Історія України донині залишається здебільшого непрочитаною книгою. Не менш таємничою і маловідомою є й історія зародження, розвитку та становлення християнства на українських землях з початків І тисячоліття  Різдва Христового.

Та поряд із цим, гортаючи історичні пергаменти буття українського народу, що відображають зародження та становлення його державності, зокрема могутньої і славетної нашої прадержави Київської Русі, ми можемо відтворити та дослідити питання заснування Київської Митрополії, спадкоємницею якої на сьогодні є Українська Православна Церква.

Уже не одне століття в українській та російській (особливо періоду Російської імперії чи Радянського Союзу) історіографії вважалось,  та й в основному вважається, що хрещення Київської Русі (давньоукраїнської держави) відбулось близько 988/989 років за часів князювання Великого князя Київського рівноапостольного Володимира (у хрещенні Василія)[1].

Зокрема,  одним із основних джерел на підтвердження цього факту є давньоукраїнський літопис, відображений у списку «Повість минулих літ» (первинний текст оригіналу якої не зберігся)[2].

Однак слід зазначити, що закордонні першоджерела Х-ХІ ст. про хрещення давньоукраїнської держави Київської Русі за часів Великого князя київського рівноапостольного Володимира, зокрема в період 988/989 рр., не згадують. Таких підтверджень не можна знайти ні в польських, ні в угорських, ні в німецьких, ні у візантійських, ні у болгарських першоджерелах тогочасного історичного періоду. Поряд із цим літописи Х-ХІ ст. цих народів мають багато згадок про князювання Великого князя київського рівноапостольного Володимира[3].

У цю ж епоху (Х-ХІІ ст.) вище зазначені закордонні першоджерела вказують на те, що давньоукраїнська держава Київська Русь все ж таки прийняла хрещення від Візантії, але відбулось це близько 860 року за часів князювання Великого князя (кагана) київського Оскольда (Аскольда)[4].

Князь (каган) Оскольд (Аскольд) належав до останніх князів із династії Кия, яка тривалий час правила на давньоукраїнських землях Київщини (за певними гіпотезами, починаючи з VІ ст.)[5]

На нашу думку, слід погодитись із гіпотезою ряду науковців, зокрема Сергія Шумила, про те, що ім’я Оскольд або Осколот  (а не Аскольд) є слов’янського походження і може, зокрема, походити від назви річки Оскол – лівої притоки Сіверського Дінця на Сході України (на Харьківщині).  Цієї ж думки дотримуються академіки А. Шахматов, М. Тихомиров, Б. Рибаков. Вживання та написання імені Оскольд відображено і в ряді давньоукраїнських літописів та закордонних джерел. На користь вживання та написання імені Оскольд, а не Аскольд, висунуто ряд і інших гіпотез, що заслуговують на увагу[6].

Незважаючи на значну втрату  першоджерел періоду розвитку давньоукраїнської  державності в VІ-ІХ ст., на сьогодні є більш чим вірогідним, що київський князь (каган) Оскольд посідав княжий престол саме відповідно до династичної спадковості по лінії княжого роду династії Кия[7], а не як васал роду Рюріковичів, за нормандською теорією. На користь підтвердження цього факту, зокрема, свідчать Никифоровський літопис ХV ст., Супраельський літопис  ХVІ ст., історичні хроніки Яна Длугоша (1415-1480 рр.), Матвія Меховського (1457-1523 рр.), Матвія Стрийковського (1547-1593 рр.) в яких, зокрема, зазначається, що після смерті Кия, Щека і Хорива, їх нащадки по прямій лінії тривалий час володарювали на давньоукраїнських землях русинів (руських, русичів) аж поки Київський  княжий престол по спадковості не перейшов до двох братів Оскольда і Діра[8].

Тож у контексті цих історичних досліджень слід вважати  хибною норманську (варязьку) теорію про походження давньоукраїнської держави Київської Русі, про що, окрім численних українських істориків,  у свій час писали, зокрема, і такі видатні російські імперські вченні як В. Татіщев (1686-1750 рр.) та М. Ломоносов (1711-1765 рр.)[9]. Хоча саме норманська (варязька) теорія, шляхом численних фальсифікацій давньоукраїнської історії розвитку державності на користь великоросійської імперської держави, з легкої подачі спочатку російського імператора Петра І, а відтак з особливою старанністю імператриці Катерини ІІ та продовжувачів царського роду Романових, покладена в основу російської історіографії і є живучою донині[10].

Прикладом сучасної і відвертої спроби фальсифікації історії давньоукраїнської державності на користь Північного сусіда, на тлі незаперечних артефактів досліджень історичної науки, є появлення (друк) Указу президента Російської Федерації Дмитра Медвєдєва за № 267 та опублікованого 5 березня 2011 року «Про святкування 1150-річчя зародження російської державності»[11], в той час, як Московське царство (прадержава російської державності) вперше починає визнаватись як самостійна держава (за часів горезвісного Івана IV Грозного) тільки біля 1547 року.

Тож не дивно, що і питання першого офіційного хрещення давньоукраїнської держави Київської Русі та створення Київської Митрополії тривалий час перебували під ідеологічним контролем спочатку династії Рюриковичів, а відтак, з поступовим формуванням російської державності та імперії, під контролем династії Романових, що в подальшому було сприйнято і канонізовано радянською імперською історіографією.

Які ж реальні історичні події вплинули на те, що в другій половині ІХ ст. відбувся процес першого офіційного хрещення Київської Русі та заснування Київської Митрополії (в подальшому - Української Православної Церкви) на теренах давньоукраїнських земель?

Згідно з давньоісторичними джерелами, зокрема, в так званій Брюсельській хроніці Кюмона[12], 18 червня 860 року давньоукраїнські (руські) війська на чолі з Великим князем (каганом) київським Оскольдом підійшли до столиці Візантійської імперії Царграду (Константинополя)  і взяли його в облогу.

«Повість минулих літ» описує, що київські князі Оскольд і Дір, скориставшись відсутністю в Константинополі візантійського імператора Михаїла ІІІ (850 – 867 рр.), підступили з флотом у 200 кораблів до столиці «світової імперії» і поруйнували її околиці, хоча самого міста так і не здобули. Завдяки чуду Влахернської ікони Богородиці, ризи якої святійший патріарх Фотій після молебню опустив у море, внаслідок чого знялася буря і знищила давньоукраїнські (руські) кораблі (за версією греків)[13].

Факт військового походу Великого князя (кагана) київського Оскольда на Візантію  підтверджується: «Повістю минулих літ», болгарським «Хронографом» Георгія Амартола, візантійськими хроніками Симеона Логофета,   повідомленнями Микити Пафлагонського, Лева Грамматика, Сократителя Симеонова, Послідовника Феофана, Георгія Кедрина, Іоанна Зонари, Михаїла Гліки та іншими істориками[14].

Згідно з переказами, чудодійство ікони Богородиці мало такий вплив на князів Оскольда, Діра, його дружину і воєначальників, що вони відмовились від захоплення Константинополя і прийняли християнство. Так у хрещенні князь Оскольд був іменований Миколаєм, тож відповідно зрозумілим є і те, чому  після його вбивства на Оскольдовій могилі було збудовано церкву на честь святителя Миколая Чудотворця[15]. Факт прийняття християнства київським князем Оскольдом, а відтак і давньоукраїнської держави Київської Русі, засвідчується найголовнішим джерелом —  свідченнями самого святійшого патріарха Константинопольського Фотія (858 – 867; 878 – 886 рр.) – свідка і учасника тих подій, шляхом виголошення двох промов: під час облоги і після її зняття.  

Окрім того, у своєму «Окружному посланії» до патріархів Сходу в 867 році святійший патріарх Константинопольський  Фотій, характеризуючи русичів та згадуючи про їх військовий напад на Константинополь, повідомляє, що руські князі, настрашені чудом Божої Матері, відмовились від власної віри багатобожжя і, визнавши істинність віри Христової, виявили бажання охреститись[16]. На це цісар (імператор Константинопольський)  Михаїл ІІІ вислав до Києва православного єпископа (найвірогідніше, святителя Михаїла, а за іншою гіпотезою — Олексія[17])  та священиків, і на Русі було засновано окрему єпархію[18].

Після повернення із військового походу на Константинополь військові дружини князів Оскольда і Діра до Києва, Великий князь (каган)  київський Оскольд надсилає до Візантії своїх послів для укладення мирного договору і просить надіслати на Русь-Україну християнських місіонерів та єпископа.

Никонівський літопис (список), який було укладено на основі залишків «Літопису Оскольда» ІХ ст. та інших стародавніх джерел,  Кольбертинські  та інші іноземні джерела засвідчують, що саме на прохання Великого князя  (кагана) київського Оскольда візантійський імператор Михаїл ІІІ та святійший патріарх Константинопольський  Фотій відправляють до давньоукраїнської держави Київської Русі  у складі хазарського посольства місіонерську місію святих Кирила і Мефодія у 861 році. На той час Київська Русь перебувала у військово-династичному союзі з хазарами. Відповідно святі Кирило і Мефодій у 861 – 862 роках проводили місіонерську діяльність щодо християнізації давньоукраїнців (русинів, руських, русів, русичів) і на берегах Дніпра[19].

Для охрещення давньоукраїнської держави Київської Русі  та розвитку на її теренах Церкви Христової, святійший патріарх Константинопольський Фотій через місіонерську місію рівноапостольних Кирила і Мефодія заснував окрему єпархію на правах Митрополії (скерувавши до неї митрополита або архієпископа), що відбулось близько 861-862 рр. [20].

Підтвердженням цьому є те, що  за візантійського імператора Лева Мудрого (881 – 911 рр.) Київська єпархія значилась за різними джерелами на 60-му[21] та  61-му[22] місці в диптиху Константинопольського патріархату і мала статус митрополії.

Відповідно помилково внесений (чи свідомо сфальсифікований) до списку Київського літопису   (зводу)  862 рік, як рік  заснування Київської держави (давньоукраїнської держави, а не суто російської – як про це пишуть здебільшого російські історики) на думку вчених, зокрема, і видатного російського історика професора Карташева[23], фактично є роком заснування Київської Митрополії [24](на сьогодні - Української Православної Церкви), якій наступного 2012 року виповниться 1150 років.

Тож прийняття християнства Великим київським князем (каганом) Оскольдом в 860 році, перше офіційне хрещення Київської Русі від місії рівноапостольних Кирила і Мефодія в 861-862 рр. та заснування Київської Митрополії (Української Православної Церкви) у 862 рр. є тими історичними датами, які засвідчують факт утвердження Церкви Христової на теренах уже визнаної, зокрема Візантійською імперією та Константинопольським патріархатом, а відтак раніше створеної та існуючої давньоукраїнської держави Київської Русі.

І хоча в подальшому Великий київський князь (каган) Оскольд (в хрещенні Микола) у 882 році загине від рук підступного посланця роду Рюріковичів князя Олега, пам’ять про нього, як видатного державотворця та першосвятителя Київської Русі-України залишилась на віки.   

Більше того, зважаючи на першосвятительську роль у заснуванні Київської Митрополії (Української Православної Церкви) та мученицьку загибель від руки язичника князя Олега, правомірним є постановка питання про канонізацію Великого київського князя (кагана) Оскольда та його брата князя Діра,  як першомучеників давньоукраїнської держави Київської Русі за віру Христову.  

       Використані джерела та література:

1. Блажейовський Д. Ієрархія Київської Церкви (861-1996). – Львів, «Каменяр», 1996.
2. Власовський І. Нариси історії Української Православної Церкви. – К.: АТ «Книга», 1998.
3. Збірник козацьких літописів: Густинський. Самійла Величка. Грабянки. – К.: «Дніпро», 2006.
4. История иерархии Русской Православной Церкви. Коментированные списки иерархов по епископским кафедрам  с 862 года. – М.: «Православный Свято-Тихоновский гуманитарный университет», 2006.
5. Златоструй. Древняя Русь Х-ХІІІ века. – М.: «Молодая Гвардия», 1990.
6. Карташев А. Очерки по истории Русской Церкви (в 2-х томах). Т. 1. – М.: «Терра», 1997.
7. Панчук І. Історія України очима іноземців. Довідник-хрестоматія. – Тернопіль: «Мандрівець», 2009.
8. Петровський В.В., Радченко Л.О., Семененко В.І. Історія України: Неупереджений погляд: Факти, Міфи. Коментарі. – Х.: ВД «Шкода», 2007.
9. Петрушко В.И. История Русской Церкви: с древних времен до установления патриаршества. – М.: «Православный Свято-Тихоновский гуманитарный университет», 2007.
10. 10. Україна: антологія пам’яток державотворення, Х-ХХ ст. у десяти томах. / редкол.: І.М.Дзюба [ та ін..]. – К.: Видавництво Соломії Павличко «Основи», 2008.
11.  Фоміна Т. «Аскольдове хрещення: по той бік тенденційності». –«Релігія в Україні», 15 липня 2010 року.
12. Шумило С. Князь Оскольд и христианизация Руси. – К.: «Дух і літера», 2010.

[1] Петровський В.В., Радченко Л.О., Семененко В.І. Історія України: Неупереджений погляд: Факти, Міфи. Коментарі. – Х.: ВД «Шкода», 2007. – С. 45.

[2] Україна: антологія пам’яток державотворення, Х-ХХ ст. у десяти томах. / редкол.: І.М.Дзюба [ та ін..]. – К.: Видавництво Соломії Павличко «Основи», 2008. – 170 – 176.

[3] Фоміна Т. «Аскольдове хрещення: по той бік тенденційності». –«Релігія в Україні», 15 липня 2010 року.

[4] Там же.

[5] Петровський В.В., Радченко Л.О., Семенко В.І. Історія України: Неупереджений погляд: Факти. Міфи. Коментарі. – Х.: ВД «Школа», 2007. – С. 32.

[6] Шумило С. Князь Оскольд и христианизация Руси. – К.: «Дух і літера», 2010. – С. 33-35.

[7] Збірник козацьких літописів: Густинський. Самійла Величка. Грабянки. – К.: «Дніпро», 2006. – С. 22.

[8] Петровський В.В., Радченко Л.О., Семененко В.І. Історія України: Неупереджений погляд: Факти. Міфи. Коментарії. – Х.: ВД «Школа», 2007. – С.32.

[9] Там же, — С.35.

[10] Там же, — С.33-37.

[11]Как сообщает «Российская газета», президент РФ Дмитрий Медведев подписал указ № 267 «О праздновании 1150-летия зарождения российской государственности». Указ опубликован 5 марта 2011 года. – http://news.novgorod.ru/news/767899/?rss=1  

[12] Шумило С. Князь Оскольд и христианизация Руси. – К.: «Дух і літера», 2010. – С. 19.

[13] Златоструй. Древняя Русь Х-ХІІІ века. – М.: «Молодая Гвардия», 1990. – С. 45.

[14] Шумило С. Князь Оскольд и христианизация Руси. – К.: «Дух і літера», 2010. – С. 18-19.

[15] Власовський І. Нариси історії Української Православної Церкви. – К.: АТ «Книга», 1998. – С. 20.

[16] Панчук І. Історія України очима іноземців. Довідник-хрестоматія. – Тернопіль: «Мандрівець», 2009. – С. 158.

[17] История иерархии Русской Православной Церкви. Коментированные списки иерархов по епископским кафедрам  с 862 года. – М.: «Православный Свято-Тихоновский гуманитарный университет», 2006. – С. 121.

[18] Петрушко В.И. История Русской Церкви: с древних времен до установления патриаршества. – М.: «Православный Свято-Тихоновский гуманитарный университет», 2007. – С. 11.

[19] Блажейовський Д. Ієрархія Київської Церкви (861-1996). – Львів, «Каменяр», 1996. – С. 43.

[20] Там же, — С. 43; 62.

[21]  История иерархии Русской Православной Церкви. Коментированные списки иерархов по епископским кафедрам  с 862 года. – М.: «Православный Свято-Тихоновский гуманитарный университет», 2006. – С. 119. 

[22] Карташев А. Очерки по истории Русской Церкви (в 2-х томах). Т. 1. – М.: «Терра», 1997. –  С. 92.

[23] Карташев А. Очерки по истории Русской Церкви (в 2-х томах). Т. 1. – М.: «Терра», 1997. –  С. 104.

[24] История иерархии Русской Православной Церкви. Коментированные списки иерархов по епископским кафедрам  с 862 года. – М.: «Православный Свято-Тихоновский гуманитарный университет», 2006. – С. 119.

Про автора

Архімандрит Віктор (Бедь), доктор богословських наук, доктор філософії, професор, Ужгородська українська богословська академія імені святих Кирила і Мефодія та Карпатський університет імені Августина Волошина