Закінчення. Попередні частини див.:
До історії державного органу у справах релігій в Україні. Частина I
До історії державного органу у справах релігій в Україні. Частина II: 1920-1991 роки
III період (незалежність України)
Перш за все, наголосимо, на тому, що з прийняттям Незалежності (24 серпня 1991 року) в Україні (на відміну від деяких пострадянських країн) зберігається діяльність органу у справах релігій, як центрального органу виконавчої влади, оскільки це передбачено нотою законну. Зазначимо, що даний орган вже не наділений контролюючою функцією по відношенню до релігійних організацій в контексті їхньої діяльності. На той час «політичне керівництво України вбачало головне завдання органів державної влади в царині державно-церковних стосунків у тому, щоб забезпечити беззастережну реалізацію повної свободи совісті» [Андрусишин Б.І., Бондаренко В.Д. Державно-церковні відносини: історія, сучасний стан та перспективи розвитку: навч. Посібник. – К., 2010., с. 249].

1-й етап III періоду. Отже, після проголошення Незалежності України в нашій державі відбувається формування нової системи органів державної влади. А оскільки статтею 30 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» передбачено існування державного органу у справах релігій, то в Україні до березня 1992 р. продовжує діяльність Рада у справах релігій при Кабінеті Міністрів УРСР, яка здійснює свою діяльність на підставі постанови Ради Міністрів УРСР від 25.02.1975 року «Про затвердження Положення про Раду у справах релігій при Раді Міністрів СРСР».
Після реорганізації системи органів державної влади Уряд України отримує назву Кабінет Міністрів України, відповідно держорган у справах релігій – Рада у справах релігій при Кабінеті Міністрів України. Правовою підставою діяльності органу стала постанова Кабінету Міністрів України від 2 березня 1992 р. № 107 «Про затвердження Положення про Раду у справах релігій при Кабінеті Міністрів України [ЦДАВО України, Ф. 4648, оп. 7 спр. 715, арк. 1]. Отже на Раду у справах релігій, як центрального органу державного управління України було покладено функції щодо забезпечення проведення державної політики щодо релігії та діяльності релігійних організацій.
Безпосередньо у повноваження Ради входило: надання практичної допомоги релігійним організаціям у застосуванні ними законодавства України про свободу совісті та релігійні організації; запобігання проявам у будь-якій формі релігійної винятковості, нетерпимості до невіруючих і віруючих інших віросповідань і зневажливого ставлення до почуттів громадян, розпалюванню ворожнечі й ненависті на релігійному ґрунті; запобігання втручанню державних органів і громадських організацій у здійснювану в межах закону діяльність релігійних організацій, а також втручанню релігійних організацій у діяльність інших релігійних організацій, у справи державних органів і громадських організацій; здійснення реєстрації статутів /положень/ релігійних центрів, управлінь, монастирів, релігійних братств, місій та духовних навчальних закладів; консультування державних органів щодо застосування законодавства України про свободу совісті та релігійні організації; забезпечення з участю представників релігійних організацій та відповідних спеціалістів релігієзнавчої експертизи; при необхідності може брати участь у розгляді державними органами (у тому числі правоохоронними) питань, пов’язаних із забезпечення додержання законодавства України про свободу совісті та релігійні організації; подання Кабінету Міністрів України висновків щодо державно-церковних відносин; за дорученням Уряду України може брати участь у розробці проектів нормативних актів, що стосуються відносин, пов’язаних із реалізацією права громадян на свободу совісті та діяльністю релігійних організацій; надання експертних висновків за запитами державних органів і суду; ведення обліку релігійних організацій і культових будівель; розглядання пропозицій, заяв і скарг громадян і організацій з віднесених до компетенції; узагальнення досвіду роботи державних органів у справах релігій, подання їм методичної допомоги і т.і.
Таким чином, Рада у справах релігій в контексті забезпечення проведення державної політики щодо релігії та діяльності релігійних організацій мала наступні повноваження: аналітичної, законотворчої, реєстраційної, облікової (статистичної) роботи, інтеграції державних органів і релігійних організацій, надання консультативної допомоги у застосуванні законодавства про свободу совісті та релігійних організацій та сприяння в питаннях реституції культових будівель і майна.
Затверджена структура центрального апарату Ради в 1992 р. мала наступний вигляд: сектор правової та експертної роботи; сектор міжнародних зв’язків; сектор аналізу та прогнозування; відділ організаційної роботи; фінансово-господарська група; канцелярія; технічні працівники [ЦДАВО України, Ф. 4648, оп. № 7 спр. 673, арк. 23].
Зазначимо, що Рада у справах релігій при Кабінеті Міністрів України здійснювала свою діяльність до липня 1994 р. Головою Ради залишається М.П. Колесник.
2-й етап III періоду. З липня 1994 р. до жовтня 1995 р. проведення державної політики щодо релігії та церкви переходить до компетенції Міністерства України у справах національностей, міграції та культів (а саме до Управління у справах релігійних організацій), яке утворено згідно з Указом Президента України від 25 липня 1994 р. №408 «Про Міністерство України у справах національностей, міграцій та культів». Звернемо увагу на те, що в назві даного органу фігурує згадка про «культи», яка в принципі є не коректною і носить образливий характер для представників релігійної спільноти (на що останні, свого часу, власне і натякали). Нагадаємо, що подібна згадка фігурувала в назві державного органу в 1944 р. – Рада у справах релігійних культів при Раді Народних Комісарів (Див. частину другу даного дослідження). Але за своєю суттю функції даного держоргану у справах релігій майже не відрізнялися від функцій попереднього.
Згідно Положення “Про Міністерство України у справах національностей, міграції та культів” Міністерство мало статус центрального органу державної виконавчої влади і було підвідомчим Кабінету Міністрів України.
Міністром у справах національностей, міграцій та культів 25 липня 1994 р. було призначено М.О.Шульгу. Фактично питання релігії в Міністерстві курував заступник Міністра В.Г. Середа.
Відповідно вищезазначеного Положення вказаний державний орган бере участь у виробленні та забезпеченні реалізації державної політики у сфері міжнаціональних відносин, прав національних меншин, державної міграційної політики та державної політики щодо релігії та церкви; сприяє реалізації гарантованого державою громадинам права на свободу совісті, створенню віруючим умов і можливостей сповідувати релігію, мати вільнодоступні місця богослужінь та об'єднуватися у відповідні релігійні організації.
Відповідно до покладених завдань у релігійній сфері на Міністерство України у справах національностей, міграції та культів, до компетенції міністерства входило: вивчення й аналіз тенденцій ... релігійного життя; підготовка відповідно до законодавства України пропозицій та періодичного подання Кабінету Міністрів України висновків про державно-церковні відносини; розроблення поточних та довгострокових прогнозів релігійних процесів; надання організаційно-методичної допомоги відповідним підрозділам місцевих органів державної виконавчої влади з питань ... застосування законодавства України про свободу совісті й релігійні організації; установлення взаємовідносин між державними органами і релігійними організаціями; сприяння розширенню контактів громадян України з особами свого віросповідання, які проживають за її межами; сприяння на прохання релігійних організацій їх участі у міжнародних релігійних рухах, форумах, ділових контактах з міжнародними релігійними центрами й зарубіжними релігійними організаціями, паломництві в Україну і за її межі; запобіганню проявам національної або релігійної винятковості, нетерпимості до громадян будь-якої іншої національності, віруючих інших віросповідань чи невіруючих і зневажливого ставлення до почуттів громадян, а також розпалюванню ворожнечі й ненависті на національному або релігійному ґрунті; надання консультативної допомоги державним органам і релігійним організаціям у застосуванні ними законодавства України про свободу совісті та релігійні організації; на прохання релігійних організацій надання їм допомоги з питань, що потребують вирішення у державних органах; запобігання втручань державних органів і громадських організацій у здійснювану в межах закону діяльність релігійних організацій, а також втручанню релігійних організацій у діяльність інших релігійних організацій, у справи державних органів і громадських організацій; здійснює реєстрацію статутів (положень) релігійних центрів, управлінь, монастирів, релігійних братств, місій та духовних навчальних закладів, а також змін і доповнень до них; забезпечення проведення за участю представників релігійних організацій та відповідних спеціалістів релігієзнавчої експертизи; ведення обліку релігійних організацій і культових будівель; установлення зв'язків з ... релігійними ... центрами й організаціями зарубіжних країн з питань, що належать до його компетенції; здійснення міжвідомчої координації та організації проведення наукових досліджень з питань ... свободи совісті та діяльності релігійних організацій; взаємодія з науково-дослідними установами та навчально-виховними закладами України та зарубіжних держав з метою обміну досвідом наукових досліджень у сфері державної політики щодо релігії та церкви; забезпечення державної політики щодо релігії та церкви, скликання в установленому порядку конгресів, форумів, конференцій, семінарів та нарад, організація виставок тощо [див тут].
Отже, Міністерство України у справах національностей, міграції та культів в контексті проведення державної політики щодо релігії та церкви мало фактично ті самі що і Рада у справах релігій. Однак зазначимо, що до компетенції міністерства було додано повноваження у сприянні міжнародній діяльності релігійним організаціям.
Міністерство України у справах національностей, міграції та культів здійснювало свою діяльність до жовтня 1995 р.
3-й етап III періоду. 11 жовтня 1995 р. з метою забезпечення проведення державної політики щодо релігій створюється Державний комітет України у справах релігій на підставі Указу Президента України від 11 жовтня 1995 р. № 944 «Про утворення Державного комітету України у справах релігій». Головою Комітету призначено А.Д.Коваля, в січні 1997 р. новим керівником стає В.Д.Бондаренко.
Згідно Положення про Державний комітет України у справах релігій, затвердженого постановою КМУ від 3 січня 1996 р. №2, Держкомрелігій визначено центральним органом державної виконавчої влади, який є підвідомчим Кабінету Міністрів України.
Наприкінці 2000 року, Указом Президента України від 14 листопада 2000 року № 1229 затверджено нове «Положення про Державний комітет України у справах релігій», згідно якого за оновленим Держкомрелігій зберігалися основні завдання та статус центрального органу виконавчої влади але через сферу управління Міністерства юстиції України. Безпосередньо, у п.1. Положення визначено, що Державний комітет України у справах релігій (Держкомрелігій України) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра юстиції України.
Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 18 січня 2001 р. № 26 визнано таким, що втратили чинність постанови КМУ від 2 березня 1992 р. № 107 «Про затвердження Положення про Раду у справах релігій при Кабінеті Міністрів України» та від 3 січня 1996 р. №2 «Про затвердження Положення про Державний комітет у справах релігій». Як бачимо, що Положення про Раду у справах релігій при Кабінеті Міністрів України (яка існувала з березня 1992 р. по жовтень 1994 р.) залишалося чинним до 2001 р.
У свою чергу до компетенції Держкомрелігій України входило: розроблення механізму забезпечення реалізації державної політики щодо релігії, церкви і релігійних організацій, координування діяльності центральних і місцевих органів виконавчої влади з питань формування та регулювання відносин між державою, церквою та релігійними організаціями; надання організаційно-методичної та консультативної допомоги центральним і місцевим органам виконавчої влади, органам місцевого самоврядування, релігійним організаціям з питань застосування законодавства України про свободу совісті та релігійні організації, інших питань, що належать до компетенції Держкомрелігій України; вивчення і аналіз тенденцій в релігіях, розроблення поточних та довгострокових прогнозів з питань релігійних процесів в Україні, формування та регулювання відносин між державою, церквою та релігійними організаціями; може брати участь у підготовці міжнародних договорів України з питань, що належать до його компетенції; проведення за дорученням Кабінету Міністрів України переговорів з вітчизняними та іноземними релігійними центрами і управліннями з питань, що належать до його компетенції, сприянню організації паломництва віруючих в Україну та за її межі; сприяння на прохання релігійних організацій досягненню домовленості між ними та органами державної влади, органами місцевого самоврядування; здійснення в установленому порядку реєстрацію статутів (положень) релігійних центрів, управлінь, монастирів, релігійних братств, місіонерських товариств (місій) та духовних (релігійних) навчальних закладів; може брати участь у вирішенні питань, пов'язаних з передачею у користування чи у власність релігійних організацій культових будівель, споруд, майна, інших об'єктів права державної власності, а за пропозиціями органів місцевого самоврядування – комунальної власності; сприяння релігійним організаціям у будівництві, ремонті та реставрації культових будівель і споруд, а також у створенні ними відповідно до законодавства своєї матеріальної бази для здійснення релігійної, добродійної та іншої діяльності; забезпечення здійснення релігієзнавчої експертизи за участю представників релігійних організацій, наукових установ; здійснення обліку релігійних організацій, що діють в Україні, культових будівель і споруд, які належать або використовуються цими організаціями; організація проведення наукових досліджень з питань реалізації права на свободу світогляду і віросповідання, діяльності церкви і релігійних організацій; організація проведення форумів, конференцій, семінарів, інших заходів з питань, що належать до його компетенції та ін. [Положення про Державний комітет України у справах релігій // Президентський вісник. 2000. № 23. – С. 4-6].
Таким чином, Державний комітет України у справах релігій в контексті забезпечення проведення державної політики щодо релігій окрім повноважень, які мали Рада у справах релігій та Міністерство України у справах національностей, міграцій та культів додаються повноваження проведення наукової діяльності.
Державний комітет України у справах релігій здійснював свою діяльність до травня 2005 р., тобто десять років. Зазначимо, що, на сьогодні, це єдиний орган у справах релігій, який мав такий тривалий термін діяльності.
4-й етап III періоду. Згідно п.1 Указу Президента України від 20 квітня 2005 року № 701 “Питання Міністерства юстиції України” відбувається ліквідація Державного комітету України у справах релігій, його функції та виконання зобов’язань покладається на Міністерство юстиції України» [див. тут].
26 травня 2005 р. виходить Постанова Кабінету Міністрів України № 390, відповідно до якої у складі Міністерства юстиції на базі Державного комітету у справах релігій, що ліквідується, відбувається утворення Державного департаменту у справах релігій як урядового органу державного управління [див. тут]. Директором Департаменту призначається І.В.Бондарчук.
У Положенні “Про Державний департамент у справах релігій” від 18 серпня 2005 року № 770 Держдепрелігій визначається урядовим органом державного управління, який діє у складі Мінюсту і йому підпорядковується. Також, Держдепрелігій наділяється функціями: розроблення механізму забезпечення реалізації державної політики щодо релігії, церкви та релігійних організацій, координування діяльності органів виконавчої влади з питань формування і регулювання відносин між державою, церквою та релігійними організаціями; підготовкою поточних і довгострокових прогнозів щодо релігійних процесів в Україні; забезпечення проведення релігієзнавчої експертизи; проведення відповідно до законодавства реєстрації статутів (положень) релігійних організацій; ведення обліку релігійних організацій, що діють в Україні, культових будівель і споруд, які належать або використовуються цими організаціями; сприяння вирішенню питань, пов'язаних з передачею у користування чи у власність релігійних організацій колишніх культових будівель та іншого церковного майна; організації проведення наукових досліджень з питань державно-церковних відносин; взаємодії з науково-дослідними установами і навчальними закладами з метою обміну досвідом у проведенні наукових досліджень з питань формування і реалізації державної політики щодо релігії, церкви та релігійних організацій; проведення за дорученням Міністра юстиції в установленому порядку переговори і консультації з релігійними центрами та управліннями, у тому числі з тими, що перебувають за межами України, з питань, що належать до його компетенції, сприяння організації паломництва віруючих в Україну та за її межі; сприяння на прохання релігійних організацій досягненню домовленостей між ними та органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування; надання організаційно-методичної та консультаційної допомоги з питань застосування законодавства про свободу світогляду і віросповідання; розгляду в установленому порядку звернення фізичних і юридичних осіб з питань, що належать до його компетенції; організація проведення форумів, конференцій, семінарів, інших заходів з питань, що належать до його компетенції та ін.
Структура Департаменту: директор; перший заступник; заступник директора; управління організаційної роботи: а) відділ реєстрації, моніторингу та статистики релігійної мережі; б) відділ сприяння діяльності релігійних організацій; управління релігієзнавчо-аналітичної роботи: а) відділ релігієзнавства; відділ науково-інформаційного забезпечення, зв’язків із громадськістю та засобами масової інформації.
Отже, Державний департамент у справах релігій при Міністерстві юстиції в контексті забезпечення проведення державної політики щодо релігій фактично отримує аналогічні функції своїх попередників. Однак, необхідно зазначити, що з одночасним пониженням статусу у порівнянні із Державний комітетом України у справах національностей та релігій, відбувається скорочення штатного апарату, виведення із підпорядкування Держдепрелігій структурних підрозділів в областях, що певним чином обмежило можливості Департаменту оперативного і ефективного виконання покладених на нього завдань. І, в свою чергу, призвело до жвавого обговорення серед громадськості питання відносно доцільності існування даного органу.
5-й етап III періоду. Від 8 листопада 2006 року з метою подальшого вдосконалення системи органів виконавчої влади Кабінет Міністрів України ухвалив постанову № 1575 “Про утворення Державного комітету України у справах національностей та релігій”, в якій зазначається про реорганізацію Державного комітету у справах національностей та міграції і Державного департаменту у справах релігій, і утворення на їх базі Державного комітету України у справах національностей та релігій” [див. тут].
Виконуючого обов’язки голови призначено Г.Д. Попова, з грудня новим головою призначено О.Н.Сагана, з травня 2009 р. – Ю.Є.Решетнікова, а з липня 2010 р. – Ю.П. Богуцького. За весь час існування Держкомнацрелігій заступником Голови, який курує питання релігії є М.Р.Новиченко. Зазначимо, що саме Держкомнацрелігій за роки існування державного органу у справах релігій мав рекордну кількість (чотири) керівників.
Від 14 лютого 2007 р. № 201 Кабінет Міністрів України затверджує положення “Про Державний комітет України у справах національностей та релігій” (в якому зазначається що постанова набирає чинність з 1 березня 2007 року). Отже з березня 2007 року державний орган у справах релігій як і в 1994 році об’єднується з органом який займається справами національностей та міграції.
Згідно п.1 вищезазначеного положення про Державний комітет України у справах національностей та релігій, Держкомнацрелігій є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Віце-прем’єр-міністра України.
У новоствореній структурі утворюється Департамент у справах релігій та забезпечення свободи совісті, який має наступну структуру: директор; заступник директора; відділ зв’язків з релігійними організаціями; відділ реєстрації та статистичного обліку релігійних організацій; відділ сприяння соціальній та гуманітарній діяльності релігійних організацій; відділ науково-експертної роботи. В лютому 2008 р. департамент має назву – Департамент у справах державно-конфесійних відносин та забезпечення свободи совісті. Директорами департаменту були М.І.Бондарчук, Ю.Є.Решетніков та В.П.Любчик.
Відповідно до покладених завдань Держкомнацрелігій здійснює наступні функції: готує пропозиції щодо формування та реалізації державної політики у сфері відносин із церквою і релігійними організаціями; вживає заходів щодо запобігання проявам розпалювання міжетнічної, расової та міжконфесійної ворожнечі; координує діяльність органів виконавчої влади з питань формування і регулювання відносин між державою, церквою та релігійними організаціями; проводить відповідно до законодавства реєстрацію статутів (положень) релігійних центрів, управлінь, монастирів, релігійних братств, місіонерських товариств (місій) та духовних (релігійних) навчальних закладів; забезпечує проведення релігієзнавчої експертизи статутів релігійних організацій за участю їх представників, представників наукових установ, учених-релігієзнавців та фахівців інших галузей; веде облік (реєстр) релігійних організацій, що діють в Україні, та культових будівель, споруд та іншого майна, які належать релігійним організаціям та/або використовуються ними, а також колишніх культових будівель, споруд та іншого майна, які використовуються не за призначенням; сприяє вирішенню питань, пов'язаних з передачею у користування та повернення у власність релігійних організацій культових будівель, споруд та іншого майна; установленню релігійними організаціями України ділових контактів з міжнародними релігійними центрами та іноземними релігійними організаціями; організації паломництва віруючих в Україну та за її межі; досягненню на прохання релігійних організацій домовленостей між ними та органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування; організовує проведення наукових досліджень з питань ... реалізації права на свободу світогляду і віросповідання, діяльності церкви і релігійних організацій; взаємодіє з вітчизняними та іноземними науково-дослідними установами і навчальними закладами з метою обміну досвідом роботи щодо проведення наукових досліджень з ... релігії, церкви і релігійних організацій; подає в установленому порядку пропозиції щодо зупинення дії або скасування актів центральних органів виконавчої влади, місцевих держадміністрацій, рішень, прийнятих органами місцевого самоврядування, посадовими особами підприємств, установ і організацій усіх форм власності, що суперечать законодавству про ... свободу совісті та релігійні організації [Положення «Про Державний комітет України у справах національностей та релігій»].
Зазначимо, що Держкомнацрелігій, як державний орган у справах релігій отримує підвищення статусу до центрального органу виконавчої влади, в контексті реалізації державної політики у сфері державно-конфесійних відносин. Зазначений державний орган у справах релігій, по суті, наділений функціями своїх попередників, а також відбувається повернення підпорядкування Комітету структурних підрозділів в областях, що дозволяє більш оперативно здійснювати його діяльність.
9 грудня 2010 р. видано Указ Президента України №1085/2010 «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади». Згідно зазначеного нормативно-правового акту «з метою оптимізації системи центральних органів виконавчої влади, усунення дублювання їх повноважень, забезпечення скорочення чисельності управлінського апарату та витрат на його утримання, підвищення ефективності державного управління» [Див.: Указ Президента України Віктора Януковича №1085/2010 «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади»] Державний комітет України у справах національностей та релігій потрапив до переліку вищих органів виконавчої влади які ліквідовано.
6 етап. III періоду. Згідно вищезазначеного Указу Президента України, функції Держкомнацрелігій (окрім функції реєстрації релігійних організацій, які віднесено до компетенції новоутвореної Державної реєстраційної служби України) щодо реалізації державної політики у сфері релігії передано до компетенції реорганізованого Міністерства культури України. Таким чином, відбувається чергове пониження статусу державного органу України у справах релігій.
В свою чергу, ліквідація Державного комітету України у справах національностей та релігій викликала чергове досить бурхливе обговорення у громадських, державних, релігійних та наукових колах на предмет доцільності розподілення функцій державного органу у справах релігій між двома новими структурами.
У квітні поточного року зазначене питання було врегульовано. Так 6 квітня 2011 р. Указом Президента України №388/2011 затверджено Положення «Про Міністерство культури України» в якому, серед основних функцій передбачено, що Мінкульт здійснює в установленому порядку реєстрацію статутів (положень) релігійних організацій, а також змін і доповнень до них.
Зазначимо, що Міністром культури України призначено М.А.Кулиняка. Першим заступником Міністра, який курує питання релігії, Ю.П.Богуцького.
Також зазначимо, що згідно п.1 вказаного положення Мінкультури України є спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері … релігії. Основними функціями Міністерства, в контексті реалізації державної політики у сфері державно-конфесійних відносин є наступні: сприяння зміцненню взаєморозуміння і терпимості між релігійними організаціями різних віросповідань; сприяння участі релігійних організацій у міжнародних релігійних рухах, форумах, ділових контактах із міжнародними релігійними центрами і зарубіжними релігійними організаціями, здійснення контактів і координаційних зв'язків з відповідними органами інших держав із цих питань; здійснення офіційного погодження можливості зайняття проповідницькою чи іншою канонічною діяльністю, виконання релігійних обрядів священнослужителями, релігійними проповідниками, наставниками, іншими представниками зарубіжних релігійних організацій, які є іноземними громадянами і тимчасово перебувають в Україні; здійснення в установленому порядку реєстрації статутів (положень) релігійних організацій, а також змін і доповнень до них; забезпечення релігієзнавчої експертизи за участю представників релігійних організацій та відповідних спеціалістів; підготовка пропозицій на розгляд Міжвідомчої ради з питань вивезення, ввезення та повернення культурних цінностей щодо безоплатної передачі вилучених митними або правоохоронними органами чи конфіскованих за рішенням суду та обернених відповідно до закону в дохід держави культурних цінностей для постійного зберігання в державну частину музейного, бібліотечного та архівного фондів або релігійним організаціям [Див.: Указ Президента України № 388/2011 Про Положення про Міністерство культури України].
На даний час, в Міністерстві культури України відбувається процес розроблення положення відповідного підрозділу, який опікуватиметься проблемами державно-конфесійних відносин та його штатного розпису.
Зазначимо, що на сьогодні, при Мінкульті створено робочу групу із підготовки законодавчих актів в галузі державно-конфесійних відносин. Зокрема опрацьовуються два законопроекти: нова редакція Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» та законопроект «Про повернення культових будівель релігійним організаціям».

Для того, щоб коментувати матеріали Religion.in.ua, необхідно авторизуватися на сайті за допомогою сервісу F-Connect, який використовує дані вашого профілю в соціальній мережі Facebook . Religion.in.ua використовує тільки ті дані профилю, доступ до яких ви дозволили сайту
