Нещодавно, а точніше, 31 жовтня, ми згадували день Реформації. Саме в цей день у 1517 році католицький монах та доктор богослов’я Мартін Лютер прибив свої відомі 95 тез до дверей невеличкої церкви в німецькому Віттенберзі. Але чи є наслідком великого переломного моменту в історії церкви тільки лютеровські «sola fide, sola scriptura, sola gratia»? Скоріш за все, надбанням Реформації є формула «ecclesia semper reformanda est», що в перекладі значить - церква завжди має піддаватися реформації.
Статистика каже, що 2013 року в Україні налічувалось 10 613 протестантських громад (офіційні дані). У світі сьогодні приблизно 720 мільйонів протестантів. Статистика говорить, що 15-20% населення Бразилії та Чилі, а також 20 % населення Південної Кореї сповідують протестантизм. Але все ж таки не вражаюча статистика є основним наслідком Реформації. Ним є та різноманітність, яка сприяє швидкому розповсюдженню «послідовників» Лютера, якщо можна так сказати, по всьому світу.

Основне досягнення Реформації – це вільне від авторитету будь-якого релігійного інституту чи священства висловлення думки простого теолога чи пересічного християнина. Різноманітність протестантських конфесій нагадує про ще один засадничий принцип Реформації – «священство усіх віруючих», та про першорядність збереження індивідуальної незалежності від будь-якого релігійного авторитету. Реформація – це ліберальні цінності, плюралізм думок, критичне мислення, відсутність єдиної герменевтичної системи, яка унеможливлює нав’язування чиїхось думок.

Чи нам слід тільки знати про те, що отці Реформації «започаткували» реформаторську церкву, реформаторську теологію та переклали Біблію на доступну простим людям мову? Саме через те, що ефект реформації має позачасовий вплив на протестантизм, ми не тільки систематично вивчаємо Біблію за прикладом методистів початку XVIII ст., але й вчимося сьогодні новому розумінню еклесіології від представників «Простих церков» та міркуємо над ідеями «Виникаючої церкви» початку XXI ст.

Коли ми говоримо про вплив Реформації, то розуміємо, що авторитетними авторами тут є не тільки Жан Кальвін, Ульріх Цвінглі чи Філіп Меланхтон. Це також Френсіс Шефер, Річард Нібур та Браян Макларен. Протестантизм, породжений Реформацією не тільки характеризується проповіддю «грішник в руках розгніваного Бога» Джонатана Едвардса та ефективним розвитком церкви за Ральфом Нейбором. Реформація залишила нам в спадок ще й релігійний екзистенціалізм Серена К'єркегора, «пошуки історичного Ісуса», релігію для освічених людей Фрідріха Шлеєрмахера, «деміфологізацію» Рудольфа Бультмана, «філософію культури» Пауля Тіліха, «доросле християнство» Дітріха Бонгоффера, «щирість перед Богом» Джона Робінсона, соціальний протест проти сегрегації Мартіна Лютера Кінга молодшого, життя в «світському граді» за Харві Коксом та «радикальну ортодоксію» Джона Мілбанка. Спадщину Реформації знаходимо не тільки в екстазі, який відчуває рядовий п’ятидесятник, що молитися іншими мовами, але й в «теології родового відмінку», за якою стоїть плеяда визначних протестантських мислителів другої половини XX ст. (60-70 роки). «Теологія Слова» Карла Барта та «теологія надії» Юргена Мольтмана теж є наслідками пріоритету індивідуального міркування над текстом Священного Писання, яке було проголошено реформаторами.

Більш того, завдяки Реформації ми можемо читати книжки таких протестантських філософів як Кант та Гегель та слухати музику Баха та Бёме. Не слід сторонитися і Фрідріха Ніцше, який хоча і є блудним сином, але все ж таки блудним сином від протестантизму. Можна сказати, що криза довіри до ортодоксального богослов’я, яка була яскраво явлена в одному з найсерйозніших етапів християнської церкви, а точніше -- в ліберальній теології XIX ст., своїми коріннями уходить саме в філософську спадщину цього німецького мислителя. Саме його філософія дала поштовх найбільш радикальній та скандальній теології «смерті Бога» Томаса Альтіцера та Уільяма Гамільтона. Реформація дала народження не тільки служінню харизматичних проповідників та телевізійних євангелістів, але й непопулярному сьогодні розумінню світської праці як поклику Божого. Отже, протестантам у своїй домашній бібліотеці потрібно мати не тільки книжки Робертса Ліардона «Божі генерали», але й твір Макса Вебера «Християнська етика і дух капіталізму».

Цією короткою згадкою хочеться нагадати про важливість памятати свою історію. Реформація дала сильний духовний та інтелектуальний поштовх християнству Нового часу. Сучасні віруючі не можуть бути обмеженими у своєму розумінні наслідків Реформації, зводячи їх тільки до своєї конфесії. Слід прийняти все те ортодоксальне та спірне, чим ми зобов’язані реформам Лютера. Додам, що «нема нічого більш серйозного в християнській теології ніж протестантська думка XX ст.». Це не мої слова. Так сказав мені колега, православна людина, філософ і викладач одного з провідних ВНЗ столиці Російської Федерації під час нашого спілкування в його заміській московській квартирі. Тим, хто вивчає теологію складно не погодитися з цим твердженням. Варто лише додати, що ті, хто святкує день Реформації, мають не забувати своїх протестантських предків, які проклали всім нам дорогу до більш дорослого і відповідального розуміння Бога та релігії.

Фото Facebook

Теги: