Про стереоскопічне бачення в УПЦ (МП)

10 08 2015 |
Протоієрей Богдан Огульчанський

В останній тиждень з’явились два важливих інтерв’ю, які підтверджують, що світобачення всередині УПЦ (МП) не є, так би мовити, монохромним — існує не лише офіційний погляд на наше життя та бачення того, як має себе позиціонувати церква. Своє бачення висловили відомі люди – протоієрей Георгій Коваленко, багаторічний речник УПЦ (МП) за часів предстоятельства митрополита Володимира, голова Синодального просвітницького відділу, та митрополит Олександр (Драбинко) — особистий секретар блаженнійшого Володимира. О. Георгій дав інтерв’ю російському недержавному інтернет-ресурсу meduza.io, а владика Олександр — газеті «День» за 7-8 серпня.
Звернемо увагу на заявлені в інтерв’ю положення щодо питань, які викликають у суспільстві найбільш загострене сприйняття УПЦ, і які є контрастними до офіційної позиції (Інтерв’ю аналізуються відповідно до часу їх появи).

 

  • В офіційних зверненнях УПЦ часто підкреслюється, що ця Церква переживає часи облоги з боку підступних ворожих сил, «что ся умножиша стужающії нас, мнозії востают на нас». Прот. Георгій не протиставляє тягарі, які несе церковний люд, від усього суспільства, зокрема, на Сході України – «Есть проблемы, но их не может не быть, где стреляют из тяжелого вооружения и «Градов». Я бы не выделял нас в отдельную историю: мы часть этого общества, и это проблемы всего тела народа, а не только тела церковного. Мы не живем оторванно».

  • В офіційній позиції не визнається наявність зовнішньої агресії – у нас лише «междуусобная брань». А от у о. Коваленка чітко сказано — українська Церква не може бути посередником між сторонами, для однієї з яких — українські церковні особи не мають жодного авторитету, тому що для позаукраїнської сили вони ніхто (наводиться приклад, коли у Донецьку не дали виступити прес-секретарю Донецької єпархії УПЦ). І чому тоді Російська церква ніяк не умиротворює «своїх»? «Можно быть посредником в Киеве между украинцами. Но когда в ситуацию вступает внешняя сила, которая не зовет нас в посредники, не слушает наших обращений и заявлений, тут большая ответственность уже на Московской патриархии».

  • Ті, хто ходять в різні церкви — не розбираючи, який патріархат — звичайні люди, і в цьому немає «світопреставлення». Більш того, церковникам є чого в них повчитися. «Невоцерковленные люди в Украине совершенно спокойно ходят и туда, и туда, и туда, крестят детей в одном месте, венчаются в другом. Это - де-факто происходит. Следовательно, церковь, может быть, поучилась бы у людей в чем-то. Потому что церковь — это не только епископат…»

  • Чому питання про об’єднання Православ’я в Україні віддається лише єпископам? А духовенство («у которого тоже есть мнение, но которое никто никогда не слышит и не слушает, считая священника чуть ли не наемником при храме»)? І загалом, церковна спільнота різних юрисдикцій може збиратися та обговорювати питання майбутнього об’єднання.

  • Цитую без змін – це вперше сказано поважним представником УПЦ!:

«Кор.: — После объединения московские приходы будут сами отделяться от московского патриархата и массово переходить в новую церковь?

— Могут. Сейчас почему этого не происходит? Потому что люди — в частности, священники — хотят все-таки в легализованном пространстве существовать. Ну это тоже не может продолжаться бесконечно. МЫ ЖЕ НИЧЕМ НЕ ОТЛИЧАЕМСЯ». 

  • Об’єднання УПЦ-КП та УАПЦ (якщо воно буде) — ДОБРА СПРАВА! І добре, якщо їх визнає Константинополь: «Я считаю, что было бы хорошо, если бы их признали в Константинополе и они существовали на правах параллельной юрисдикции, а Москва этому радовалась бы, а не плевалась».

  • Психологія розділення на наше-добре та чуже-погане і протиставлення чорного і білого — середньовіччя («А наши церковные модели еще более средневековые»). Ми, тобто «наші», маємо єдність не лише з представниками своєї юрисдикції. Інші християни (в т.ч. і неправославні) — якщо і ми і вони справді християни — це теж «наші»!

  • «И я буду продолжать думать, что я думаю, а вы думайте, что со мной делать в этом смысле. Хотите меня запретить, отлучить — пожалуйста, … но я не должен этого бояться. Я считаю, что мы должны возродить этот дух, что мы должны быть Церковью, а не каким-тообщественным институтом при дворе. Мы должны обсуждать сложные вопросы, мы должны находить консенсусные решения, а они все равно только анафемами умеют разбрасываться. … А можно же совершенно по-другому действовать. В Церкви должна быть возрождена подлинная соборность»!

 

Основні тези в позиції митрополита Олександра (Драбинка) багато в чому подібні. Наголосимо на деяких важливих моментах:

 

  • За своїм статусом у складі РПЦ Українська Православна Церква в сучасній церковно-політичній ситуації має лише «умовний суверенітет» (який є ситуативним).

  • Владика звертає увагу на те, що «найчисельніша Церква в Україні може перетворитися на «чужорідне тіло», «музей російської традиції». З контексту зрозуміло, які сили можуть вести в цьому напрямку — ті, хто не уявляють УПЦ (МП) спільнотою з власною українською ідентичністю.

  • Окрема юрисдикція, якщо це навіть «наша» і правильна — це ще не вся Церква! «Церква як інституція стала натхненником та духовним поводирем Майдану» (не всі, звісно, згодяться з такою постановкою питання – Б.О.).

  • Подібно до прот. Георгія Коваленка владика Олександр підкреслює: «свої» — це не тільки наша конфесія. «У нас у Церкві, на жаль, панують подвійні стандарти. Якщо робить добро хтось з УПЦ, — то це «справжнє добро». А якщо хтось з іншої конфесії, тим паче з Київського патріархату, то це, нібито, «політика». Проте ми християни і маємо пізнавати у добрі «своїх», пізнавати Бога».

  • З суспільством треба бути чесним, відкритим і самокритичним. (Останнє — якщо підійти послідовно — "переворот" у нашій еклесіології): «Мене нерідко звинувачують, що я у своїх онлайн-проповідях дозволяю собі критичні зауваження щодо нашого церковного життя. Але ж ми маємо усвідомлювати: якщо ми, люди Церкви, не будемо самокритичними, то не зможемо чесно та відкрито спілкуватися з суспільством».

  • Чи є «нашими братами» по вірі люди наче православні з «того боку барикад», зокрема іноземці, які порушують і державний суверенітет, і заповідь «не убий»? — «Справді, є віруючі з обох боків барикад. Ми називаємо і тих, і інших «нашими». Але як ми можемо називати «нашими» людей, які порушують Божу заповідь: не убий? Христос не залишив такої заповіді: будуйте імперію. Він не говорив: «Блаженні ті, хто захищатиме східну цивілізацію». Тому сепаратистський проект на Донбасі не може спиратися на релігійні цінності».

  • Митрополит Олександр нищівно і обурено критикує один із підлих мемів війни, спущеного з північної кафедри: мовляв, істинні православні стали проти «розкольників і католиків». «Інколи можна почути, що ця війна — то є війна «уніатів» і «розкольників» проти істинного православ’я. Вибачте, але я категорично проти православ’я, насадженого під прицілом автоматів, проти православного фундаменталізму! Православ’я — це не насилля, це не утопічні теорії «Третього Риму» або «русского мира». Православ’я — це, перш за все, синонім християнства, синонім свободи, відповідальності та довіри».

 

Будемо уважно спостерігати — наскільки церковна спільнота сприйме ці заявлені ідеї та позиції та чи здатна вона рухатися в напрямку їх реалізації.

 

Протоієрей Богдан Огульчанський
Теги:
2921







Матеріали по темі







Для того, щоб коментувати матеріали Religion.in.ua, необхідно авторизуватися на сайті за допомогою сервісу F-Connect, який використовує дані вашого профілю в соціальній мережі Facebook . Religion.in.ua використовує тільки ті дані профилю, доступ до яких ви дозволили сайту



Коментарі розміщюються користувачами сайту. Думка редакції не обов'язково збігається з думками користувачів.
2   Vechnost
17 серпня 2015 21:28

Для тех кому интересна тема "Формирование Духовного неполитического Монастыря, без пьянства, без извращений, без дедовщины". Пишите в "Ответах". 
Или это идеализация и фантастика?


1   Vechnost
17 серпня 2015 21:24

Читаешь, и порой прямыми строками прослеживается "как же верующие и Священники заигрались в политику под видом религии, как будто для Бога, есть разница какое название Патриархата". Религия должна управлять политикой, а не подчиняться политике и заискивать пред политикой словно пред Богом. Или вообще неиметь отношение к политике.
  И ообенно отличились "путинские священники" которые прям так и говорят ихним политизированным псевдохристианам: "Опомнитесь! Нестреляйте! По ту сторону прицела Братья и Сестры Ваши во Христе! Все и так принадлежит Всевышнему, невоюйте за не божественную власть!".
  Такое впечатление, что Кирилл носит во лбу "красную звезду-кокарду коммунистическую атеистическую", а не Икону. 


Відвідувачі, що знаходяться в групі Гости , не можуть залишати коментарі в даній новині.
Останні коментарі
Опитування
настоятель парафії
парафіяльна рада разом із настоятелем та парафіянами
меценати, за кошти яких зведено храм
державні структури, що займаються реєстрацією парафій
усе, що вирішується на користь моєї конфесії, завжди правильно!
інший варіант