Після закінчення круглого столу про надання релігійним організаціям права на заснування загальноосвітніх навчальних закладів ми попросили одного з авторів законопроекту прокоментувати цю подію і відповісти на кілька питань, які були задані лідерами церков, але за браком часу були висвітлені недостатньо. Наш співбесідник — народний депутат Верховної Ради України двох скликань, один з керівників партії Християнсько-Демократичний Союз (ХДС) Володимир Марущенко. З ним розмовляє журналіст Олена Мокренчук.

 

Володимир Марущенко: «Визнавши право церков засновувати загальноосвітні школи, держава надасть можливість українцям реалізувати їхні конституційні права»


- Володимире Станіславовичу, як загалом Ви оцінюєте бесіду з лідерами церков та релігійних організацій, яка тільки-но завершилась?

 


- На мій погляд, вона була досить плідною й конструктивною. Обговорення велося зацікавлено, пролунало багато слушних зауважень. Сподіваємось, висловлена нашими співбесідниками готовність підтримати законопроект буде виражена не лише на словах, але й у практичній допомозі існуючим і новоствореним загальноосвітнім навчальним закладам подібного типу.


- Тобто, християнським школам?


- Якщо під терміном «християнські школи» ви маєте на увазі загальноосвітні школи, засновані церквами та релігійними організаціями — тоді так. Але треба розуміти, що у нас, на відміну від західної практики,  назву «релігійні школи» часто застосовують до духовних навчальних закладів: семінарій, академій, духовних коледжів та інших вишів, які готують служителів для церков. У наших планах є надання допомоги і цим навчальним закладам — наприклад, урівняння їх у правах з аналогічними світськими закладами, і ми вже два роки працюємо над законопроектом про це, але наразі йдеться саме про звичайні школи, де буде викладатися той самий навчальний компонент, що і в державних, і діятиме той самий Держстандарт освіти.


- Але, якщо ці школи не будуть нічим відрізнятися від інших, діятимуть на тих самих засадах — то про що ми взагалі говоримо?


- Відмінності, звичайно, будуть, і доволі суттєві. Ми — автори законопроекту та ті, хто буде його виконувати, себто освітяни й представники церков — очікуємо, що найпершою відмінністю цих шкіл буде виховний процес, побудований на принципах християнської етики та викладання загальноосвітніх дисциплін з точки зору християнського світогляду. Крім того, адміністрації цих шкіл, як і всіх інших, матимуть можливість використовувати 30-відсоткову варіативну частину на власний розсуд, і ми певні, що вони нададуть перевагу предметам духовного спрямування.


- Такі собі школи майбутнього?


- Ну навіщо зайва патетика? Світова практика знає багато подібних шкіл у різних країнах. Деякі з них нараховують вже по кілька десятків, і навіть сотні років свого існування, як, наприклад, англійські, американські, французькі. Україна теж вже має досвід таких шкіл: зараз на наших теренах функціонують більше двох десятків приватних шкіл у Києві, Житомирській, Чернівецькій, Донецькій, Одеській та інших областях; ними опікуються церкви різних конфесій. Тобто, це загальна практика, і наша мета — не створити щось нове, а лише трохи впорядкувати і легітимізувати існуючий процес в Україні.


- То зараз вони діють нелегітимно?


- Звичайно, легітимно. Діюче законодавство дозволяє відкривати навчальні заклади громадським організаціям та приватним особам, тож якщо віруюча людина (а таких у нас в країні, як свідчить статистика, 90%) або група віруючих людей хочуть відкрити приватну школу — вони мають повне право це зробити, і роблять. Деякі школи, відкриті таким чином, працюють вже по 10-15 років, успішно навчаючи дітей. Їх так само перевіряє санітарна та інші служби, вчителі цих шкіл проходять атестацію нарівні з педагогами інших навчальних закладів, як приватних, так і державних; учні беруть участь у загальноукраїнських конкурсах та олімпіадах, відпочивають у таборах, їздять на екскурсії...


- Навіщо ж тоді змінювати закон?


- Тому що приватній особі насправді дуже важко виконувати цей неймовірно важкий і відповідальний труд. Часто буває, що обставини її життя змінюються, і людина змушена закривати школу — а це ж кілька сотень дітей, викладачі... І ще тому, що утримання приватної школи вартує великих коштів, тож, не маючи підтримки, без спонсорів вона працювати просто не в змозі. Поки що в Україні не розроблено системи фінансування навчання, коли «гроші ходять за дитиною», і основний фінансовий тягар лягає на плечі батьків учнів. Прийняття такого законодавства суттєво поліпшило б навчальний процес і дозволило б батькам самостійно обирати, яку школу відвідуватиме їх дитина, зменшило б фінансове навантаження на них — але це вже тема окремої розмови. Наразі ми говоримо про те, що коли школа офіційно закріплена за сильною й авторитетною у суспільстві структурою, а не за окремою людиною, це значно полегшує життя і їй, і контролюючим органам і громадськості загалом. Знаючи, яка церква є засновником даної школи, легше зрозуміти, з яких позицій там навчатимуть дітей, на що перш за все треба звернути увагу, а за що можна бути абсолютно спокійним. Ну і звісно, на нашу думку, є абсолютно логічним надати релігійним спільнотам, які бажають заснувати школу, таке право офіційно, а не змушувати їх спочатку засновувати громадські організації або шукати фізичну особу, що буде виступати формальним засновником школи.


- Ми всі розуміємо, що необхідність відкриття приватних шкіл зумовлена жахливим станом освіти в державних школах, тим, що дітей там ображають, з них знущаються вчителі й однолітки, доводять до наркоманії чи самогубства...


- Звідки ви таке взяли? Школа дійсно є віддзеркаленням суспільних стосунків, але статистика свідчить, що в школах все ж таки більше порядку, аніж на вулицях у наших містах та селах. Діти в школі почуваються більш захищеними, бо про це дбають і вчителі, і батьки, і всі співробітники шкіл. Потреба у християнських загальноосвітніх школах викликана радше тим, що наші співгромадяни прагнуть виховувати дітей у відповідності з власним світоглядом та віросповіданням, як це гарантовано нам Конституцією (ст. 35) та іншими законами. Так, ми маємо законодавчо закріплене у третій частині статті 3 Закону України “Про свободу совісті і релігійні організації” право батьків або осіб, які їх замінюють, за взаємною згодою виховувати своїх дітей відповідно до своїх власних переконань та ставлення до релігії. Таке право закріплюється також і у статті 13 Міжнародного пакту про економічні, соціальні та культурні права та статті 18 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, до яких приєдналась Україна. Відповідно до Міжнародного пакту про економічні, соціальні та культурні права, право батьків на виховання своїх дітей відповідно до власних переконань включає також право обирати для своїх дітей не тільки запроваджені державною владою навчальні заклади, а й інші школи, що відповідають тому мінімуму вимог щодо освіти, який може бути встановлено чи затверджено державою.


Однак нині практична реалізація гарантованого нам права не забезпечена законодавчо. На практиці віруючі батьки не мають можливості надавати своїм дітям позашкільну, загальну середню чи вищу освіту, яка б відповідала їхньому світогляду і релігійним переконанням, бо не мають відповідних навчальних закладів. Надання можливості релігійним організаціям (тобто фактично громадянам України, об’єднаним у релігійні організації) створювати світські навчальні заклади, в яких поряд з викладанням навчальних дисциплін державного освітнього стандарту буде здійснюватись моральне виховання на основі релігійних цінностей, дозволить виростити в Україні  не тільки освічених і свідомих, але й високоморальних і високодуховних громадян, що безумовно сприятиме духовному піднесенню і оздоровленню української нації.


- Але ж у нас досі діє набутий у спадок від радянських часів постулат про те, що школа має бути відділена від релігії! Хіба відкриття навчальних закладів окремими церквами не призведе до розколу суспільства за конфесійною ознакою?


- По-перше, ніхто не зазіхає на державну освіту. Вона як була, так і буде нецерковною. По-друге, ще раз підкреслюю: школи, про які ми говоримо, працюватимуть за державним Держстандартом, за загальноукраїнськими підручниками, і школярі в них проходитимуть таке саме незалежне оцінювання своїх досягнень, отримуватимуть однакові з іншими випускниками документи про освіту. Відкриття церквою загальноосвітнього навчального закладу не є втручанням у освіту чи освітній процес — це, скоріше, надання фінансової й моральної допомоги дітям і батькам, щоб ті могли якнайкомфортніше влитися у цей процес. Крім того — знову ж таки, повторюю: в школах не навчатимуть вузькоконфесійним правилам чи уявленням, діти в них будуть вивчати звичайні предмети загальноосвітнього циклу, і за цим вже повинні простежити як церква та адміністрація школи, так і контролюючі органи відділів освіти. Ну і, звичайно, в будь-якій школі є батьківські комітети, які в першу чергу мають наглядати за тим, щоб діти отримували об'єктивні, виважені академічні знання, а їх особистість формувалася на засадах здорового світогляду — в даному випадку християнського.


- Ви вже трохи випередили моє наступне питання і частково відповіли на нього. Зрозуміло, що при такому контролі найменша похибка буде відразу помічена і виправлена — але відомо, що помилки краще попереджувати, аніж виправляти. Чи закладені у законопроекті механізми, які б унеможливлювали відкриття шкіл деструктивними сектами чи культами?


- Знаєте, це питання мені і всім, хто причетний до законопроекту, задають найчастіше — дивуюся лише, що ви питаєте про це під кінець розмови, а не на початку, як інші. Насправді проблема не є такою великою, як людей лякають. По-перше, якби у таких релігійних організацій насправді було бажання відкрити власну школу — вони б це вже давно зробили! Нинішнє законодавство дає для цього достатньо можливостей. Але — слава Богу! — вони цим не скористалися. Наразі наш законопроект якраз і має стати тим знаряддям, яке унеможливить ситуацію, про яку ви говорите. В законопроекті чітко прописано, що школу можуть відкривати тільки офіційно зареєстровані церкви та релігійні організації. Тобто, перш ніж взятися навчати дітей, релігійна група чи організація має сама пройти процес реєстрації, під час якої діяльність цієї групи перевіряють найрізноманітніші служби.


- До речі, як церкви поставилися до запропонованого вами законопроекту?


- Вони визнали необхідність запропонованих нами змін. Нині законопроект підтримується Всеукраїнською Радою Церков і релігійних організацій, до складу якої входить до 95 відсотків релігійних організацій України, зокрема Українська Православна Церква, Українська Православна Церква Київський Патріархат та Українська Греко-Католицька Церква, про що ВРЦіРО неодноразово наголошувала у зверненнях до Президента України, Прем'єр-міністра України, керівництва Верховної Ради України та лідерів депутатських фракцій. Втім, ви й самі це чули сьогодні під час засідання Круглого столу.


- Мабуть, єдиною проблемою буде відсутність підготовлених кадрів...


- Наразі в Україні, як я вже сказав, діє більше двох десятків загальноосвітніх християнських шкіл. Донедавна їх було більше, але минулого року багато приватних навчальних закладів з різних причин мусили закритися, і не в останню чергу — через брак коштів. Педколективи в кожній з них укомплектовані (інакше їм просто не дозволили б почати навчальний рік, за цим пильно слідкують відділи освіти на місцях). Педагоги цих навчальних закладів, об'єднані в Асоціацію християнських шкіл та в Асоціацію приватних шкіл, систематично проходять навчання, збираються на конференції й семінари, отримують фахову методичну допомогу від Асоціацій і мають всі можливості для фахової підготовки і професійного зростання. Багато з них мають кваліфікацію «методист», ведуть науково-дослідницьку роботу, є авторитетними серед колег і користуються повагою батьків. Це — раз.


По-друге, те, що ми казали вище щодо того, що до 90 відсотків громадян України декларують свою релігійність, вочевидь стосується і викладацького середовища. Тобто, я переконаний, що нині в державній системі освіти працює значна кількість педагогів-християн або вірних інших віросповідань, які могли б поповнити педагогічні колективи заснованих релігійними організаціями шкіл. Крім того, маємо нині в кількох державних вузах налагоджене навчання з предметів духовно-морального спрямування, зокрема — християнської етики. Отримавши фахову освіту рівня «бакалавр», студенти гуманітарного циклу мають можливість брати дві магістерські програми: за своїм фахом (історія, мови, суспільствознавство тощо) і християнську етику. Ми розуміємо, що здобувати професію вчителя християнської етики йдуть лише ті люди, які вже є християнами і мають глибоко в душі покликання до цієї справи. Тобто, вони потім не тільки навчають дітей етиці, але й свій предмет викладають з християнських позицій, і у спілкуванні з дітьми, з колегами поводяться як християни, являючи собою зразок високоморальної поведінки.


Третій шлях підготовки висококваліфікованих вчителів для християнських шкіл — здобуття фахової педагогічної освіти студентами семінарій та інших духовних вишів. Таким чином досягається одразу кілька важливих цілей: майбутні священники отримують професію, яка здатна їх прогодувати навіть у випадку, коли вони з різних причин не зможуть нести служіння в церкві; школи отримують кваліфікованих вчителів з неабияким виховним хистом, до того ж, в основному, чоловіків; церкви ж, в свою чергу, отримають високоосвічених служителів — священників, проповідників, душеопікунів — з якісною педагогічною підготовкою.


- Тобто скрізь — самі корисні надбання! Але цей рік вже мусимо доучуватись, як є. Чи хоч до наступного вересня матимемо новий закон? Які ваші подальші дії і сподівання?


- Зараз, отримавши схвалення очільників церков, ми передали законопроект до Верховної Ради. Якщо в першому читанні документ приймається, то до липня вже матимемо закон: згідно з правилами, після прийняття законопроекту в першому читанні дається 14 днів, щоб внести поправки, після чого він виноситься на друге читання. А далі, у випадку успішного голосування, він йде на підпис Президенту України, після чого оприлюднюється в ЗМІ і за ним вже можна працювати.


- Тож на вересень матимемо шкіл, як грибів?


- Не думаю. Скоріш за все, їх кількість зміниться зовсім незначно: можливо, просто знов відкриються ті 10-15, що змушені були закритися торік, чи відкриється кілька католицьких шкіл. Всі, хто хотів чи міг відкрити власну школу, вже давно це зробили.


- Над чим працюєте зараз?


- Готуємо аналогічний закон про засновані церквами виші: тут набагато більше спірних питань, через те й процес посувається повільніше. Але сподіваємось невдовзі завершити й цю справу, щоб випускники семінарій та духовних академій могли отримувати конкурентноспроможні на ринку праці дипломи державного зразка.

Про співрозмовників

Володимир Марущенко - український політик, народний депутат України. Директор громадської організації «Інститут християнської демократії», член Колегії (керівний орган) партії Християнсько-демократичний союз.

Олена Мокренчук - журналіст, редактор, член НСЖУ, директор інформациійного агентства AlfaPress.

Теги: