Іоан (Модзалевський) Єпископ Уманський, вікраій Київської Єпархії, Голова Богословсько-канонічної комісії УАПЦ:

 

Рішення Синоду свідчать про те, що глава УПЦ думає про майбутнє Київського Патріархату.

 

Зрозуміло, що йдеться про постать спадкоємця. Призначення на Львівську кафедру для митрополита Димитрія - це можливість остаточно легалізувати свій вплив в УПЦ КП та здобути статус офіційного «спадкоємця». Але той факт, що посада секретаря Синоду, яку обіймав покійний митрополит Андрій, віддана не митрополиту Димитрію, а єпископу Євстратію, свідчить, що Філарет створив систему стримувань та противаг щодо свого «спадкоємця». Адже призначення на Львівську кафедру для владики Димитрія означає ще й те, що він тепер буде рідше бувати у Києві та менше спілкуватися з Філаретом.

 

Єпископ Євстратій, навпаки, лишається в Києві і отримує нові можливості для розширення свого впливу. Посада секретаря Синоду (без членства в ньому) – це не лише «приз симпатій», але й реальна можливість виявити здібності.

Однак цю ситуацію не можна розглядати як ворожнечу або політичне протистояння. Йдеться радше про конкурентні стосунки, які є цілком прийнятні в церковному середовищі. Про те, що митрополита Димитрія не було відправлено у Львів, як у заслання, свідчить і той факт, що ректором КПБА призначено прихильного до нього владику Епіфанія, який увійшов до складу Синоду за посадою.

 

 

Андрій Юраш, релігієзнавець

 

 

Вибір митрополита Димитрія (Рудюка) для управління Львівською кафедрою УПЦ КП це оптимальне рішення. Йому передували гострі дискусії та висловлювалися навіть побоювання щодо того, хто буде наступником вл. Адрія (Горака).

 

Варто одразу зазначити, що Львівська кафедра посідає особливе місце в ієрархії УПЦ КП. Вона не схожа на жодну зі східноукраїнських єпархій, де кістяком кліру є «молодняк», ні, львівські клірики цілком свідомі свого місця та відчуття власної ваги. Тому вони не кожного б сприйняли на посаді керівника Львівської єпархії.

 

Чому вибір зупинився на кандидатурі митр. Димитрія? Це – досвідчений архієрей, який у цьому сані перебуває вже 10 років, а в сані ієрея – п’ятнадцять. Здобутий ним досвід свідчить, що він здатен впоратися з проблемами будь-якої складності. А те, що вони будуть на цій кафедрі, майже не викликає сумніву. Адже тут є специфічна атмосфера, тут сконцентрована еліта священства. Це означає і великий потенціал для подальшого кар’єрного просування митр. Димитрія, але водночас змушуватиме його дослухатися до претензій і побажань віднині підлеглого йому кліру.

 

Про значущість цієї кафедри свідчить і колишній титул Патріаршого екзарха РПЦ – Київський і Галицький. Вагомо також, що ця кафедра є охоронцем традицій, оскільки на Львівщині церковне життя, по суті, ніколи не переривалося. До другої світової війни Галичина була у складі Польщі, а після 1946 року Радянська влада, якщо можна так сказати, встановила режим максимального сприяння саме православним, ліквідувавши УГКЦ. Для прикладу наведу лише один факт. У пізньорадянський період митрополит Львівський жив у митрополичих палатах поблизу кафедрального собору св. Юра, що з рівнем розкошів і облаштування перевершували житло першого секретаря Львівського обкому КПРС!

 

Тому зараз цю кафедру мав посісти архієрей, що користується найвищим авторитетом серед ієрархів УПЦ КП. І вл. Димитрій був цілком готовий до такого розвитку подій. Тим більше, що він був у дружніх стосунках з вл. Андрієм, підтримував із ним постійний телефонний зв’язок, тобто виступав його однодумцем. Це свідчить і про те, що митр. Димитрій обізнаний із реальним станом справ у цій єпархії.

 

А тут йому доведеться вирішувати проблемні питання не лише з кліром, а насамперед із навчальними закладами. Загальновідомо, що духовна академія, яку УПЦ КП має у Львові, нині перебуває в жалюгідному стані. І на цій ділянці митр. Димитрію знадобиться весь набутий ним досвід на посаді ректора Київської академії та голови Учбового комітету УПЦ КП.

 

Стане в пригоді і його пристойна світська освіта, і здобутий ним досвід спілкування з державними чиновниками центральних органів влади: тепер він буде застосовувати це на регіональному рівні.

 

Тобто ця кандидатура виглядає якраз такою, що відповідає за всіма параметрами , навіть the strongest Requirements.

 

ІІ. Щодо звернення Синоду УПЦ КП відносно церковної ситуації.

 

Воно з’явилося тому, що не реагувати було не можна. Ці два синодальних звернення – РПЦ і УПЦ – що з’явилися з різницею в один день, виглядають як гра декларацій. Все було зрозуміло і та, необов’язково ще раз артикулювати статус кво.

 

Додатковим фактором, що зумовив появу синодального звернення УПЦ КП, був високий ступінь проблемності її становища. Так, УПЦ КП перебуває в інформаційному вакуумі, адже політика державних каналів, зокрема, щодо свята Хрещення Київської Русі, цілком однозначна і не містить навіть натяку на збалансованість інтересів кількох конфесій.

 

Більше того, наразі ідеологічне протистояння між гілками українського православ’я перетворилося на боротьбу за виживання, в якій уже навіть перед визначено, хто має зникнути. Тобто УПЦ КП, по суті, вже не розглядається як суб’єкт, а тільки як об’єкт для hostile takeover. Тому з боку УПЦ МП ми спостерігаємо відмову від жестів до примирення та порозуміння. А розвивається лінія на конфронтацію. Про це свідчать і окремі заяви її представників. На щастя, «болгарський сценарій» у конфесійному житті в України не піддатний до реалізації, оскільки принципово маємо інші умови, ніж були свого часу в Болгарії, або ті, які наразі є в Російській Федерації, де Церква і влада зливаються «в дружніх (?) обіймах.

 

 

Мирослав Маринович (репліка):

 

"На мою думку, обрання митрополита Димитрія (Рудюка)  для очолювання Львівської кафедри є обгрунтованим. Він мені видається розумною і досвідченою людиною. Щоправда, мені видавалося, що він буде задяний для служіння Церкві в Києві, але, очевидно, були якісь мотиви для призначення його саме сюди, в одну з найпотужніших західноукраїнських єпархій"