Події останніх днів — Великий православний Собор на Криті, звернення Верховної Ради і церковної громадськості до Вселенського Патріарха Варфоломія з приводу подолання церковного розділення в Україні — вийшли у світові топ-новини. До обговорення ситуації ми залучили відомого архієрея Української Православної Церкви (Московського Патріархату), митрополита Черкаського і Канівського владику Софронія (Дмитрука). Він висловив свою думку з означених питань. 

Митрополит УПЦ Софроній: «Звернення до Варфоломія розумне, бо там немає вказівки — дати автокефалію Філарету чи нам»

Владико, Ви ознайомлені зі зверненням Верховної Ради до Патріарха Варфоломія?


— Так, я його вже читав. Звернення розумно написано. Але ж ви розумієте, що це звернення Верховної Ради. Якщо давати незалежну Церкву, то треба давати не Верховній Раді. Я б, наприклад, рекомендував зробити так: скласти можновладцям такий текст, зустрітися з кожним архієреєм і спитати: ти «за» чи «проти»? Вислухати, обговорити... А так хто буде без нас вирішувати це питання?

Тобто звернення розумне, але треба, щоб до нього, до його обговорення долучилися ієрархи Церкви...


— Так, так. Звернення розумне, з моєї точки зору, в тому сенсі, що там немає вказівки — дати автокефалію Філарету чи Москві (УПЦ МП — ред.). А йдеться про той напрямок, щоб створити взагалі автокефальну Церкву в Україні. Це дуже розумно.

Це пропозиція парламенту України. А є ще інша петиція до Константинопольського Патріарха — вона висунута мирянами і духовенством УПЦ (МП) на підтримку звернення Верховної Ради...


— Оце воно щось значить. Я тільки «за», я все «за»! Щоб ми кінець-кінцем були вільні. Проте з нашим народом, з нашою психологією дуже важко розмовляти і переконувати. Триста років вселяли думку, що ми «представители третьего Рима».

Тож треба обговорювати, вести діалог...


— Так от, з моєї точки зору, даний момент надзвичайно рушійний. І кращого може не бути, щоб вирішити це питання. І це залежить від нас, не лише від Буковини.

Між іншим, у згаданому зверненні мирян і духовенства підкреслюється, що майбутня об’єднана автокефальна Церква не повинна перешкоджати релігійному самовизначенню тих, хто хоче залишатися частиною Російської Православної Церкви в Україні.


— Так, хай вони лишаються, будь ласка. У всьому світі є такі, що належать до РПЦ. Нехай, це все закономірно... Але — в нас біда. І кращого моменту, ніж зараз, для нас і для України може не бути.

Деякі офіційні представники РПЦ критикують звернення Ради — мовляв, не справа політиків або Константинополя втручатися у справи РПЦ. А чи знаєте Ви якісь приклади, коли б з Москви були конкретні пропозиції вирішити проблему розділення українського православ’я?


— Я такого не знаю. Та справа в тому, що вони ніколи на це не погодяться! Тому що Україна — це не Естонія, не Прибалтика...

Ну, за логікою, якщо вони кажуть — не треба іншим втручатися, то треба ж самим щось запропонувати...


— А я б їм запропонував! (сміється) Якщо вони хочуть бути дружними з Україною і рахують неподільну Церкву... з якого?.. з 15 століття?.. то хочеться це комусь чи не хочеться, а треба вирішувати: у зв’язку з тим, що склалася така політична ситуація, що нас оголошують в Україні «церквою держави-агресора», то давайте, хлопці, ми вас відпускаєм! Оце було б надзвичайно розумно. Але для цього треба бути безпристрасним! І хоч трошки в політиці розбиратися. Не жити тільки одною славою...

Але й навіть депутати, які щось пропонують, вони не хочуть спілкуватися з нами. А їм треба спілкуватися. Я колись сказав одному депутату: ти що думаєш, у мене голова дурніша від твоєї? Що ти вирішуєш за мене питання, коли ти в богослов’ї «пеньок»?

А як Ви бачите цей діалог? От прийдуть депутати — і далі?...


— Якщо ми хочемо чогось досягти, то нам треба спілкуватись. Хочемо ми того чи не хочемо, але їм треба йти до нас. Іти до кожного. Не вибираючи. І відверто казать: люди добрі, от так і так, є проблема — може, щось разом подумаєм? Не лякать: а, раз ви «ні», то ми вам то... А по-доброму, по-чесному, дипломатично з кожним поговорити, представити проблему. І то було б добре. Тому що все вирішується діалогом.

З іншої сторони, ми маємо приклади, як Чехія одержала автокефалію, як одержала Польща... Коли вони стали державами незалежними, постало питання про незалежну Церкву. Значною мірою долю автокефалії вирішували політики. І Церкви одержали Томос від Константинополя. Може таке скластися і в Україні. Запропонувати Константинопольському Патріарху оголосити волю православної України.

Але є ще одна сторона проблеми. Між нами, православними, немає діалогу! Від Філарета кричать, що вони те і те хочуть, а діалогу-то немає. Я вам такий приклад наведу. Я зняв сан з одного і другого попа — за «мораль». І від іншої жінки народилася дитина — і в одного, і в другого. А його філаретівський Іван (Черкаський митрополит УПЦ КП — ред.) забрав та ще й поставив благочинним. От прийде той час, коли ми з’єднаємось. То як я, вибачте, буду служити з тим попом, з якого зняв сан?

Треба дивитися з точки зору церковної користі, і викинути всі свої «бажання». Тому що одне діло бажання, а інше — страждання за свій народ. А то бажають бути патріархами, а не знають, як же це зробити для народа краще. Треба пожертвувати собою, мабуть. І одній, і іншій стороні — не має значення.

Зараз на Криті проходить Великий православний Собор — у Вас є своя думка з цього приводу?


— Поки що нічого не відомо. І чи вирішать вони питання з наданням автокефалії...

Таке питання не включено до порядку денного.


— А якщо не будуть розглядати, то велика проблема залишається.

Російська Церква сама нібито наполягала не ставити це питання...


— Бо вона не хоче залишитися без України. Оце перша причина, чому вона не поїхала на Собор... Будемо надіятись, молитись і просити Бога, щоб у нашому співтоваристві, у нашому українському архієрейському товаристві, з’явилося бажання мати свою гідність!

Добре, дякуємо Вам, владико, за розмову.


Фото Рrocherk.info

Теги: