Віталій Хромець
Кандидат філософських наук, віце-президент громадської організації «Молодіжна асоціація релігієзнавців», доцент кафедри культурології Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова

7 квітня 2011 року було оприлюднено  Щорічне Послання Президента України до Верховної Ради України. У підрозділі «Ініціативи держави» розділу ІІ «Гуманітарний розвиток суспільства», зокрема, передбачається «забезпечення викладання з вересня 2011 року у вищих навчальних закладах усіх форм власності академічного релігієзнавства як нормативної філософської дисципліни, а у середній школі – порівняльної історії релігій» (стор. 43).

У зв’язку з цим хотілося б нагадати читачам, що предмет «релігієзнавство» було вилучено з переліку нормативних дисциплін ВНЗ України згідно  Наказу МОН № 101 від 10.02.2010 року «Про структуру освітньо-професійних програм та навчальних планів підготовки бакалаврів». Крім релігієзнавства були вилучені (як обов’язкові дисципліни) деякі інші предмети соціо-гуманітарного профілю.

Серед фахівців почалося досить широке обговорення цього питання, адже крім суто утилітарного аспекту – зменшення кількості годин, що повинно призвести до суттєвого скорочення штату на кафедрах, які забезпечували читання цих дисциплін, – також проговорювалася думка про безглуздість скорочувати курс релігієзнавства у поліконфесійній країні. Введення релігієзнавства в перелік дисциплін за вибором – а давайте будемо чесними: це вибір без вибору – може бути міною уповільненої дії, що згодом підірве релігійну безпеку України. Досвід викладання курсу релігієзнавства на непрофільних факультетах та спеціальностях дозволяє мені стверджувати, що більшістю студентів даний курс сприймається із зацікавленістю  (звичайно, можна поставити питання, а чому держава повинна витрачати кошти на «зацікавленість»), але він іще дозволяє здійснити корекцію світоглядних орієнтирів студентської молоді, оскільки у процесі викладання даного курсу студент позбавляється величезної кількості стереотипів; особливо це стосується мусульман і юдеїв. А яка кількість стереотипів та помилкових тверджень зустрічається відносно православ’я! Одна студентка, яка назвала себе православною, на моє запитання, а чи знає вона, що таке таїнство причастя, відповіла, що це обряд для маленьких дітей. І таких прикладів можна наводити безліч...

Добре, якби ми мали справу з одною простою необізнаністю подробиць духовного життя релігійних спільнот, але нерідко буває, що перекручена інформація стає причиною конфлікту. Коли, наприклад, поширюється думка про агресивність ісламу, у пересічної людини виникає ставлення до мусульманина як до терориста-фанатика. Нам не потрібно далеко ходити, взяти хоча б Крим: релігійний чинник у міжетнічному конфлікті між слов’янським населенням та кримськими татарами з кожним роком посилюється. Релігія стає маркером у протиставленні «Свій» - «Чужий». І тому, хай навіть коштом держави, студенти повинні отримувати об’єктивну інформацію про основні релігії, позбавлятися упереджень та стереотипів.

Звичайно, в курсі релігієзнавства повинна бути посилена частина, де йдеться про релігійне життя саме в Україні, а окрема лекція має стосуватися сучасного стану релігійних процесів в Україні. Повернення предмету «релігієзнавство» в норматив навчальних планів українських ВНЗ насправді відповідає стратегічним пріоритетам нашої країни.

Ще одна ініціатива Президента, була досить неочікуваною, але неочікуваною у позитивному плані. Я маю на увазі пропозицію введення у загальноосвітні школи курсу «Порівняльна історія релігії». Якщо так станеться, як пропонується – це дозволить донести до молоді всієї України збалансовану і достовірну інформацію про основні релігії світу; показати у порівняльному зрізі спільні та відміні риси релігій. Це допоможе знизити тотальну релігійну неосвіченість. А наскільки по-новому, на більш глибокому рівні, зможе бути сприйнята всесвітня історія та історія України! Особливо у розгляді тих історичних періодів, коли роль релігії була домінуюча, взяти хоча б епоху середньовіччя. У той же час знання, отримані з курсу порівняльної історії релігії, дадуть ключ до кращого розуміння інших предметів, приміром, зарубіжної та української літератури. Адже багато літературних творів адекватно можна сприймати, знаючи релігійний світогляд письменника. Більшість творів Ф.М. Достоєвського взагалі не можна правильно оцінити, не знаючі досить ґрунтовно православної традиції. Ну і звичайно, ми повторимо аргумент, який ми висловлювали вище: цей курс повинен допомогти усунути упередження і стереотипи по відношенню до релігій, а найголовніше – до носіїв цих релігійних традицій, бо ж в класі можуть навчатися, а часто так і буває, представники різних конфесій.

Отже, можна з упевненістю стверджувати, що повернення курсу релігієзнавства в норматив навчальних планів ВНЗ України та введення в навчальний процес ЗОШ курсу порівняльної історії релігії, мають неабияку стратегічну важливість для розвитку нашої держави. Країна закладе міцний фундамент міжрелігійної та міжетнічної злагоди – якщо не в цьому, то в наступному поколінні.