Цей переклад, можливо, є реалізацією спільної ідеї однодумців П. Куліша та Т. Шевченка щодо укладання перекладу Біблії. «Після смерті Т. Шевченко в 1861 році Куліш розпочинає роботу над перекладом... створені ним переклади Біблії окремими частинами друкувалися у Львові й розповсюджувалися не тільки в “підавстрійсько-угорською”, але й у “підросійській” Україні, куди потай перевозилися через державний кордон»1. Для укладання перекладу Куліш залишив прибуткову роботу у Варшаві та переїжджає до Венеції, а згодом до Відню, де місцеві бібліотеки подавали вичерпний для роботи матеріал. Перші біблійні друки вийшли у закордонному на той час Львові коштом місцевої української газети «Правда». З них: 1 й 13 (15 й 16, — 1869 р.) «Давидови Псалми» (1868 р.); Мойсеєві «Пісні над Червоним морем» та «Пісні передсмертні» (1868 р., а згодом і окремим виданням); «Книга Йова» та інтерпретація «П’ятикнижжя Мойсея» під назвою «Сьвяте Письмо, або вся Библія Старого й Нового Завіту. Русько-українською мовою переложена» (1869 р.). В 1871 р. було здійснене повне видання Псалтиря, до якого увійшли переклади деяких псалмів виданих протягом 1868–1869 рр. «Псалтир», а також «Книга Йова» Куліш друкував під псевдонімом Павло Ратай. В 1871 р. у віденській друкарні Соммера вийшли друком усі чотири Євангелія. Переклади видавалися без імен перекладачів, оскільки російське громадянство П. Куліша викликало б санкції з боку влади та Церкви. Але «перекладачі були переконані: народ, що має Біблію рідною мовою, не може бути знищений; мова, якою перекладена Біблія — безсмертна»2.
Мойсеєві «Пісні над Червоним морем» вийшли окремим друком під назвою «Дві Мусієві пісні» у Львові за друкарні Ставропігійської у 1868 р. Переклад створено з приміткою: «Подаємо дві пісні съ перекладу Библиі, зробленого на Вкраїні, — щобъ прислухатись, що казатимуть наші панотці священики: чи такъ, як оце печатаємо, стихотворнимъ складомъ появити сі високі пісні въ Библиі, печатавши іі вповні, чи переложити іхъ тоді прозою»3. Невідомо, яку рецензію наклали «паноці», але це був поштовх до подальшого друку біблійних перекладів. Оригінальними є назви біблійних книг з яких укладено переклад: замість загальноприйнятої Книги Виходу маємо «Втеки, голова XV», замість Второзаконня — «Законъ поновлений, голова XXXII». Наведемо приклад, для того щоб побачити західний вплив:
«1. Приникни, небо,
До мого слова;
Ой слухай, земле,
Я возглаголю.
2. Дощем поллєцця
Моя наука,
Падутъ росою
Моі глаголи.
Покропитъ дощикъ
Ранню травицю,
Изросять роси
Зелó и древо»4.
Переклад досить добре передає оригінал, але й має на собі відбиток розмовної простої мови.
За чотири роки (1869–1872 рр.) у Відні Куліш та Пулюй переклали Новий Завіт з давньогрецької мови. Паралельно з цим Куліш перекладав книги Старого Завіту. Закінчивши переклад, він повернувся на Чернігівщину, де через деякий час єдиний рукопис Старого Завіту згорів через підпалення дому орендатором у листопаді 1885 р. З того ж року натхнений Богом П. Куліш впродовж 12 років (1885–1897 рр.) вдруге уклав Старий Завіт. За іншим переказом, Куліш сам спалив рукопис: «А Старого Завіту Св. Письма нема вже на світі: розсердившись на львівських дурнів, що вони, мов глухі гаспиди, затулюють вуші від правди, взяв я й викинув свою працю в огонь»5. Хоч це й свідчення самого Куліша, важко повірити в його вчинок, оскільки в такому випадку його розлючення зробило втрату тільки для нього. Здається, це неможливо для людини через гнів спалити багаторічну копітку працю.
Продовжувач перекладу Іван Нечуй-Левицький разом з Іваном Пулюєм довершили роботу: «За три роки (1898–1901 рр.) Нечуй-Левицький переклав Першу й Другу книги Параліпоменон, книги Єздри, Неємії, Естер і Даниїла, а Іван Пулюй — Псалтир»6. Повний переклад було видано, як згадувалося, у Відні у 1903 році. Наступні перевидання: 1912 р. (Відень); 1921 р. й 1930 р. (Берлін); 1947 р. (Лондон, Нью-Йорк); 2000 р. (Київ).
Особливістю укладення є «повний переклад з єврейських та грецьких текстів живою українською мовою Слова Божого. Пізніше цей метод успадкував проф. І. Огієнко (митрополит Іларіон) у своєму перекладі (виданий у 1962 році стараннями Біблійного Товариства — прим. прот. А. У.). Негативною рисою в ньому є те, що, по-перше, не враховано назви імен, міст, місцевостей, які є в “Септуагінті”, а використано їх із пізніших масоретських текстів (доволі нетрадиційний підхід для православного культурного середовища, оскільки в біблійних виданнях завжди панувала грецька транскрипція, запозичена з Септуагінти» — прим. Прот. А. У.); по друге, саме Біблійне Товариство, згідно зі своїми протестантськими поглядами, відкинуло неканонічні книги»7. «Куліш дійсно примусив Мойсея, Ісаю й інших пороків заговорити дуже доброю українською мовою»8.
Відомі також «Варіації первої Давидової Псальмі» Куліша в яких (за думкою проф. М. Сагарди), відбита біографія Куліша, коло його інтересів, філософія особистого життя. Це вже наслідування Біблії, що іноді видно і в перекладі Біблії. А твір, зміст якого більш або менш відображає особу перекладача, не є автентичним оригіналові. Тому можливо переклад «Кулішевої Біблії» потребував заміни. Втім, з літературознавства відомо, що Куліш хотів здійснити переклад Біблії українською мовою, аби довести повноцінність цієї мови, її спроможність передавати найглибші людські переживання. Для нього це був також переклад і задля ствердження самобутності української мови.
Переклад Новозавітних книг Пилипа Морачевського (1806–1879 рр.). Один з кращих перекладів Нового Завіту належить письменнику, поету, активному державному діячу XIX ст. Пилипу Семеновичу Морачевському.
Виходець із простого селянського люду, з юнацьких років Морачевський складав вірші. Математик за фахом він натхнений до віршування та словесності своїм родичем Іваном Кульжинським (літературознавець та етнограф), ґрунтовно вивчаючи мову, став прибічником всього українського. Мабуть, створений ним в 1853 році «Словник малоруської мови» наштовхнув Пилипа Семеновича на думку перекласти Євангеліє українською мовою. Очевидно, він побачив, що українська мова, штучно обмежена середовищем селянства, вижита зі школи, зведена до рівня територіального діалекту — має в собі потужні можливості, безмежний запас слів.
16 листопада 1861 р., після підписання у Петербурзі Олександром III Маніфесту про відміну кріпацтва (3 березня 1861 р.), Морачевський закінчив останнє виправлення всіх чотирьох Євангелій. Цей переклад з позитивним відгуком Академії Наук та Святішого Синоду потрапив до рук Калузького архієпископа Григорія, родом з Чернігівщини, котрий розпочавши читати, розплакався та кинувся до свого домашнього лікаря, також українця зі словами: «Ось йдіть подивіться, яку мені Бог послав радість на чужині»9. — Переклад було дозволено надрукувати, але згодом Валуєвським циркуляром від 6 липня 1863 р. було заборонено видавати україномовні книжки, а Емським указом заборонено навіть користуватися українською мовою. Водночас духовенство вважало необхідним переклад Святого Письма та виголошення проповідей зрозумілою для народу мовою. «Видатний архієпископ Чернігівський та Ніжинський Філарет в 1859 р. видав українською свою “Проповідь проти враждебників” з уривками євангельського перекладу»10. В 60-х роках XIX ст. полтавське духовне начальство «спеціальним указом довело до відома благочинного Прилуцького повіту “не забороняти” підпорядкованим йому священикам виголошувати проповіді доступною для народу, його рідною мовою»11.
Крім Євангелія, Пилип Морачевський переклав Діяння Апостолів та Псалтир (не були видані), але через смерть 26 вересня 1879 р., так і не побачив своїх книг у друці.
Переклад Морачевського здобув високу оцінку поцінувачами Слова Божого, української мови й був надрукований протягом 1906–1907 рр. (Євангеліє від Матвія, Марка й Луки (Чотирма накладами по 5000, 10000, 20000, 30000 примірників відповідно. Додруковані видання розійшлися у загальній кількості в 129000 примірників.)) та у 1911 р. (Євангеліє від Івана (Наклад невідомий)). Особи, причетні до видання були нагороджені, але ім’я та прізвище перекладача не було надруковано навіть на титулі перекладу, адже з часу його смерті пройшло 32 роки.
В Петербурзі над переглядом і вивченням перекладу працювали професор Петроградської духовної академії Миколай Миколайович Сагарда. В Комісію при Академії Наук, що була залучена до перегляду, входили такі відомі вчені як О. О. Шахматов, Ф. Ф. Фортунатов, Ф. Е. Корш, П. К. Коковцев, О. Г. Лотоцький...12. Переклад був оцінений вищою оцінкою, ніж кулішевий переклад Святого Письма. «Морачевський на вищому рівні володів почуттям народної мови, — писав видатний філолог Павло Житецький, — і, так би мовити, її психологією. Всі зусилля від докладав для того, щоб не відступити від змісту слов’янського тексту, вмістив би в свій переклад психічну матерію малоросійської мови та властиві їй звороти, її звичаї та традиції»13. Орест Левицький відмічав: «Мова перекладу Морачевського позитивно зачаровує своєю простотою та якоюсь задушевністю, гармонійною з духом Євангелія. Ані «кутих» слів, ані штучних видуманих ad hoc виразів — нічого цього немає в спомині. Жива, цілком народна мова, вільна від вульгаризмів, суворо відповідає точному змісту основних текстів — грецького та слов’янського. Деякі конструкції настільки вдалі, що рівних за силою, точністю й колоритністю мови нам не випадало знаходити в жодному з відомих перекладів»14.
Попри великий наклад, переклад Морачевського став бібліографічною рідкістю.
Виданням української Біблії цікавилося Британське та Зарубіжне Біблійне Товариство. Активні контакти з цим Товариством прискорювали друк четвертого Євангелія. Можливо, за цих контактів було зроблено видання в Канаді (1948 р.) та в США (1966 р.).
Слід зазначити, що виданий переклад Морачевського був доповнений запозиченнями з перекладів П. Куліша й М. Лободовського. Ось що пише про переклад українська письменниця, перекладач, етнограф... мати Лесі Українки й сестра М. Драгоманова Олена Пчілка: «Здається нам, що у всякім разі, текст перекладу Морачевського, наскільки він нам звісний, поніс велику зміну — і трудно було б тепер сказать, хто властиво єсть автором того українського Євангелія, що оце вийшло з-під редакції Преосвященного Парфенія»15.
Біблійні мотиви Пилипа Морачевського лунають і в вірші присвяченому возшестю на престол Олександра II («20-те февраля 1855 р.») де цар являється втіленням Бога:
«Не радуйтесь, вороженьки,
З нашої недолі:
Один Батько наш у небі,
Другий на престолі!
Хто з таким царем і в горі
Сумувати може?
Ми не сироти на світі,
Як вам то здається,
І крізь сльози наше серце
І мліє і сміється...»16.
Переклад Святого Письма українською мовою на загально-церковній основі розпочинається турботою Української Автокефальної Православної Церкви (УАПЦ). З 1926 по 1927 рік Видавничим відділом УАПЦ в Києві та Херсоні було надруковано українською мовою Євангеліє і Псалтир. Головою комісії, що займалася перекладом, був архієпископ Нестор Шараївський.
Священним Синодом Польської Православної Церкви під головуванням митрополита Діонісія від 10. 06. 1922 р., 14. 12. 1922 р. та 03. 09. 1924 р. в Польщі було ухвалено здійснити переклад українською мовою богослужбових книг (насамперед Святого Письма). Для цього наприкінці квітня 1925 р. при Священному Синоді була створена «Комісія для перекладу Святого Письма та Богослужбових книг на українську мову». До складу комісії входили: голова — митрополит Діонісій; помічник голови — проф. І. Огієнко (пізніше митрополит Іларіон); прот. П. Табінський; сенатор М. К. Черкавський; проф. П. І. Зайцев; проф. О. Г. Лотоцький; проф. В. О. Біднов та український письменник М. П. Левицький. Для допомоги цій комісії було створено дві підкомісії — Луцька та Кременецька. З початком Другої світової війни комісія припинила своє існування.
За цим почином та основною ініціативою проф. І. Огієнка було видано кілька перекладів. За старанням Волинської Консисторії в 1936 (1939?) році у Варшавській Синодальній друкарні було видано «напрестольне Євангеліє українською мовою, але друковане кирилицею»17. Цікавий, але поки не розтлумачений факт необхідності церковнослов’янської транскрипції. Євангеліє було перевидано в Канаді стараннями глави архієпископа Мстислава (глава Української Греко-Католицької Церкви. З 1993 року — патріарх Української Автокефальної Православної Церкви.). Проф. М. П. Кобрин (член Центральної Комісії та голова Кременецької підкомісії) переклав українською мовою всі Апостольські Послання, Об’явлення та Псалтир.
Другий повний переклад Біблії українською мовою протягом 1917–1958 рр. уклав церковний та громадський діяч, міністр просвіти та віросповідань, доктор філологічних та філософських наук митрополит Іларіон (Огієнко). Деякі позиції його «Методологии перевода Священного Писания и других богослужебных книг на украинский язык» актуальні й для сучасних перекладачів Біблії. Причини появи перекладу: 1) нові відкриття в біблеїстиці, які не могли бути враховані авторами Першого повного біблійного перекладу; 2) легалізація української мови та збільшення її семантики, лексики.
Переклад (з неканонічними книгами) укладено з оригінальних мов. Транскрипція міст й назв також наближалася до масоретської. Ця титанічна праця була виконана за участю протестантських діячів та Біблійного Товариства.
В 1937 р. у Львові був виданий переклад чотирьох Євангелій; в 1939 р. у Варшаві — Новий Завіт з додатком Псалтирі. В 1940 р. побачив світ увесь переклад Біблії, який було надруковано тільки наприкінці 1958 р в Лондоні стараннями Об’єднаного Біблійного Товариства. Переклад перевидавався (З 1962 року видавався без неканонічних книг.) в Канаді, США, багатьох містах Європи та в Україні (1995 р., та 2002 р. — рік І. Огієнка).
Український богослов, професор богослов’я, релігійний і освітянський діяч, знавець стародавніх мов, автор і перекладач духовних книг Михайло Петрович Кобрин (1871–1956 рр.) в Польщі переклав й надрукував Новий Завіт та Псалтир українською мовою. Викладач духовних шкіл, маючи ґрунтовну духовну освіту, «добре володіючи трьома давніми мовами — івритом, грецькою та латиною, Михайло Петрович розпочав переклад книг священного Письма та богослужбових книг українською мовою»18. Досить мало відомостей про цього вченого, але, зважаючи на його богословську освіту та пов’язану з нею викладацьку діяльність, слід придивитися до перекладу Михайла Кобрина як до такого, що заслуговує на визнання на рівні перекладів П. Куліша та І Огієнка.
Третій повний переклад Біблії українською мовою відомий під назвою «Святе Письмо», «Вишнева Біблія» (за вишневий колір обкладинки), «римський» (за місцем роботи Івана Хоменка19 — Рим й острів Капрі) був виданий у 1963 р. під егідою й безпосереднім контролем духовного керівництва Греко-Католицької Церкви, зокрема чернечого ордена Василіан.
Івану Хоменкові допомагали П. Качур, І.Костецький та В. Барка. До редагування перекладу були долучені знавці з області філології, археології, історії, поліграфії. Сам Хоменко турбувався про милозвучність мови, використовуючи у повній мірі всю її красу. В цей час були відкриті Кумранські рукописи, вивчення яких стало значним внеском в історію створення та поширення Біблії. «Хоменко уважно стежив за дослідженням цих рукописів, враховував суттєві наслідки вчених-біблеїстів»20.
Переклад Старого Завіту було здійснено з масоретського тексту та «Сепртуагінти». Новий Завіт перекладено з критичного тексту21. Відмінність цього перекладу від перших двох повних перекладів полягає в тому, що перекладач долучив до свого укладання книги «другого канону», які не включають у традицийний канон протестанти та римо-католики (Товит, Юдит, Перша й Друга книги Макавейські, Мудрості, Сіраха, Варуха, Послання Єремії та 13–14 глави пророка Даниїла).
За словами І. Хоменка, видавці-василіани, друкуючи переклад, «зіпсували» його. Суть цих «неточностей» й досі незрозуміла, але відомо, що богословська комісія василіан погодилася лише з деякими зауваженнями І. Хоменко. Його думка про перевидання перекладу з урахуванням «неточностей» так і не здійснилася. Помер І. Хоменко у 90-річному віці — Бог наділяє своїх вірних трудівників довголіттям.
Біблія в перекладі І. Хоменка — всеукраїнська подія. Цим перекладом користуються не тільки греко-католики, але й частково протестанти та православні. Переклад вирізняється точністю та якістю викладення й гарною літературною мовою.
Незадовго до проголошення незалежності України було виконано декілька україномовних перекладів Святого Письма. З них найбільш достойні уваги: Переклад Нового Завіту кардинала Української Греко-Католицької Церкви Мирослава Любачівського (1988 р., Рим) та в редакції Київського митрополита Філарета (Денисенка) (1988 р., Київ)22. Переклади були виконані незалежно один від одного. Переклад Мирослава Любачівського відображає західноукраїнську вимову, оскільки укладений для потреб греко-католицької української західної діаспори.
Історія перекладу Філарета викладена ним самим: «Це був складний час, і з метою утвердження Православ’я ми намагалися видавати також Книги Святого Письма. Коли був першим секретарем Шелест, і він підтримав проукраїнські настрої, його українська свідомість почала пробиватися, тоді мене викликали в Раду в справах релігій, і сказали, що ми могли б перекласти Біблію на українську мову. Я сказав, що Біблія – це велика Книга, її швидко перекласти не можна – треба багато років для того, щоб її перекласти, але ми можемо перекласти Новий Завіт. Я зібрав комісію, і ми почали перекладати Новий Завіт. Переклали ми книгу, а Шелеста зняли. І, як зняли Шелеста, “поховали” і цей переклад Нового Завіту. Переклад в нас було вилучено і знищено. А вже коли стали готуватися до відзначення Тисячоліття Хрещення Руси, то тоді я поставив питання про те, що треба б було видати Молитовник і Новий Завіт. Коли все погодили – виникла проблема втрати перекладу, бо, як Шелеста зняли, то і всі сліди українізації знищили. Але у мене залишилась копія, тому ми досить швидко поновили, і до Тисячоліття видали Новий Завіт. Тобто, навіть на рівні столиці важко було щось вирішити, а ініціатива єпархіального архієрея, якщо ще й не підтримана центром, ніколи не здійснювалася»23.
Деякі джерела вказують, що провідним автором цього перекладу Євангелія був Йосип Оксіюк, випускник Київської духовної академії, рідний брат митрополита Макарія Оксіюка. Йосип Оксіюк у 1930-ті рр. був єпископом в УАПЦ. Пізніше був простим мирянином в РПЦ, працював у митрополита Філарета в редакції «Православного вісника». Вірогідно, що Оксіюк здійснив цей переклад на початку 1970-х рр., але видали його лише у 1988 р. у складі «Біблії Філарета»24.
На рубежі 1980–1990 рр. був створений переклад Нового Завіту, Псалтирі та Притч Соломона Деркача-Смольчука-Духонченко. Яків Духонченко, керівник Української Баптистської Церкви, доктор богослов’я, знаний громадський діяч, «користуючись своїми міжцерковними та міжнародними зв’язками, почав переговори про новий переклад з єдиновірцями в канадській діаспорі»25. Переговори долучили до співпраці голову Євангельського перекладацького центру в Канаді пастора Григорія Деркача, але він через нестачу часу попросив пастора Фреда Смальчука (Божа Асамблея в США) допомогти в цьому ділі. Невдовзі, 15 листопада 1989 р., Деркач помер, виголошуючи проповідь... Розпочату працю продовжила вдова Деркача, Діана. Вона очолила невеликий перекладацький центр й разом із Яковом Духонченком, Фредом Смольчуком та іншими довершила переклад.
На початку 1990 рр. переклад було закінчено та видано багатотисячним накладом у Стокгольмі за сприянням невеликої групи людей та спонсорства Ради Асамблеї Божої в США, Союзу Баптистських Церков Канади й Швеції, Церкви П’ятидесятників. Переклад Деркача-Смольчука-Духонченко слід вважати не новим перекладом а скоріш поновленим перекладом Біблії Іларіона Огієнка. Мова цього видання осучаснена.
Впродовж 1990–1998 рр. в журналі «Людина і світ» був опублікований коментований в дусі раціоналістичної біблійної критики переклад Біблії Євграфа Дулумана (інші відомості: «Протягом 1990–1998 рр. створив та опублікував порівняльний коментований переклад з оригіналів Тори (Пятикнижжя Мойсея), Апокаліпсис, Євангеліє від Івана, Еклезіаст, декілька псалмів»26).
Євграф Дулуман (справжнє прізвище — Доломан) походив з Одещини, ветеран Великої Вітчизняної війни. Завершивши ґрунтовну богословську освіту в Московській духовній академії в 1951 р. за ступенем кандидата богослов’я, через рік порвав з релігією й став колгоспником. В 1956 р. закінчив Одеський кредитно-економічний інститут. З 1958 р. виступав з атеїстичними публікаціями в пресі. З 1964 р. — кандидат філософських наук; з 1975 р.— доктор.
Є. Дулуман працював референтом товариства «Знання», викладачем ряду вузів, завідуючим Відділу наукового атеїзму в Інституті філософії АН УРСР, викладав історію філософії, релігієзнавство та інші предмети на факультеті соціології Київського Політехнічного Університету КПІ. Помер у 2013 р.
Дивлячись на переклад Дулумана з точки зору його особистої біографії та змісту його сайтів (атеїстичних: https://www.evduluman.narod.ru/; https://www.sotref.com/; https://www.ateism.ru/; https://www.websib.ru/), можна дійти висновку, що заангажований радянський науковець зробив переклад Священного Писання на свій лад.
Закінчення див. тут
Протоієрей Андрій Ухтомський,
кандидат богослов’я, викладач Київської духовної академії УПЦ
1 Жукалюк, М., Степовик, Д. Краткая история переводов Библии на украинский язык / М. Жукалюк, Д. Степовик — К.: Украинское Библейское Общество, 2003. — С. 36–37.
2 Жукалюк, М., Степовик, Д. Краткая история переводов Библии на украинский язык / М. Жукалюк, Д. Степовик — К.: Украинское Библейское Общество, 2003. — С. 43.
3 Дві Мусієві пісні — Львів: За друкарні Ставропигійської, 1868. — С. 3.
4 Дві Мусієві пісні — Львів: За друкарні Ставропигійської, 1868. — С. 7.
5 Куліш, П. О. Матеріали і розвідки / П. О. Куліш // Записки наукового т-ва ім. Т. Шевченка — Львів: Наукове т-во ім. Т. Шевченка. Філол. секція, 1930. — Т. 22. Ч. 2. — С. 29.
6 Жукалюк, М., Степовик, Д. Краткая история переводов Библии на украинский язык / М. Жукалюк, Д. Степовик — К.: Украинское Библейское Общество, 2003. — С. 47.
7 З історії канону. Конспект лекцій — Чернівці: Рута, 1995. — С. 21.
8 Сулима, В. Біблія і українська література / В. Сулима — К.: Освіта, 1998. — С. 228.
9 Козирський В. Духовний подвиг Пилипа Морачевського (до 200-річчя від дня народження). – Режим доступа: https://www.dt.ua/3000/3760/54147/
10 О положении украинской печати // Киевская Старина — К.: Типография Императорскаго Университета Св. Владимира, 1904. №. 11. — C. 56.
11 Указ о проповедях на малорусском языке // Киевская Старина — К.: Типография Императорскаго Университета Св. Владимира, 1902. №. 2. — С. 82.
12 Сагарда, М. Переклади Св. Письма на українську мову в XVIII–XIX вв. / М. Сагарда // Книгарь. — 1919. №. 21. — Кол. 1348–1349.
13 К изданию Евангелия на украинском языке // Киевская Старина — К.: Типография Императорскаго Университета Св. Владимира, 1906. №. 3/4. — С. 41.
14 Украинское Евангелие // Киевская Старина — К.: Типография Императорскаго Университета Св. Владимира, 1905. №. 10. — С. 30.
15 Пчілка, О. Євангеліє — українською мовою (в новому тексті) / О. Пчілка // Рідний край. — 1906. №41. — С. 6.
16 Морачевский, Ф. М. До чумака, або війна ягло-хранцузо-турецька у 1853 і 1854 роках / Ф. М. Морачевский — К., 1855. — С. 35–36.
17 З історії канону. Конспект лекцій — Чернівці: Рута, 1995. — С. 22.
18 Массалитин М. Памяти Михаила Петровича Кобрина:. – Режим доступа: https://www.pravoslavie.ru/arhiv/5420.htm
19 Іван Хоменко (1892–1981 рр.) — священик-василіянин, доктор філософії, богослов, знавець класичних та сучасних (англійської, німецької, французької, італійської) мов.
20 Жукалюк, М., Степовик, Д. Краткая история переводов Библии на украинский язык / М. Жукалюк, Д. Степовик — К.: Украинское Библейское Общество, 2003. — С. 70.
21 Критичний текст — реконструкція різних первинних рукописних текстів Нового Завіту. Такий текст вже в шосте був перевиданий за часи Івана Хоменко.
22 Про цей переклад буде докладніше описано нижче.
23 Василь Кметь. Святійший Патріарх Філарет: Він був одним із найкращих архиєреїв. Режим доступу https://theology.in.ua/article_print.php?id=39450&name=society_digest&_lang=ua&
24 Ігумен Пафнутій. "Ті, хто несе Слово" / Час Київщини, 24.05.2013. Режим доступу https://chask.net/?p=15309 ; Микола Костенко. Текстологічні особливості протографів новозавітних і старозавітних книг в українській перекладацькій традиції / Стаття-доповідь на 6-ту науково-практичну конференцію «Українська писемність та мова в манускриптах і друкарстві», що відбулась в Музеї книги і друкарства України 9.11.2015 р.
в День української писемності та мови. Режим доступу https://shron.chtyvo.org.ua/Kostenko_Mykola/Tekstolohichni_osoblyvosti_protohrafiv_novozavitnykh_i_starozavitnykh_knyh_v_ukrainskii_perekladatsk.pdf ; Блог о христианстве Олега Гавриша. Режим доступу https://oleg-gavrysh.livejournal.com/92950.html?thread=760086#t760086
25 Жукалюк, М., Степовик, Д. Краткая история переводов Библии на украинский язык / М. Жукалюк, Д. Степовик — К.: Украинское Библейское Общество, 2003. — С. 82–83.
26 Евграф Каленьевич Дулуман. – Режим доступу: https://www.krotov.info/spravki/persons/20person/1928duluman.htm
Теги:
MichaelWeP написал: