У ніч p 23 на 24 серпня 1572 р., напередодні дня святого Варфоломія, у Парижі відбулася безпрецедентна різанина католиками кальвіністів, яких у Франції називали гугенотами. За оцінками різних джерел, загинуло від 5 до 30 тисяч парижан та гугенотів.

Вбивайте всіх,

Господь впізнає своїх...

Реформація у Франції була наслідком реформи в Церкві, яку не здійснив ані Болонський конкордат 1516 р., ані численні заклики до реформи. Реформація у Франції пішла іншим шляхом, ніж у Німеччині та Швейцарії. Хоча дорогу їй, як і скрізь, торували гуманісти. Італійські війни, які вела Франція на межі XV-XVI ст., відчинили двері новій гуманістичній культурі. Вона була пов’язана з особою та діяльністю Еразма Роттердамського та зокрема його прихильника освіченого гуманіста Жака Лефевра, генерального вікарія єпархії Мо.

Лефевр старався узгодити різні напрямки думки, а насамперед основи християнської віри з філософією Аристотеля і поглядами неоплатоніків. Головною причиною занепаду серед духовенства та занепаду побожності він вважав занедбання культури Святого Письма. Вивчення Євангелія та відтворення його історичного тексту Лефевр вважав необхідною умовою піднесення моральності і відродження церкви. Він не мав намірів боротися із церквою, а прагнув тільки здійснити реформу через моральне відродження і зміцнення побожності. Головною умовою спасіння він вважав віру, правильний текст Святого Письма — виключним джерелом науки Христа. У 1512 р. він опублікував Послання святого Павла, у коментарі до яких приділив особливу увагу питанню спасіння людини вірою чи добрими вчинками. Після 1517 р. у Франції також почав формуватися новаторський реформаторський рух, який, відкидаючи традиційне богослов’я і філософію, займався проблемами виправлення та спасіння людини.

Видавець Роберт Етьєн протягом 37 років випустив сорок одне видання Святого Письма. Завдяки розповсюдженню цих видань джерела релігійної думки стали доступні широкому загалові.

Політика Франциска І (1515-1557) щодо французької реформації мала подвійне обличчя. З одного боку, він сприяв реформації через союз з німецькими протестантами у його боротьбі проти імператора Карла V (1519-1556), а з другого, у внутрішній політиці він був противником реформації. Проте в останніх роках його правління вороже ставлення короля до реформації у ньому перемогло.

1521 р. богословський факультет Паризької Сорбони засудив тези Лютера. Але вже 1533 р. отець Ніколя Коп — ректор Сорбони в інаугураційній промові говорив про філософію Євангелія та проблему сповіді у світлі доктрини Еразма Роттердамського і Лютера.

1534 р. едикт Франциска І заборонив друкувати книжки на тему релігійних новинок. Від 1538 р. він почав видавати едикти проти реформаторів, а у 1540 р. впровадив сувору процедуру у трактуванні справ про єресь. Таким чином у адміністративний спосіб почалося переслідування єретиків у Франції.

Французька реформація насамперед була пов’язана з кальвінізмом, який сповідувало багато шляхетських родин. Серед них — бічна лінія родини Бурбонів з титулярним королем Навари Антуаном, його братом принцом Людовіком Конде, а також родина братів Коліньї — Франциск і архієпископ Тулузи кардинал Оде.

Для протидії та стримання поширення кальвінізму у французькому парламенті було створено окрему палату в справі координації дій духовних та світських судів. Її юрисдикція поширювалась на всю країну. Протягом свого понад дворічного існування палата видала понад 60 смертних вироків протестантам. Майно противників Католицької Церкви конфісковувалось. Були заборонені будь-які контакти з закордонними осередками реформації. Доносительство було піднесено до найвищих громадянських чеснот, а доноситель отримував третину конфіскованого майна особи, на яку він доносив. Лише у 1557 р. Франція звернулася до Апостольської Столиці з проханням встановити інквізиційні трибунали. Протестантам було заборонено займати державні посади.

Але ці та інші заходи не загальмували розвиток кальвінізму. Від 1555 р. Париж та інші великі французькі міста мали кальвіністські громади. 29 травня 1559 р. вірні Реформованої Церкви, яка нараховувала у Франції до півмільйона осіб, провели у Парижі свій перший національний Синод. На ньому було прийнято кальвіністське визнання віри («Галліканське сповідання») та кальвіністський устрій церкви. За п’ять років кількість реформованих громад у Франції сягала понад дві тисячі.

Найбільше прихильників кальвіністи мали на Півдні, серед збіднілої шляхти Віваре та Лангедоку, де католицьке духовенство фактично припинило виконувати свої обов’язки. У Південно-Західній Франції, домені Бурбонів, постали чисельні кальвіністські організації, а фортеці Пуатьє і Ля Рошель стали головними центрами гугенотів.

Війни

За часів Франциска ІІ (1559-1560) релігійний конфлікт у Франції набув виразного політичного забарвлення — боротьби за владу між католицьким табором на чолі з герцогами Гізами та гугенотським на чолі з Бурбонами.

Країною керувала мати Франциска ІІ, регентка Катерина Медичі. Потужні політично-релігійні угрупування Франції, між якими намагалася маневрувати Медичі, вели справу до великої міжрелігійної ворожнечі. Вона ж намагалася проводити політику згоди. Виразом цієї її політики був Роморатинський едикт 1560 р., який дозволяв протестантам сповідувати їх віру при одночасній забороні публічного культу та релігійної пропаганди.

У 1561-62 рр. було навіть проведено спільний католицько-протестантський колоквіум. У 1562 р. Катерина Медичі видала толераційний едикт, який надавав гугенотам свободу публічного релігійного культу за межами міст, і приватного — на території міст.

Подібний хід подій не влаштовував Гізів. У березні 1562 р. прихильники Гізів у Вассі організували різанину гугенотів. Спалахнула Перша релігійна війна у Франції, де католиків фінансово підтримали Іспанія і папа, а протестантів — Англія та німецькі протестантські князі. Обидві сторони широко послуговувалися у своїй боротьбі іноземними військами, зокрема протестанти — швейцарськими та німецькими. Англії гугеноти пообіцяли взамін за допомогу віддати на певний час портове місто у північній Франції — Гавр. Англійська інтервенція до Гавру стала чинником занепаду міжнародного авторитету та значення Франції, яка стала територією англо-іспанського конфлікту.

Протягом 1562-63, 1567, 1568-70 рр. відбулися три релігійні війни, під час однієї з яких загинув керівник гугенотського табору Антуан Бурбон, король Навари, і лідер католицького табору Франсуа Гіз. Війни закінчилися миром у Сан-Жермен 8 серпня 1570 р., який встановив релігійну свободу на всій території Франції, окрім Парижу, та проголосив амністію і доступ до державних посад гугенотам. Як гарантію миру та безпеки кальвіністам віддали чотири фортеці, в тому числі Ля-Рошель і Коньяк. Це був значний, але не тривалий успіх гугенотів.

Ніч

Вінцем примирення ворогуючих таборів мав стати шлюб сімнадцятирічного принца Генріха Бурбона (кальвініста), короля Навари з дев’ятнадцятирічною сестрою Карла ІХ Маргаритою Валуа. Попри папське несхвалення шлюб мав відбутися 18 серпня 1572 р.

Водночас планувався шлюб молодшого сина Катерини Медичі Генріха Анжуйського з англійською королевою Єлизаветою І. Цей шлюб мав сприяти залученню Англії до війни з Іспанією на боці Франції.

Лідер гугенотів, адмірал Гаспар Коліньї, який брав активну участь у всіх релігійних конфліктах в країні та мав значний авторитет серед європейських кальвіністів, зблизився Карлом IX. Король хотів за допомогою Коліньї приєднати до Франції Нідерланди. У 1571 р. Коліньї увійшов до складу королівської ради. Ставши найближчим радником Карла IX, намагався спонукати короля до війни з католицькою Іспанією, яку він вважав найпершим ворогом Франції, у союзі з протестантською Англією.

Гізи розуміли, що подібний розвиток подій позбавить їх шансів на владу у Франції. Родина Гізів, які очолювали найбільш радикальну фракцію у католицькому таборі, домагалась не допустити присутності гугенотського лідера Гаспара Коліньї при дворі. 22 серпня 1572 р., коли Коліньї пізно ввечері їхав із Лувру повз будинок, що належав Гізам, з вікна в адмірала вистрілив найманий вбивця. Втім, куля лише поранила радника короля у руку.

Катерина Медичі зі своїм сином Карлом IX всіляко намагалися вгамувати войовничий настрій своїх одновірців. До того ж країну супроводжували фінансові проблеми, які змушували підтримувати внутрішній мир і залишатися в дружніх відносинах з Коліньї. Однак Гізам 23 серпня 1572 р. вдалося переконати короля та його мати у тому, що одним ударом вони можуть покінчити з протестантизмом у Франції за одну ніч. Зручним моментом стало зібрання у Парижі для участі у весільних церемоніях всієї кальвіністської знаті країни.

На думку істориків, у переговорах Гізів із двадцятидвохрічним королем та Катериною Медичі спочатку йшлося лише про ліквідацію лідерів гугенотів, але аж ніяк не про масове вбивство протестантів. Поступаючись напору герцогів із Лотарингії, Валуа погодилися на це «невелике кровопускання». Однак Гізи, що мали за собою підтримку паризького плебсу, на практиці реалізували щось зовсім інше. Те, що невдовзі вразило увесь тогочасний світ своєю «політичною доцільністю» та розмахом...

Проте у ніч 24 серпня 1572 р. на вулицях Парижа вбивали не лише гугенотів. Сусід зводив рахунки з сусідом, чоловік з дружиною, боржник з кредитором… Кров лилася рікою. І далеко не завжди католик вбивав гугенота чи гугенот католика. Таким чином Гізи, як лідери найбільш радикальної частини католицької партії, позбавляли королівський двір маневру між двома ворогуючими таборами та виходили на перший план у політичній боротьбі за владу у Франції.

Варфоломіївська ніч назавжди позбавила короля Франції та його двір легітимності в очах його протестантських підданих. Із їх намаганнями встановити в країні релігійний мир та віротерпимість було покінчено на довгий час. Монархія змушена була стати на шлях повного викорінення протестантизму.

На цьому тлі висилка до Польщі Генріха Валуа, в якості тамтешнього короля, змова з метою заміни Карла ІХ його братом Франциском на троні Франції та наступна смерть Карла ІХ виглядають як добре продумані кроки Гізів проти дому Валуа.

Їхні плани були зірвані несподіваним поверненням Генріха до Парижу по смерті Карла. Здавалося б, Гізи запроторили його на край тогочасного цивілізованого світу...

Повернення брата тимчасово врятувало життя Франциску Алансонському. Однак це не врятувало саму династію Валуа у її смертельному двобої за трон із династією Гізів. Проте міжусобна боротьба за трон двох потужних католицьких партій насправді привела на нього гугенотів — династію Бурбонів.

Генріху ІV Бурбону довелось у черговий раз змінити віру та стати католиком, аби опанувати Париж і Францію. Але він, як і сучасні політики, завжди був готовий сказати, що «Париж коштує меси».

Коліньї, у Варфоломіївську ніч, загинув одним із перших…

* * *

Події Варфоломіївської ночі мали безпосередній вплив на політику релігійної толерантності у Речі Посполиті. Схвалена сеймом Варшавська конфедерація 1573 р. гарантувала не лише свободу віровизнань, але і рівноправність католиків і протестантів — шляхти і міщан королівських міст, незалежно від визнання у публічному і приватному праві, а також безумовний і вічний мир між різними віровизнаннями. Шляхті було надано право визначати релігію своїх підданих за принципом cuius regio, eius religio. Варшавська конфедерація була включена до так званих Генрихових артикулів 1573 р., які де факто було першою конституцією Речі Посполитої.