РІЗДВЯНІ ІГРИ

Різдвяні ігри (лат. — Ludus de Nativitate, англ. — Nativity play) — так у середньовічному театрі називалися вистави, присвячені Різдву Христа. Назва охоплювала літургійну і напівлітургійну драму, містерії різдвяного циклу, різдвяні драми тощо.

Різдвяна драма (лат. — Ludus de Na­tivitate, нім. — Weіhnachtsspіele, англ. — Na­ti­vity Play) — у середньовічному й шкільному театрі — це релігійна драма, що виставлялася під час Різдвяних свят і була присвячена Різдву Христа.

Найдавніше свідчення про святкування Різдва 25 грудня міститься в римському хронографі 354 року (спочатку це свято називалося Natale Іnvіctі Solіx — свято сонцестояння, згодом — Natale Domіnі, Natale Chrіstі, а потім — Іn Natіwіtate Domіnі).

Саме у Римі у структурі свята було започатковано й три різдвяні літургії, що відправлялися вночі, на світанку й удень. Свято Богоявлення Господнього (Епіфанія, Epіphanіa, а пізніше — Theophanіa, Об’явлення Божества Господа), змістом якого було народження Ісуса Христа у Вифлеємі, прихід волхвів, хрещення на Йордані й чудо з вином у Кані Галилейській, вперше стали святкувати в Єгипті.

Різдвяні ігри: драми та дійства

З ХІ століття відоме дійство «Поклоніння пастирів», яке здійснювалося в ніч напередодні першого дня Різдва. На мармуровому столику влаштовувалися ясла, в яких знаходилося зображення Діви Марії. П’ятеро старших священиків у церковному вбранні з хустками на голові і жезлами в руках удавали із себе вифлеємських пастирів. До них підходив хлопчик з хору, котрий виконував роль янгола, і повідомляв пастирям про Різдво Спасителя. Пастирі проходили до вівтаря, в той час як діти-півчі удавали ангельське воїнство й співали гімн. Врешті «жінки» відкривали завісу і, вказуючи на статую Христа-немовляти, казали: «Ось він!».

1060 року у Франції до процесії волхвів уперше додалися сцени з Іродом. У найпростішому варіанті процесія волхвів зустрічала Ірода й між ними починався діалог, у складнішому — Ірод, сидячи на троні, розсилав послів, які за його дорученням мусили вступити в дискусію з волхвами. Згодом автори ігор стали пояснювати, коментувати й доповнювати сюжет там, де йому бракувало видовищності: ігри доповнилися пастухами, що славили царя Вифлеємського, єгипетськими ідолами, диспутами пророків, зображенням руйнування Єгипту тощо. Історія Різдва Христового стала наповнюватися сценами за участю хазяїна, злих служниць, заспаних пастухів, ангелів, що попереджали сплячих волхвів про небезпеку зустрічі з Іродом, Рахіллю, що оплакувала вбивство дітей, і самим Іродом.

Поступово окреслився сценарій Різдвяних ігор, до якого входили такі основні епізоди: процесія біблійних пророків; пришестя пастухів до новонародженого Христа; процесія волхвів, що з’явилися до нового царя небесного; сцена гніву царя юдейського Ірода, котрий звелів влаштувати побиття немовлят; плач Рахілі над убитими дітьми.

З XІІІ ст. відома вже доволі розвинена форма Різдвяних ігор — «Lu­dus sce­nіcus de Natіvіtate Domіnі» (букв. — Ігри сценічні Різдва Господнього), що складалася з семи частин, в яких показувалися пророцтва про Христа, Благовіщення, Різдво Христове, прихід трьох царів, нарада Ірода зі своїми підлеглими, поклоніння пастухів, побиття немовлят, смерть Ірода (його живцем поїдають черви, а Диявол тягне його душу до Пекла) і втеча до Єгипту.

Початково дія Різдвяних ігор — доки розростання світських елементів не виштовхнуло їх на вулицю — розгорталася в хорі, тобто в східній, вівтарній частині храму (в готичній церкві хор — це простір головного вівтаря, що часто включає неф, і відділений від нефа бар’єром, кафедрою або поперечним нефом). Виконавці увесь час знаходилися поруч на криласі, нікуди не зникаючи, а просто повертаючись після виконання своєї партії на місце. На цій «канонічній» стадії розвитку релігійні ігри мали доволі статичний характер і відповідали ораторіальному принципові виконання.

У Німеччині Різдвяні ігри зазвичай розбивалися на дві частини: одна виконувалася в День страждань безневинних дітей, інша — у різдвяний святвечір. У Франції ігри тривали протягом чотирьох днів. Процесія Різдвяних ігор відрізнялася простотою й доцільністю, де серед інших епізодів найтеатральнішою була сцена поклоніння трьох волхвів. В урочистому мовчанні волхви, яких привела Вифлеємська зірка, з різних сторін прямували до криласу, щоб принести свої дарунки. На чолі процесії йшли хлопчики-півчі, які несли різдвяну зірку (іноді її підвішували високо в храмі й рухали за мотузку). Біля вівтаря, що символізував ясла, волхви голосно провіщали про народження Христа, а клірики-повитухи, розсуваючи завісу над місцезнаходженням дитини, урочисто зустрічали їх.

В Україні до драм Різдвяного циклу належать такі твори: «Комедіа на Рождество Христово» святителя Дмитра Туптала; програма різдвяної драми без заголовка, — т. зв. «Ростовское дійство»; «Дійствіе на Рождество Христово» (анонімне); «Комическое действіе в честь, похваленіе і прославленіе рождшемуся <....> царю царей Христу Господу всемирной деля радости чотирма явленім изображенное» Митрофана Довгалевського; анонімна Різдвяна драма без заголовка; уривок Різдвяної драми — діалог пастухів.

«Комическое дійствіе в честь, похваленіе і прославленіе по пророчеству і обітованію рождшемуся, ветхому денми, младенствовавшему под літи, усти от віка пророк провозвіщенному, явленієм звізди і поклоненієм царей свидительствованному, царю царей, Христу Господу, всемирной для радості четирма явленії ізображенное» ієромонаха Митрофана Довгалевського, виставлене 25 грудня 1736 року, є варіантом поширеної в Європі «Гри про Трьох Царів», яка виконувалася під час свята Богоявлення (Epіphanіa). У Пролозі «в єго же місто виходить Валаам і, хваляся, пророчествуєт о пришестії Христовом, і предсказуєт кратко о всем комичеськом дійствії, в четирех явленіях заключенном». У першій яві «предшествующей звізді виходить тріє царів, унуки Валаамові, для розсудження видінной необачной звізди на востоці». У другій яві «виходять царіє со дари кланятися, до которих Ірод приходить і о шествії їх камо путь творять, вопрощаєт; посем Ірод молить їх, да возвращщеся от путі возвістять і єму, гді цар нов родися». У третій яві «виходить Ірод-цар і, зіло яряся, печалуєт о погубленії царства і невозвращенії к нему воспять царей; до которого виходить Гнів і поощряєт єго, да вскорі послав воя своя во Віфлієм ізбієт діти. Посем входить Декрет Божий і призиваєт Смерть і Диявола да умерщвлять Ірода за младенцов неповинноє убійство». У четвертій яві «виходить Чоловіколюбіє Божіє, об’являє посланієм Єдинородного Сина милость сотворшуюся роду человічеському, гді приходить і цар Давид з пророками, благодаря, яко не тощноє бисть пророчество їх о пришествії Христовом. По сем приходять ангели і благодарственний поют кант, і всі купно з пінієм отходять». У ХІХ ст. в Україні вживається також термін «драма різдвянська» (І. Франко).

Крім літературних драм, показ яких приурочувався до Різдва, ще з часів середньовіччя у Європі відомі різноманітні форми імпровізованих різдвяних ігор, головними героями яких були:

АБАТ БЕЗЛАДУ (англ. — Ab­bot of Misrule) — так у середньовічній Англії називався офіційний керівник різдвяних свят — блазенад, пародій та ін. Під час свого правління, що тривало від 12 днів до 3 місяців, він відповідав за організацію і керівництво всіма різдвяними розвагами — процесіями і виставами. Інколи цей персонаж називався Lord of Mis­rule — Володарем Безладу або King Of Mis­rule — Королем Безладу. У Шотландії ця посада називалася Abbot of Unrea­son — Абат Божевілля.

АРАПІ — так у західній Болгарії називалися дружини ряджених учасників різдвяних процесій із вифлеємською зіркою.

БАБУГЕРІ — у західній Болгарії — дружини ряджених учасників різдвяних процесій із вифлеємською зіркою.

ВАСИЛИЧАРІ — у західній Болгарії  — дружини ряджених учасників різдвяних процесій із вифлеємською зіркою.

ВЕРШНИКИ СВЯТОГО СТЕФАНА (шведськ. — Staffansiddarna) — у Швеції — ряджені, котрі під час різдвяних свят приїздять вранці на конях, зупиняються у кожному дворі, співають пісні Стефана (Staf­fan­si­van) і розігрують коротенькі сценки.

ГАЛАЦІАН (англ. — Galatian) — у середньовічній Шотландії і північно–західних районах Англії — герой традиційної пантоміми, приуроченої до різдвяних свят.

 

ГВЯЗДОР (польськ. — gwiazdor) — у Польщі — учасник різдвяних процесій із вифлеємською зіркою.

ГОЛОСХАН (англ. — goloshan) — у середньовічній Шотландії і північно–захід­них районах Англії — традиційна пантоміма, що приурочувалася до різдвяних свят. Змістом пантоміми була битва головного героя (Галкакуса, Голосхана або Галаціана) з македонським королем Фалкірком або Чорним лицарем, смерть головного героя у битві та його воскресіння завдяки втручанню доктора Бельзебала (Beelzebal) або доктора Брауна.

ДЖАМАЛА — у західній Болгарії  — дружини ряджених учасників різдвяних процесій із вифлеємською зіркою.

 

ДЖУДІ (англ. — Judy) — в англійському театрі ляльок — традиційна перед­різдвяна вистава, головні герої якої — Панч (Punch) та його брутальна, лайлива і забіякувата дружина Джуді. У ХІХ ст. Джуді частіше називали Джоан або Моззі.

КЛОПФЕРИ (австр. — Klöpfer) — в Австрії — ряджені, котрі під час адвенту і у дні святих (Андрія, Томаса, Миколая і Люциї) влаштовували бешкетні передріздвяні видовища на кшталт шаріварі. Один з учасників був одягнений у маску віслюка (Anklöpfe­sel), інші зображували сажотруса, відьму, аптекаря, нареченого з нареченою та ін.

МАММЕР (англ. — mummer) — в англійському театрі середньовіччя — актор, який брав участь у показі маммінгсу (mumming play) — різдвяних п’єс, у яких демонструвалася смерть і воскресіння фольклорного героя — св. Георгія та ін. У пізніші часи термін вживається у зневажливому значенні — фігляр, актор.

МЕЧКА — у західній Болгарії  — дружини ряджених учасників різдвяних процесій із вифлеємською зіркою.

НІКОЛАУС-ФРАУ (австр. — Nikolaus­frau) — в Австрії — у різдвяній процесії ряджених — супутниця св. Миколая; вона несла подарунки і роздавала їх дітям, інколи — мала християнські атрибути — єпископську митру на голові і хрест на грудях. В окремих регіонах вона носила інші імена — Будель, Пуддельмуттер, Корбвайбль та ін.

ПУДДЕЛЬМУТТЕР (австр. — Puddel­mut­ter) — в Австрії — у різдвяній процесії ряджених — супутниця св. Миколая. В деяких містах вона приходила сама у супроводі візка, запряженого віслюком. На візку були подарунки для дітей.

ХЛОПЧИКИ ЗОРЯНІ (фін. — tiernan, täahtipojat) — у Фінляндії — група ряджених хлопчиків, що брали участь у різдвяному обряді «чарівної зірки»; інколи їх називали також «хлопчики Стефана» (tapanipojat) на честь Св. Стефана. Один з хлопчиків у різдвяній процесії ніс вифлеємську зірку, інші — зображували Ірода (Herodex), солдата (knechti), арапського короля (murjaane­en­kuningas). Крім того, у процесії брали участь ряджені в масках різдвяних козлів, різдвяний журавель, вершник на коні та ін. Ці групи розігрували драматичні вистави, серед яких і «Дійство про трьох королів».

 ДІЙСТВО ПРО ТРЬОХ КОРОЛІВ

Дійство про трьох королів (лат. — Ofі­cіum Trіum Regіum, ісп. — auto de los reyes magos; англ. — The Play of the Three Wise Men; нім. — Dreіkönіgspіel) — так у католицькому світі називалося релігійне дійство, що виконувалося під час свята Богоявлення (Epі­pha­nіa).

В основу дійства покладена середньовічна переробка євангельської розповіді про трьох волхвів — Гаспара, Мельхіора і Бальтасара (Gaspar, Melchior, Baltazar), які прийшли привітати новонародженого Ісуса.

Спочатку це дійство виконувалося у храмі і розпочиналося появою ангела. Потім ца­рі йшли до вівтаря, пояснюючи значення дарів, які вони принесли Ісусові. Далі йшли сцени з Іродом, плач Рахілі тощо.

У вуличному варіанті дійство про Трьох Королів виконувалося таким чином. Троє юнаків або хлопчиків 12–15 років вбиралися коро­лями-магами: на них були довгі білі туніки, на головах — тюрбани з прикріпленими до них зірками із позолоченого паперу.

Один з хлопчиків з чорним обличчям, вимазаним сажею, представляв Мельхіора. Хлопчики ходили від будинку до будинку, співали пісню про трьох королів-магів і благословляли будинки й хазяїв.

В Ельзасі королі писали на дверях будинків і стайні ініціали своїх імен, знак, що мусив захистити врожай і худобу.

У деяких областях Франції напередодні свята Трьох Королів розпалювали «вогнища королів», навколо яких влаштовувалися хороводи.

Одним з варіантів цього свята було «Свято Чарівної Зірки». Запряжений декількома парами мулів візок з вогнищем провозили вулицями під акомпанемент тамбуринів та інших музичних інструментів. Очолював процесію обраний молоддю «Абат Молоді». Рухоме вогнище символізувало шлях Чарівної Зірки. Глядачі, що заповнювали вулиці, тримали в руках запалені смолоскипи. В день Трьох Королів, як і в інші дні циклу, ворожили — про погоду, про судженого, про долю. Свято Трьох Королів завершувало цикл Різдвяних свят і відкривало дорогу карнавалові. Ніч напередодні свята Трьох Королів інколи називалася також Дванадцятою ніччю. Діти звечора виставляли за вікно чобітки, куди батьки клали подарунки від імені королів. Неслухняним дітям батьки інколи замість подарунків забруднювали уві сні обличчя вугіллям.

Під час свята Трьох Королів розігрувались «містерії», головні дійові особи яких в особливому вбранні східних ко­ро­лів-магів під’їжджали верхи на конях до церкви, входили в неї й підносили новонародженому Ісусові свої подарунки: старий Мельхіор підносив ладан, молодий Гаспар — освячене миро, а Бальтасар — золото. Ці подарунки інтерпретувалися як символи: ладан пов’язаний із богослужінням, золото — подарунок цареві (що вказує на божественне походження Ісуса), а миро — пахощі на майбутню страдницьку смерть.

У Німеччині сюжети про трьох королів пов’язані з такими різновидом різдвяних містерій, як «Dreіkonіgspіel» («Гра про Трьох Королів»). У Баварії відомі різдвяні драми «Weіh­nacht­spіel» або «Chrіst­kіn­­del­­spіel», а також «Hіrtenspіele» (пастуші драми), «Krіppen­­spіel» (сцени при яслах) і «He­rodes­spіel» (сцени з Іродом). В Іспанії з кінця ХІІ століття була відома також релігійна драма «Поклоніння волхвів» («Mіs­te­rіo de los Reyes Magos»).

Про автора.

Клековкін Олександр Юрійович — доктор мистецтвознавства, професор. Автор монографій, присвячених історії театру: «Містерія у ґенезі театральних форм і сценічних жанрів», «Сакральний театр», «Блазні Господні» та ін.

Теги: