Біблійні переклади часів незалежної України

Четвертий повний переклад Біблії українською мовою Рафаїла Турконяка. З проголошенням незалежності України, зняттям всіх обмежень з української мови постала можливість створення Українського Біблійного Товариства, в стінах якого змогли б об’єднатися наукові сили для створення перекладу Священного Писання за усіма правилами перекладацького мистецтва з урахуванням нових досягнень в області богослов’я, історії, біблійної археології та інших дотичних сфер, який би міг бути прийнятий всіма християнами.

Історія укладання цього перекладу Біблії пов’язана з історією перекладу українською мовою першого науково опрацьованого зводу книг Святого Письма — Острозькою Біблією 1580 р. (1581 р.), яка була надрукована церковнослов’янською мовою. Переклад Острозької Біблії на українську виконав доктор богослов’я та літургіки Української Греко-Католицької Церкви  Рафаїл Турконяк, українець з емігрантів, знавець латини, давньогрецької, церковнослов’янської, української, російської та кількох західних мов. Він народився в Манчестері, проживав у Німеччині, США та Італії; є громадянином США. Укладення перекладу Острозької Біблії було розпочато з ініціативи й благословення патріарха Української Греко-Католицької Церкви Йосипа (Сліпого) й тривало з 1975 по 2003 роки. Оскільки ці напрацювання слугували перекладачу в створені Четвертого повного перекладу Біблії українською мовою, тому зробимо невеличкий виклад історії Острозької Біблії 1580 р. (1581 р.)

Острозька Біблія. Літератури щодо освітлення перекладу Острозької Біблії існує забагато (Іван Огієнко у своїй праці «Історія Українського друкарства» присвячує майже 6 сторінок переліку бібліографії про Острозьку Біблію). Для висвітлювання характерних рис Острозької Біблії здебільшого скористаємося трьома джерелами1. Острозьку Біблію видали за часів католицької пропаганди на заході українських земель для упередження окатоличення православних, а також для виправлення помилок, що сталися під час переписування Священного Писання. Ініціатором та меценатом видання Біблії був князь Костянтин Острозький — засновник острозької типографії для друкування літератури на захист православ’я. Він також заснував типографію в Дерманському монастирі, куди пізніше була перенесена частина Острозької типографії. В дерманській типографії було видано Богослужбовий Октоїх (1603 р.) та декілька полемічних листів. Особливість цієї друкарні була в тім, що крім церковнослов’янської мови друкарня друкувала твори литовсько-російською мовою, завдяки чому вони ставали більш поширеними. Друкарем був Іван Федорович. Князь Костянтин зібрав церковнослов’янські й грецькі списки з монастирів усього православного Сходу, а також копію повної Біблії Новгородського архієпископа Генадія (1499 р.) з Москви. Зібрані списки були звірені з Септуаґінтою або перекладені наново. Типографії, засновані князем Костянтином, були великими просвітницькими центрами, де збиралися кращі вчені того часу; завдяки цьому князь мав можливість здійснити переклад Біблії.

Перше видання Острозької Біблії було зроблене церковно-слов’янською мовою у 1580 р.2; друге — 1581 р. (в Дерманському монастирі). Огієнко І. вважає, що видання відрізняються передрукуванням виправлених листів. А. Чубаков пише, що у 1580 р. вийшов Новий Завіт з книгою псалмів під назвою «Книга Нового Завета в невже напреди псалмы блаженного Давида, пророка и царя». У 1581 р. вийшла повна Біблія де «часом помічається також різниця в шрифті, складі і прикрасах»3. Останнє видання з уніфікованим правописом «стало взірцем для московського видання Біблії за царя Олексія Михайловича (1663 р.), й за невеликою винятковістю повторило Острозьке видання»4. «Однак московське видання Біблії 1663 року все ж має відмінності від Острозького видання: в ньому змінено український наголос на російський. Перероблена й передмова, де вираз “народ руський” (тобто український) замінено на “народ великоросійський”»5. «Року 1915 в Москві перевидали (старообрядці) цілу Остріжську Біблію; імітація оригіналу тут надзвичайно добра», — пише Огієнко І.6. Інше перевидання було зроблене у Лондоні 1981 року з нагоди тисячоліття хрещення Русі. Біблія надрукована на 628 аркушах (1256 стор.), з багатьма заставками, кінцівками та ініціалами (гравюри роботи Гриня Івановича та, можливо, Лавріна Пилиповича; оцінені І. Огієнком як «занадто скромні, а часом і вбогі»). Більш змістовні ілюстрації не вдалося зробити.

«В Івана Федоровича, коли він готував до друку Острозьку Біблію, був намір видати її ілюстрованою, але з ряду технічних причин цього зробити йому не вдалося»7. Для цілого тексту був відлитий особливий шрифт — надто малий на той час (24,8 мм.), але виразний — «острозький» шрифт. І. Огієнко відмічає, що «Остріжська Біблія дуже цікава своїми наголосами — їх тут ставлено по-українському»8. Від себе додамо, що це свідчить про намір українізувати переклад, наблизити до розуміння людей. Основному тексту передує дві передмови: К. Острозького, про історію створення тексту, та віршована похвала Г. Смотрицького9 видавцеві та його гербові. Завершує видання післямова І. Федорова.

Редакційно-перекладацька робота над Острозькою Біблією свідчить про високу мовну культуру в Україні кінця XVI ст. Також слід відзначити виготовлення ілюстрацій до Біблії; хоч вони й не були створені на взірець, але ці прикраси згодом зникли з подальших Біблійних перекладів.

Скажімо декілька слів про нащадок Острозької Біблії — Віленську Біблію. Після непорозуміння з князем Костянтином, Іван Федорович переїжджає до Львова (1582 р.), створює нову друкарню де додруковує неповні примірники привезені туди за наказом князя Костянтина Острозького (наклад невідомий). Шрифт для цих примірників зробив, як і для Острозької Біблії, Гринь Іванович, «цілком на зразок шрифту остріжського»10. Друкарня перестала працювати у зв’язку зі смертю І. Федорова у 1583 р.; 20 вересня 1585 р., в його склепі знайдено 120 повних Біблій, 80 неповних і раму з складеним одним аркушем. Це Федірівське майно за борги перейшло учням його, друкарям Сеньку Корунці та його пасинкові Сачкові Сідляреві, які додруковували неповні Біблії і продавали їх. Не маючи добрих прибутків, вони 24 лютого 1588 р. продали друкарню віленському друкареві, що знаходився на той час у Львові, Кузьмі Мамоничу, разом з 40 примірниками недокінчених Біблій, яку біли додруковані у Вільні. Так постала Віленська Біблія. Цікаво відзначити, що шрифт, використаний у львівських виданнях Острозької Біблії Івана Федоровича, менший (23,8 мм) на противагу першому «острозькому» (24,4 мм).

Острозьку Біблію переклав Рафаїл Турконяк українською мовою та використав у своєму Четвертому повному перекладі Біблії.

Отже, джерелом перекладу Рафаїла Турконяка була Септуагінта (для Старого Завіту), новозавітні грецькі рукописи, критичний текст та попередні напрацювання, пов’язані з виданням ним Острозької Біблії. Праця над перекладом та його подальшим редагуванням здійснювалась з 1993 року до 2000 роки.

Оскільки Рафаїл Турконяк народився в Англії і його українська мова була незвичною для молодого покоління, Українське Біблійне Товариство запросило групу редакторів, до якої увійшли філологи різних спеціальностей, зокрема стилісти. Завершений переклад був відредагований віце-президентом Українського Біблійного Товариства, керівником відділу перекладу доктором Дмитром Степовиком та професором стилістики Інституту журналістики Національного університету ім. Тараса Шевченка, доктором філологічних наук Олександром Пономаревим (згодом відійшов від праці, подальшу відповідність мові оригіналу здійснювала завідуюча кафедрою класичної філології Інституту філології Національного університету ім. Тараса Шевченка доцент Леся Звонська-Денисюк) та відкоригований Ольгою Кагарлицькою. Далі відредагований текст був переданий на розгляд християнським церквам України та згодом на богословську апробацію доктору богослов’я, пастору Володимирові Домашевцю та доктору богослов’я Марті Рик. «Усі висловлені зауваження були систематизовані і подані на розгляд перекладача о. Рафаїла Турконяка»11. Ось ще імена декількох людей, які доклали зусиль, аби переклад побачив світ: почесний президент Українського Біблійного Товариства Микола Мельник; священик Микола Макар; редактор Богдан Качмар (остаточна редакція); колишній генеральний директор Українського Біблійного Товариства Павло Ставнійчук; генеральний секретар Товариства Роман Вовк; фахівець з комп’ютерного забезпечення Костянтин Тесленко. Консультантами та відповідальними за спонсорську підтримку перекладу були співробітники Об’єднаних Біблійних Товариств, зокрема Девід Кларк, Мілер Мілой, Тері Хартберг, Джон Дін.

У 1996 р. був завершений переклад Нового Завіту, який наступного року був виданий тисячним накладом й розповсюджений для апробації, обговорення філологами, біблеїстами, главами християнських конфесій України. За підтримкою Об’єднаних Біблійних Товариств були враховані побажання, які відповідають міжнародним правилам, щодо покращення подальших перекладів. У 2000 році було зроблено наступне видання Нового Завіту накладом 50 000 примірників, призначене для безкоштовного розповсюдження.

Особливістю перекладу Біблії Рафаїла Турконяка в порівняні з перекладами П. Куліша, І. Огієнка та І. Хоменка є те, що переклад Старого Завіту здійснено з давньогрецького тексту, а також переклад Турконяка є «дещо легшим для сприйняття особливо дітьми та молоддю»12.

Все ж і на сьогодні, попри те, що переклад був перероблений, фахівці вбачають в ньому недоліки. Зокрема, цей переклад Нового Завіту був проаналізований дияконом Української Православної Церкви Андрієм Глущенком, кандидатом богослов’я (Київська духовна семінарія та академія), знавцем давньогрецької мови та латини. Автор на 12-ти сторінках журналу «Труди Київської Духовної Академії» у статті «Новый украинский перевод новозаветных книг (на примере Послания к Ефесянам)» викладає загальну рецензію на переклад та на прикладі Послання до єфесян показує переваги та недоліки перекладу. Диякон Андрій вказує, що переклад відноситься до буквальних перекладів Святого Письма, що має два джерела: текст критичного видання Нового Завіту (основа) та Візантійський тип тексту «відбитий доволі непослідовно»13. Місця, більш притаманні Візантійському типу тексту, автор перекладу бере у квадратні дужки, але це правило має багато винятків. У випадку різночитань критичного та Візантійського типу текстів автор вибирає перший тип. У випадку синтаксичних труднощів перекладу Р. Турконяк схилявся до подібних прецедентів у західних перекладах, час від часу користуючись слов’яно-синодальною традицією. У перекладі, що укладений сучасною українською мовою, відсутні західноукраїнські діалектизми, мало слов’янізмів (що іноді призводить до неточностей перекладу) та архаїзмів (яких доволі в попередніх перекладах Огієнка та Хоменка). Непослідовність виявлено в перекладі одного й того ж слова в однакових контекстах в рамках одного уривку. Наступний недолік полягає у відсутності єдиних правил передачі особистих імен та транслітерації іншомовних слів. «…Даний недолік був притаманний і попереднім українським перекладам, тому залишається жалкувати, що і в новому перекладі не було вироблено єдиного принципу передачі особових імен»14. Під час аналізу Послання апостола Павла до єфесян автор рецензії, диякон Андрій Глущенко пише, що подекуди перекладач уникнув неточностей, притаманних російським перекладам Святого Письма, за рахунок більш точних або буквальних перекладів. Основні ж недоліки наступні: 1) Використання для одного й того ж слова різних варіантів перекладу, без особливої необхідності; заміна одного поняття іншим; використання одного й того ж слова для перекладу різних понять; 2) Неясність окремих місць; синтаксичні помилки.

Підсумовуючи, диякон Андрій звертає увагу на можливе доопрацювання перекладу в наступних напрямках: а) до наступного видання бажано написати передмову, в якій пояснювалася б концепція, принципи перекладу та характер слідування критичному тексту або Візантійському тексту, зважаючи на те, що останній тип тексту є загальноприйнятий Православною Церквою, авторитетний та такий, що використовується при богослужінні (в церковнослов’янському перекладі). Розбіжності між текстами в їх російському та церковнослов’янському перекладі, з одної сторони, та українському перекладі можуть призвести до негативних наслідків. Тому у передмові або у примітках слід аргументувати використання критичного тексту; б) з урахуванням можливих розбіжностей, згаданих у попередньому пункті, бажано, щоб переклад відображав візантійський текст більш систематично (при вдалому перекладі з критичного тексту виносити Візантійський тип у зноски). Використання скобок в перекладі для Візантійського тексту викликає незручності для пересічного віруючого читача, що навертає рецензента на думку створення двох перекладів для двох типів тексту, тим більше, що Візантійський тип тексту використовується в богослужінні, є усталеним, стандартним для російськомовного читача, таким, за яким «цитується Святе Письмо в церковній літературі протягом півтора тисячі років»15; в) необхідно уніфікувати переклад одних і тих же слів; можливо використання архаїчних лексем; г) слід вивірити переклад на предмет виправлення пропусків слів, деяких синтаксичних невідповідностей; д) необхідно відпрацювати єдині принципи передачі власних імен. Рецензент рекомендує замінити їх слов’янськими, або наближеними до них.

Одне з цікавих видань перекладу Рафаїла Турконяка має назву «Найбільша перемога. Новий Завіт зі свідченням відомих спортсменів». Це видання здійснено Українським Біблійним Товариством в Києві у 2002 році, накладом у 40000 примірників. Текст набрано гарним шрифтом («Скриптура Руссика»)16 у стандартному (двоколонковому) розміщені на білому папері («Гознак») цупкістю 45 гр. Формат книги 84х108 1/32. Видання цікаве тим, що на вклейках вміщує свідчення відомих спортсменів про їх навернення до Бога. Очевидно, що видавці намагалися зробити Новий Завіт порадником у духовному житті спортсменів та їх вболівальників. На це вказують і невелика передмова під назвою «Стартувати — проте як?», а також підрозділи передмови: «Щоб перемогти, спочатку потрібно вийти на старт»; «Вам не потрібно походити ніяких відбіркових турів»; «Прийняти правила гри»; «Перемога вже завойована»; «Взяти Ісуса Христа за свого тренера»; «Нова перспектива»; «Вирішальний момент». Хоча порівняння християнина із спортсменом навряд чи доречне, все ж передмова закликає вивчати Новий Завіт та прямувати до Бога подібно до того як спортсмен йде до перемоги. Цікаво, що видання зроблено в рамках розповсюдження Святого Письма за програмою «Можливості–21». Можливо, видавці сподіваються й на те, що вболівальники почують свідчення своїх спортсменів, які «читають Біблію і намагаються застосувати її настанови у своєму житті»17, чий авторитет буде спонукати їх до вивчення Святого Письма.

Поетичний Біблійний доробок Миколи Карпенка. Переспіви здавна відомі як один з поетичних жанрів. Один з яскравих прикладів — творчість поета Миколи Карпенка, який видав поему «Книга Еклезіастова» (1996 р, видавництво «Кий», Київ; та після достеменної богословської та філологічної апробації — окремим виданням в 1997 році) та «Книгу Йова» (2000 р). Обидві книги отримали високі богословські та літературні оцінки. Протягом 2000–2003 рр. поет переклав «Книгу Псалмів» та книгу «Книгу приповістей Соломонових», об’єднаних єдиним заголовком «Книги поучительные, поэтические» (в такий розділ виділені ці книги в перекладі української Біблії). Наведемо показовий уривок:

«Стали води над горами в древні літа,

а Господь повелів — і побігли в долині;

і над ними верба промовля до калини,

і сім’я солов’їна до них приліта»18.

Ось як охарактеризовано його переклади: «Суворо дотримуючись канонічного тексту, Микола Карпенко одночасно надає їм (перекладам — прим. Прот. А. У.) строфічний та ритмічний стрій сучасної поезії. Крім того, активно застосовує зображальні засоби як самої Біблії, так і класичної української поезії, особливо сонета... У всіх чотирьох поемах-переспівах біблійних книг письменник використовує назви дерев, рослин, птахів, тварин, побутових речей із української лексики. Вони органічно вписані в контекст біблійного сюжету, залишаючись українськими, почерпнутими з національного середовища. Проте ця українізація старозавітних текстів ненав’язлива, вона не спотворює східного характеру, а також контексту Псалмів й других книг Біблії»19.

З цим твердженням, а також адекватністю відтворення первинного тексту важко погодитися. Із сучасною українською строфікою та ритмікою зрозуміло: не всім подобаються тексти, викладені суто давньою метрикою, іноді вони виявляються більш милозвучними й зрозумілими, якщо викладені метричними засобами української мови. Але «українізуючи» навколишнє середовище, перекладач втрачає «місцевий колорит», іншими словами, він переносить увесь твір в іншу реальність. Цим переносом втрачається точний зміст, правильне розуміння тексту. Які можуть бути солов’ї на Близькому Сході, зокрема на території Палестини? На мою думку, цим лише псується переклад.

На початку XXI ст. український історик, письменник, перекладач, протестант за віросповіданням Олександр Гижа уклав «Новітній Переклад» Біблії з метою виправлення недоліків попередніх повних українських перекладів, користуючись усіма художніми засобами української мови. Це добрий переклад, текст якого доступний на сайті https://www.ukrbible.com, де автор так описує свій намір: «Новітнє видання Біблії сучасною українською літературною мовою вельми й вельми на часі: дотеперішні здобутки красного письменства на цій благородній духовній ниві позначені цілим рядом мовностилістичних і текстологічних проблем, котрих попереднім перекладачам Біблії, скажімо Пантелеймонові Кулішеві, Іванові Огієнкові чи І. Хоменкові в силу певних історичних обставин не вдалося подужати. З цієї причини будь-який читач, котрий хоче заприязнитися з Божим Словом, зустрічається не вряди-годи з непереборними труднощами, часто-густо він не може осягнути серцем чи й розумом тієї лексики і тих лексем, тих зворотів і “неологізмів”, котрі стрічаються йому на сторінках перекладів Біблії згаданих і незгаданих перекладачів... Траплялися у згаданих перекладах (і незгаданих також) випадки спрощення священних текстів. З цієї причини мусив здійснювати порівняльний аналіз-обстеження біблійних текстів Святого письма мовами першоджерел: грецькою — Старий і Новий Завіти, єврейською — Старий і Новий Завіти, англійською — так звану Біблію короля Якова початку 17 століття, польською — Новий Завіт. До цього додамо, що в процесі роботи над перекладом Біблії сучасною українською мовою ретельно досліджувалися інші україномовні переклади греко-католицькі, зокрема, а також завершальну працю Куліша в царині перекладу Святого Письма, здійснену І. Нечуєм-Левицьким та І. Пулюєм...»20. «Переклад узгоджував із текстами російською, польською, грецькою й англійською (короля Джеймса) мовами, а також, звичайно, з усіма інтерпретаціями рідною мовою»21. Таким чином, маємо доволі вивірений текст. Для прикладу наведемо перші вірші 103 псалма:

«ПСАЛОМ 103

Уславлення Бога, Творця всесвіту.

1. Благослови, душе моя, Господа! Господе! Боже мій! Ти дивовижно великий, Ти одягнений славою і величчю.

2. Ти покриваєшся світлом, як завісою; розпросторюєш небо, мов шатро;

3. Влаштовуєш над водами горішні палати Твої, вчиняєш хмарини Твоєю колісницею, простуєш на крилах вітру.

4. Ти витворюєш ангелами Твоїми духів, служників Твоїх — вогонь палаючий.

5. Ти поклав підмурки землі, не захитається вона повіки.

6. Безоднею, немов шатами, покрив Ти її; понад горами стоять води.

7. Від гніву Твого течуть вони; від голосу грому Твого квапливо втікають.

8. Виходять на гори, сходять в долини, на місце, котре Ти заснував для них.

9. Ти окреслив рубіж, котрого не перейдуть, і не повернуться знову, аби покрити землю»22.

Ясність слідування оригіналу говорить сама за себе. Це зовсім несхоже на творіння шанованого Миколи Карпенка. Перекладач, «жертвуючи» метрикою, відтворив давньоєврейський оригінал доволі успішно.

Переспіви поетичних книг Івана Чупашка (2004 р.). У львівському видавництві «Кварт» у 2004 р.23 вийшла книга викладача музичного вузу Івана Чупашка з назвою «Поетична Біблія. Переспів Івана Чупашка», основний зміст якої складають переспіви поетичних книг: Книга Ісуса Сираха, Книга Мудрості, Книга Іова, Псалми, Книга приповідок Соломонових, Проповідник, Пісні Пісень Соломона (вільний переспів). Зміст книги вміщено на 276 сторінках білого цупкого паперу. Книжковий блок прикріплено клеєм до м’якої обгортки. З вихідних даних ми маємо тільки номер ББК, ISBN, знаки охорони авторського права (ЛДМУ ім. М. В. Лисенка 2005 та Видавництва «Кварт»), місце й рік видання, а також імена безпосередніх працівників над книгою (комп’ютерного наборщика, літературного редактора, складальника, коректора та технічного редактора). Відомостей про наклад та об’єм книги в аркушах не вказано. На місці анотації (замість неї) вміщено подяки автора. На титулі вміщена присвята: «Річниці майдану з вірою, надією, любов’ю присвячую». Але чи може вічна Книга бути посвячена плинним подіям, при тому аспекті, що події Майдану-2004 аж ніяк не виходять з біблійних сюжетів. Інша справа, що вони можуть мати біблійний вимір, як приміром такі твори як «Слово про Закон і благодать» та творчі доробки письменників багатьох культур. Присвята Біблійних переспівів Майдану-2004 не є випадковою: натхнений у 1994 році перекладом Біблії Івана Огієнка та чистим «повітрям національної свободи»24 (про що автор пише у передмові до переспівів), Чупашка вирішив поєднати «наше національне українське»25 та Біблійні поетичні книги (подаровані отцем Леонідом Костюком, з яким й радився автор під час перекладу).

Переклад тривав з 1994 по 2004 роки. Видати переспів переконав автора Микола Жукалюк, «патріот України з постійною потребою її розвитку і становлення як християнської, європейської держави, котра має відродити і відбудувати власну національну ідею»26.

Збірці передує рецензія отця-доктора Леоніда Костюка, завідателя церкви Вознесіння Господнього м. Львова, в якій рецензент вказує на характерну рису переспіву: «…художній переспів усіх поетичних книг у повному обсязі я зустрічаю вперше, завдяки натхненню, засланому на Івана Чупашка»27.

Кожен переспів починається передмовою, в якій вказано не завжди достовірні (у передмові до Книги Іова Іов названий князем (стор. 84).), короткі відомості про книгу (авторство, мета написання, основний зміст). Автор намагається зіставити буття єврейського народу з українським тогочасним життям та адресувати переспів усьому українству. «Читаючи “Проповідник” мені хотілось би поділитися враженнями від прочитаного та з погляду бачення деяких речей “сьогодні” зрозуміти їх суть в минулому»28.

Слід зауважити, що автор прямо не вказує мову, з якої зроблено переспів. У передмові до книги Ісуса Сина Сираха автор вказує на те, що цю книгу було написано єврейською мовою, потім її «перекладено мовою тих часів — грецькою. Цей переклад зберігся до наших днів і служить підставою перекладів на новітні мови»29. Можливо, з цієї (грецької) мови й зроблений переспів, але, здається, слід вважати за мову-оригінал мову перекладу Івана Огієнка: «тож читаючи й аранжируючи написане для себе у ритмізованих формах переспіву, що мало метою зберегти їхню першоприроду, надзвичайно колоритно відчуту в перекладі І. Огієнка…»30 й далі: «ритмізований переклад мав метою наблизити мову приповідок до українських взірців, що побутують у народі не вносячи чогось, щоб суперечило їхньому змістові»31. Це підтверджує й рецензент: «Богословських відступів у прочитаних переспівах поетичних книг Біблії не зауважено»32. Ілюструємо твердження цитацією першого псалма з переспівів Чупашка:

«Блажен муж, що за радою злою не ходить

І на грішних дорозі весь вік не стоїть.

Не сидить на сидінні злоріків. Проводить

По Закону Господнім свій розум і хіть.

І буде він, як древо над водним потоком.

Щедро зродить буйноцвіття його.

Все, що вчинить — на щастя йому. А злих кроки

Всі безбожні — полова. В день суду Твого.

Їм не встояти, гнаним вітрами спокуси

Грішним в праведних зборі рятунку нема.

Бо по правді Господній життя пройти мусить,

В дорога безбожних попаде, як тьма»33.

Сам переспів Івана Чупашки досить непоганий (від переспіву не вимагається чіткого слідування оригіналові), але, зважаючи на мотиви та обставини його створення, він несе на собі печатку плинної події — Майдану-2004, через призму якої у передмові тлумачаться біблійні тексти.

Переклад Біблії з благословення патріарха Філарета (Денисенка) був створений для потреб Української Православної Церкви Київського Патріархату. Старий Завіт, як уже зазначалося вище, був укладений перекладачем значно раніше й виданий у Києві в 1988 р. Долучений до нього переклад Нового Завіту вийшов друком в мінській типографії «Принткорп» в 2007 р. накладом у 16 500 примірників. На авантитулі зазначено те, що переклад виконано «за Біблією російською мовою, яка була перекладена з єврейської та грецької мов у другій половині XIX століття (Синодальне видання Російського біблійного товариства. Москва, 2002)»34, та про те, що Біблію «Видано з благословення Святійшого Патріарха київського і всієї Руси-України Філарета»35 — церковне благословення, яке свідчить про церковний дозвіл друку — звичайна особливість видань книг Святого Письма пострадянського часу. Переклад включає канонічні та неканонічні книги Святого Письма, додатки (окремо після книг Старого Завіту та книг Нового Завіту). Додатки є кращим довідковим апаратом. Вони складають: покажчик старозавітних читань церковних (паремій); виклад про нумерацію псалмів та назви книг (йдеться про співвідношення в назвах книг у єврейських та грецьких текстах Біблії); виклад про книги канонічні та неканонічні; біблійний календар та схеми (для Старого Завіту); покажчик євангельських і апостольських читань церковних (виклад про богослужбове використання Біблії, згідно церковних канонів); послідовність євангельських подій за чотирма Євангелістами (історичний перебіг подій); огляд грошових одиниць часів Нового Завіту та карти (для Нового Завіту). Текст надрукований у дві колонки на білому папері звичайного формату (60х90). Книжковий блок вміщено в тверду обкладинку із золотим тисненням.

Ще один переклад — «Християнські Грецькі Писання. Переклад Нового Світу». Видавництво: Wachtturm-Gesellschaft, Selters/Taunus (2005 р.). Це повний переклад Біблії, створений релігійною організацією «Свідки Ієгови» (Товариство Вартової Вежі). Переклад укладено з однойменного англійського тексту. Він повністю відповідає доктрині «Свідків Ієгови» й виконаний у вигляді парафразу. «Творці Перекладу Нового Світу в своїх журналах люблять цитувати різних вчених, які позитивно відгукуються про “переклад”. Але, як правило, їх слова або вирвані з контексту, або їм надається неправильне тлумачення»36. Російське Біблійне Товариство розглядає Переклад Нового Світу як перекручену версію Біблії, підігнану під доктрину «Вартової Вежі»: «Якщо говорити в цілому, переклад НС має величезну кількість очевидних нісенітниць та незрозумілих місць, які не вписуються у контекст. Переклад сильно ідеологізований; наукові вимоги явно підміняються в ньому конфесійними інтересами»37. Деякі перекладачі цієї книги зовсім не мали відповідних філологічних знань. «Організація свідків тривалий час вперто не бажала публікувати імена перекладачів Але коли вони стали знані в народі, було виявлено, що четверо з п’яти не вивчали давньоєврейську та давньогрецьку мови взагалі! П’ятий перекладач, Фред У. Франц, стверджував про те, що знає ці мови, але під час перевірки його претензій під присягою на суді в Единбурзі (Шотландія), не пройшов найпростішого екзамену з давньоєврейської мови»38.

На завершення нашого огляду зазначимо, що якість українських біблійних перекладів постійно удосконалюється, переклад Біблії вимагає широкого масиву знань з різних сфер людського знання, свідоцтвом чого є титанічні труди таких перекладачів як Пантелеймон Куліш, Рафаїл Турконяк та ін.

Протоієрей Андрій Ухтомський,
кандидат богослов’я, викладач Київської духовної академії УПЦ

1 Огієнко, І. Історія українського друкарства / І. Огієнко. — К.: Наша культура і наука, 2007. Тимошик, М. Історія видавничої справи / М. Тимошик — К.: Наша культура і наука, 2003. Чубаков, А. Церковно-просветительская деятельность К. К. Острожского / А. Чубаков // Труди Київської Духовної Академії. — К.: Київська Духовна Академія, 2005. — №. 6. 

2 «Щоби надати цій книжці (Біблії — прим. прот А. У.) практичного характеру та більше зручності для користання при релігійних змаганнях, до книжки додано докладного предметового покажчика, на 52 листах: “Собраніе вещей нужнейших, вкратце, скораго ради обретенія в книзе Новаго Завета, по словесем азбуки”; склав його Тимофей Михайлович» (Огієнко, І. Історія українського друкарства / І. Огієнко. — К.: Наша культура і наука, 2007. С. 240).

3 Огієнко, І. Історія українського друкарства / І. Огієнко. — К.: Наша культура і наука, 2007. С. 260.

4 Чубаков, А. Церковно-просветительская деятельность К. К. Острожского / А. Чубаков // Труди Київської Духовної Академії. — К.: Київська Духовна Академія, 2005. — №. 6.  С. 103.

5 Тимошик, М. Історія видавничої справи / М. Тимошик — К.: Наша культура і наука, 2003. — С. 270.

6 Огієнко, І. Історія українського друкарства / І. Огієнко. — К.: Наша культура і наука, 2007. С. 260.

7 Степовик, Д. Київська Біблія XVII ст. Дослідження нездійсненного біблійного проекту митрополита Петра Могили / Д. Степовик — К.: Українське Біблійне Товариство, 2001. — С. 73

8 Огієнко, І. Історія українського друкарства / І. Огієнко. — К.: Наша культура і наука, 2007. С. 260.

9 Герасим Смотрицький — ректор слов’яно-греко-латинської Академії, головний редактор та остаточний коректор Біблії.

10 Огієнко, І. Історія українського друкарства / І. Огієнко. — К.: Наша культура і наука, 2007. — С. 244.

11 Новий переклад Біблії українською мовою // Українське Біблійне Товариство.10 років. Ювілейне видання. — К.: Українське Біблійне Товариство, 2001. — С. 33.

12 Сьогодення Українського Біблійного Товариства // Українське Біблійне Товариство.10 років. Ювілейне видання. — К.: Українське Біблійне Товариство, 2001. — С. 7.

13 Глущенко, А. Новый украинский перевод новозаветных книг (на примере Послания к Ефесянам) / А. Глущенко // Труди Київської Духовної Академії. — К.: Київська Духовна Академія, 2005. — №. 6. — С. 333.

14 Глущенко, А. Новый украинский перевод новозаветных книг (на примере Послания к Ефесянам) / А. Глущенко // Труди Київської Духовної Академії. — К.: Київська Духовна Академія, 2005. — №. 6. — С. 336.

15 Глущенко, А. Новый украинский перевод новозаветных книг (на примере Послания к Ефесянам) / А. Глущенко // Труди Київської Духовної Академії. — К.: Київська Духовна Академія, 2005. — №. 6. — С. 341.

16 Шрифт виготовлений на замовлення Російського Біблійного Товариства фірмою «ParaGraph Internetional».

17 Найбільша перемога. Новий Завіт зі свідченням відомих спортсменів — К.: Українське Біблійне Товариство, 2002. — С. XVII.

18 Жукалюк, М., Степовик, Д. Краткая история переводов Библии на украинский язык / М. Жукалюк, Д. Степовик — К.: Украинское Библейское Общество, 2003. — С. 96.

19 Жукалюк, М., Степовик, Д. Краткая история переводов Библии на украинский язык / М. Жукалюк, Д. Степовик — К.: Украинское Библейское Общество, 2003. — С. 96–97.

20 Гижа, Олександр. Про «Новітній Переклад» Біблії. – Режим доступа: https://www.ukrbible.com/index.php?option=com_content&view=article&id=1221&Itemid=34

21 Гижа, Олександр: «Я переклав Біблію для всіх українців». Ціле десятиліття відомий прозаїк Олександр ГИЖА працював над перекладом Святого письма сучасною українською літературною мовою. Вже понад п’ять років вивірений до коми рукопис чекає видання. – Режим доступа: https://www.viche.info/journal/166/

22 Псалом 103 — Уславлення Бога, Творця всесвіту. – Режим доступа: https://www.ukrbible.com/index.php?option=com_content&view=article&id=687:-103-&catid=112:-101-150&Itemid=43

23 Тим не менш, на авантитулі зазначено авторський знак Львівського Державного Музичного Університету ім. М. В. Лисенка, датований 2005 роком.

24 Костюк, Л. Рецензія-відгук на аспект духовності художнього переспіву поетичних книг Біблії, який здійснив Іван Чупашка / Л. Костюк // Поетична Біблія. Переспів Івана Чупашка. — Львів: Кварт, 2004. — С. 4.

25 Костюк, Л. Рецензія-відгук на аспект духовності художнього переспіву поетичних книг Біблії, який здійснив Іван Чупашка / Л. Костюк // Поетична Біблія. Переспів Івана Чупашка. — Львів: Кварт, 2004. — С. 4.

26 Костюк, Л. Рецензія-відгук на аспект духовності художнього переспіву поетичних книг Біблії, який здійснив Іван Чупашка / Л. Костюк // Поетична Біблія. Переспів Івана Чупашка. — Львів: Кварт, 2004. — С. 4.

27 Костюк, Л. Рецензія-відгук на аспект духовності художнього переспіву поетичних книг Біблії, який здійснив Іван Чупашка / Л. Костюк // Поетична Біблія. Переспів Івана Чупашка. — Львів: Кварт, 2004. — С. 3.

28 Поетична Біблія. Переспів Івана Чупашка / — Львів: Кварт, 2004. — С. 256.

29 Костюк, Л. Рецензія-відгук на аспект духовності художнього переспіву поетичних книг Біблії, який здійснив Іван Чупашка / Л. Костюк // Поетична Біблія. Переспів Івана Чупашка. — Львів: Кварт, 2004. — С. 6.

30 Костюк, Л. Рецензія-відгук на аспект духовності художнього переспіву поетичних книг Біблії, який здійснив Іван Чупашка / Л. Костюк // Поетична Біблія. Переспів Івана Чупашка. — Львів: Кварт, 2004. — С. 4.

31 Поетична Біблія. Переспів Івана Чупашка / — Львів: Кварт, 2004. — С. 219.

32 Костюк, Л. Рецензія-відгук на аспект духовності художнього переспіву поетичних книг Біблії, який здійснив Іван Чупашка / Л. Костюк // Поетична Біблія. Переспів Івана Чупашка. — Львів: Кварт, 2004. — С. 3.

33 Поетична Біблія. Переспів Івана Чупашка / — Львів: Кварт, 2004. — С. 127.

34 Біблія. Книги Священного Писання Старого та Нового Завіту в українському перекладі з паралельними місцями та додатками. — К.: Київська Патріархія УПЦ КП, 2007. — С. 2.

35 Біблія. Книги Священного Писання Старого та Нового Завіту в українському перекладі з паралельними місцями та додатками. — К.: Київська Патріархія УПЦ КП, 2007. — С. 2.

36 Священное Писание под редакцией Сторожевой Башни. – Режим доступа: https://www.cdrm.ru/iegova/polemica/nm.htm

37 Рассказов, А. М. Священное Писание в переводе Сторожевой Башни. – Режим доступа: https://apologia.narod.ru/cult/iegova/NW.htm

38 Родес, Р. Вразрез со Священным Писанием. Ложность учения свидетелей Иеговы / Р. Родес — Минск: Библейская книга, 1998. — С. 51.


Фото YouTube

Теги: