17 вересня 1599 р. з Венеції до інквізиційного суду в Римі була передана справа Джордано Бруно — хрестоматійної постаті філософського вільнодумства часів Контрреформації. Бруно і до сьогодні оцінюють вкрай суперечливо. Для когось він є символом вільнодумця, спаленого за свої погляди, для когось — символом богохульства і єресі. Проте якщо Бруно був видатним інтелектуалом-єретиком, то чому інквізицію так мало цікавили його наукові погляди?

Син солдата, Філіппо Бруно, у 1565 р. вступив до домініканського ордену і прийняв ім’я Джордано. У сімнадцять років семінарист Бруно піддав критиці головні догмати католицизму. Не дивлячись на це, у віці двадцяти чотирьох років (1572 р.) він прийняв священство. Цей факт не перешкодив Бруно у вивченні Кабали та практикуванні магії. 1575 р. він захистив докторську дисертацію з богослов’я, а вже наступного року проти нього були висунуті обвинувачення в єресі у 130 пунктах. На підставі вироку римської інквізиції Бруно був екскомунікований. Відтоді розпочалось його мандрівне життя по Італії. У 1579 р. Бруно опинився в Женеві, де працював коректором. Влада Женеви заарештувала італійця після оприлюднення ним власного твору, де критикувались погляди одного з провідних женевський богословів. Акт звинувачення проголошував: «Перед консисторію постав Філіппо Бруно, студент, який мешкає у цьому місці, який просить допустити його до Вечері, яка була йому заборонена через те, що він звів наклеп на урядників та регента колегії пана Антуана де ля Фай». Невдовзі Бруно було звільнено і він подався до Ліону, а звідти до Тулузи, де протягом 1579-1581 рр. викладав філософію. Невідомо, як далі склалась б доля мандрівного філософа та мага, якби не зустріч у 1581 р. з французьким королем Генріхом ІІІ Валуа.

Генріх ІІІ Валуа

Відносини Бруно з Генріхом III відомі за свідченнями самого Бруно венеціанським інквізиторам. Король послав за ним, аби з’ясувати, чи відноситься мистецтво пам'яті (мнемотехніка), яке він викладав, до природних чи магічних мистецтв. За словами Бруно, він довів королю, що його мистецтво — не магічне. Відомо, що Бруно навчав Генріха ІІІ мнемотехніці. За протекції короля екскомунікований священик Джордано Бруно отримав посаду професора Сорбоннського університету. У цій якості він опублікував 120 тез, які були синтезом його поглядів.

Погляди Бруно не випливали зі спостережень, не перевірялися експериментально, не спиралися на жодні обрахунки чи на математичні моделі явищ. Певно, він не був у стані навіть зрозуміти обрахунки Коперника. Його погляди мали характер міркувань та були релігійно натхненні. Рід тієї інтелектуальної діяльності, якою він займався, найдоречніше було би сьогодні назвати філософією природи. Його думки мали надзвичайно сміливий характер і випереджали свій час. Наприклад, Коперник будуючи геліоцентричну модель всесвіту, як математик, що не мав достатньо доказів для своїх гіпотез, і далі припускав існування сфери постійних зірок, яка обмежувала Космос. Тоді як маг та філософ Бруно вважав всесвіт нескінченним. Хоча Бруно не був у таких твердженнях першим. Його попередниками були грецькі атомісти, Миколай Кузанський та Томас Діггест. Втім, космологічна концепція будови всесвіту Бруно була революційною і випереджала свій час. Вона окреслила всесвіт, вражаюче близько до сучасних астрофізичних теорій. Бруно вважав, що всесвіт нескінченний і однорідний, звідки випливало, що люди не є єдиними розумними істотами в космосі. А нескінченність всесвіту була для нього еманацією нескінченності Бога. Вважаючи, що дві нескінченності не можуть існувати паралельно, Бруно робив висновок, що Бог є іманентною частиною всесвіту, яка походить з тієї самої субстанції, що і всесвіт.

Теза про нескінченність та однорідність всесвіту торувала собі дорогу в науці ще триста років та стала центральною засадою космології лише за часів Альберта Ейнштейна.

Розвиваючи свою філософію природи, Бруно збудував систему матеріалістичного пантеїзму, яка стала найрадикальнішим виразом матеріалістичних тенденцій в ренесансній філософії природи. Єдність всесвіту полягає в субстанціональній єдності, під якою Бруно розумів єдність матерії — основи всіх речей, яка сама породжує з себе всі форми.

Сміливість тверджень Бруно спиралась на його окультно-магічний світогляд, сформований під впливом пантеїстичних ідей герметизму. Ось результат — твердження Бруно: «Наважимось сказати, що людина — це смертний Бог і що Бог небесний — це безсмертна людина. Таким чином, усі речі керуються світом і людиною.» А також: «Пан вічності — це перший Бог, світ — другий, людина — третій. Бог, творець світу і всього, що він у собі містить, керує всім цим цілим і підпорядковує його управлінню людини. Ця остання перетворює все у предмет своєї діяльності».

У листі від березня 1583 р. англійський посол у Парижі Генрі Кобхем попереджав свого короля про приїзд італійця: «Доктор Джордано Бруно, професор філософії, має намір приїхати до Англії, його ж вірування я не можу схвалити».

Бруно казав інквізиторам, що вирушаючи до Англії, він мав рекомендаційні листи від французького короля до посла Франції в Англії, у якого він і жив весь час, поки був у Англії. Це означає, що він користувався дипломатичним захистом, який йому забезпечував рекомендаційний лист самого французького короля. Таким чином, Генріх III, відправивши Бруно в Англію зі своїм дорученням, змінив хід його життя і перетворив його з професора філософії та мага у дуже незвичайного посланця. Бруно потрапив до Англії у розпал операції по викриттю змови Марії Стюарт та англійських католиків. Перебуваючи при французькому посольстві в Лондоні він, вочевидь, був завербований державним секретарем королеви Єлизавети Френсісом Волсінгемом (чи не за дорученням Генріха ІІІ?) для шпигування за змовниками-католиками. Волсінгем був не лише керівником англійської розвідки і контррозвідки та генієм європейського шпіонажу. Під час правління Марії Тюдор («Марії Католички») у 1553-1558 рр. Волсінгем переховувався у Франції, де познайомився з місцевими гугенотами і став їх палким прихильником. По поверненні до Англії саме Волсінгем очолив організацію підтримки французьких гугенотів та був призначений послом до Франції, звідки повернувся 1573 р., переживши Варфоломіївську ніч. Поза сумнівом, Бруно не могли не імпонувати плани Волсінгема та англійських протестантів по укладенню союзу з Генріхом Наваррським, упокорення Іспанії через відібрання Нідерландів та позбавлення її монополії у Новому Світі, а отже, перетворення протестантизму на домінуючу силу в Європі.

При дворі королеви Єлизавети та пізніше в Оксфорді Бруно написав та опублікував італійською мовою шість діалогів, у тому числі знаменитий пасквіль на Церкву «Spacio della Bestia». В Оксфордському університеті Бруно викладав недовго. Він розвинув свою діалектичну концепцію розвитку, головною категорією якої став колообіг, який означав рух по спіралі явищ; він також ввів поняття монади як елементарної частки буття, в якій поєднується предмет з предметом. Проте це не лише не допомогло йому отримати визнання місцевих професорів, але і наразило на конфлікт з ректором Лінкольнівської колегії Оксфорду та Оксфордським єпископом. Це вже був не перший і не останній випадок, коли погляди Бруно, поєднані з різким сарказмом, забезпечили йому втрату підтримки серед друзів.

Генріх ІV Бурбон

У жовтні 1585 р. французький посол Мовісс’єр був відкликаний королем до Франції. Його місце в Англії зайняв Шатонеф, прихильник Гізів.

Джордано Бруно був змушений разом з Мовісс’єром залишити Лондон. Коли посланці прибули до Парижу, їм стало зрозуміло, що Сена невдовзі потече кров'ю. Гізи мобілізували всі свої сили. Король капітулював перед Гізами та створеною ними католицькою Лігою. У липні 1586 р. Генріху III довелося навіть укласти Немурський трактат, який скасовував права, даровані ним гугенотам.

У вересні папа Сикст V видав буллу проти Генріха Наваррського і принца Конде, в якій говорилося, що, будучи єретиками, ці члени королівської сім'ї не мають прав на французький престол. Чергова громадянська війна у Франції стала неминучою. Ліга панувала в Парижі. Генріх ІІІ з'являвся перед народом лише під час покаянних процесій. Розраховувати за таких обставин на королівську підтримку Бруно вже більше не міг. Втім, він та італійці, віддані Генріху ІІІ, тепер вже чекали від Генріха Наваррського виходу з кризи, у якій опинилася Франція, а відтак і Європа. Вони сподівалися, що Бурбон розпочне нову «еру свободи».

Усвідомивши, що в Парижі під владою Ліги йому залишатися небезпечно, Бруно вирішив покинути Францію. Оскільки усі його твори, видані за цей час в Парижі, були присвячені агенту Генріха Наваррського П'єтро дель Бене, то можна зрозуміти, що Бруно вважав Генріха Наваррського саме тим володарем, підтримки якого йому тепер було слід шукати. Генріх III і його мати теж сподівалися на Бурбона та відправляли на південь своїх таємних емісарів, переконуючи Наваррського розрядити ситуацію переходом у католицтво.

Це має пряме відношення до Джордано Бруно, оскільки саме загальноєвропейська ейфорія при сходженні Генріха IV на французький престол підштовхнула Бруно до фатального повернення в Італію. Справа в тому, що сам Бруно не вважав себе єретиком. Католицька віра «подобалася йому більше будь-якої іншої». Він прагнув її вдосконалити, реформувати… Католицизм, безумовно, потребував реформи, і свою місію Бруно бачив у тому, щоб цій реформі сприяти. Найкращим місцем для початку реформи був сам Рим, де він міг би зустрітися з папою.

Джордано Бруно вважав себе месією. Він підкреслював значення праці та прагнення людини до правди як найвищої цінності. Приватну власність він розглядав як порушення прав суспільства та вважав за необхідне її заборону. Його виступи здобули широкий розголос у Європі. Він називав себе «сином неба і матері землі», хотів заснувати на основі своєї філософії реформовану віру і вважав, що завдяки своїй магічній силі він зможе підпорядкувати собі можновладців.

Під час подорожі до Італії через Німеччину Бруно майже рік викладав у Віттенберзькому університеті. Тут він вперше публічно виступив зі звинуваченнями проти Церви та Апостольської Столиці. Цю промову він повторив у Празі 1588 р. У 1591 р. Бруно викладав в університеті Хельмштедта. Там він опублікував три великі філософські поеми латиною. Проте того ж таки року він був виключений з лютеранської общини та вигнаний з міста. Так вільнодумець опинився у Франкфурті, де під час ярмарку познайомився з венеціанським шляхтичем Джованні Мочені, який запросив Бруно до Венеції.

На всякого філософа досить простоти

Перемога Наваррського порушила надії на релігійне умиротворення по всій Європі, а особливо у Венеції. Венеціанці поклонялися цьому світилу з таким запалом, що коли через їхнє місто проїжджав якийсь француз, то вони збігалися його привітати. Отже, Бруно не був самотній, коли чекав від французького короля великих діянь. В Італії була загальна надія на те, що піднесення Генріха ІV в Європі призведе до більшого лібералізму в релігійних питаннях і що цей лібералізм пошириться і на Італію.

Проте прибувши до Італії, Бруно поїхав насамперед не до Венеції, куди був запрошений, а до Падуї. Там він безуспішно спробував отримати кафедру математики, яку за рік зайняв Галілей. Тільки після цього Бруно вирушив до Венеції — Мочені просив навчити його мнемотехніки та ввести у таємниці езотерики та магії. Але всього за два місяці Мочені скаржився інквізиції: «Маю його тут на своєму утриманні, обіцяв навчити мене багатьох різних речей і отримав за це багато цінних предметів та гроші. На разі не бачу жодних результатів. Також сумніваюся, чи є він порядною людиною». Коли Бруно хотів виїхати з Венеції до Франкфурта, Мочені з друзями схопили його і передали інквізиційному трибуналу.

На допитах в інквізиційному трибуналі дуже рідко порушувалися наукові чи філософські питання, а мова йшла головним чином про богословські проблеми та дисциплінарні проступки, про контакти з єретиками, єретичними країнами — Англією та Німеччиною. Зокрема, Бруно казав, що з боку католиків є великим блюзнірством стверджувати, що начебто хліб під час Святої Меси перетворюється на Тіло Христове; що Христос здійснював позірні дива і що був магом, як і апостоли; що Христос помирав дуже неохоче і якби міг, то втік би з місця покарання; що не існує покарання за гріхи і не існує пекла, і ніхто не є приреченим на вічне покарання; що кожна людина свого часу спасеться; що треба заборонити монастирі; що Діва Марія не могла народити; що католицька віра повна блюзнірств, які ображають Бога.

Разом з тим Бруно висловлював тверде бажання створити свою віру під егідою своєї нової філософії та мав намір якомога швидше повернутися до Німеччини чи Англії.

На підставі свідчень Бруно, проти нього були висунуто звинувачення у висловлюваннях проти католицької віри та духовенства; проти віри в Трійцю, божество Христа та втілення; проти Ісуса як Христа; проти Марії, матері Ісуса, як Діви; проти перетворення Св. Дарів та Меси; звинувачення у твердженні про існування інших світів та їх вічність; про переселення душ з людських істот до тварин; а також звинувачення у магії та гаданні.

Звинувачений в блюзнірстві та поширенні неправдивих висловів Бруно мав публічно відкликати і засудити свої єретичні твори. У 1592 р. він погодився з цим вироком. Виконати вимоги вироку Бруно мав у січні 1593 р. в Римі. Але у Римі він відмовився від своїх попередніх намірів. В Апостольській Столиці він перебував в ув’язнені наступні шість років, оскільки від нього очікували, що він навернеться до Католицької Церкви та відмовиться від своїх богохульств.

Бруно вдруге погодився на публічне зречення своїх тез, але водночас передав папі Клементу VІІІ детальне обґрунтовування тверджень, яких він мав публічно зректися.

У відповідь Клемент VІІІ затвердив вирок Джордано Бруно особисто. 17 лютого 1600 р. Бруно було публічно спалено у Римі. 1603 р. всі його книги були включені до «Індексу заборонених книг».

Документація з процесу Джордано Бруно зникла. Ватиканські архіви були пограбовані за наказом Наполеона і перевезені до Франції. Коли їх було повернуто у 1817 р., актів процесу Бруно серед них не було…