З самого початку людства часове визначення подій було необхідне для землеробства, слідкування за змінами пір року, згодом для державних потреб. Крім цього, необхідність у вимірі часу диктувалась релігійними потребами людства. В цьому аспекті християнство не є винятком. Так, для християн потреба у хронологічному вимірюванні часу носить практичний характер, та полягає у необхідності святкування певних релігійних свят протягом року. Очевидно, що ця потреба виникла практично з самого початку існування християнства.

Літочислення «нашої ери», або Коли народився Ісус Христос

Перші християни, як вихідці з іудаїзму, користувалися іудейським релігійним календарем. Це сонячно-місячний календар відповідно до якого певна дата припадає не тільки на певну пору року, але й на одну й ту саму фазу місяця. В 359 році  н.е. за ініціативи глави синедріону Гіллеля ІІ було запроваджено систему літочислення «від створення світу» (за іудейським календарем). Історичним підґрунтям для підрахунку слугували такі історичні події як: життя допотопних патріархів, перебування євреїв в єгипетському полоні, їх блукання по пустелі, періоди суддів та царів, а також інші події, які описуються в тексті Біблії. В результаті таких підрахунків була вирахувана «дата створення світу», відповідно до якої сьогодні 5774 рік. Варто зауважити, що це літочислення є офіційним для держави Ізраїль.

З поширенням християнства за межі Іудеї християни починають користуватись іншими календарями, зокрема календарем Римської імперії. На той час календарем слугував відомий нам Юліанський календар, запроваджений імператором Гаєм Юлієм Цезарем в 46 році до н.е.  Юліанський календар – це сонячний календар, в якому рік триває 365 днів, а кожен четвертий рік є високосним і має 366 днів. Рік починався 1 січня, як день вступ консулів на посаду. Літочислення в Римській імперії велося по-різному, в основному відносно певних визначних дат (наприклад воєн) чи відносно року правління імператорів. Найбільш вживаною відправною точкою літочислення вважалася дата «заснування Риму», яка була вирахувана вченим Марком Теренцієм Варроном (754 рік до н.е.).

Згодом, за часів правління імператора Діоклетіана, в Римській імперії було офіційно запроваджено нове літочислення – «від початку царювання імператора Діоклетіана» (284 р. н.е.) відоме в науковому обігу як «ера Діоклетіана». При цьому в Римській імперії кожні 15 років проводилася переоцінка майна з метою встановлення величини податків. Порядкові номери років у кожному 15-річному проміжку називалися індикти. У 312 р. н.е. при імператорі Костянтині Великому початком року та відліку індиктів було встановлено 1 вересня.

 

В 325 році н.е. (31 рік «ери Діоклетіана»)в місті Нікеї було проведено Перший Вселенський Собор, на якому, крім осуду аріанства, розглядались питання стосовно дати святкування Паски. Нікейський собор прийняв рішення відзначати Пасху не разом з іудеями, а після них. А щоб не було збігу, вирішили святкувати Паску в перший день тижня після весняного рівнодення. Назву ж першого дня тижня з «дня сонця» замінили на «неділю», по-грецькому - «воскресіння». Згодом цей день в імперії став святковим.

Однак ще деякий час в різних церквах виникали суперечності з приводу дати святкування Паски. Для вироблення єдиного підходу був потрібен деякий час. Найбільш авторитетний метод розрахунку вважався метод, що використовувався в Олександрійській церкві він і став загальновживаним в усіх церквах. Так олександрійські великодні таблиці складені єпископом Феофілом Олександрійським (на 380-479 роки) та Кирилом Олександрійським (на 437-531 роки) стали використовуватися для визначення дати святкування Паски.

Що стосується Константинополя, то при імператорі Юстиніані було введено літочислення «від створення світу» (за константинопольським календарем), яке за підрахунками тогочасних вчених відбулось в 5508 році до н.е.. Так в православній церковній традиції поширилась система літочислення «від створення світу», яка також відома як «константинопольська ера», рік в якій починався 1 вересня. Звідси дата перекочувала і в давньоруські літописи. Треба відзначити, що «Константинопольська ера» є досі вживаною в деяких помісних православних церквах, а 1 вересня (за юліанським календарем – 14 вересня) відзначається як церковне новоліття.

В VI столітті виникла потреба продовжити розрахунки олександрійської пасхалії. Враховуючи зауваження вчених про те, що дата Паски, за існуючою системою розрахунку, почала зміщуватись від дати весняного рівнодення, Папа Римський Іоанн I доручив монаху Діонісію Малому  скласти нову пасхальну таблицю. Складаючи таблицю пасхалії, Діонісій відмовився від загальноприйнятої на той час «ери Діоклетіана» на підставі того, що Діоклетіан був гонителем християн і запропонував проводити всі розрахунки виходячи з дати народження Ісуса Христа. Зіставляючи євангельські свідчення з історичними документами, він дійшов висновку, що Христос народився 525 років тому, а саме 25 грудня 753 року «від заснування Риму». Діонісій запропонував вважати цей рік першим роком християнської ери. Так була розроблена нова систему літочислення якою  ми й досі користуємося та називаємо її «нашою ерою». У його таблиці 532 рік н.е. слідував за 247 р. «ери Діоклетіана».

Християнська ера, запропонована Діонісієм Малим була вперше використана в офіційних папських документах з датуванням «від Різдва Христова» з 608 р. за Папи Боніфація IV. Однак тільки з 1431 р. при Папі Євгенії IV таке датування стало застосовуватися в офіційному церковному використанні, а згодом перетворилося на офіційну хронологічну систему європейських держав.

Крім цього Діонісій уклав новий цикл пасхалії на основі постанови І Вселенського собору з врахуванням змін у даті весняного  рівнодення та днів святкування іудейської Паски. Він вирахував вічну пасхалію, цикл якої триває 532 роки. Вона звільнила священнослужителів від необхідності щороку вираховувати день весняного рівнодення та дату іудейської Паски, а звідси вираховувати  дату християнської Паски. Згодом вона була запроваджена у церковному використанні Римської церкви.

Беручи до уваги той факт, що для визначення дати Паски важливе значення має день весняного рівнодення, яке за юліанським календарем кожних 128 років зміщується в часі, Папа Римський Григорій XIII (1572-1585) за вказівками Тридентського собору (1545-1563) та обрахунками неапольського фізика Алоїза Лілля запровадив замість Юліанського новий календар. Він увійшов в історію як Григоріанський календар, або «новий стиль». Та зараз використовується в переважній більшості країн світу.

Відповідно до календарної реформи після 4 жовтня 1582 року слідувало не 5, а 15 жовтня. Так з’явився розрив у датах між Юліанським та Григоріанським календарями. У Григоріанському календарі весняне сонцестояння було скореговане, а відповідно змістилась і дата Паски. Це призвело до того, що Паска в Православній і Католицькій церквах стала припадати на різні дні.

Зацікавленість питаннями хронології знову з’являється в епоху Відродження. Вважається, що основи сучасної хронології заклав Джозеф Скалігер (1540-1609 рр.). Він ввів датування по винайденому ним юліанському періоду з початком від 4713 року до н. е., що дозволило перевести всі наявні дати в одну хронологічну систему літочислення. Шляхом перехресних перевірок синхронних відомостей та за допомогою астрономічних даних Скалігер, а згодом його послідовник Діонісій Петавіус (1583-1652 рр.) обчислили основні історичні події, що дозволило перерахувати всі дати античної історії за єдиною системою літочислення. Діонісій Петавіус в 1627 році запропонував систему зворотного відліку дат «до Різдва Христового» («до нашої ери»). Ця система отримала загальне визнання та поширення в XVIII столітті, що значно полегшило систематизацію історичних подій.

До цього часу дослідники не можуть дати однозначної відповіді щодо дати народження Ісуса Христа. Система літочислення «нашої ери», що побудована на розрахунках Діонісія Малого вважає своїм початком 754-й рік «від заснування Риму», як рік коли народився Ісус Христос. Однак пізніші дослідження довели, що Діонісій помилився в своїх розрахунках. Причиною помилки була відсутність єдиної хронологічної системи літочислення, яка б могла співставити одні й ті самі історичні події, що по-різному датовані в різних системах літочислення.

Для більш точного відтворення історичних подій звернемося по допомогу до євангельських текстів. Майже у всіх євангелістів є згадки про народження Ісуса Христа. Однак, з історичної точки зору найбільш цінними є свідчення євангелістів Луки та Матвія. При паралельному співставленні текстів з іншими історичними документами можна отримати досить чітке історичне підтвердження дати народження Ісуса Христа.

 

Відповідно до євангельських свідчень про народження Ісуса Христа, які містяться як у Матвія (2:1-18) так і в Луки (1:5), нам відомо, що Ісус Христос народився в час правління царя Ірода. За свідченням іудейського історика Йосифа Флавія, очевидця зруйнування Єрусалима (76 рік н.е.), Ірод Великий був призначений на царство в 714 році «від заснування Риму», а 37 років по тому помер (Йосиф Флавій «Іудейські старожитності». Книга 17, Глава 8). Виходить, що 37-й рік царювання Ірода відповідав 750 року «від заснування Риму». За іншими свідченнями Ірод помер за 8 днів до Паски, незабаром після місячного затемнення. За астрономічними підрахунками місячне затемнення відбувалося в ніч з 13 на 14 березня 750 року «від заснування Риму», а юдейська Паска в цьому році припадала на 12 квітня. Таким чином, за наявними історичними свідченнями виходить, що іудейський цар Ірод дійсно помер на початку квітня 750 року «від заснування Риму». Оскільки Ісус Христос народився за часів царя Ірода, то народження Христа повинно було відбутися раніше 750 року, але ніяк не в 754 році «від заснування Риму»  як вирахував Діонісій Малий.

Інше свідчення. Євангеліст Лука пише, що Хрещення Ісуса Христа Іоанном відбулося в п'ятнадцятий рік правління Тиверія кесаря, а на той час Ісус був років тридцяти (Лука 3: 1,23). Відомо, що імператор Октавіан Август прийняв Тиверія в співправителі в січні 765 року «від заснування Риму», за два роки до своєї смерті. Звідси п'ятнадцятий рік правління Тиверія починався в січні 779 року, а Ісусові Христу, за Євангелістом Лукою, було тоді років тридцять. Звідси виходить, що датою народження Ісуса Христа може вважатися 749 рік «від заснування Риму» (779-30=749).

 

Усі Євангелісти свідчать, що Ісус Христос був розп'ятий в п'ятницю, в день єврейської Паски (святкується завжди з вечора 14 числа першого весняного місяця нісана). За астрономічними обчисленнями, 783-й рік «від заснування Риму» був єдиним на той час, коли єврейська Паска припадала на п'ятницю 7 квітня. Таки чином, виходить, що Ісус Христос був розіп'ятий 7 квітня 783 року «від заснування Риму». З Євангелія ми знаємо, що Своє служіння Ісус Христос почав в тридцять років від народження, а служив Він протягом трьох з половиною років. Отже, якщо Ісусу Христу було тоді тридцять чотири роки, то Він народився в 748 році, а якщо Йому було тридцять три роки, то він народився в 749 році «від заснування Риму». Тому одні дослідники вважають 748-й, інші ж 749-й рік «від заснування Риму» роком народження Ісуса Христа.

І здавалося б все вірно, якби не ще одна історична подія, яку згадує євангеліст Лука. А саме - перепис населення за часів володарювання у Сирії Квіринія. За тих днів вийшов наказ від кесаря Августа вчинити перепис по всій землі. Це був перший перепис, коли у Сирії володарював Квіриній. І пішли всі записуватися, кожен до свого міста. Пішов також і Йосип з Галілеї, з міста Назарету, що в Юдеї, у місто Давидове, що називалося Віфлеєм, тому що він був із дому і міста Давидового, записатися з Марією, зарученою йому дружиною, котра була вагітна. А коли вони були там, то настав час їй породити. І породила Сина свого первістка, і сповила Його, і поклала Його в ясла, тому що не було їм місця в гостиниці. (Лука 2:1-7) .

 

Про перепис в Сирії за часів Квіринія згадує той же Йосиф Флавій. Відповідно до нього перепис закінчився в 37 році після поразки Антонія цезарем Августом при Акції, або в 760 рік «від заснування Риму» («Іудейські старожитності». Книга 18, Глава 2). Таке свідчення значно розширює проміжок часу в який народився Ісус Христос. Однак, в Йосипа Флавія йдеться про перепис з обрахунком майна, а в Луки тільки про перепис за місцем походження. До того ж, деякі науковці вважають, що це місце в Євангелії від Луки було не зовсім правильно переведено з грецького тексту. Його змістовний переклад також може бути таким: За тих днів вийшов наказ від кесаря Августа вчинити перепис по всій землі. Цей перепис був до того  перепису, коли у Сирії володарював Квіриній… Так це чи ні, але дата народження Ісуса Христа в 760 році «від заснування Риму», не користується широкою підтримкою у дослідників.

Варто також зазначити, що Діонісій Малий допустив ще одну помилку, яка вплинула на наше літочислення. Визначивши дату народження Ісуса Христа (754 рік «від заснування Риму»), він позначив її першим роком «нашої ери», хоча Ісус Христос ще не мав року від Свого народження. Таким чином він змістив дату початку літочислення на 1 рік вперед.

Оскільки перша помилка Діонісія відстає від справжньої дати народження Ісуса Христа на 5 або 6 років (754-749=5 або 754-748=6), а друга скориговує цю помилку на 1 рік, то дати початку літочислення, відстає від справжньої дати  народження Ісуса Христа на чотири або на п'ять років. Оскільки ця дата є офіційною та вживаною більшістю країн світу, виходить, що ми живемо не в 2013 році, а в 2017 чи 2018 році від Різдва Христового.

P.S. До речі, колишній Папа Римський Бенедикт XVI в своїй трилогії «Ісус із Назарету», дотримувався думки, що Ісус Христос народився на кілька років раніше, ніж прийнято вважати.

Теги: