доручення. При цьому комісія, створена у грудні офіційно не була розформована. Як узгодити між собою ці рішення — лишається загадкою.

 

Звертає на себе увагу і журнал Синоду, присвячений ситуації, що склалася навколо проекту відбудови Десятинної церкви. Синод ухвалив заяву, яка має роз’яснити офіційну позицію УПЦ, щодо конфлікту, який точиться з приводу можливого будівництва храму на Старокиївській горі. В заяві Синоду є два чітких посили. Перший: «Десятинний храм має бути відродженим на знак поваги до засновника нашої державності та Хрестителя Київської Русі святого рівноапостольного князя Володимира». Другий: «Залишки фундаментів древньої Десятинної церкви мають бути збережені, музеєфіковані та доступні для вивчення та відвідин прочанами та туристами». Знов перед нами постає непросте завдання герменевтики синодальних рішень. На сьогодні існують два принципово різних проекти подальшої долі Старокиївської гори. Перший передбачає відмову від будівництва та консервацію («музеєфікацію») залишків Десятинної церкви. Другий передбачає будівництво тут велетенського храму у візантійському стилі. У зверненні Синоду ці два проекти фактично поєднані. Однак як поєднати відбудову храму зі збереженням залишків стародавнього фундаменту, з тексту заяви зрозуміти важко.

 

Останній журнал Синоду торкнувся ще однієї проблемної сакральної споруди Києва, а саме — Кирилівської церкви. Синод прийняв рішення про створення при Кирилівській церкві чоловічого монастиря, намісником якого призначено вікарія Київської єпархії єпископа Васильківського Пантелеїмона. Хоча в журналі Синоду не згадується про конфлікт, що розгорівся навколо Кирилівської церкви після поховання на території заповіднику протоієрея Федора Шеремета, все ж синодальне рішення є певним намаганням вирішити цей конфлікт. Парафія отримала статус монастиря, що означає переоформлення усіх установчих документів громади. Мабуть, за задумом керівництва УПЦ, таке рішення позбавить «Союз православных братств Украины» впливу на життя Кирилівської церкви. Тим не менше важко собі уявити, що на території національного заповідника вдасться створити реально діючу чернечу спільноту. Скоріше, рішення Синоду орієнтоване на зміну керівництва Кирилівської церковної громади та на подолання конфлікту, що склався між парафією та працівниками музею. Отже, Синод поставив перед єпископом Пантелеїмоном досить непросте завдання.

 

Як бачимо, 2011 року УПЦ продовжує орієнтуватися на адміністративні реформи патріарха Кирила. При цьому в межах УПЦ показово не виконуються рішення останнього Архієрейського Собору РПЦ (наприклад, в УПЦ фактично не діє нове положення про церковні нагороди, прийняте в Москві). Не зважаючи на часті візити в Україну патріарха Кирила, реальними гравцями на церковно-політичному полі України лишаються місцеві ієрархи, які намагаються закріпити своє положення без огляду на думку Москви. Що ж до проблемних питань в церковному житті Києві, Синод показово уникає прямого втручання в існуючі конфлікти. Хоча при цьому УПЦ не відмовляється від намагань контролювати кілька стародавніх сакральних об’єктів Києва. Участь УПЦ в офіційних заходах святкування 1000-ліття Софії Київської аналітики схильні трактувати як спробу переглянути статус і цієї давньої пам’ятки, на території якої богослужіння поки що практично не звершуються.

Теги:
128948







Матеріали по темі







Для того, щоб коментувати матеріали Religion.in.ua, необхідно авторизуватися на сайті за допомогою сервісу F-Connect, який використовує дані вашого профілю в соціальній мережі Facebook . Religion.in.ua використовує тільки ті дані профилю, доступ до яких ви дозволили сайту



Коментарі розміщюються користувачами сайту. Думка редакції не обов'язково збігається з думками користувачів.
24 червня 2011 16:42

С какой стороны ни посмотри - а что в этих играх христианского? Разве интригами избирается предстоятель церкви?


Так, бувають інтриги по греко-католицькі, коли єпископи обирають голову Церкви за зачиненими дверима. Це інтрига для всіх цікавих, хто очікує рішення.
Бувають інтриги по-канонічному, коли старий патріарх гине в автокатастрофі (офіційно раптово помирає від чогось), а нового призначають "згори" і "обирають" при відчинених дверях.


24 червня 2011 15:51

Зміна складу Синоду УПЦМП є грою "кандидатів на престол", ...чи це є гра самого митрополита Володимира

С какой стороны ни посмотри - а что в этих играх христианского? Разве интригами избирается предстоятель церкви?
Може це Москва "порекомендувала" змінити склад Синду своїми прихильниками

Кстати, мне тоже такой вариант приходил в голову - уж больно положительно отнесся к расширению Синода УПЦ кириллфролов. Либо недооценил, либо попалил причину расширения.

ЧИ БУВ ПОРУШЕНИЙ СТАТУТ УПЦ НА ОСТАННЬОМУ КИЇВСЬКОМУ СИНОДІ? (ДУМКА ВІРНОГО УПЦ)
http://www.vladyka-ionafan.ru/events/2011/06/24


24 червня 2011 15:41

Пан Борозенець веде розмову за московською традицією ведення діалогу:
коли москвин не хоче відповідати по суті, він починає з'ясовувати "А ты кто такой?" і переходить до звинувачень.
Це не просто традиція така, це норма спідкування москвинів (і тих, хто на них рівняється) здавна до сьогодення.

Тепер по суті статі. Питання:
Зміна складу Синоду УПЦМП є грою "кандидатів на престол", які "продавили" митрополита Володимира до потрібних їм рішень, навіть всупереч Статуту,
чи це є гра самого митрополита Володимира, який використовує "кандидатів" за власною волею? І який використовує (планує використати) саме це порушення Статуту?

Ще варіант питання з точки зору "руки Москви":
Може це Москва "порекомендувала" змінити склад Синду своїми прихильниками, яких вона ж планує "нацькувати" ("провести кастінг"), щоб обрати наступником того, хто найбільше "прогнеться" під Москву (знову ж таки, традиційна московська політика щодо "окраїн"; так було, наприклад, з нашими гетьманами)?
А якщо щось піде не за планом, Москва відразу згадає про порушення Статуту ("неканонічність Синоду")...


24 червня 2011 15:34

обсуждение по сути невозможно без выяснения реального существования "источников близких к УПЦ", на которых держится основное содержание статьи

Тарас, если "Глеб Коваленко" сдаст своих информаторов в УПЦ - он их просто лишится. УПЦ и так не очень хочет комментировать определенного рода события и решения, мы хоть "источники" эти иногда читаем, чтоб понять, что там за компот варится. А Вы требуете рассекретить всю агентурную сеть! Будете тогда все новости ловить только с официального сайта УПЦ. То есть опять жить догадками.
-----------
Есть выход. У Вас же у самого явно есть какие-то знакомые, "приближенные к телу". Попробуйте своими путями, по своим каналам негласно и не для прессы выяснить, прав был "Глеб Коваленко" или нет. Не для нас, а чисто для себя.


24 червня 2011 14:28

кому еще непонятно, что под псевдонимом "Глеб Коваленко" пишу я?


24 червня 2011 13:57

Рассмотрение по сути означает анализ аргументов, чем я кроме всего прочего и занимаюсь. Так что претензии обсуждения не по сути - не ко мне. Спасибо за прямой ответ на прямой вопрос. Так и запишем, о. Андрей - не входит в коллектив авторов и стиллистов, скрывающихся под ником Глеб Коваленко. Засим, свое участие в обсуждении этого необоснованного в целом материала прекращаю.
Отдельно обещаю высказаться по пункту соответствия или несоответствия решения Синода УПЦ ее Уставу, когда разберусь. Прямо сейчас нет времени. Так что от ответа я не ухожу.
Да, насчет обвинений моей позиции в коньюнктурности и проплачиваемости, то абсурдность этого очевидна для всех внимательных читателей сайта.


30   Anglus
24 червня 2011 12:45

Тарас, я уже в который раз обращаю внимание на то, что лучше бы обсуждать в комментариях к статье саму статью, и в который раз остаюсь неуслышанным...
что Глеб Коваленко - не реальное лицо, является не моим безусловным утверждением, а гипотетическим. какое отношение имеет к нему Черноморец - не знаю и знать не желаю. хочу, кстати, отметить, что мне приходилось уже так ошибаться: я некоторое время думал, что один из авторов РвУ - это псевдоним, как вдруг оказалось, что это реальное лицо - с теми же именем и фамилией. так что ошибся я.

я только тут заметил, что эта статья написана (я убежден) явно не Черноморцем. кем именно - даже предположить не могу. и не мною - готов поклясться чем угодно winked не надо сразу меня подозревать, ок? wink
итак, могу подытожить:
АВТОР - НЕ Я (клянусь! пожалуйста, не подозревай меня, ок? wink )
АВТОР - МНЕ НЕИЗВЕСТЕН (опять-таки, могу поклясться, что авторство статьи мне неизвестно)
АВТОР - НЕ ЧЕРНОМОРЕЦ (клясться не буду, но я уверен. это не его почерк)

дальнейшую дискуссию о допустимости использования псевдо считаю бесполезной: всё, что я хотел высказать, я высказал. стоило мне тут появиться и попросить комментаторов говорить по сути статьи, как меня самого стали записывать в Глебы Коваленки... а может быть, Глеб Коваленко - это Тарас Борозенец, а? лихо работает на два фронта!
если же без шуток, то в последний раз прошу: Тарас, если тебе есть что сказать по содержанию статьи - говори.
если в следующем комментарии ты продолжишь тему псевдонимов и авторства, это значит, что абсолютно ничего против самой статьи ты возразить не в состоянии.


24 червня 2011 12:22

реального аналитика "Глеб Коваленко"
не существует
. это значит, что автор (-ы), публикующийся под данным именем, не желает, чтобы его статьи рассматривали "сквозь призму" его личности и других его статей.

Ну, наконец-то, первое признание в несуществовании Глеба Коваленко получено, с чем я всех и поздравляю. О. Андрей, Вы случайно к группе товарищей Черноморца, скрывающихся под именем Глеба, не принадлежите? Ответьте прямо, пожалуйста!!!
Объясните мне непонятливому, как можно содержание авторской статьи отделить от ее автора и его других материалов?! Это все равно, что вырывать текст из общего контекста, что безусловно мешает адекватному пониманию, ведет к извращению смысла, обоснованным сомнениям и подозрениям.
Существование авторитетных церковных текстов с сомнительным личным авторством - это весьма некорректная аналогия. 1. Мы принимаем их из-за того, что они признаны Церковью, Которая не оправдывает подпись вымышленным именем. Почему авторство некоторых церковных текстов сомнительно - мы достоверно не знаем. Для христиан главное, что они созданы в Церкви авторизованы Церковью, а вопрос конкретного авторства - второстепенен. Пусть историки голову ломают. 2. Текст Коваленко - это не текст, принятый Церковью, и никогда таким не станет. Так что о. Андрей вместо того, чтобы выискивать заковыристые прецеденты и оправдывать то, что не должно с морально-этической т.з., выскажитесь, наконец, по сути статьи. Ведь именно к этому Вы всех и призываете!
обсуждать тут что-то у меня желания нет
Во-во, и всегда Вы так. Как что-то такое выискать, чтобы в тупик оппонента поставить, так желание есть, а как позицию высказать - до свидания.
Москва далеко, а зарабатывать на хлеб насущный надо в Киеве. Тяжело, когда и вашим, и нашим.

И кто после этого на личности переходит?! Как говорится в одном детском стишке: "Где же это видано! Ах как невоспитанно!"


28   Nagardjuna
24 червня 2011 12:19

Давно ясно, что Тарас Андреевич ничего писать толком в комментариях под этой статьей не будет. Ведь ему хоть как придется отвечать на главное: нарушается ли устав УПЦ, советовались ли с МП и т.д. А этого он не может сделать, потому что не может сделать. Москва далеко, а зарабатывать на хлеб насущный надо в Киеве. Тяжело, когда и вашим, и нашим. fellow


27   Anglus
24 червня 2011 12:11

бОльшая часть статьи основана не на анонимных источниках, а на открытых - журналах Синода, опубликованных в Сети. но обсуждать тут что-то у меня желания нет: я просто попросил других комментаторов, оставляющих отзывы, писать по сути. вот и все.


24 червня 2011 12:02

О. Андрей, начните Вы по сути. Покажите класс!!!
Как по мне, то обсуждение по сути невозможно без выяснения реального существования "источников близких к УПЦ", на которых держится основное содержание статьи.


25   Anglus
24 червня 2011 11:50

простите, что вмешиваюсь в разговор еще раз...
никто не обратил внимания на первые две строчки моего первого комментария? жаль...
да, и
Лично я считаю, что практика подписываться не своим именем под своим текстом - это не честно с христианской точки зрения.

"Апостольские каноны" в Книге Правил написаны не апостолами (хотя представлены как якобы записанные апостолами через Климента - см. Ап. 85), некоторые книги Библии, как утверждают библеисты, написаны не теми, чьи имена стоят в авторстве, сочинения "Дионисия Ареопагита" написаны неизвестно кем (хотя некоторые святые доказывали их подлинность) - ряд АВТОРИТЕТНЫХ творений можно продолжить.
реального аналитика "Глеб Коваленко" не существует. это значит, что автор (-ы), публикующийся под данным именем, не желает, чтобы его статьи рассматривали "сквозь призму" его личности и других его статей.
данная статья написана не Черноморцем.
обсуждайте ее, а не неизвестно кого и что.


24 червня 2011 11:42

Так все же могут ли быть серьезные публикации под псевдонимом?

Могут и под псевдонимом. Серьезность статьи зависит от содержания и аргументации, а не от подписи. Я это и не оспариваю.
В нашем случае ситуация другая Глеб Коваленко не подается как псевдоним, но как реальный человек-автор. Если его нет реально, то это обман. Тем более мы говорим не о художественных и не о научно-академических публикациях, но об аналитике на злобу дня. Лично я считаю, что практика подписываться не своим именем под своим текстом - это не честно с христианской точки зрения. Надо брать на себя ответственность за то, что пишешь, а не прикрываться клонами. Вот и все. О чем спор?! belay


23   Nagardjuna
24 червня 2011 11:22

Борозенцу: под псевдонимом, или даже анонимно печатались многие. Хомяков некоторые сочинения издавал под псевдонимом Ignotus. Болотов издал свои "Тезисы Filioque" анонимно.
Небольшой список «несерьезных» публикаций в «несерьезных» журналах. Специально по заказу Борозенца
«Если Вы назовете хоть одного серьезного аналитка, скрывающегося под псевдо»
.

П.Л. Новый учебник по литургике. [Рец. на:] Литургика, или наука о богослужении православной Церкви / Сост. препод. Курской дух.семинарии Епифаний Нестеровский. Курск., 1895. Ч. 1 // Богословский вестник. 1897. Т. 1. № 3. С. 529-542.
В.П-ъ. Pia desderia. [Рец. на:] М.Чепик. Опыт полного курса гомилетики для 4, 5 и 6 классов семинарии. М., 1893 // Богословский вестник. 1894. Т. 1. № 2. С. 350-391.
Г И. [Рец. на:] Циркулярные указы Св. Прав. Синода 1867-1895 гг. / Собр. и изд. А.Завьялов. СПб., 1896 // Богословский вестник. 1897. Т. 3. № 7. С. 96-102.
N (публикация принадлежит Муретову М.Д. - Nagardjuna) [Рец. на:] И.Флавий. Иудейские древности. В 2-х томах / Пер. с греч. Г.Г.Генкеля. СПб., 1900 // Богословский вестник. 1900. Т. 3. № 12. С. 703-715.
Z Положение духовных дел в Грузии при католикосе Антонии II // ХЧ. 1886. Ч. 2. С. 403
Е.Л. Акты о признании сербской церкви самостоятельною: 1) Соборное определение о Православной Церкви в Сербии. 2) Окружное послание к самостоятельным православным Христовым Церквям) // ХЧ. 1882. Ч. 1. С. 849-862.
Е.А. Записка архиепископа Евгения Булгариса о лучшем способе воссоединения униатов с православною церковью // ХЧ. 1887. Ч. 2. С. 19 -.
В.В.В. Христианство и прогресс // ХЧ. 1878. Ч. 1. С. 117 -.
Рамушевский А. (псевдоним профессора А.И. Предтеченского - Nagardjuna) Место и значение чудес в системе христианства // ХЧ. 1863. Ч. 3. С.410

Так все же могут ли быть серьезные публикации под псевдонимом? Или дореволюционные солидные академические журналы позволяли себе такую роскошь как публикации несерьезных вещей несерьезными людьми? Господин Борозенец, дайте, ПОЖАЛУЙСТА, конкретный ответ.


24 червня 2011 10:09

Nagardjunе: Тут одно из двух: Или я - мастер общих ничего не говорящих фраз или Вы - мастер непонимания того, что Вам конкретно говорят:) И Вам не хворать!
Англусу: Примеры из литературы здесь не подходят. Это же не литературное произведение, но статья, претендующая на аналитичность. Если Вы назовете хоть одного серьезного аналитка, скрывающегося под псевдо, тогда да. А так подписывание аналитического материала не своим именем - это обман читателей и манипуляция.
подписанное псевдонимом нужно просто рассматривать как "текст сам по себе", и проверяется он очень просто: не авторитетом автора, а сопоставлением с фактами

В том то и проблема: как можно проверить то, что обосновывается ссылкой на некие анонимные источники?! Откуда я знаю - есть они или нет, говорили они нечно подобное или нет?! О. Андрей, научите:)!






Відвідувачі, що знаходяться в групі Гости , не можуть залишати коментарі в даній новині.
Останні коментарі
Опитування
настоятель парафії
парафіяльна рада разом із настоятелем та парафіянами
меценати, за кошти яких зведено храм
державні структури, що займаються реєстрацією парафій
усе, що вирішується на користь моєї конфесії, завжди правильно!
інший варіант