Закінчення. Попередні частини див.:

До історії державного органу у справах релігій в Україні. Частина I
До історії державного органу у справах релігій в Україні. Частина II: 1920-1991 роки

III період (незалежність України)

Перш за все, наголосимо, на тому, що з прийняттям Незалежності (24 серпня 1991 року) в Україні (на відміну від деяких пострадянських країн) зберігається діяльність органу у справах релігій, як центрального органу виконавчої влади, оскільки це передбачено нотою законну. Зазначимо, що даний орган вже не наділений контролюючою функцією по відношенню до релігійних організацій в контексті їхньої діяльності. На той час «політичне керівництво України вбачало головне завдання органів державної влади в царині державно-церковних стосунків у тому, щоб забезпечити беззастережну реалізацію повної свободи совісті» [Андрусишин Б.І., Бондаренко В.Д. Державно-церковні відносини: історія, сучасний стан та перспективи розвитку: навч. Посібник. – К., 2010., с. 249].

1-й етап III періоду. Отже, після проголошення Незалежності України в нашій державі відбувається формування нової системи органів державної влади. А оскільки статтею 30 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» передбачено існування державного органу у справах релігій, то в Україні до березня 1992 р. продовжує діяльність Рада у справах релігій при Кабінеті Міністрів УРСР, яка здійснює свою діяльність на підставі постанови Ради Міністрів УРСР від 25.02.1975 року «Про затвердження Положення про Раду у справах релігій при Раді Міністрів СРСР».

Після реорганізації системи органів державної влади Уряд України отримує назву Кабінет Міністрів України, відповідно держорган у справах релігій – Рада у справах релігій при Кабінеті Міністрів України. Правовою підставою діяльності органу стала постанова Кабінету Міністрів України від 2 березня 1992 р. № 107 «Про затвердження Положення про Раду у справах релігій при Кабінеті Міністрів України [ЦДАВО України, Ф. 4648, оп. 7 спр. 715, арк. 1]. Отже на Раду у справах релігій, як центрального органу державного управління України було покладено функції щодо забезпечення проведення державної політики щодо релігії та діяльності релігійних організацій.

Безпосередньо у повноваження Ради входило: надання практичної допомоги релігійним організаціям у застосуванні ними законодавства України про свободу совісті та релігійні організації; запобігання проявам у будь-якій формі релігійної винятковості, нетерпимості до невіруючих і віруючих інших віросповідань і зневажливого ставлення до почуттів громадян, розпалюванню ворожнечі й ненависті на релігійному ґрунті; запобігання втручанню державних органів і громадських організацій у здійснювану в межах закону діяльність релігійних організацій, а також втручанню релігійних організацій у діяльність інших релігійних організацій, у справи державних органів і громадських організацій; здійснення реєстрації статутів /положень/ релігійних центрів, управлінь, монастирів, релігійних братств, місій та духовних навчальних закладів; консультування державних органів щодо застосування законодавства України про свободу совісті та релігійні організації; забезпечення з участю представників релігійних організацій та відповідних спеціалістів релігієзнавчої експертизи; при необхідності може брати участь у розгляді державними органами (у тому числі правоохоронними) питань, пов’язаних із забезпечення додержання законодавства України про свободу совісті та релігійні організації; подання Кабінету Міністрів України висновків щодо державно-церковних відносин; за дорученням Уряду України може брати участь у розробці проектів нормативних актів, що стосуються відносин, пов’язаних із реалізацією права громадян на свободу совісті та діяльністю релігійних організацій; надання експертних висновків за запитами державних органів і суду; ведення обліку релігійних організацій і культових будівель; розглядання пропозицій, заяв і скарг громадян і організацій з віднесених до компетенції; узагальнення досвіду роботи державних органів у справах релігій, подання їм методичної допомоги і т.і.

Таким чином, Рада у справах релігій в контексті забезпечення проведення державної політики щодо релігії та діяльності релігійних організацій мала наступні повноваження: аналітичної, законотворчої, реєстраційної, облікової (статистичної) роботи, інтеграції державних органів і релігійних організацій, надання консультативної допомоги у застосуванні законодавства про свободу совісті та релігійних організацій та сприяння в питаннях реституції культових будівель і майна.

Затверджена структура центрального апарату Ради в 1992 р. мала наступний вигляд: сектор правової та експертної роботи; сектор міжнародних зв’язків; сектор аналізу та прогнозування; відділ організаційної роботи; фінансово-господарська група; канцелярія; технічні працівники [ЦДАВО України, Ф. 4648, оп. № 7 спр. 673, арк. 23].

Зазначимо, що Рада у справах релігій при Кабінеті Міністрів України здійснювала свою діяльність до липня 1994 р. Головою Ради залишається М.П. Колесник.

2-й етап III періоду. З липня 1994 р. до жовтня 1995 р. проведення державної політики щодо релігії та церкви переходить до компетенції Міністерства України у справах національностей, міграції та культів (а саме до Управління у справах релігійних організацій), яке утворено згідно з Указом Президента України від 25 липня 1994 р. №408 «Про Міністерство України у справах національностей, міграцій та культів». Звернемо увагу на те, що в назві даного органу фігурує згадка про «культи», яка в принципі є не коректною і носить образливий характер для представників релігійної спільноти (на що останні, свого часу, власне і натякали). Нагадаємо, що подібна згадка фігурувала в назві державного органу в 1944 р. – Рада у справах релігійних культів при Раді Народних Комісарів (Див. частину другу даного дослідження). Але за своєю суттю функції даного держоргану у справах релігій майже не відрізнялися від функцій попереднього.

Згідно Положення “Про Міністерство України у справах національностей, міграції та культів” Міністерство мало статус центрального органу державної виконавчої влади і було підвідомчим Кабінету Міністрів України.

Міністром у справах національностей, міграцій та культів 25 липня 1994 р. було призначено М.О.Шульгу. Фактично питання релігії в Міністерстві курував заступник Міністра В.Г. Середа.

Відповідно вищезазначеного Положення вказаний державний орган бере участь у виробленні та забезпеченні реалізації державної політики у сфері міжнаціональних відносин, прав національних меншин, державної міграційної політики та державної політики щодо релігії та церкви; сприяє реалізації гарантованого державою громадинам права на свободу совісті, створенню віруючим умов і можливостей сповідувати релігію, мати вільнодоступні місця богослужінь та об'єднуватися у відповідні релігійні організації.

Відповідно до покладених завдань у релігійній сфері на Міністерство України у справах національностей, міграції та культів, до компетенції міністерства входило: вивчення й аналіз тенденцій ... релігійного життя; підготовка відповідно до законодавства України пропозицій та періодичного подання Кабінету Міністрів України висновків про державно-церковні відносини; розроблення поточних та довгострокових прогнозів релігійних процесів; надання організаційно-методичної допомоги відповідним підрозділам місцевих органів державної виконавчої влади з питань ... застосування законодавства України про свободу совісті й релігійні організації; установлення взаємовідносин між державними органами і релігійними організаціями; сприяння розширенню контактів громадян України з особами свого віросповідання, які проживають за її межами; сприяння на прохання релігійних організацій їх участі у міжнародних релігійних рухах, форумах, ділових контактах з міжнародними релігійними центрами й зарубіжними релігійними організаціями, паломництві в Україну і за її межі; запобіганню проявам національної або релігійної винятковості, нетерпимості до громадян будь-якої іншої національності, віруючих інших віросповідань чи невіруючих і зневажливого ставлення до почуттів громадян, а також розпалюванню ворожнечі й ненависті на національному або релігійному ґрунті; надання консультативної допомоги державним органам і релігійним організаціям у застосуванні ними законодавства України про свободу совісті та релігійні організації; на прохання релігійних організацій надання їм допомоги з питань, що потребують вирішення у державних органах; запобігання втручань державних органів і громадських організацій у здійснювану в межах закону діяльність релігійних організацій, а також втручанню релігійних організацій у діяльність інших релігійних організацій, у справи державних органів і громадських організацій; здійснює реєстрацію статутів (положень) релігійних центрів, управлінь, монастирів, релігійних братств, місій та духовних навчальних закладів, а також змін і доповнень до них; забезпечення проведення за участю представників релігійних організацій та відповідних спеціалістів релігієзнавчої експертизи; ведення обліку релігійних організацій і культових будівель; установлення зв'язків з ... релігійними ... центрами й організаціями зарубіжних країн з питань, що належать до його компетенції; здійснення міжвідомчої координації та організації проведення наукових досліджень з питань ... свободи совісті та діяльності релігійних організацій; взаємодія з науково-дослідними установами та навчально-виховними закладами України та зарубіжних держав з метою обміну досвідом наукових досліджень у сфері державної політики щодо релігії та церкви; забезпечення державної політики щодо релігії та церкви, скликання в установленому порядку конгресів, форумів, конференцій, семінарів та нарад, організація виставок тощо [див тут].

Отже, Міністерство України у справах національностей, міграції та культів в контексті проведення державної політики щодо релігії та церкви мало фактично ті самі що і Рада у справах релігій. Однак зазначимо, що до компетенції міністерства було додано повноваження у сприянні міжнародній діяльності релігійним організаціям.

Міністерство України у справах національностей, міграції та культів здійснювало свою діяльність до жовтня 1995 р.

3-й етап III періоду. 11 жовтня 1995 р. з метою забезпечення проведення державної політики щодо релігій створюється Державний комітет України у справах релігій на підставі Указу Президента України від 11 жовтня 1995 р. № 944 «Про утворення Державного комітету України у справах релігій». Головою Комітету призначено А.Д.Коваля, в січні 1997 р. новим керівником стає В.Д.Бондаренко.

Згідно Положення про Державний комітет України у справах релігій, затвердженого постановою КМУ від 3 січня 1996 р. №2, Держкомрелігій визначено центральним органом державної виконавчої влади, який є підвідомчим Кабінету Міністрів України.

Наприкінці 2000 року, Указом Президента України від 14 листопада 2000 року № 1229 затверджено нове «Положення про Державний комітет України у справах релігій», згідно якого за оновленим Держкомрелігій зберігалися основні завдання та статус центрального органу виконавчої влади але через сферу управління Міністерства юстиції України. Безпосередньо, у п.1. Положення визначено, що Державний комітет України у справах релігій (Держкомрелігій України) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра юстиції України.

Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 18 січня 2001 р. № 26 визнано таким, що втратили чинність постанови КМУ від 2 березня 1992 р. № 107 «Про затвердження Положення про Раду у справах релігій при Кабінеті Міністрів України» та від 3 січня 1996 р. №2 «Про затвердження Положення про Державний комітет у справах релігій». Як бачимо, що Положення про Раду у справах релігій при Кабінеті Міністрів України (яка існувала з березня 1992 р. по жовтень 1994 р.) залишалося чинним до 2001 р.

У свою чергу до компетенції Держкомрелігій України входило: розроблення механізму забезпечення реалізації державної політики щодо релігії, церкви і релігійних організацій, координування діяльності центральних і місцевих органів виконавчої влади з питань формування та регулювання відносин між державою, церквою та релігійними організаціями; надання організаційно-методичної та консультативної допомоги центральним і місцевим органам виконавчої влади, органам місцевого самоврядування, релігійним організаціям з питань застосування законодавства України про свободу совісті та релігійні організації, інших питань, що належать до компетенції Держкомрелігій України; вивчення і аналіз тенденцій в релігіях, розроблення поточних та довгострокових прогнозів з питань релігійних процесів в Україні, формування та регулювання відносин між державою, церквою та релігійними організаціями; може брати участь у підготовці міжнародних договорів України з питань, що належать до його компетенції; проведення за дорученням Кабінету Міністрів України переговорів з вітчизняними та іноземними релігійними центрами і управліннями з питань, що належать до його компетенції, сприянню організації паломництва віруючих в Україну та за її межі; сприяння на прохання релігійних організацій досягненню домовленості між ними та органами державної влади, органами місцевого самоврядування; здійснення в установленому порядку реєстрацію статутів (положень) релігійних центрів, управлінь, монастирів, релігійних братств, місіонерських товариств (місій) та духовних (релігійних) навчальних закладів; може брати участь у вирішенні питань, пов'язаних з передачею у користування чи у власність релігійних організацій культових будівель, споруд, майна, інших об'єктів права державної власності, а за пропозиціями органів місцевого самоврядування – комунальної власності; сприяння релігійним організаціям у будівництві, ремонті та реставрації культових будівель і споруд, а також у створенні ними відповідно до законодавства своєї матеріальної бази для здійснення релігійної, добродійної та іншої діяльності; забезпечення здійснення релігієзнавчої експертизи за участю представників релігійних організацій, наукових установ; здійснення обліку релігійних організацій, що діють в Україні, культових будівель і споруд, які належать або використовуються цими організаціями; організація проведення наукових досліджень з питань реалізації права на свободу світогляду і віросповідання, діяльності церкви і релігійних організацій; організація проведення форумів, конференцій, семінарів, інших заходів з питань, що належать до його компетенції та ін. [Положення про Державний комітет України у справах релігій // Президентський вісник. 2000. № 23. – С. 4-6].

Таким чином, Державний комітет України у справах релігій в контексті забезпечення проведення державної політики щодо релігій окрім повноважень, які мали Рада у справах релігій та Міністерство України у справах національностей, міграцій та культів додаються повноваження проведення наукової діяльності.

Державний комітет України у справах релігій здійснював свою діяльність до травня 2005 р., тобто десять років. Зазначимо, що, на сьогодні, це єдиний орган у справах релігій, який мав такий тривалий термін діяльності.

4-й етап III періоду. Згідно п.1 Указу Президента України від 20 квітня 2005 року № 701 “Питання Міністерства юстиції України” відбувається ліквідація Державного комітету України у справах релігій, його функції та виконання зобов’язань покладається на Міністерство юстиції України» [див. тут].

26 травня 2005 р. виходить Постанова Кабінету Міністрів України № 390, відповідно до якої у складі Міністерства юстиції на базі Державного комітету у справах релігій, що ліквідується, відбувається утворення Державного департаменту у справах релігій як урядового органу державного управління [див. тут]. Директором Департаменту призначається І.В.Бондарчук.

У Положенні “Про Державний департамент у справах релігій” від 18 серпня 2005 року № 770 Держдепрелігій визначається урядовим органом державного управління, який діє у складі Мінюсту і йому підпорядковується. Також, Держдепрелігій наділяється функціями: розроблення механізму забезпечення реалізації державної політики щодо релігії, церкви та релігійних організацій, координування діяльності органів виконавчої влади з питань формування і регулювання відносин між державою, церквою та релігійними організаціями; підготовкою поточних і довгострокових прогнозів щодо релігійних процесів в Україні; забезпечення проведення релігієзнавчої експертизи; проведення відповідно до законодавства реєстрації статутів (положень) релігійних організацій; ведення обліку релігійних організацій, що діють в Україні, культових будівель і споруд, які належать або використовуються цими організаціями; сприяння вирішенню питань, пов'язаних з передачею у користування чи у власність релігійних організацій колишніх культових будівель та іншого церковного майна; організації проведення наукових досліджень з питань державно-церковних відносин; взаємодії з науково-дослідними установами і навчальними закладами з метою обміну досвідом у проведенні наукових досліджень з питань формування і реалізації державної політики щодо релігії, церкви та релігійних організацій; проведення за дорученням Міністра юстиції в установленому порядку переговори і консультації з релігійними центрами та управліннями, у тому числі з тими, що перебувають за межами України, з питань, що належать до його компетенції, сприяння організації паломництва віруючих в Україну та за її межі; сприяння на прохання релігійних організацій досягненню домовленостей між ними та органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування; надання організаційно-методичної та консультаційної допомоги з питань застосування законодавства про свободу світогляду і віросповідання; розгляду в установленому порядку звернення фізичних і юридичних осіб з питань, що належать до його компетенції; організація проведення форумів, конференцій, семінарів, інших заходів з питань, що належать до його компетенції та ін.

Структура Департаменту: директор; перший заступник; заступник директора; управління організаційної роботи: а) відділ реєстрації, моніторингу та статистики релігійної мережі; б) відділ сприяння діяльності релігійних організацій; управління релігієзнавчо-аналітичної роботи: а) відділ релігієзнавства; відділ науково-інформаційного забезпечення, зв’язків із громадськістю та засобами масової інформації.

Отже, Державний департамент у справах релігій при Міністерстві юстиції в контексті забезпечення проведення державної політики щодо релігій фактично отримує аналогічні функції своїх попередників. Однак, необхідно зазначити, що з одночасним пониженням статусу у порівнянні із Державний комітетом України у справах національностей та релігій, відбувається скорочення штатного апарату, виведення із підпорядкування Держдепрелігій структурних підрозділів в областях, що певним чином обмежило можливості Департаменту оперативного і ефективного виконання покладених на нього завдань. І, в свою чергу, призвело до жвавого обговорення серед громадськості питання відносно доцільності існування даного органу.

Державний департамент у справах релігій при Міністерстві юстиції України проіснував до листопада 2006 р.

5-й етап III періоду. Від 8 листопада 2006 року з метою подальшого вдосконалення системи органів виконавчої влади Кабінет Міністрів України ухвалив постанову № 1575 “Про утворення Державного комітету України у справах національностей та релігій”, в якій зазначається про реорганізацію Державного комітету у справах національностей та міграції і Державного департаменту у справах релігій, і утворення на їх базі Державного комітету України у справах національностей та релігій” [див. тут].

Виконуючого обов’язки голови призначено Г.Д. Попова, з грудня новим головою призначено О.Н.Сагана, з травня 2009 р. – Ю.Є.Решетнікова, а з липня 2010 р. – Ю.П. Богуцького. За весь час існування Держкомнацрелігій заступником Голови, який курує питання релігії є М.Р.Новиченко. Зазначимо, що саме Держкомнацрелігій за роки існування державного органу у справах релігій мав рекордну кількість (чотири) керівників.

Від 14 лютого 2007 р. № 201 Кабінет Міністрів України затверджує положення “Про Державний комітет України у справах національностей та релігій” (в якому зазначається що постанова набирає чинність з 1 березня 2007 року). Отже з березня 2007 року державний орган у справах релігій як і в 1994 році об’єднується з органом який займається справами національностей та міграції.

Згідно п.1 вищезазначеного положення про Державний комітет України у справах національностей та релігій, Держкомнацрелігій є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Віце-прем’єр-міністра України.

У новоствореній структурі утворюється Департамент у справах релігій та забезпечення свободи совісті, який має наступну структуру: директор; заступник директора; відділ зв’язків з релігійними організаціями; відділ реєстрації та статистичного обліку релігійних організацій; відділ сприяння соціальній та гуманітарній діяльності релігійних організацій; відділ науково-експертної роботи. В лютому 2008 р. департамент має назву – Департамент у справах державно-конфесійних відносин та забезпечення свободи совісті. Директорами департаменту були М.І.Бондарчук, Ю.Є.Решетніков та В.П.Любчик.

Відповідно до покладених завдань Держкомнацрелігій здійснює наступні функції: готує пропозиції щодо формування та реалізації державної політики у сфері відносин із церквою і релігійними організаціями; вживає заходів щодо запобігання проявам розпалювання міжетнічної, расової та міжконфесійної ворожнечі; координує діяльність органів виконавчої влади з питань формування і регулювання відносин між державою, церквою та релігійними організаціями; проводить відповідно до законодавства реєстрацію статутів (положень) релігійних центрів, управлінь, монастирів, релігійних братств, місіонерських товариств (місій) та духовних (релігійних) навчальних закладів; забезпечує проведення релігієзнавчої експертизи статутів релігійних організацій за участю їх представників, представників наукових установ, учених-релігієзнавців та фахівців інших галузей; веде облік (реєстр) релігійних організацій, що діють в Україні, та культових будівель, споруд та іншого майна, які належать релігійним організаціям та/або використовуються ними, а також колишніх культових будівель, споруд та іншого майна, які використовуються не за призначенням; сприяє вирішенню питань, пов'язаних з передачею у користування та повернення у власність релігійних організацій культових будівель, споруд та іншого майна; установленню релігійними організаціями України ділових контактів з міжнародними релігійними центрами та іноземними релігійними організаціями; організації паломництва віруючих в Україну та за її межі; досягненню на прохання релігійних організацій домовленостей між ними та органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування; організовує проведення наукових досліджень з питань ... реалізації права на свободу світогляду і віросповідання, діяльності церкви і релігійних організацій; взаємодіє з вітчизняними та іноземними науково-дослідними установами і навчальними закладами з метою обміну досвідом роботи щодо проведення наукових досліджень з ... релігії, церкви і релігійних організацій; подає в установленому порядку пропозиції щодо зупинення дії або скасування актів центральних органів виконавчої влади, місцевих держадміністрацій, рішень, прийнятих органами місцевого самоврядування, посадовими особами підприємств, установ і організацій усіх форм власності, що суперечать законодавству про ... свободу совісті та релігійні організації [Положення «Про Державний комітет України у справах національностей та релігій»].

Зазначимо, що Держкомнацрелігій, як державний орган у справах релігій отримує підвищення статусу до центрального органу виконавчої влади, в контексті реалізації державної політики у сфері державно-конфесійних відносин. Зазначений державний орган у справах релігій, по суті, наділений функціями своїх попередників, а також відбувається повернення підпорядкування Комітету структурних підрозділів в областях, що дозволяє більш оперативно здійснювати його діяльність.

9 грудня 2010 р. видано Указ Президента України №1085/2010 «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади». Згідно зазначеного нормативно-правового акту «з метою оптимізації системи центральних органів виконавчої влади, усунення дублювання їх повноважень, забезпечення скорочення чисельності управлінського апарату та витрат на його утримання, підвищення ефективності державного управління» [Див.: Указ Президента України Віктора Януковича №1085/2010 «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади»] Державний комітет України у справах національностей та релігій потрапив до переліку вищих органів виконавчої влади які ліквідовано.

6 етап. III періоду. Згідно вищезазначеного Указу Президента України, функції Держкомнацрелігій (окрім функції реєстрації релігійних організацій, які віднесено до компетенції новоутвореної Державної реєстраційної служби України) щодо реалізації державної політики у сфері релігії передано до компетенції реорганізованого Міністерства культури України. Таким чином, відбувається чергове пониження статусу державного органу України у справах релігій.

В свою чергу, ліквідація Державного комітету України у справах національностей та релігій викликала чергове досить бурхливе обговорення у громадських, державних, релігійних та наукових колах на предмет доцільності розподілення функцій державного органу у справах релігій між двома новими структурами.

У квітні поточного року зазначене питання було врегульовано. Так 6 квітня 2011 р. Указом Президента України №388/2011 затверджено Положення «Про Міністерство культури України» в якому, серед основних функцій передбачено, що Мінкульт здійснює в установленому порядку реєстрацію статутів (положень) релігійних організацій, а також змін і доповнень до них.

Зазначимо, що Міністром культури України призначено М.А.Кулиняка. Першим заступником Міністра, який курує питання релігії, Ю.П.Богуцького.

Також зазначимо, що згідно п.1 вказаного положення Мінкультури України є спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері … релігії. Основними функціями Міністерства, в контексті реалізації державної політики у сфері державно-конфесійних відносин є наступні: сприяння зміцненню взаєморозуміння і терпимості між релігійними організаціями різних віросповідань; сприяння участі релігійних організацій у міжнародних релігійних рухах, форумах, ділових контактах із міжнародними релігійними центрами і зарубіжними релігійними організаціями, здійснення контактів і координаційних зв'язків з відповідними органами інших держав із цих питань; здійснення офіційного погодження можливості зайняття проповідницькою чи іншою канонічною діяльністю, виконання релігійних обрядів священнослужителями, релігійними проповідниками, наставниками, іншими представниками зарубіжних релігійних організацій, які є іноземними громадянами і тимчасово перебувають в Україні; здійснення в установленому порядку реєстрації статутів (положень) релігійних організацій, а також змін і доповнень до них; забезпечення релігієзнавчої експертизи за участю представників релігійних організацій та відповідних спеціалістів; підготовка пропозицій на розгляд Міжвідомчої ради з питань вивезення, ввезення та повернення культурних цінностей щодо безоплатної передачі вилучених митними або правоохоронними органами чи конфіскованих за рішенням суду та обернених відповідно до закону в дохід держави культурних цінностей для постійного зберігання в державну частину музейного, бібліотечного та архівного фондів або релігійним організаціям [Див.: Указ Президента України № 388/2011 Про Положення про Міністерство культури України].

На даний час, в Міністерстві культури України відбувається процес розроблення положення відповідного підрозділу, який опікуватиметься проблемами державно-конфесійних відносин та його штатного розпису.

Зазначимо, що на сьогодні, при Мінкульті створено робочу групу із підготовки законодавчих актів в галузі державно-конфесійних відносин. Зокрема опрацьовуються два законопроекти: нова редакція Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» та законопроект «Про повернення культових будівель релігійним організаціям».