13/14 січня за новим стилем Православна Церква святкує пам'ять Київського митрополита Петра Могили. Одним з головніших досягнень святителя Петра було створення в Києві колегії, яка згодом стала відома як Києво-Могилянська Академія. Це був один з перших вищих навчальних закладів Східної Європи, що вплинув на розвиток освіти не лише в Україні, Росії, Білорусі та Литві, але й на Балканах. Чи були могилянські реформи створенням самобутньої освітньої системи? Чи митрополит Петро повністю залежав від католицьких зразків? На ці питання дослідники і сьогодні шукають відповіді…

 

Освітні реформи Петра Могили

 

Період 30-40-х рр. XVII ст. для Православної Церкви Київської Митрополії був позначений кардинальними реформами та пізніше був названий могилянським. Проведені Київським митрополитом Петром Могилою реформи за змістом та формою стали православним аналогом Католицької Реформи з її реорганізацією єпархіальної та освітньої систем, посиленням контролю і нагляду за дисципліною та моральним життям кліру. Згодом могилянські реформи стали важливою складовою церковної реформи в Російській імперії, де вони тривали до середини XVIII ст.

У 1625 р. Могила був висвячений і вступив до Києво-Печерського монастиря. Вже 1627 р. за підтримки Київського воєводи Томаша Замойського Петро Могила був обраний архімандритом. У 1632 р. Могилу обрали Київський митрополитом. Наступного року він отримав сакру від Константинопольського патріарха Кирила Лукариса та титул патріаршого екзарха. Того ж року сейм Речі Посполитої прийняв „Пункти заспокоєння народу руського”, які проголошували повернення православним втрачених прав та визнавали обрану 1620 р. ієрархію.

Відтоді налагодження стосунків Православної Київської митрополії з державою було пов’язане саме з новообраним митрополитом – він був цілком лояльним державі та мав родинні зв’язки із найпотужнішими магнатсько-шляхетськими руськими і польськими родинами.

Відомості про освіту Петра Могили надзвичайно скупі та уривчасті. Припущення про котрийсь із західноєвропейських університетів чи єзуїтську колегію і досі залишаються непідтвердженими. На користь останнього варіанту свідчать детальні запозичення Київським митрополитом єзуїтського навчального плану, методики, способу адміністрування у Київській колегії, а також ідеї та концепції західної філософії та католицького богослов’я.

На той момент серед православних шкіл середнього рівня сягали лише братські школи, де акцент навчання робився на грецьку та церковнослов’янську. Стандарти викладання дуже сильно залежали від рівня окремих учителів. У порівнянні з латинськими конкурентами діапазон знань у братських школах був обмежений, викладання не було систематизовано, а викладацький склад не завжди відповідний. Тому хлопці, які починали навчання в братських школах, нерідко закінчували його в єзуїтських академіях. На час заснування Могилою школи у Києві вже діяла школа Богоявленського братства, заснованого 1615 р. Навчальний план був побудований за зразком школи Львівського братства, а сама школа залежала від львівських викладачів. Вона мала греко-слов’янський ухил, невелика увага приділялась польській мові, латина була виключена.

У 1631 р. Петро Могила проголосив, що він засновує школу при Печерському монастирі, усвідомлюючи „велику втрату для людських душ від невченості духовенства та ненавчання юнацтва”, щоби „напучувати юнаків у всякому благочесті, у добрих звичаях і вільних мистецтвах”. Він заявив, що нова школа була повністю санкціонована Константинопольським патріархом Кирилом Лукарисом та митрополитом Ісайєю Копинським і всіма єпископами, а також згідно з волею духовенства і світських, та всієї шляхти Київського воєводства. Проте відомо, що митрополит Ісайя і багато хто з ієрархів не були прихильниками педагогічних новацій Могили, а коли понад сто учнів цієї школи розпочали заняття у школі латинських і польських наук, то київські прихильники православної ортодоксії оскаржили викладачів в проунійних симпатіях, викликавши заворушення серед нижчих верств і козаків, які обіцяли „начинити шлунки дніпровських осетрів” викладачами школи.

За рік Петро Могила досяг компромісу зі школою Київського Богоявленського братства та об’єднав дві школи з умовою передбачених ним організації та програми навчання. На чолі адміністративної верхівки колегії стояв ректор (він викладав учням філософію, а у пізніших часах – богослов’я, був настоятелем Богоявленського братського монастиря). Ректорові підпорядковувався префект, який був інспектував студентів і викладав риторику. Як і в єзуїтських школах, шкільний персонал та адміністрація складалась з монахів-вихідців з різних соціальних страт. Тут майже всі викладачі були тим чи іншим чином пов’язані із Печерським монастирем. Для обидвох навчальних закладів була характерна плинність викладацького складу. Учителям допомагали здібніші вихованці – auditores, які пояснювали уроки своїм товаришам та наглядали за їх навчанням.

Уявлення про плановану Могилою програму студій дає перший панегірик учнів класу риторики школи при Печерському монастирі “Eucharisterion” 1631 р. Панегірик згадує сім наук трівіума і квадрівіума, а також богослов’я, “кореня і вінця всіх наук”. Тож не виключено, що Київський митрополит не лише рівнявся на єзуїтів, але прагнув їх перевершити, включивши до навчального плану предмети трівіум та прагнучи отримати право викладати богослов’я (тобто статус академії).

У єзуїтських колегій було запозичено навчальний план – п`ять років навчання латини і греки у класах infima, grammatica, syntaxima та класах поетики і риторики, а також зміст навчального програми. Як і в єзуїтських школах, грецькій мові тут приділялась незначна увага. На створення власних філософських і богословських курсів викладачів колегії мали зокрема вплив твори єзуїтів-неосхоластиків: Суареза, Ґонзалеза, Арріаґи, де Ов’єдо, де Толедо, Васкеза і Фонсеки, Млодзяновського, кардинала-єзуїта Роберто Белларміно. Колегія проігнорувала заборону польської влади викладати вищі науки – філософію і богослов’я, хоча і відчувала до середини XVII ст. потребу у кваліфікованих викладачах та відповідних підручниках. Богослов’я від другої половини XVII ст. у Києво-Могилянській колегії викладали, спираючись зокрема на твори Фоми Аквінського, Дунса Скота, Альберта Великого. Православні викладачі наслідували їхні методи, запозичуючи західні схоластичні традиції. Завдяки київській схоластиці піднісся загальний рівень богослов’я Руської церкви, який дозволив їй на рівні полемізувати з опонентами.

У Києво-Могилянській колегії використовували підручники, універсальні для єзуїтських шкіл: для вивчення латини – граматики єзуїта Еммануїла Альвара, Доната, Урсина й Ромерія, вибрані уривки з Верґілія, Цицерона, Горація та інших. При вивчені поетики та риторики використовувався підручник Скаліґера або Соареза. І там, і там викладались співи та катехізис. Відомості про підручники та авторів катехізису, який викладали в Могилянській колегії до появи знаменитого Могилиного „Zebranie krótkiey nauki o artykułach wiary prawosławnokatholickiey chrześciańskiey” (Київ 1645), не збереглись. Серед київських красномовців домінував бароковий стиль, який в унісон з єзуїтським стилем, поєднував християнські елементи з язичницькими образами.

Проте, на відміну від єзуїтів, у православній колегії навчали церковнослов’янській та польській мовам (у єзуїтських школах місцеві мови не вивчались і допускались лише у початкових класах для пояснення латинської граматики), обов’язковим предметом була арифметика. Інфільтрація польської історичної та художньої літератури до шкільної лектури православної колегії добре відома. Тут читали Яна і Петра Кохановських, Самуеля Твардовського, Шимона Шимоновича. У „Патериконі” Сильвестра. Коссова зустрічаються виразні літературні впливи творів Петра Скарги.

Як і єзутські колегії, Могилянська поступово зазнавала латинізації і полонізації, роль і рівень навчання грецької мови, які ще за життя митрополита Могили не були високі, значно падали.

Могила заснував у своїй колегії аналогічну систему студентських конгрегацій з такими ж цілями, умовами набору і перебування членів, особливостями функціонування.

На відміну від єзуїтських шкіл, програма яких була спрямована насамперед на освіту синів шляхти, Могилянська колегія мала більш строкатий соціальний характер. Тут навчались не лише сини шляхти, але і православних міщан та духовенства. Залучення до навчальної програми церковного співу та церковнослов’янської мови (а теоретично і філософії) давало додаткові освітні та кар’єрні шанси юнакам, які бажали у майбутньому прийняти духовний сан.

Протягом XVII ст. кількість студентів Могилянської колегії рідко перевищувала двісті. Тут навчалось справжнє сузір’я видатних учених, чия діяльність мала значний вплив на інтелектуальне життя в Русі і Московії, як-от: Сильвестр Коссов, Ісайя Трофимович-Козловський, Софроній Почаський, Ігнатій Оксенович-Горбацький, Інокентій Гізель, Йоанікій Галятовський, Феодосій Сафонович. Серед студентів колегії були також гетьмани Іван Виговський, Іван Самойлович і Петро Дорошенко, козацькі полковники. Дехто з випускників православної колегії продовжував навчання в єзуїтській Віленській академії, як-от майбутній Чернігівський єпископ Лазар Баранович чи майбутній реформатор освіти в Московії Симеон Полоцький.

Як і їхні єзуїтські опоненти, Могилянська колегія підтримувала бідних студентів. При колегії діяла бурса, яка забезпечувала хлопців житлом та їжею. Твір Могили „Антологія, або молитви і повчання корисні для душі” (Київ 1636) адресувався студентам колегії і був явним аналогом правил внутрішнього розпорядку студентів єзуїтських навчальних закладів. Могила тут виклав умови організації навчання, побуту, релігійного виховання студентів, які навіть у деталях збігались з їх єзуїтським аналогом – правилами для учнів-екстернів, написаними Якубом Ледесмою для учнів Римської колегії 1564 р.

Могила заснував мережу т. зв. „сателітарних” колегій: у Вінниці (1632, перенесена 1639 р. до Гощі 1639 р.), Крем’янці (1636), Більську та Яссах (1640). Така мережа була у Краківської академії, тоді як єзуїти не мали чогось подібного. При цьому Петро Могила адоптував єзуїтську шкільну організацію та навчальну програму, прагнучи використати найефективніші і випробувані часом засоби для проведення церковної реформи.

Коротке співставлення особливостей функціонування єзуїтських освітніх закладів та Могилянської колегії не залишає жодних сумнівів у первообразі православної школи. Тому не дивно, що „латинський” характер школи викликав невдоволення не лише православних ортодоксів, але і конкурентів – єзуїтів. Саме впливові єзуїтів приписується поява заборони Владислава IV у 1634 р. митрополиту Могилі провадити латинську школу та друкарню та поради „помірковано” користуватись визнаними правами. Проте вже наступного року король затвердив існування Києво-Могилянської колегії, дозволивши викладання humaniora „in scholis Kijoviensibus… Graece et Latine”, але обмеживши рівень наук діалектикою та логікою та заборонивши викладати богослов’я.

Вперше колегію до рангу академії підніс Гадяцький трактат 1658 р., який гарантував їй всі права і свободи, якими користувався Краківський університет. Але ця постанова залишалась лише на письмі до 1694 і 1701 р., коли цар Петро І де-юре і де-факто визнав за колегією статус академії.

Теги: