Одна з перших пам’яток — Євсевієве (Галицьке) Євангеліє (1283 р.) — перепис фрагментів тексту зі старослов’янського перекладу Євангелія від Іоанна, виконаний для церкви святого Іоанна священиком Євсевієм (в Галичі або в Холмі). Про галичанське походження Євангелія «свідчать особливості лексики, використання місцевої говірки тих часів. Скажімо, “чес” замість “час”. Так кажуть лише галичани»2, — висловлює припущення член-кореспондент Національної академії наук України, директор Інституту української мови Василь Німчук. Євангеліє знайдене в селі поблизу Молдови. Під час переписування було внесено чимало рис характерних для української мови (передусім фонетичних, що виразно засвідчують відмінності української мови від інших слов’янських мов). Вперше опубліковано у 2001 році у Києві під назвою «Євсевієве Євангеліє 1283 року». Оригінал зберігається в Російській державній бібліотеці в Москві (шифр — М. 3168).

Путнянське Євангеліє (áпракос, друг. пол. XII ст.). Апракосом називаються Євангелія, що мають вибіркові читання для богослужбового використання. Списане уставом на пергамені (збереглося 146 листків) з македонсько-глаголичного оригіналу з лексикою, близькою до Ассеманієвого Євангелія, у північній Галичині чи на південно-західній Волині двома писарями (1–48 листки; 49–146), що внесли низку українських фонетичних рис.

Холмське Євангеліє (апракос, кін. XII ст.), написане церковнослов’янською мовою з рисами української фонетики (167 аркушів). Зберігається у Російській державній бібліотеці (Москва).

Королівське Євангеліє (1401 р). Переписане у селі Королево на Закарпатті. Зберігається в Закарпатському краєзнавчому музеї (місто Ужгород) і є визначною пам’яткою українського письменства. Написане на 176 аркушах, прикрашене мініатюрами, заставками та ініціалами.

Між 1466 та 1473 роками — Федір «Новохрещений»3 перекладає «Книгу глаголемую Псалтырь» — «Махазор» (назва річного кола єврейських молитов). Книга досліджувалася М. Грушевським. Про обставини, місце та час появи «цього Псалтиря нема, властиво, певних даних»4. Мова перекладу засвідчує, що автор походив знов-таки з білорусько-української культурної сфери, «з Литви, виходячи з його мовних здібностей»5. «Академік А. Кримський висловлювався, що мова перекладу вказує на Київське Полісся («на північ від Києва»), ніяк не на Білорусь (у виданні М. Сперанського «Псалтырь жидовствующих...», с. 42). Подібно оцінював його мову і старший дослідник архімандрит Варлаам»6. Переклад було вживано в новгородських сторонах, оскільки два наявних списки його знаходяться у Бєлозерському монастирі. Текст твору відмінний від тексту християнської Псалтирі. «Він (Феодор-вихрест — прим. Прот. А. У.) і у своїй білорусько-українській мові не сильний, і в розумінні староєврейського оригіналу також»7. Це наближений переклад Псалтирі. Її поява свідчить про якнайшвидшу необхідність (оскільки за діло взялася не досить обізнана в мовах людина) такої літератури на Поліссі, та відображає загальну слов’янську мовну тенденцію — поступове виокремлення української мови із загального для неї та білоруської мови субстрату (про це свідчить мова Псалтирі). Поява цієї книжки також показує, що «дійсно, до XVIII ст. в Росії майже не було етнічних євреїв, хоча вже у другій половині XV ст, в зв’язку з підсиленням гонінь у Литві»8, декотра їх частина, можливо, з’являється на Русі. Поява цієї пам’ятки очевидно обумовлена потребами суспільства.

Пересопницьке Євангеліє (1561 р.). Це перший з відомих нам повний переклад Четвероєвангелія тогочасною українською мовою «з мінімальною репрезентацією церковнослов’янської мови»9. Робота над перекладом була розпочата 15 серпня 1556 р. в Заславському монастирі на Волині (нині місто Ізяслав), завершена — 29 серпня 1561 р. в Пересопницькому монастирі (тепер село Пересопниця Рівненської області) з перервами, причина яких досі точно не з’ясована. Звідси – назва Євангелія.

Деякі дослідники вбачають тут не новий переклад, а «нову редакцію вже існуючого перекладного тексту на “просту мову”», мову Учительних Євангелій (наприклад, таких як Холмське Євангеліе, Путнянське Євангеліє та ін.)10. Переклади на «просту мову» були припинені вже у XVII ст., бо, за словами гетьмана Ходкевича, під час “перекладання з давніх говірок на нові, помилка робиться немала”»11. Мова Біблії та синтаксис відображає живу, народну українську мову. Народнорозмовну лексику було введено за допомогою глос12, які ставились поряд із словами оригіналу, й обрамлялись «прямокутниками», виписаними «дробним» письмом. Це здебільшого були старослов’янські слова. Зустрічаються українські глоси й для українських слів. За визначенням радянського дослідника історії перекладу Біблії на російську мову Михайла Рижського, це Євангеліє «за мовою ближче до української»13. «За дорученням вдови княгині Анастасії — Параскевії Заславської»14 — перекладачем був знавець кількох мов архімандрит Пересопницького монастиря Григорій, про що сказано у передмові до видання. Під його керівництвом над створенням Євангелія працював писар Михайло Василієвич, син сяноцького протопопа. Слід зауважити, що думки дослідників розходяться щодо авторства перекладу: дехто вважає перекладачем Михайла, дехто — архімандрита Григорія; дехто пише про наявність третьої людини, оскільки текст написаний двома почерками. Переклад, що доопрацьовувався в процесі роботи над текстом був зроблений переважно з церковнослов’янської мови болгарської редакції15, але були й залучені «переклади на чеську та польську мови»16. Меценатами та замовниками проекту були волинські князі: Анастасія Юріївна Заславська-Гольшанська, її зять і дочка — князі Іван Федорович та Євдокія Чарторийські.

До наукового обігу пам’ятку ввів учень Переяславської духовної семінарії Осип Бодянський, знайшовши її в бібліотеці семінарії (XIX ст.), та охарактеризувавши «мову рукопису як південноруську чисту»17. Інна Чепіга — старший науковий співробітник Інституту української мови, понад 20 років присвятила вивченню Пересопницького Євангелія. Л. А. Дубровіна та Л. А. Гнатенко виконали археографічний та кодикологічний опис Пересопницького Євангелія. Текст Євангелія розміщений на 482 пергаментних листах (380 х 240 мм) писаний пізнім уставом та півуставом чорним чорнилом, червоною фарбою та суриком; редакторські правки XVI ст. зроблені коричневим чорнилом; «дробним» письмом виписані всі приписки, післямови тощо. Вага книги 9,3 кг. Рукопис багато орнаментований: різнокольорові з золотом високохудожні мініатюри, заставки, ініціали, кінцівки з українськими мотивами. Я Запаско вважає, що мініатюри виконані у традиціях іконописної шкли того часу виконані двома митцями, що дотримувалися різних мистецьких уподобань. Розвідки останніх вказують, що наявність в Євангелії відомостей про написання, дати й місця… «дозволяють вважати цей рукопис еталонним для визначення волинської рукописної школи XVI ст.»18. Археографічні дані про Пересопницьке Євангеліє наведені за цим виданням.

Пересопницьке Євангеліє стало чинником утвердження живої української мови в часи насадження католицизму через латину, тоді як українська мова була закріплена в релігійних текстах. Книга показує загальний високий рівень української культури, засвідчений участю у творенні книги представників різних українських суспільних прошарків — монахів, селян, що годували молодняк для шкірок, ремісників, що виготовляли пергамент, відомих волинських меценатів — українських шляхтичів князів Заславських та Чарторийських. «Поклонився Книзі і Тарас Шевченко. Перебуваючи в Переяславі як співробітник Археографічної комісії, він у своєму звіті відзначає вишукане й розкішне оздоблення Пересопницького Євангелія, а також те, що воно “написано малороссийським наречием 1556 года”»19. На Пересопницькому Євангелії з 1991 року присягає Президент України на вірність її народові. У 2001 році Інститутом української мови НАН України здійснено факсимільне видання Євангелія із науковою обробкою — впорядкуванням, дослідженнями, словопокажчиками, загальний наклад книги склав 500 примірників. Із 700 сторінок опублікованої книги транслітерований текст займає 270, решту сторінок присвячено дослідженням. Вдруге факсимільне видання Євангелія здійснено 2008 року Українською Православною Церквою. Наклад — 1000 примірників. «Видання складається з трьох частин. Основною є транслітерований текст пам’ятки. До нього додано повний словопокажчик з вичерпною граматичною характеристикою кожної словоформи та її льокалізацію в тексті рукопису, а також бібліографія праць про Пересопницьке Євангеліє. Текстові передують наукові дослідження, в яких простежується історія створення, відкриття та вивчення пам’ятки, подано характеристику мови та письма, археографічні та кодикологічні особливості кодексу. Видання проілюстроване численними кольоровими та чорно-білими знімками»20. Така увага до Пересопницького Євангелія виражає шану до культурних здобутків українського народу та бажання, продовжувати українські студії Біблійного напрямку на користь українського народу.

Крéхівський Апостол (друга пол. XVII ст., можливо 1563–1572 рр.). Назва походить від місця останнього зберігання пам’ятки — Крехівський монастир на Львівщині; зараз зберігається у ЛНБ ім. В. Стефаника НАН України. Пам’ятку виявив галицький єпископ Йосип Боцян. Крехівський Апостол — анонімний переклад апостольських діянь, послань, та апокрифічного послання апостола Павла до лаодикійців. Сучасні дослідники вважають що «автор Крехівського Апостола був близьким до кальвінізму — джерелом перекладу виступала Радзивіллівська Біблія 1563 р.»21. У поясненнях автор послуговувався польським Новим Завітом 1556 р. М. Шарфенбергера, церковнослов’янськими та грецькими текстами, Апостолом Франциска Скорини 1525 р.

Новий Завіт М. Шарфенбергера не був самостійним перекладом, — «це власне текст середньовічний, в основі якого, лежить, як показав А. Брікнер, так звана Замойська Гармонія з кінця XV віку. Але стару мову видавець чи якась інша особа змодернізували у міру можливості, заміняючи старі вирази на нові»22. Видання М. Шарфенбергера були найпоширенішими польськими біблійними виданнями, й витримали декілька видань (у 1564, 1566 і 1568 роках). В 1561 цей же автор у Кракові видав Біблію польською мовою. У передмові до неї він вказує, що «в основі цієї Біблії лежить якийсь невідомий нам давній польський переклад, близький до відомої Шарошпацької Біблії, і його Леополіта сильно змодернізував»23. Джерелом для перекладу Нового Завіту М. Шарфенбергера також був чеський переклад, звідки його текст заполучив чимало чехізмів, Вульгата та інші польські переклади. Отже Біблійний текст Шарфенбергера є похідним від декількох порівняно нових видань (перекладів), тому його наукова цінність може вважатися малою порівняно з перекладами, які були зроблені з текстів, що наближалися до оригіналу (наприклад, текст Вульгати).

Франциск Лукич Скорина (1490, Полоцьк — 1551, Прага) — білоруський просвітитель та першодрукар, один із засновників кириличного книгодрукування, доктор медицини. В Празі у 1517 р. засновує друкарню і видає кириличним шрифтом «Псалтир», першу друковану білоруську книгу. Впродовж 1517–1519 рр. він перекладає і видає 23 біблійні книги. У 1520 р. переїжджає у Вільно де засновує першу друкарню на території Білорусі й видає «Малу подорожню книжечку» (1522 р.) і «Апостол» (1525 р.). Мовна основа, скорининих видань являла собою суміш церковнослов’янської мови з великою кількістю білоруських слів. «Мова його слов’янських перекладів Святого Письма була так наближена до тодішньої української мови, що дехто навіть вважав друки Скорини суто українськими»24. Біблія Скорини містила тексти від видавця і навіть гравюри з його зображенням. На титулі Біблії відбито зображення печатки (герба) Скорини як доктора медицини. Основний вміст цього образу «Місяць Сонячний» — здобуття знань, фізичне і духовне лікування людини. Слід зауважити, що переклади Скорини, одні з перших перекладів, де у передмові зазначено умови творення книги.

«В рукопису також знаходяться деякі відомості про слов’ян, їх писемність, про Хрещення Русі, містяться також коментарі з питань віровчення…»25. Переклад укладено на Волині або Поліссі людиною, яка знала українську, польську, церковнослов’янську, грецьку, й, можливо, італійську мови. Півуставний текст прикрашений кіновар’ю розміщений на 663 пронумерованих олівцем сторінках без титульної сторінки. Кожний парний аркуш має водяний знак з вепром. На полях багато глос. Мова пам’ятки — тогочасна розмовна українська з північними та південно-західними діалектами з елементами польської, церковнослов’янської, грецької та інших мов (животъ, кганокь, в моцы, псалмовъ, евнухъ та ін.).

Вплив народної мови помітний у рукописних Євангеліях Василія Тяпинського (1570 р.) та Валентина Нагалевського (1581 р). (Волинь, Хорошев) «Відомо, що українською мовою в XVI–XVII ст. переклали Книги Йова, Рут, Естер, Екклезіястову (Проповідника), Даниїла, Плач Єремії, Пісню Пісень. Захарія Копистенський у «Палінодії» цитував виписки з якогось перекладу різних Книг Старого Заповіту, а також україномовного перекладу Євангелій»26.

Нездійснений перекладацький проект Петра Могили. Якби не «часи Руїни» й не смерть видатного просвітителя, митрополита Київського Петра Могили (1647 р.), XVII століття подарувало б світові ще один шедевр українського мистецтва — перевидання Києво-Печерською Лаврою Острозької Біблії до 70-річчя її першого друкування (1651 р.). Це був не звичайний передрук, а переклад, значно наближений до української літературної мови. Над текстом в 1638–1639 годах працював коллектив учених монахів під головуванням богослова Сільвестра Косова. В ці ж роки митрополит Петро доручив монаху-граверу Іллі для майбутнього видання Біблії виготовити близько 500 ілюстрацій у стилі українського бароко, що відповідав як уподобанням Іллі так і митрополита. Майстер Ілля був запрошений митрополитом Петром зі Львова для оформлення Великого Требника, Біблії та Києво-Печерського Патерика, тому залучення його до згаданого проекту невипадкове. Також було видано декілька дереворізів до Апокаліпсису сподвижника Іллі — Прокопія. «Метою Іллі було показати українським глядачам персоналію Старого Заповіту мовою свого власного українського мистецтва… бажання українськими очима поглянути на біблійну давнину, на її трактування європейськими мистцями»27. Значна частина проекту була реалізована в першій половині 40-х р. XVII ст., але дві вищезгадані події зупинили задум28. Дослідник цього проекту Дмитро Степовик доповідає, що до нас дійшло декілька гравюр для книг Старого Завіту; від книги Буття до книги Царів, «1645–1649 роки, 132 сюжети, графічна техніка — гравюри на дереві»29. Сьогодні їх вивчають богослови та мистецтвознавці. У 1758 р., в типографії Києво-Печерської Лаври була надрукована повна Біблія церковнослов’янською мовою, оскільки українська мова в цей час була заборонена.

Щодо гравюр Іллі треба сказати, що видання Петра Могили відрізнялося б від видання Острозької Біблії у багатьох аспектах. Після татаро-монгольської навали значно звузилася сфера церковного малярства. Острозька Біблія відображала рівень творення ілюстрацій рукописної книги: орнаментальне оформлення обмежувалося художніми прикрасами до заставок, кінцівок, передмови, перших глав біблійних книг, заголовкових літер, тощо. Мистецтво зображення постатей (наприклад євангелістів в Євангеліях) розвивалося меншою мірою; рідкістю була ілюстративна графіка. Дослідник професор Дмитро Степовик вказує, що біблійний цикл гравера Іллі не був винятком; вже «Анфологіон» 1619 р., «Бесіди Іоанна Златоустого» 1624 р., «Пояснення Андрія Кесарійського до Апокаліпсису» 1625 р., «Тріодь Пісна» 1627 р. та інші релігійні книги мали численні гравюри на сюжети з Нового Завіту, з історії Церкви у Київській Русі. «Ілля своїм біблійним циклом відкрив двері і в Старий Заповіт, у його найдавнішу частину»30. За взірець своїх гравюр Ілля взяв ілюстрації до Біблії, «які були видані в Голландії тамтешнім книговидавцем Клаусом Вісхером-Пікатором»31. Голландський книговидавець Николаус Вісхер-Піскатор видав Лицьову Біблію (Teatrum Biblicum, XVII ст.), яка стала взірцем для виконання стінописів і сюжетів на темі Святого Письма «як іконографічне джерело для малярів та граверів»32. Біблія Піскатора потрапила до рук Іллі, вірогідно, від митрополита Петра Могили. Гравери Біблії Піскатора були кращими рисувальниками Голландії, — Гемскер та Дево, — які навряд чи були такими людьми, які б могли адекватно відтворити біблійний текст у свої гравюрах. Ці взаємини свідчать про глибокі зв’язки українського мистецтва козацько-гетьманської доби із західноєвропейським та світовим мистецтвом незважаючи на складні умови українського життя. Російська дослідниця гравюр Іллі до Біблії Петра Могили, Антоніна Сакович вказує що «за філософською глибиною, графічною оригінальністю і майстерністю Біблія Ілля значно перевершує Біблію Піскатора і набагато ближча до першоджерела (тексту Біблії)»33. На останнє слід сказати, що гравюри Іллі до Біблійної історії як і гравюри Вісхера-Піскатора відзначаються своєю динамічністю, реальністю, образністю про що розповідається й ілюструється в згадуваній книзі Дмитра Степовика — майже єдиній монографії на тему нездійсненого біблійного проекту митрополита Петра Могили.

Біблійні перекази Степана Васильовича Руданського (1833–1873 рр.). Се були перекази біблійних сюжетів, здебільшого апокрифічних. «Це була оригінальна спроба відтворити щось схоже на “народну Біблію”»34.

Біблійні переклади Михайла Максимовича (1804–1873 рр.) — друга Тараса Григоровича Шевченка, вченого-природознавця, історика, мовознавця і поета. Михайло Максимович уклав біблійні переклади на кшталт перекладів Шевченка35, й напевно були відомі авторові «Кобзаря» й видані за його життя.

У 1859 р. у першій книзі складеного М. Максимовичем альманаху «Українець» було надруковано 29 його перекладів — «Псалмы, переложенные на украинское наречие». Переклад віддзеркалював тогочасну літературну мову. Його відзначає проста і одночасно вишукана лексика, стилістична майстерність, і вміння, коли того вимагає оригінал, звертатися до багатства книжкової поезії. Ось 1-й псалом в перекладі Михайла Максимовича:

Блаженъ мужъ той, що не ввôйде

Въ раду нечестивыхъ,

И не стане на дорозе

Грешныхъ, неправдивыхъ,

И не сяде у беседе

Людей израдливых;

А въ Господнёму законе

Свою дéржить волю,

День и нôчъ себе навчає

Закону Господню.

И якъ древо, надъ потокомъ

Посажене чистымъ,

Плодъ приносить въ свою пору

И не вьяне ли’стомъ;

Такъ и муж тойъ — всякимъ деломъ

Добре поспеває.

Не такую собе долю

Нечестивый має:

Вôнъ, якъ пылъ той, що по полю

Ветеръ розвеває.

И не встóятъ нечестиви

Передъ Божимъ су’домъ,

И не будутъ грешни въ раде

Зъ справедливымъ людомъ.

Бо путь праведныхъ и добрыхъ

Зна Господь великій;

А путь злыхъ и нечестивыхъ

Пропаде навекы36.

Саме переклади псалмів (90, 125, 132, 138, 139), здійснені в 1857–1858 рр., стали вершиною поетичної творчості Петра Гулака-Артемовського (1790–1865 рр.) й були написані олександрійським віршем — розміром класичної французької драматургії, зокрема трагедій Корнеля та Расіна, а також віршованих комедій Мольєра. В українській літературі до олександрійського вірша першим звернувся саме Гулак-Артемовський. «Його перекладам притаманні значні відхилення від оригіналу, надмірна українізація тексту, що пояснювалося авторським прагненням наситити давній текст реаліями народного побуту українців»37. Звична ситуація в любій літературі — порівняти свою історію з біблійною.

Маловідома спроба перекладу Святого Письма належить українському письменнику та фольклористу Володимиру Олександрову. У 53-річному віці він зайнявся вивченням давньоєврейської мови з метою створення україномовної версії Біблійної історії. Йому так і не вдалося повністю реалізувати свою ідею, але у 1877 р. у кількості 20 примірників була видана його «Книга Йова, на малоруську переложена». Також Олександрів переклав «Книги Буття, Вихід, Йова, Товита. Переклади поширювалися у вигляді літографій, що виготовлялися в незначній кількості примірників. 1883 р. у Харкові в перекладі Олександрова вийшов у світ Псалтир під назвою «Тихомовні співи на святі мотиви».

У серпневому числі «Основи» за 1861 р. повідомлялося, що готується переклад Євангелії українською мовою і пишеться священна й церковна історія для українських шкіл»38. Подальші відомості щодо перекладу невідомі.

Галицькі переклади Святого Письма

Для Галицької України можливостей для перекладу Святого Письма надавалося значно більше, оскільки тут не діяв, зрозуміло, ні Валуєвський циркуляр (1863 р.), ні Емський указ (1876 р.).

Маркіян Семенович Шашкевич (1811–1843 рр.) — поет-зачинатель нової української літератури в Галичині, письменник, священик, культурно-громадський діяч. Виступав за рівноправність української мови з польською. Впродовж 1811–1834 рр. він ретельно працював над Псалтирем і «надрукував п’ять розділів Євангелії від св. Матвія й повну Євангелію від св. Івана»40. За іншими даними41, він працював над перекладами Євангелії від Матвія та Марка. Але поета зацікавили псалми Давида. В перекладі Шашкевича вони отримали назву «Русланові псалми». Характерною рисою псалмів було те, що вони значно коротше оригінальних і своєю композицією швидше нагадують сонети.

Також особливістю перекладу псалмів Шашкевичем є те, що він прагнув наблизити їх зміст до розуміння простого читача, а ряду сюжетів він навіть додавав ясно виражений національний характер. Роздуми Давида про святий Сион, Ізраїль, спадщину Іакова в «Руслановіх псалмах» спроектовано на «наших людей», «вітер на степах Україні», «русько-українське серце», «Віру руську», «віру тверду як Бескид» і тому подібне.

Переклади Святого Письма на тогочасну галицько-українську мову, виконані Маркіяном Шашкевичем, не були видані за його життя.

Антон Кобилянський у 18741877 рр. працював над перекладами Євангелія від Луки та Івана.

У 1903 році у Львові було надруковано Новий Завіт та Псалтир в перекладі Олександра Бачинського та поясненнями Івана Бартошевського. Це було перше католицьке «двомовне видання — українською і паралельно церковнослов’янською мовами»39, але через свій галицький діалект та насиченість латинізмами, нестандартний формат та зовнішній вигляд даний переклад не знайшов розповсюдження серед народу та зостався скоріше настільною книгою священнослужителів.

Переклад Олексія Слюсарчука (1838–1912 рр.) — українського католицького священика, галицького церковного і громадського діяча, автора перших у Галичині українських молитовників, проповідей. В 1904 р. видав власний переклад Псалтиря паралельно українською та церковнослов’янською мовою, що отримав назву «Псалтиря розширена» (1899 р.). Але Слюсарчук, «як зазначають дослідники, переклав “аж занадто місцевою мовою”». Це підтверджується галицизмами, які відображені в його коректурі перекладу Куліша, що готувався до друку в Відні (1903 р.). Звісно, «Псалтиря розширена» не набула широкого використання.

У 1921 році у Жовкві отцями Василіанами було видано український переклад священника Ярослава Левицького, що містив П’ятикнижжя Мойсея, Псалтир та книги Нового Завіту.

У 1937 році у Львові був виданий переклад Євангелія, створений Михайлом Кравчуком; перевиданий разом з Псалтирем у Римі в 1966 році.

У 1946 році в Римі Католицька Церква видає переклад Євангелія біблеїста Теодосія Галущинського. Цей переклад був призначений для розповсюдження в українській діаспорі, але він себе не виправдав.

Окремі книги були перекладені Володимиром Дзебою, Премудрості (Рим, 1945 р.), Рут, Піснь Пісней, Товіта (Мюнхен, 1957 р.), Юдит (Мюнхен, 1958 р), Псалми, або, як він її назвав, Святі гімни (Мюнхен, 1962 р.), Йова (Мюнхен, 1964 р.), та Лазарем Березовським (Псалтир — зосталась тільки в рукописі, не видана до сьогодення).


Усі біблійні переклади, створені на Галичині, вільно друкувалися в місцевих періодичних виданнях. Це позитивно впливало на Галицьку Україну оскільки робило Святе Письмо доступним та зрозумілішим для широкого загалу, що, у свою чергу, сприяло підвищенню моральності населення. Люди більш ревносно вірили в Бога, прагнули регулярно відвідувати богослужіння. Але ці переклади не вирізнялися якістю викладу, а тому й не мали широкого поширення.

Продовження див. тут

Протоієрей Андрій Ухтомський,

кандидат богослов’я, викладач Київської духовної академії УПЦ

1 З історії канону. Конспект лекцій — Чернівці: Рута, 1995. — С. 20.

2 Зінченко, Н. «Євсевієве Євангеліє» увібрало говірки української мови. – Режим доступа: https://www.kreschatic.kiev.ua/ua/2042/art/4125.html.

3 «Багатьма істориками цей книжник ототожнюється з Федором Жидовіним — автором полемічного антиюдейського послання» (Лурье, Я. С. Феодор — переводчик «Книгы глаголемыя псалтырь» / Я. С. Лурье // Словарь книжников и книжности Древней Руси. — Л.: Наука, 1988. — Вып. 2: Вторая половина XIV–XVI в. Ч. 2. — С. 451.).

4 Раціоналістичні течії XV в. (так зване «жидівство»). – Режим доступа: // https://izbornyk.org.ua/hrushukr/hrush506.htm

5 Лурье, Я. С. Феодор — переводчик «Книгы глаголемыя псалтырь» / Я. С. Лурье // Словарь книжников и книжности Древней Руси. — Л.: Наука, 1988. — Вып. 2: Вторая половина XIV–XVI в. Ч. 2. — С. 451.

6 Раціоналістичні течії XV в. (так зване «жидівство»). – Режим доступа: // https://izbornyk.org.ua/hrushukr/hrush506.htm

7 Раціоналістичні течії XV в. (так зване «жидівство»). – Режим доступа: // https://izbornyk.org.ua/hrushukr/hrush506.htm

8 Евреи // Народы России: Энциклопедия / Гл. ред. Тишков В. А. — М.: Большая Российская Энциклопедия, 1994. — С. 154.

9 Жукалюк, М., Степовик, Д. Краткая история переводов Библии на украинский язык / М. Жукалюк, Д. Степовик — К.: Украинское Библейское Общество, 2003. — С. 19.

10 Семенец, О. Е. История перевода (Средневековая Азия. Восточная Європа XV–XVIII вв.) / О. Е. Семенец, А. Н. Панасьев — К.: Лыбедь, 1991. — С. 321

11 Семенец, О. Е. История перевода (Средневековая Азия. Восточная Європа XV–XVIII вв.) / О. Е. Семенец, А. Н. Панасьев — К.: Лыбедь, 1991. — С. 321

12 Глоса (грецьк. — γλῶσσα) — примітки на полях. Часто під час подальших переписувань тексту глосі стають повноправним текстом.

13 Рижский, М. И. Русская библия: история переводов библии в России / М. И. Рижский — СПб.: Авалон, 2007. — С. 161.

14 Сулима, В. Біблія і українська література / В. Сулима — К.: Освіта, 1998. — С. 220.

15 Про це сказано у кінцевому колофоні а також підтверджується чітким й послідовним використанням елементів правопису орфографічної реформи болгарської писемності XVI ст.

16 Семенец, О. Е. История перевода (Средневековая Азия. Восточная Європа XV–XVIII вв.) / О. Е. Семенец, А. Н. Панасьев — К.: Лыбедь, 1991. — С. 321.

17 Чепіга, І. Дві яскраві дати української національної святині. – Режим доступа: https://www.myslenedrevo.com.ua/studies/izjaslav/09chepiga.html

18 Дубровіна, Л. А. Гнатенко, Л. А. Археографічний та кодикологічний опис Пересопницького Євангелія. – Режим доступа: https://www.archives.gov.ua/Publicat/Researches/PJevanhel.pdf

19 Глинчак, В. Книга присяги. Пересопницьке Євангеліє — відоме і невідоме. – Режим доступа: https://www.dt.ua/3000/3150/49176/

20 Чепіга, І. Дві яскраві дати української національної святині. – Режим доступа: https://www.myslenedrevo.com.ua/studies/izjaslav/09chepiga.html

21 Головащенко, С. Біблієзнавство. Вступний курс / С. Головащенко — К.: Либідь, 2001. — С. 80, 101.

22 Огієнко, І. Нариси з історії Української Православної Церкви. – Режим доступа: https://www.ukraine-church.com/chapter4.html

23 Огієнко, І. Нариси з історії Української Православної Церкви. – Режим доступа: https://www.ukraine-church.com/chapter4.html

24 Сулима, В. Біблія і українська література / В. Сулима — К.: Освіта, 1998. — С. 221.

25 Жукалюк, М., Степовик, Д. Краткая история переводов Библии на украинский язык / М. Жукалюк, Д. Степовик — К.: Украинское Библейское Общество, 2003. — С. 27.

26 Сулима, В. Біблія і українська література [Текст] / В. Сулима — К.: Освіта, 1998. — С. 221.

27 Степовик, Д. Київська Біблія XVII ст. Дослідження нездійсненного біблійного проекту митрополита Петра Могили / Д. Степовик — К.: Українське Біблійне Товариство, 2001. — С. 73.

28 Мабуть згадані історичні причини переконали наступного за Петром Могилою митрополита Сильвестра Косова дати розпорядження про припинення розробки проекту.

29 Степовик, Д. Київська Біблія XVII ст. Дослідження нездійсненного біблійного проекту митрополита Петра Могили / Д. Степовик — К.: Українське Біблійне Товариство, 2001. — С. 146.

30 Степовик, Д. Київська Біблія XVII ст. Дослідження нездійсненного біблійного проекту митрополита Петра Могили / Д. Степовик — К.: Українське Біблійне Товариство, 2001. — С. 145.

31 Степовик, Д. Київська Біблія XVII ст. Дослідження нездійсненного біблійного проекту митрополита Петра Могили / Д. Степовик — К.: Українське Біблійне Товариство, 2001. — С. 144.

32 Тарабрин, М. И. Библия Пискатора в истории русской письменности и искусства / М. И. Тарабрин // Известия XV Археологического съезда в Новгороде. М.: Изд. Московского Археологического института, 1911. — С. 34.

33 Сакович, А. Г. Библия Илии. Киев. 1645–1649 / А. Г. Сакович // Панорама искусств. — М., 1983. Ч. 6. — С. 335.

34 Сулима, В. Біблія і українська література / В. Сулима — К.: Освіта, 1998. — С. 221.

35 Псалми, перекладені М. Максимовичем (№ 8, 11, 12, 13, 14, 22, 38, 41, 42, 50, 51, 54, 64, 69, 78, 81, 83, 94, 114, 124, 125, 128, 132, 136, 141, 143, 145, 150 — видані в: Украинец. Альманах, издаваемый Михаилом Максимовичем // — М.: Типография Каткова и комн., 1859. Книжка первая. — С. 3.), написані з використанням ритміки, що генетично пов’язана з народнопоетичною.

36 Украинец. Альманах, издаваемый Михаилом Максимовичем // — М.: Типография Каткова и комн., 1859. Книжка первая. — С. 3.

37 Сулима, В. Біблія і українська література / В. Сулима — К.: Освіта, 1998. — С. 221.

38 Сулима, В. Біблія і українська література / В. Сулима — К.: Освіта, 1998. — С. 222.

39 З історії канону. Конспект лекцій — Чернівці: Рута, 1995. — С. 21.

40 Сулима, В. Біблія і українська література / В. Сулима — К.: Освіта, 1998. — С. 221.

41 Решетников, Ю. Не хлібом єдиним буде жити людина, але словом Божим / Ю. Решетников // День.  —2003. № 201. — С. 9.

Фото wikipedia

Теги: