Морська хвиля на тому турецькому узбережжі була справді велетенською: вона накрила не лише Аллу своїм похоронним саваном, а й нас в Україні – чорним смутком жалоби. Алла була ще така молода, що її не встигло пізнати багато людей. Але всі, хто все-таки перестрів її у своєму житті, сьогодні хапаються за голову: «Як? За яким таким присудом Провидіння та чорна хвиля згасила свічку, що лиш почала світити так тепло і добродійно?!»

Я ніколи не бачився з Аллою. Тому мені навіки запам’ятається лише її щирий, сердечний голос, який не просто передавав слова – він огортав тебе всього теплом зичливості й добра. Її проханням неможливо було відмовити, її дружню довіру неможливо було зрадити. Низький уклін її батькам, що виховали настільки чисту християнську душу. Велика дяка усім тим, хто відчув духовні щедроти її серця й довірив їй інтернет-портал «Релігія в Україні». Ця до болю короткочасна, але все-таки велика справа буде тепер Аллі перед Богом заслугою й виправданням.

Не знаючи ні батьків Алли, ні її родини, я складаю свої співчуття усій Україні. Хай простить мене Господь, але Небо й так чисте і променисте – чому треба було забирати таку чисту душу з нашої мерзоти бруду й духовного запустіння? Що ж, напевно тому, щоб пораділи нею ангели Господні та щоб було кому, просвітленому, молитися за нашу Україну…

Мирослав Маринович