Нинішній Вселенський Патріарх Варфоломій, який у хрещенні отримав ім'я Димитрій Архондоніс, народився 29 лютого 1940 року на острівці Імврос (нині Гоксеада) біля берегів Туреччини. У день свого обрання, 22 жовтня 1991 року, він став 270-м архієпископом двотисячолітньої церкви, заснованої святим Андрієм - архієпископом Константинополя, Нового Риму, і Вселенським Патріархом. Відтоді його святість посідає перше місце серед глав православних церков і є духовним вождем для 300 мільйонів віруючих.

 

З дитячих років і протягом усього свого церковного служіння патріарх Варфоломій поєднує твердість і рішучість з чуйністю та душевною глибиною.
Юний Димитрій, син Христоса Архондоніса - власника місцевого кафе, який також підробляв перукарем - виріс у скромному селі, що носить ім'я святого Феодора, на скелястому березі маленького егейського острівця. У Христоса і Меропи було четверо дітей: найстарша - дівчинка, Димитрій - середній з трьох хлопчиків. Батько його був суворою людиною, мати - м'якою та ласкавою. На літніх канікулах Димітрій працював у батьківському кафе, куди приходили люди з усієї округи - випити філіжанку кави, потеревенити, обговорити політику і долі світу; тут він пізнавав людей і навчався з ними спілкуватись.

У той час на Імвросі мешкало близько восьми тисяч православних християн. Нині ж, хоча мирне життя на острові знову налагодилось, жителів там залишилося небагато. Більша частина землі відійшла у власність держави; грецькі школи закриті; село св. Феодора перейменоване в Оливи. Сільська каплиця св. Георгія відновлена з ініціативи нинішнього патріарха: у ній служить син колишнього парафіяльного священика патріарха, отця Астерія. Сім'я Димитрія володіла частиною маленької каплички, присвяченій святій Марині. У наш час про дитячі роки патріарха нагадує ікона цієї святої в спальні, там же патріарх зберігає трохи землі, взятої з каплички, що колись належала його батькам.
 
Дитинство, юність, освіта
 
Сільський священик отець Астерій, духовний батько юного Димитрія, благословив його на олтарництво як у центральній сільській церкві, присвяченій святому Георгію, так і у численних віддалених білокам'яних капличках, що прикрашали скелясті береги острова. Багато кілометрів виходив отець Астерій вузькими гірськими стежинами і в дощ, і в сніг, з осликом, котрий ніс на собі юного Димитрія і священні богослужебні посудини. Часом у глушині, де не було нікого, окрім них самих, отець Астерій кидав погляд на свої кишенькові годинники, потім дзвонив у дзвіночок і вдвох з Димитрієм вони починали службу. Отець Астерій був поважним і благочестивим старцем, однак малоосвіченим - часом він припускався грубих помилок в молитвах та псалмах. Але Димитрій з найперших літ дитинства перейнявся як красою православного богослужіння, так і його духовними практиками і традиціями. Отець Астерій позичив Димитрію тканину для його першого дияконського облачення.  

 

 

Главою Церкви на Імвросі і Тенедосі був у тоді митрополит Мелітон (1913-1989) - обдарований і впливовий єпископ константинопольської ієрархії, який, поза сумнівом, став би наступником патріарха Афінагора (1886-1972), якби турецька влада не викреслила його ім'я зі списку кандидатів (1). Рано виявивши у майбутньому патріархові різноманітні таланти, Мелітон взяв Димитрія під своє крило, направляючи, підтримуючи і часто навіть оплачуючи його освіту.

 1. Пізніше він став митрополитом Халкідонським.
 
Патріарша богословська школа на острові Халкі
 
Отримавши початкову освіту в рідному селі св. Феодора, Димитрій відправився в Константинополь (нині Стамбул), де відвідував школу при ліцеї Зографейон. Потім він знову повернувся на Імврос: тут Димитрій щодня проходив пішки по п'ять кілометрів туди й назад до найближчого міста Панагія, де була розташована середня школа. Деякі з його творів і улюблених віршів, що збереглися в шкільному зошиті, нещодавно опубліковані в Греції (1). Закінчив середню освіту та почав семінарське навчання Димитрій в престижній Патріаршій богословській школі на острові Халка - острові з двома пагорбами, що поросли сосновим лісом, одному з мальовничих «князівських островів» Мармурового моря (2).

 

Халка знаходиться неподалік від Стамубула, що забезпечує регулярне поромне сполучення: однак на самому острові життя тече по-давньому - тут немає навіть автомобілів, і люди пересуваються пішки або в екіпажах. Тут навчались багато лідерів грецькомовних православних церков - і не тільки вони. Сюди ж приїздили на відпочинок зі Стамбулу аристократичні грецькі родини. З кінця 1950-х років значення Халки і як середньої школи, і як вищого богословського навчального закладу поступово зменшується, а на початку 1970-х школа була офіційно закрита турецькою владою. У величному будинку XIX століття розташована бібліотека, що містить сорок тисяч книжок та старовинних рукописів, класи зі старовинними дерев'янми дошками, просторий хол і дортуар. Давня мрія Варфоломія - знову відкрити Патріаршу богословську школу. Він постійно нагадує про Лозаннський договір 1923 року і про зобов'язання Туреччини визнавати законний статус Патріархату як вселенського за своєю природою і завданнями і з повагою ставитись до його права надавати своїм клірикам освіту (3).

  1. Див напр.: Коли я був маленьким (грецької мовою) (Athens Kastanioti, 2003).

2. У візантійські часи на цей острів засилали членів імператорського роду, які трапили у неласку.

3.Турецьке  законодавство розглядає  Вселенський патріархат, як одну з державних  установ. Згідно  з законом 1936 р., який діє й донині, уся власність  Православної церкви в Туреччини знаходиться у розпорядженні Генерального Директорату Фондів, що має право розпускати фонди і відчужувати їх майно. Ба більше, згідно з рішенням Верховного суду Туреччини від 1974 р., уряд Туреччини забороняє організаціям, що представляють інтереси меншостей купувати та продавати майно відчужене після 1936 р. Детальніше про спроби знову відкрити школу на Халці див. інтерв’ю George Gilson (Vartholomeos Demands Equal Rights), Athens News, 29 febr. 2002? p.3.

    Вища освіта і подорожі

 У 1961 році, закінчивши Патріаршу богословську школу на о.Халка, Варфоломій пішов офіцером-резервістом у турецьку армію в Галіполі і служив там до 1963 року. У 1961 році його було висвячено в дияконський сан, а в 1969 році - у священицький. Під час висвячення на диякона Димитрій прийняв чернече ім'я Варфоломій - на честь монаха з Імвросу, який спасався на Афоні і редагував богослужебні тексти. І зараз патріарх Варфоломій любить згадувати про свій постриг у ченці, який став звершенням його прагнень. Він відбувся у кафедральному соборі Імвроса.  

У час між двома висвяченнями Варфоломій одержував вищу освіту в Понтифікальному східному інституті - відділенні Григоріанського інституту в Римі. Цей інститут був відкритий у 1917 році Бенедиктом XV, який сподівався, що католицькі та православні студенти будуть навчатися тут разом. У Римі Варфоломій оволодів латинською, італійською та французькою мовами. Він познайомився з богослов'ям Жана Даніелу (1905-1974), Анрі де Любака (1896-1991) та Іва Конгара (1904-1995).

 

Ба більше, Варфоломій перебував у Римі під час засідань Другого Ватиканського Собору (1962-1965) - перший випадок за багато століть, коли на настільки значному католицькому заході був присутній представник Православної церкви. У Римі Варфоломій закінчив свою дисертацію - «Кодифікація священних канонів і канонічне право Православної церкви», опубліковану в 1970 році Патріаршим інститутом святоотецьких досліджень у Салоніках, Греція. Пізніше Варфоломій став одним із засновників Товариства Канонічного Права Східних Церков, а також його віце-президентом.  

Закінчивши навчання в Римі, Димитрій був посланий патріархом Афінагором отримувати подальшу освіту в екуменічному інститут в Боссе (Швейцарії - навчальний центр, пов'язаний з Всесвітньою радою церков, яким керував у той час прогресивний грецький православний богослов Нікос Ніссіотіс (1925-1986), професор філософії та психології релігії в Афінському університеті. Під керівництвом Ніссіотіса Варфоломій познайомився з сучасною філософією екзистенціалізму і персоналізму, а також з розумінням богослов'я у світлі таємниць Святого Духа. Насамкінець, в Мюнхенському університеті Варфоломій вивчив німецьку мову і познайомився з творами таких богословів, як Карл Ранер (1904-1984) і Йозеф Ратцінгер (нині Папа Римський Бенедикт XVI).  
 
Повернення до Константинополя

  У цей період свого життя Варфоломій зблизився і почав працювати разом з патріархом Афінагором, тоді уславленим і харизматичним лідером Православної церкви, який пізніше надав Варфоломієві сан архімандрита. У 1968 році, завершивши навчання, Варфоломій повернувся до Константинополя, де до 1972 року працював заступником декана у Патріаршій богословській школі на острові Халка. Патріарх Афінагор помер у 1972 році, і Варфоломій перейшов на посаду особистого секретаря при його наступникові, Димитрії (1914-1991), з яким уже не розлучався до смерті останнього. На Різдво 1973 року Варфоломія було обрано митрополитом Філадельфійським і до 1990 року він обіймав посаду директора адміністрації патріарха.

 
Як особистий секретар і помічник Вселенського Патріарха, Варфоломій був причетним до багатьох ініціатив покійного патріарха Димитрія. Серед них і екуменічне спілкування через двосторонні діалоги, такі, як богословський діалог між Православною і Католицькою церквами, відкритий у 1980 році. Цей «діалог істини» доповнив і завершив собою «діалог любові», розпочатий патріархом Афінагором і папами Іоанном XXIII (1881-1963) та Павлом VI (1897-1978). На сьогодні плодом цього діалогу стали три важливі заяви: Про розуміння церковних таїнств (1982), про таїнства віри і єдності Церкви (1987) і про священний сан (1988); крім того, була здійснена спроба вирішити складну і болючу проблему Унії (1993 ). У 2006 році, після перерви, діалог продовжився.  

 

Ба більше, у творчому співробітництві з Варфоломієм патріарх Димитрій продовжив підготовку до майбутнього Великого і Священного Собору, скликавши три Всеправославні конференції в Православному центрі Вселенського Патріархату в Шамбезі, Швейцарія. Нарешті, у 1989 році Вселенський Патріархат почав займатись захистом навколишнього середовища у світовому масштабі, опублікувавши послання до всіх православних церков, в якому 1 вересня - перший день церковного календаря - оголошувався днем молитви за створений Богом світ.  

У 1990 році Варфоломія (тоді митрополита Філадельфійського) було обрано на престол Халкідонської митрополії. Таким чином, ще у відносно молодому віці Варфоломій став одним зі старших митрополитів Священного Синоду: як такий він представляв Вселенський Патріархат на найвищому рівні в різних комісіях з міжцерковних і міжрелігійних відносин, супроводжував патріарха Димитрія під час численних візитів у різні держави та до голів різних православних церков, а також здійснював офіційні візити до Папи Римського, архієпископа Кентерберійського та до Всесвітньої ради церков; в останній Варфоломій був членом комісії «Віра і церковний устрій», а також обирався членом різних центральних і виконавчих комітетів.  
 
Вселенський Патріарх Варфоломій
 
У 1991 році, після смерті патріарха Димитрія, 51-річний Варфоломій, був одноголосно обраний Вселенським Патріархом. Церква з радістю зустріла цю подію. Урочиста церемонія його вступу на престол відбулася 2 листопада 1991 року. З самого початку не викликали сумнівів ані його відданість древній єпархії, посаду глави якої він успадкував, ані його бачення свого завдання. Варфоломій покликаний бути і сином, і батьком Церкви, одночасно зберігати і розвивати її живу традицію. Він - слуга Церкви, але в той же час він формулює її завдання; говорячи словами святого Варсануфія Газського , він - «слуга, що несе свою службу».  

Перебування Варфоломія на престолі характеризується активною співпрацею між православними, міжцерковним і міжрелігійним діалогом, а також офіційними візитами до тих православних Церков, які в минулому відвідувалися патріархами рідко. Він обмінюється офіційними візитами і приймає численні запрошення від різних церковних і світських сановників. У своєму престольному граді - Константинополі - патріарх Варфоломій відновив усі церкви, монастирі, місця паломництва і благодійні центри, перед тим покинуті або занепалі.  

Варфоломій з однаковою невимушеністю та природністю виголошує проповіді про духовну спадщину Православної церкви, розвиває соціально-політичні теми, пов'язані з його безпосереднім культурним оточенням, і молиться за повагу до ісламу або за мир у всьому світі. Він подорожує більше, ніж будь-який інший православний патріарх в історії; він служить літургії в таких історично вагомих місцях Малої Азії, як Каппадокія і Пергам, де ще двадцять п'ять років тому не можна було навіть подумати про православне богослужіння. Навіть турецькі ЗМІ відгукуються про нього хоч і суперечливо, але з симпатією, а державні та громадські організації часто запрошують його читати турецькою мовою лекції про взаємини християнства та ісламу.

Екуменічна місія
 
Варфоломій є громадянином Туреччини. Тому, спираючись на власний досвід, він розробив глибоку концепцію релігійної толерантності та міжрелігійного діалогу. Він працює над возз'єднанням християнських церков (через Всесвітню раду церков і двосторонні діалоги на важливі теми) і має в міжнародному співтоваристві репутацію палкого захисника навколишнього середовища(1). Він прагне до досягнення згоди між мусульманськими, католицькими та православними громадами, наприклад, в колишній Югославії, і підтримує миротворчі заходи, що мають запобігти глобальному конфлікту на Балканах, а також у церковній політиці на Україні. Крім того, Варфоломій виступає за відновлення автокефальної церкви Албанії та автономної церкви Естонії, надаючи постійну духовну і моральну підтримку традиційно-православним країнам, які «воскресають» після десятиліть суворих релігійних переслідувань.  

Зростає роль Вселенського патріарха як провідного духовного лідера православного світу і політичної фігури глобального значення. Патріарх Варфоломій - один з організаторів міжнародних конференцій за мир у всьому світі, а також зустрічей з проблем расизму та фундаменталізму, на яких християни, мусульмани та іудеї спілкуються з метою поглиблення співпраці та досягнення взаєморозуміння.

 

Його не раз запрошували виступити в Європейському парламенті, ЮНЕСКО та на Всесвітньому економічному форумі, а також у парламентах різних держав. За виступи на захист релігійної свободи і прав людини, ініціативи щодо поширення релігійної толерантності та взаємоповаги між світовими релігіями, а також за роботу зі зміцнення миру в усьому світі і захист навколишнього середовища у 1997 році, під час свого першого візиту до Сполучених Штатів Америки, Варфоломій отримав Золоту медаль Конгресу США. Під час урочистої вечері в Білому домі президент Клінтон назвав патріарха «великим світовим лідером, що надихає кожного».  

 

У числі ініціатив Варфоломія - пропаганда у світовому масштабі необхідності охорони навколишнього середовища. Він організував на острові Халка щорічні (1994-1998) лекції і семінари, одним із спонсорів яких став Його Королівська Високість принц Філіп, герцог Единбурзький, а також інтернаціональні, міжрелігійні та міждисциплінарні симпозіуми, що відбуваються раз на два роки (з 1995-го й донині) на Середземному, Чорному, Адріатичному морях, річці Дунай, Балтійському морі, Амазонці і (останній) в Північному Льодовитому океані. Завдяки цій діяльності Варфоломій заслужив прізвисько Зеленого патріарха і кілька значних нагород за внесок в екологічний рух.  
Вселенський Патріарх Варфоломій має безліч почесних вчених ступенів - в університетах Афін і Салонік (в Греції), Джорджтауна і Єля (в США), Фліндерса й Маніли (в Австралії та Азії), Лондона, Единбурга, Левена, а також Москви та Бухареста (в Європі). Крім рідного грецького і турецького, він добре володіє англійською, італійською, французькою мовами, а також класичними мовами - давньогрецькою та латиною.  

1. Варфоломій працював  у виконавчому  комітеті Всесвітньої  ради церков та  в Комісії «Віра та церковний устрій», брав участь в генеральних Асамблеях в Нью-Делі(1961), Упсалі(1968), Найробі (1972), Ванкувері (1983), Канбері(1991). Він формально прийняв офіційну заяву 1989 року між східно-православними і древньо-православними церквами, а нещодавно відновив богословський діалог між православними і католиками. Крім того він пожвавив діалог з англіканами і заклав основи дискусії з іншими церквами, наприклад з Всесвітньою методистською радою.  

 
Патріарх - творець мостів
 
«Найважливішою справою Його Святості є створення мосту між Сходом та Заходом, - зазначив доктор Жоель Делабель з Католицького університету Левена, Бельгія, при наданні патріархові Варфоломію почесного вченого ступеня в 1996 році. - Все життя патріарха було підготовкою до виконання цього завдання - творення мостів ».  
Перший міст перекинуто з Константинополя до інших православних церков ... Другий міст тягнеться до Європи: він створений неперервними зусиллями патріарха з розширення Європейського союзу на схід і південний схід Європи. Над бурхливим морем сумнівів і непевності в майбутньому Союзу сяють і на Сході, і на Заході його невгасимі маяки - непорушна воля до повного об'єднання і турбота про захист навколишнього середовища. Нарешті, третій міст - це прагнення до діалогу між усіма християнськими церквами.

 

 
Ще важливішим є те, що такий церковний лідер, як патріарх Варфоломій, об'їхав увесь світ у прагненні досягти взаєморозуміння, зустрітись віч-на-віч з проблемами і знайти їх розв’язок. Це - єдиний шлях. Нам дуже потрібні такі творці мостів.  

Вже у 1993 році патріарх Варфоломій почав розширювати свої зв'язки з неправославним світом, відвідавши Брюссель для зустрічі з президентом Єврокомісії Жаком Делором. Там він справив настільки сильне і позитивне враження, що був запрошений на наступний рік виступити на пленарному засіданні Європейського Парламенту. Крім того, у 1994 році патріарх Варфоломій приєднанався до пропозиції Товариства свободи совісті провести у Стамбулі міжнародну конференцію з проблем миру і толерантності. На конференції християни, мусульмани та іудеї разом обговорювали шляхи до зменшення тертя між різними релігіями та запобігання конфліктам, що часто виникають на цьому грунті.

 
У 1995 році, під час візиту до Святої землі, патріарх Варфоломій зустрівся не тільки з православним Патріархом Єрусалимським, але і з прем'єр-міністром Ізраїлю Іцхаком Рабином і головою Організації визволення Палестини Ясіром Арафатом. Пізніше в тому ж році, крім формальних візитів до різних частин світу, де він зустрічався з віруючими і церковними главами громад власної пастирської юрисдикції, він здійснив візит до Норвегії, де відсвяткував тисячолітній ювілей прийняття цією країною християнства, до Парижа, де зустрівся з президентом Жаком Шираком, до Лурду, де виступив на конференції католицьких прелатів, і до Великої Британії та Японії, де відвідав міжнародні саміти з захисту навколишнього середовища. Перелік цих візитів не тільки показує нам насиченість розкладу Вселенського Патріарха, але й дозволяє кинути погляд на внутрішній світ глави церкви.  

У 2003 році патріарх Варфоломій продовжив свою програму візитів до православних громад по всьому світу, а також провів п'яту з серії зустрічей між православними християнами та іудеями - черговий етап діалогу, розпочатий патріархом кількома роками раніше. Наступного року він зробив сміливу спробу перекинути міст у куточок світу, найворожіший релігії: на Кубу. Фідель Кастро, уряд якого на знак поваги до патріарха відновив церкву, що належить маленькій православній громаді острова, особисто привітав релігійного лідера і палко схвалив його труди спрямовані на досягнення взаєморозуміння між народами та охорону навколишнього середовища.  

На початку 2006 року Вселенський Патріарх знову відвідав США, де, відсвяткувавши разом з православними віруючими день Богоявлення (6 січня), полетів до Нью-Орлеана, аби власними очима побачити руйнування, завдані ураганом "Катріна", і розрадити жертв цього стихійного лиха. На фотографії з першої сторінки газети New York Times видно патріарха що йде руїнами міста.
 
Патріарх-миротворець

  Як ми вже згадували, один з улюблених афоризмів Варфоломія: «Війна в ім'я релігії - це війна проти релігії». Це відомо патріархові не з чуток: він знає, що означає жити в постійній облозі, в оточенні екстремістів, що влаштовують під стінами його резиденції демонстрації з вимогою його висилки з Туреччини. Його престол, утворений у IV столітті, чиї багатства колись дорівнювали скарбам Ватикану, тепер перетворився на крихітний анклав у старому районі Стамбула, що зветься «Фанар» (або «Дім світла»).

 

Майже все майно патріархату було протягом XX століття конфісковане турецькою владою; школи і церкви або закриті, або швидко занепадають - а реставрація їх заборонена. Турецький уряд в цілому проводить політику, що заперечує древній і вселенський статус патріарха як духовного лідера найбільшої конфесії, вперто наполягаючи на тому, що він - глава лише маленької греко-православної громади Стамбула.  

Однак, кепське ставлення, якому Вселенський Патріарх був свідком або піддавався сам, не зменшило його співчуття і симпатії до турецького народу і готовності служити мостом між Туреччиною і Європою. Так, він підтримує всі міжнародні ініціативи щодо посилення економіки Туреччини і зміцнення у ній демократії, незважаючи навіть на критику з боку грецьких консерваторів. Він палко відстоює прагнення Туреччини увійти в Європейський Союз і об'їхав усю Європу, виступаючи з промовами на захист Туреччини.

 

«Вступ Туреччини до ЄС, - заявляв він у кількох європейських столицях, - стане конкретним прикладом і потужним символом взаємно доброчинного співробітництва між європейським та ісламським світами, покладе кінець розмовам про зіткнення цивілізацій». Беззастережна підтримка настільки відомого і впливового християнського лідера змусила замислитись багатьох європейських скептиків, які стверджували, що було б недалекоглядно приймати до ЄС 70-мільйонний країну з переважно мусульманським населенням - і наприкінці 2004 року ЄС почав переговори з Туреччиною.  

У той час, коли нерозуміння й ворожнеча між християнським Заходом і мусульманським світом завели їх у небезпечний глухий кут, патріарх Варфоломій робить спроби достукатися до мусульман на Близькому Сході. Він твердо переконаний, що Православна церква має унікальне покликання і особливу відповідальність: сприяти взаєморозумінню і взаємовизнанню Сходу і Заходу. Тому Вселенський Патріархат, як і Турецька республіка, розташований між двома континентами - Європою і Азією і наче належить до обох світів.  

Ба більше: спираючись на 550-річний досвід співіснування з мусульманами на Близькому Сході, патріарх Варфоломій організував серію двосторонніх зустрічей і богословських дискусій з мусульманськими лідерами регіону, в дусі того, що він називає «діалогом правдивої любові». Щоб зміцнити цей діалог, він багато подорожував мусульманськими країнами - побував у Лівії, Сирії, Єгипті, Ірані, Йорданії, Азербайджані, Катарі та Казахстані, де зустрічався з політичними та релігійними лідерами цих країн, в які дотепер не ступала нога жодного з очільників християнських церков. Як наслідок патріарх завоював більшу довіру мусульман і отримав більше можливостей для наведення мостів між християнством та ісламом, ніж будь-який інший відомий християнський лідер.  

Міжнародну повагу, заслужену ним як на Заході, так і в мусульманському світі, патріарх Варфоломій використовував при створенні Об'єднаного форуму релігійних лідерів проти насильства і загрози тероризму. Під час конференції, організованій ним у Брюсселі незабаром після 11 вересня, разом з президентом Єврокомісії Романо Проді, він суворо затаврував екстремістів і терористів, зазначивши в інтерв'ю журналові Тime, що «ці люди - можливо, найпідступніші з усіх фальшивих пророків. Стріляючи, підриваючи, руйнуючи, вони відбирають щось більше, ніж життя: вони підривають віру, а віра - єдиний засіб розірвати порочне коло ненависті та помсти». Патріарх зіграв ключову роль у прийнятті Брюссельської декларації, яка, у згоді з Бернською декларацією 1992 року, говорить: «Війна в ім'я релігії - це війна проти релігії».  

За останні п'ятнадцять років Вселенський Патріарх Варфоломій не раз сміливо торкався найскладніших тем, з якими стикається сучасний світ: зростаючої недовіри між Заходом і Сходом, знищення світового природного середовища що триває, драматичних протиріч, що характеризують основні світові релігійні та християнські конфесії. Складність цих питань його не лякає - за його словами стоїть багатовікова традиція мучеництва і сучасний досвід виживання в складних умовах. Варфоломій безстрашно наполягає на своєму, вірячи, що шлях до єдності та боротьба за єдність – це головне завдання і покликання релігійного лідера.  
 
Світогляд
 
З часу вступу на престол патріарх Варфоломій сприймає себе як одну з довгої низки історичних фігур. Він ясно усвідомлює, що сидить на престолі, який у минулому освячували своєю присутністю такі великі подвижники, як святий Григорій Богослов (IV століття), святий Іоанн Златоуст (IV століття), Іван Постник (VI століття), Фотій Великий (IX століття ), Філофей Коккін (XIV століття), Геннадій Схоларій (XV століття), Григорій V (XIX століття) та Іоаким III (XX століття). Хоча в короткі періоди смути (980-984, 1241-1244, 1451-1453 і 1918-1921) патріаршій престол залишався порожнім, патріарх Варфоломій відчуває нерозривний зв'язок минулого з сьогоденням.

 
«Наша церква, - любить говорити він, - діахронічна: її тяглість - крізь століття».  

Від початку свого патріаршого служіння, по суті, у першій же промові патріарх Варфоломій чітко окреслив межі своїх праць у Православній церкві: старанне вивчення богослов'я, літургіки та духовності; зміцнення єдності і співпраці православних; продовження екуменічного спілкування з іншими християнськими церквами та конфесіями; інтенсифікація міжрелігійного діалогу за мирне співіснування; організація дискусій та дій спрямованих на захист навколишнього середовища.

 
Мабуть, жоден інший церковний лідер в історії не вважав своїм найголовнішим завданням екуменічне спілкування та діалог. Безумовно, жоден інший церковний лідер в історії не виносив на перший план, по суті, в центр своєї особистої та церковної уваги питання екології. Охорону навколишнього середовища патріарх Варфомій поставив на чільне місце серед своїх турбот: ось уже двадцять років він розробляє екологічні програми, головує на всеправославних екологічних зустрічах, організовує просвітницькі семінари, зрештою, проводить унікальні морські екологічні симпозіуми.  

Щоб ввести читачів у світ Православної церкви і, перш за все, Вселенського Патріархату, наведемо кілька витягів з однієї неопублікованої промови патріарха:
 
«Вселенський Патріархат має за собою історію в шістнадцять століть, протягом яких він обіймав Константинопольський престол. Він є раr ехсеllence центр всіх помісних православних церков. Очолюючи їх, він, однак, не керує ними, але є першоприсутнім у своєму служінні всеправославній єдності і в координації діяльності всіх церков.

 

Православні віруючі на чотирьох континентах (крім Африки), що не входять в юрисдикцію автокефальних православних церков, підпадають прямій юрисдикції Вселенського Патріархату.

 

Ось найзначніші з автокефальних церков: Патріархати - Олександрійський, Антіохіський, Єрусалимський, Московський, Сербський, Румунський, Болгарський, Грузинський і автокефальні церкви - Кіпрська, Грецька, Польська, Албанська і деякі інші. Отже, православні церкви Європи, Америки, інших частин Азії та Австралії, які не підпадають під юрисдикцію перерахованих вище автокефальних церков, відносяться до Вселенського Патріархату.  

 

Завдання Вселенського Патріархату в житті Православної церкви в цілому випливають з його багатовікового служіння, що полягає у проповіді, захистові та розповсюдженні православної віри. Вселенський Патріархат не обмежений географічними та національними кордонами. З глибокого усвідомлення цього факту, а також з почуття відповідальності за зростання віри Христової у всіх людях, незалежно від рас та мов, а особливо від егоцентричних, лінгвістичних та інших забобонів, народжуються нові регіональні церкви Сходу, від Каспію до Балтики, від Балкан до Центральної Європи, де зростає й поширюється місіонерська діяльність.

 

Ця діяльність поширюється також на Далекий Схід, Америку та Австралію - скрізь, де дозволяють умови, з абсолютною повагою до свободи релігійної свідомості кожного і без скочування до методів прозелітизму. По суті, скрізь, де є православні - іммігранти або місцеві жителі, створюється церква, яка потім, як магніт, притягує до себе людей, що приходять з власної волі.  

Православна церква відрізняється від інших християнських церков тим, що в ній збережено незмінними початкове, найдавніше церковне передання та науку; вона уникла нововведень і особистих тлумачень Священного Писання та догматів віри; крім того, вона управляється, згідно з древньою системою соборів, помісними епіскопами, що діють у співпраці з усіма віруючими, і єпископськими соборами, як помісними, так і глобального масштабу, аж до Вселенського Собору, що включає в себе всю Православну церкву. Основні адміністративні канони, деталі яких регулюються на місцях відповідно з місцевими потребами, були затверджені сімома Вселенськими Соборами. Церква не керується державами, на територіях яких вона розташована, але відгукується на прохання державної влади та співпрацює з ними в добрих справах.  

У Православній церкві в цілому панує дух повного співробітництва у добрій волі та взаємоповазі. Якщо виникають дрібні зіткнення, неминучі між людьми, вони залаштовуються в євангельському дусі. Ба більше: Вселенський Патріархат координує постійні діалоги між Православною та інославними церквами: деякі з них подають великі надії, інші рухаються повільнішим кроком. Мета цих діалогів - усунення перешкод в об'єднанні розділених Церков.  

З вищесказаного стає зрозумілим, що всі православні відчувають себе членами єдиної духовної спільноти: «Страждає один член - страждають всі члени з ним». Вони відчувають себе причетними до страждань своїх братів-християн, і поділяють їх радощі. Тільки розуміючи це відчуття єдності, можна зрозуміти слова православних про те, що страждання кожного православного і світу в цілому вони сприймають, як своє власне».  
 
Портрет
 
Щоб описати особистість патріарха, потрібно бути містиком і поетом. Наведемо, з дозволу видавця, фрагменти з книги Олів'є Клемана «Бесіди з Вселенським Патріархом Варфоломієм I»:
 
Характер патріарха сповнений контрастів – взаємодоповнюючих сторін сильної особистості. З одного боку - тендітний, доброзичливий, товариський, тактовний, з іншого - активний і та заповзятливий. Невибагливий, майже сором'язливий - але, коли потрібно, він уміє бути владним і несхитним. Дотепний, проте в питаннях своєї місії незмінно тверезий і серйозний. Неухильно уважний до найдрібніших деталей - але за цими дрібницями мудро провидить суть подій і явищ.  

Він середнього зросту, з чистим обличчям, що привертає увагу тонкістю рис і, особливо, гострими блакитними очима за скельцями окулярів. Людина без віку, одразу і літній, і молодий, він поєднує в собі сучасну культуру, що прославляє юність, з традиційною культурою, ідеал якої - «поважний старець». Як і належить патріарху, у нього пишна, майже біла борода.

 

Волосся сиве: раніше, мабуть, було білявим або каштановим, але зараз уже не визначиш. Тепер голова його увінчана білосніжною короною. Вражає в ньому незвичайна витонченість, як тілесна, так і душевна, через що поруч з ним почуваєш себе незграбним і мамулуватим - і лише його усмішка і добрий погляд трохи пом'якшують твоє збентеження.  

Він любить мистецтво, поезію і природу. За будь-якої можливості ховається на Халці, щоб поміркувати і попрацювати серед освіжаючої самоти. Віддає перевагу коротким, насиченим змістом богослужінням над втомливими формальними ритуалами. Цінує сухувату мужність візантійської музики ...

 
Він любить дітей і вміє з ними розмовляти - знає, чим їх розважити, любить дарувати їм солодощі або дрібняки. «В них є щось райське», - каже він ...  

Він дуже багато працює: по суті, він невтомний трудівник. У ньому надзвичайно сильним є почуття відповідальності православ'я перед сьогоднішнім і завтрашнім світом.

 

 

Негаразди і розділення в Православній церкві важким тягарем лягають його на серце ... Він знає, що необхідно поважати людину в її цілісності, а також землю, яку людина представляє і якій вона надає благодать Божу. Саме повагу до людини і до землі він вважає критерієм оцінки життя і поведінки християн у світі, як індивідів, так і Церков.  
Православ'я - це свідчення, подароване історією: свідоцтво про нерозділену Церкву, заклик до нерозділеної Церкви, єдиної і різноманітної, в образі Трійці.

 

Це складне завдання - і, як йому добре відомо, небезпечне. Варфоломій «стоїть між славою та безоднею», - шепоче мені його відданий друг ... Точніше, між Хрестом і Воскресінням.
 

Повсякденне життя
 
Патріарх Варфоломій часто виявляє честь різним людям, запрошуючи їх з собою на конференції та інші заходи, в яких він має брати участь. Ще частіше трапляється, що у відповідь на прохання про статтю або інтерв'ю він запрошує відвідувачів до себе в кабінет. Покійний патріарх Афінагор, як розповідають, в кінці дня, готуючись до вечірні та сну, символічно замикав усі невирішені за день проблеми в маленький ящик столу. Патріарх Варфоломій замикає їх у своєму серці: думки і турботи про них не залишають його ні вдень, ні вночі. Одна з ікон e його кабінеті зображує святу Іпомону (Терпіння), мученицю Древньої Церкви.  

Надовго запам'ятався мені день, який я провів на Фанарі, спостерігаючи за роботою патріарха. Я був там у справі - рився в архівах, шукаючи необхідні свідчення для кількох церковних документів: рутинна робота. Патріарх не підозрював, що одночасно я спостерігаю за ним, щоб внести свої спостереження в його біографію. Наведу коротку замальовку одного дня з його життя - дощового зимового дня у січні 2006 року.  

Це - типовий робочий день патріарха: нічого незвичайного, нічого екстраординарного, нічого екстремального, нічого «театрального». Однак з кожною годиною цього дня я все краще розумів, як тісно глобальне пов'язане з локальним, як світові проблеми, немов у мініатюрі, яскраво відбиваються у проблемах приходу, як турбота про долю світу бездоганно сполучається з повсякденними пастирськими турботами у служінні патріарха Варфоломія.

Ось як пройшов цей день:  
• Патріарх слухає заутреню і Божественну Літургію в Патріаршому соборі святого Георгія. Перебуваючи у Константинополі, Патріарх завжди відвідує заутреню, що починається о 8:00.  
• Після Літургії - прийом групи відвідувачів, студентів з Балкан, перед якими патріарх виголошує промову в Тронному залі. Потім кожен зі студентів представляється йому і вітає його особисто.  
• Патріарх іде до свого кабінету для роботи. Сюди приходять до нього відвідувачі - клірики й миряни. Раз у раз входить без стуку хто-небудь з учителів або з працівників секретаріату - просять надиктувати, підготувати, переглянути або підписати ті чи інші папери. Патріарх сам прочитує кожен лист і кожен текст, що виходить з його канцелярії. «Це найменше, - говорить він, - на що заслуговує моя кореспонденція».  
• Під час обідньої перерви також не вдається відпочити: разом з патріархом обідають місцеві єпископи, один єпископ з-за кордону, а також кілька світських посадовців. Деякі з них потім підходять до патріарха, щоб переговорити з ним наодинці.  
• Після обіду Варфоломій відвідує будинок для людей похилого віку, організований і керований католицьким орденом Сестер бідноти. Поговоривши з черницями французькою та англійською, більшу частину часу патріарх присвячує бесіді з мешканцями будинку для людей похилого віку, в основному мусульманами, що ведеться турецькою мовою. Тут мешкають турки, вірмени, слов'яни і греки. У греків завжди є до патріарха особисті прохання: переслати листа якомусь далекому родичу, передати привітання другові. Цього разу одна старенька скаржиться, що не змогла замовити собі квиток на концерт. Патріарх негайно просить у єпископа, що супроводжує його, мобільний телефон, дзвонить іншому єпископові, просить його замовити квитки і забезпечити літній дамі супровід.
• По дорозі на наступну зустріч патріарх зупиняється поговорити з журналістом, який хотів взяти у нього інтерв'ю про загальноцерковні справи і глобальні проблеми (війни, екологію) для одного європейського видання.
• Наступні дві зупинки - у хворого митрополита, якого патріарх відвідує регулярно, і у працівника патріархату, молодого мусульманина, який нещодавно одружився - сьогодні у нього день народження. Візити недовгі, але в них не відчувається жодної поквапливості та поспіху.
• Як у робочих апартаментах на Фанарі, так і у себе вдома патріарх закінчує кожен день вечірньою службою або усамітненою молитвою.
 
Під час кожної зустрічі патріарх не шкодував свого часу: ніхто з тих, з ким він зустрічався, не відчував, що співрозмовник поспішає і квапиться з ним розпрощатись. Чи можна уявити собі насиченіший робочий день? Але ж він не включав в себе ані планування міжнародних конференцій, ані виступів на політичному форумі, ані офіційного візиту за кордон! Однак найбільше вразив мене не розклад патріарха, сам по собі винятковий і екстраординарний.

 

Мене вразила кількість його особистих зустрічей з приватними особами та пастирська турбота про найрізноманітніших людей - те, що допомагає йому зберігати смиренність і підтримувати міцний зв'язок з реальністю.

 

 

 

перекладено за виданням:

Всесвятейший Вселенский Патриарх Варфоломей, приобщение к таинству. Православие в современном мире. М., Эксмо, 2008. переклад - "Православний діалог"