Впродовж тільки 1906-07 років було продано майже 130 тисяч примірників україномовних Євангелій. Як сказали б сьогодні, феноменальний успіх на книжковому ринку. І хто візьметься підрахувати, скільки додав переклад Святого Писання, здійснений Пилипом Морачевським, до справи становлення нової України, до появи її 1917 року на політичній мапі спантеличеної Європи, - появи, з часу якої скинути з шальок терезів «український чинник» не міг уже ніхто?.. Це сюжет із минулого. Але надто вже він перегукується з певними сьогоднішніми процесами церковного життя.

1 грудня до 20-річчя референдуму, на якому народ України обрав шлях незалежності, церкви Київської традиції (УПЦ, УПЦ КП, УГКЦ) звернулися до християн та всіх громадян із закликом до початку нового етапу в історії нашої країни. Момент суб’єктивізму в дискурсі про «християнські цінності» буде завжди. Якими вони є? Які саме цінності мають бути першочерговими для втілення в житті? Тут відкривається широке поле для маніпуляцій і не всі церкви втримуються від гри в «рейтинги» та «переліки» «цінностей»...

Оскільки УАПЦ та УПЦ КП визнають себе єдиновірними православними Церквами, сопричастя між ними є давно очікуваним кроком. Перепонами до такого сопричастя може бути канонічний статус предстоятеля УПЦ КП, однак той подав свого часу апеляцію до Вселенського патріарха, і поки немає офіційної відповіді на неї з боку Константинополя, він продовжує не визнавати анафему, накладену на нього Архієрейським Собором у Москві 1996 року. Схоже, що УАПЦ та УПЦ КП вирішили оминути це складне питання...

Сам факт употребления митрополитом Агафангелом этого термина, видимо, означает, что, по его мнению, ныне в Украинской Православной Церкви Предстоятель фактически отсутствует, поэтому верховная власть автоматически должна перейти к Священному Синоду, а в этом Синоде главным («Первенствующим») является именно митрополит Агафангел. Одесский архиерей, самочинно усвоив себе такой титул, явно вышел за рамки Устава УПЦ...

Как сообщала "Религия в Украине", 18 - 19 ноября в Ирпене (Киевская обл.) состоялся межцерковный форум, посвященный ключевым вопросам религиозной свободы в постсоветских странах. Один из главных организаторов форума доктор философских наук, вице-президент Ассоциации "Духовное возрождение" (Украина) Михаил Черенков поделился первыми впечатлениями о прошедшем мероприятии...

В кінці літа та восени цього року УГКЦ переживає небувале явище - першу в історії незалежної України «гарячу» публічну богословську дискусію. Обговорюється кризовий стан богослов'я УГКЦ, триває пошук причин невдачі відродження якісного академічного богослов’я в Україні, лунають пропозиції щодо виходу із кризової ситуації. Редакція «Релігії в Україні» звернулася за коментарем до українського православного богослова, доктора філософських наук Юрія Чорноморця (в 2010-2011 роках – шеф-редактора «Богословського Порталу»), який слідкує за дискусією в Українській Греко-Католицькій Церкві.

Схоже, встановлений Володимиром Путіним 2005 року День народної єдності 4 листопада таки прижився в Росії. Принаймні, серед політизованої частини російського соціуму. Новий осінній "червоний день календаря", покликаний замістити звичне для старшого покоління 7 листопада, став фактом російського життя. Насправді ж нове свято має таке саме відношення до історичних реалій, як і попереднє...

Попри всі позитивні моменти, новий Катехизм УГКЦ – це передусім втрачена велика нагода зробити екуменічний «апдейт» – модернізувати відсталу уніатистську еклезіальну свідомість УГКЦ й підігнати її до екуменічних досягнень сучасності. Оприлюднення Катехизму УГКЦ стало передусім доказом того, що УГКЦ поки що не має придатної власної візії відновлення єдності розколеної Берестейською унією на дві конфесії української Церкви. Іншим словами, попри всю риторику «Київської Церкви», в УГКЦ поки що немає чого запропонувати православним...

Современное христианское мученичество оказалось вызовом не только для новейшего либерализма, но и для официальной церкви. Даже странно, как «официальное христианство» иногда плотно смыкается с «официальным либерализмом» - та же старательность в соблюдении «политического интереса», та же склонность к подмене понятий, та же абсурдность в результате.

Есть основания думать, что в окружении президента Януковича появился новый план решения «украинского церковного вопроса». Украинская власть явным образом отказалась от приоритетной ставки на контакты исключительно с Московским Патриархатом и готова будет поддержать проект объединения Киевского патриархата с УАПЦ, а также переговоры этой новой структуры с Константинополем. Если подобная каноническая структура в юрисдикции Вселенского патриарха будет создана, это будет означать появление в Украине «канонической альтернативы». УПЦ (МП) фактически утратила инициативу, которая была у нее в руках два-три года назад...

Учасники дискусії на РвУ стосовно наявності/відсутності в Україні релігієзнавства схиляються,  схоже, до того, «що воно є, його не може не бути». А якщо це так, то має сенс говорити про його, релігієзнавства, якість і проблеми. Проблеми ці дуже серйозні, причому більшість з них – це проблеми всієї української гуманітаристики і соціальних наук. І є речі, за які, на мою думку, відповідальна передовсім власне наукова корпорація – тобто всі ті, які працюють в певній науковій ділянці...

Христианство до сих пор живо из-за света Евангелия. Но христианство до сих пор не завоевало весь мир из-за тьмы, живущей в сердцах многих христиан. Теологическая аргументация о том, что сам вид целибатного священства заставляет вспоминать о Небе, также основан на манипуляции. Или католические апологеты целибата действительно решат сказать с теологической или учительной кафедры, что православный или греко-католический женатый священник не является знаком высшей реальности уже в силу своего священства? Этим не только было бы нанесено оскорбление всем православным и греко-католикам. Такими мыслями католицизм высек бы сам себя. Ибо основатель Римской Церкви апостол Петр имел жену. И она не мешает ему и сегодня для всех христиан быть «трансцендентальным знаком», указывающим на Небо.

УПЦ КП та УАПЦ вже мають досвід кількох спроб діалогу щодо об’єднання, кожна із яких мала власну історію невдачі. Але сьогодні обставини та настроєність сторін діалогу є новими. Тому потрібно звертати увагу як на досвід невдач, так і на нові обставини, щоб реально оцінити можливі перспективи нового діалогу.

Давно пора понять, что что-то не так «в православном доме». Нельзя уравнивать между собой такие понятия как единство Церкви и единство Московского патриархата. И нельзя историческое разделение Московского патриархата, неизбежное после обретения Украиной независимости, называть расколом. И нельзя проклинать всех, кто хочет единства с Православной Церковью, но через своего Предстоятеля, сущего в Киеве.